ПРОЕКТИ
15:47
Субота, 7 Липня 2012

Журналістика й держава — у зоні турбулентності

Віталій Портников: «Партія регіонів створила в цій країні замість моделі авторитарної патерналістської держави модель кримінальної»

На журналістику чекає період серйозної трансформації: зникне посада репортера, адже в недалекому майбутньому роль співробітників ЗМІ більше не зводитиметься до новинних повідомлень; у цій професії залишаться лише особистості, здатні до серйозної аналітики — такі припущення висловив головний редактор телеканала ТВі Віталій Портников на зустрічі, що відбулася другого липня з учасниками Літньої школи журналістики «Дня». Упродовж двох годин Віталій спілкувався зі своїми майбутніми колегами про тенденції в українській та світовій журналістиці, а також про майбутнє України і покладену на молодь роль у державотворчих процесах. Найцікавіші фрагменти розмови ми пропонуємо читачам «Дня».

 

«Сучасний журналіст має бути не транслятором, а особистістю»

 

— Тепер розпочинається новий період, що пов’язаний з двома тенденціями, я б сказав, світовою і національною. Період, що пов’язаний зі світовою тенденцією, фактично зараз призводить нас до смерті того, що ми взагалі вважаємо сучасною журналістикою. Я не знаю, чи, може, ви помітили, але все це деградувало до крайнощів в усьому світі. Деградувало телебачення, тому що воно стало спиратися на масову рекламу, і тому телевізійні канали перетворилися радше на такі транслятори мильних опер. Деградувало радіо, тому, що воно перетворилося на суто такий сегмент для водіїв і також почало орієнтуватися на загальну потребу аудиторії, на спільну таку ідею, яка дозволяла б заробляти гроші на рекламі. Деградувала паперова преса. На заміну всьому цьому приходить медіапростір. І це абсолютно інший світ. Це пов’язано з тим, що людина майбутнього отримуватиме інформацію з різних комп’ютерів: зі стаціонарного на роботі, з планшетного вдома, з якогось там екрана в автомобілі, із власного смартфона, бо ми розуміємо, що ера несмартфонних телефонів теж минає, і телефони стають трансляторами новин та думок, і це зовсім інша журналістика, тому що це об’єднання думок, об’єднання відео- та аудіоматеріалу. І зараз тільки питання часу, коли буде винайдено форму цього журналістського спілкування з читачем і якою буде модель оплати контенту. Була ілюзія в добу стрімкого розвитку, який ми називаємо громадянською журналістикою, що контент не має оплачуваності, що тепер кожен може бути журналістом, що кожен може бути транслятором думок, новин. Зараз люди починають губитися в непрофесіональній інформації та вимагають професіоналізму, і це перший крок до продажу контенту, який уже на Заході розпочався, і ми до цього також прийдемо. Безумовно, громадянська журналістика залишить свою важливу функцію зв’язку з читачем. Але монетизація роботи буде пов’язана з професіоналізмом. У журналістиці залишаться тільки люди, які здатні розповідати історії. Репортери, які завжди були фундаментом і сутністю журналістики, можуть зникнути. Але ясно, що сучасний журналіст має бути не транслятором, а особистістю. За ним залишається інший жанр: аналіз, нарис, історія, інтерв’ю.

 

«Ми будемо жити в іншій державі»

 

— Сьогоднішня криза в журналістиці, з якої вийде нова, абсолютно якісна журналістика, у світі збігається з кризою держави. Держава, в її сучасному вигляді, доживає останні роки. Система управління в пострадянському суспільстві базується на споживанні ресурсів, які залишилися після радянського періоду. Навіть не на споживанні, а на розкраданні ресурсу. Спочатку це була державна власність, потім її було приватизовано. У приватному вигляді вона могла б забезпечувати певні можливості для існування як тим людям, які утворили великий бізнес і захопили цю власність, так і державі, яка за рахунок різних податків могла б утримувати патерналістично налаштоване населення. Однак усі ці підприємства не модернізовані, особливого прибутку вони приносити не можуть. Отже, в якийсь момент держава завмре: пенсії припиняться, виплати закінчаться, можливості держави вичерпаються. Разом з тим, зникне наша влада та політична еліта. Не знаю, наскільки можна утримати територіальну цілісність у такій ситуації, проте мені здається, що в України більше шансів, аніж у Росії. Зрозуміло одне: ми будемо жити в іншій державі. Це буде інша Україна: країна не споживацька, з абсолютно новими відносинами в суспільстві, де не залишиться місця для патерналізму, а буде величезне місце для приватної ініціативи. Проте спочатку будуть нелегкі десять чи двадцять років. Тим, хто залишиться в цій країні, доведеться тяжко працювати, сплачувати високі податки за приватну ініціативу, самостійно утримувати своїх батьків та шукати гроші на освіту своїх дітей.

 

Для журналіста це чудова епоха: період постійних виступів, зривів, змін у політиці. З’явиться нове населення, котре перестане сидіти вдома, а буде страйкувати, бити вітрини тощо. Для людей, котрі хочуть це описувати, — це просто прекрасно. Новини завжди знаходитимуть вас, вам ніколи не доведеться шукати їх самотужки. Ви прокидатиметеся зранку і будете знати, що вже є десяток новин — п’ять хороших і п’ять поганих: треба лише вибрати. Саме так ми працювали наприкінці 1980-х — на початку 1990-х рр. Це був чудовий час для журналістики. Країна тоді існувала для журналістів і для бандитів. Зараз вона буде меншою мірою для бандитів, можливо, більшою — для ініціативних людей.

 

«Банкрутом є наша політична еліта, а не лише влада»

 

— Я вважаю, що банкрутом є наша політична еліта, а не влада. Я абсолютно не в захваті від опозиції. Але якщо закликаю голосувати за опозицію на парламентських виборах, то це пов’язано з тим, бо я вважаю, що ПР створила в цій країні замість моделі авторитарної патерналістської держави — модель кримінальної. Я вважаю таку модель небезпечною для існування людини і для держави. Тому завжди кажу, що обираючи між опозицією та ПР, треба обрати ту силу, яка здатна зліквідувати кримінальну державу. Але інтелектуальної еліти ніколи в цій країні не було, тому що вона знаходилася у вторинному вигляді. Тут якщо з’являлося щось схоже на еліту, воно або знищувалося, або в Москву виїжджало.

 

Це процес ферментації: спочатку з’являється реальний середній клас, потім у нього виникає необхідність вчити своїх дітей і саме якісно тут, в цій країні, — починають вкладати гроші в науку, освіту. Ви повинні розуміти, що еліта без фінансування не існує, що вона сама не виникає. Якщо знаходяться нормальні гроші на утримання інститутів, технопарків... (ви знаєте хоч один український технопарк? Не може бути еліти без технопарку в сучасному світі), то тоді це з’являється. Тоді люди отримують хорошу освіту десь в Оксфорді чи Кембриджі, умовно кажучи, але повертаються працювати сюди. І вже стають засновниками українських наукових структур, не можуть бути різні структури, але ці люди пов’язані спільними цінностями і спільними ідеями з тими, хто існує в іншому світі. Ще одна проблема української еліти (це важливо, це треба розуміти) — герметичність. Ми постійно знаходимося в герметичному світі, а жодна школа не може існувати в такому світі. Тому у нас закінчилися архітектори десь в 1940—1950-ті роки, тому що ті, хто будував у 1920-ті, вони ще бачили Париж і Рим, і нові розробки — вони ж спілкувалися з колегами, вчилися. А потім все це закінчилося. У нас закінчилися театри і актори, тому що все це була спільна школа, вони працювали і переїжджали, а потім сталося те, що ми спостерігаємо — це фактичне знищення мистецтва, це наслідок цього всього, бо раніше були викладачі з прекрасним досвідом, з рідною, умовно кажучи, французькою мовою, з блискучими уявленнями про світову культуру, і вони навчали когось, а хтось після такого навчання ще міг когось навчити, але він був уже герметичним, замкненим в своєму середовищі. Він ніколи не бачив закордону, ніколи не обмінювався ні з ким досвідом — і так це все почало занепадати в усіх галузях: від кіно і театру, і журналістики, до речі, до фізики і хімії, тому що не буває закритої школи. Зараз цей кордон існує інакше, тому що людина звідси виїжджає навчатися, вона може бути біологом або ким завгодно, вона сюди не повернеться, бо їй не буде до чого докладати зусиль, і таким чином не відтворюється цей процес.

 

«Журналістська діяльність — соціально значуща»

 

Великі медіа-холдинги з’являються тому, що це модель утримання. Є співвідношення бренду і доходів. Умовно кажучи, якщо в тебе є таблоїд, то він буде приносити тобі доходи, а якщо ти хочеш мати якийсь бренд, газету «Таймс», наприклад, і ця газета може не бути прибутковою і навіть не виходити в нуль, але вона буде створювати образ твого холдингу, ніби в тебе він солідний. Це просто взаємовигідний проект. Тому й утворюються холдинги.

 

Журналістська діяльність ще має соціальний аспект, вона соціально значуща. Звичайно, краще було б, якщо інформація — прибуткова. Але взагалі діяльність журналістів пов’язана ще й з тим, що це посередники в нормальній країні між владою та суспільством, і модель існування журналістики завжди така, аби забезпечити нормальне функціонування всім різним групам журналістики: від якісної до масової. Якщо ти йдеш в якісну газету, то ти працюєш на бренд, якщо ти йдеш в масову газету, то працюєш на прибуток. Але бренд створює прибуток для масової газети водночас. Це судини. Вони сполучені та не можуть бути одна без іншої.

 

«Будь-яким пошуком до будь-яких процесів є економічний чинник»

 

По-перше, зміни в Росії — це дійсно досить стабільний процес, що дійсно абсолютно відрізняється від помаранчевої революції, тому що ідея цієї революції була в захисті чесних виборів і спиралася не тільки на те, що велика частина населення хотіла захистити свій вибір, але і на розкіл самої номенклатури. Одну представляв один кучмівський прем’єр, другу — другий. Для корумпованого капіталу — це величезна гарантія безпеки, тому що він розуміє: як би не складалася ситуація, до влади приходить людина, з якою можна домовитись, своя людина, так чи інакше, із своєї групи. Тому це не те, що відбувається в Росії. В Росії учасники протестів — це люди, які знаходяться дуже далеко від політичної номенклатури, від еліти як від такої. Це якийсь інший простір. Я завжди порівнював помаранчеву революцію з подіями в Росії скажімо 1991—1993 років, тоді був розкол в еліті, вона розділилася двічі навпіл. В Україні таких суспільних процесів не було, ми їх фактично наздогнали через 10 років.

 

Ніхто в тоталітарних суспільствах особливо не змінює свого мислення до того моменту, поки людям є за що жити. Будь-яким пошуком до будь-яких процесів є економічний чинник.

 

«Не продавайте свого імені»

 

Найбільша помилка — це знищення власного імені. Вам буде здаватися, що можете заробити якісь гроші швидко, а там далі все якось розбереться, а потім виявиться, що ви залишилися без імені, без репутації і з дуже невеликою кількістю грошей. Бо гроші з’являються тільки тоді, коли вони є стабільним забезпеченням вашого бренду і вашої ролі в цій професії. А коли вони з’являються один раз як плата за вашу моральну капітуляцію, вони нікому не приносять щастя, от і все.

 

Вікторія Скуба, «День»; Катерина Івкова, Антон Солнишкін, Анна Черевко, Марта Ковальчук, Анна Свентах, Анна Романдаш, Надія Швадчак, Тетяна Авдашкова, Іванна Скуба, Анна Журба, Олена Скирта, Літня школа журналістики «Дня» 

Вікторія Скуба, «День», Літня школа журналістики «Дня»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
20387
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop