Здобуття Україною незалежності принесло вітчизняній кіноіндустрії нові можливості та геть зруйновану систему кіновиробництва. Перед новим поколінням режисерів, сценаристів, продюсерів постали численні проблеми й виклики: фактично вони повинні з нуля створити сучасний український кінематограф. І тут складно не розгубитися. Серед можливих варіантів: шукати підтримки у держави, співпрацювати з різноманітними фондами, подаватися на гранти, обирати копродукцію та переймати іноземний досвід, покладатися на власні сили й шукати підтримки у бізнесових еліт, спонсорів, меценатів, знімати авторське кіно і брати участь у фестивалях чи знімати комерційне кіно й шукати щастя в масовому прокаті... Все залежить від цілей, уподобань та можливостей кожного окремого митця.

На початку вересня голова Державного агентства України з питань кіно Катерина Копилова оголосила результати конкурсу кінопроектів, що отримають державне фінансування, загальний фонд якого - 70 мільйонів гривень. Зі 113 проектів Експертна комісія Держкіно у складі Романа Балаяна, Олега Фіалка, Сергія Борденюка, Володимира Войтенка, Анатолія Матешка, Антона Пугача та інших відібрала для повного або часткового фінансування 16 повнометражних проектів, у тому числі два дебюти, сім ігрових короткометражок, дев'ять документальних стрічок і п'ять анімаційних. Більшість фільмів будуть зняті в копродукції, а повне фінансування отримає лише короткий метр. Копилова розповіла журналістам, що вперше за 20 років відбувся такий відкритий, прозорий та європейський конкурс.

Утім, українські режисери, продюсери і сценаристи особливих надій на державу не покладають, мовляв, часом доводиться занадто довго чекати на фінансування та й засилля бюрократії забирає цінний час. Наприклад, Марина Врода, чия короткометражка «Крос» цього року здобула приз на Каннському кінофестивалі, розповіла журналістам, що їй бракувало часу на те, щоб шукати підтримки в держави. «На те, щоб зняти цей фільм, я мала літо. І чекати півроку, щоб знайти гроші через міністерство, я не могла. Тому я вирішила запропонувати ідею реальним людям, моїм друзям», - пояснила режисер українським журналістам після своєї перемоги в Каннах. Стрічку Врода знімала в копродукції з Францією.

Покладатися на власні сили й шукати нових шляхів реалізації своїх задумів молодим режисерам і сценаристам радить також кінопродюсер Володимир Хорунжий, який нещодавно презентував альманах «Закохані в Київ». Кіноальманах, який складається з восьми знятих молодими режисерами короткометражок, Хорунжий профінансував сам. «Ініціатива і творчий потенціал мають належати самому режисерові, сценаристові, а не агенції, де засідають бюрократичні чиновники, які не мають нічого спільного з креативним кіномистецтвом», - переконаний Хорунжий. Продюсер радить не забувати, що «кіновиробництво - це такий самий бізнес, як птахоферма чи виробництво консервів». «Треба робити його максимально комерційним, створювати фільми жанрові, на які купує квитки молодь, і треба орієнтуватися на світовий кіноринок: потрібно вже перестати робити українське кіно тільки для українців», - радить Хорунжий, який у своїй роботі орієнтується саме на ці принципи. Нині він продюсує стрічку братів Олександра і Станіслава Альошечкіних «Синевир». Це має бути перший український 3D-фільм жахів, який потенційно може зацікавити широкого глядача й зібрати прокатну касу. «Потрібно робити максимально якісне, сучасне кіно, тоді прокатники бігатимуть за режисером, а не він за ними. І не лише кінотеатри України будуть зацікавлені в показі таких фільмів, а й кінотеатри США, Франції, Польщі», - впевнений Хорунжий.

Те, що нині в усьому світі кінематограф - це справжній бізнес, відзначає також продюсер Олег Кохан. «У Західній Європі та США кінематограф - це бізнес, який функціонує за ринковими законами та являє собою структурований, важливий і зрозумілий сектор економіки. Фінансуванням кіновиробництва, яке традиційно вважають ризикованим напрямком, займаються банки та інвестиційні групи», - пояснює «Дню» Кохан, який входить до робочої групи нещодавно створеного Національним інститутом стратегічних досліджень України кінофонду «Кіноарсенал». Як наголошують ініціатори проекту, фонд якраз і має забезпечити «результативне партнерство кіноіндустрії, великого бізнесу і держави» й, відповідно, стати каталізатором у справі розвитку сучасного українського кінематографа.

«Усі життєво важливі складові кінопроцесу зараз у занепаді, на межі фізичного вимирання, як динозаври. Тому нашої кіногалузі просто не існує як самодостатнього механізму. Немає дієвої професійної спільноти, втрачено саму унікальну атмосферу, позитивну енергетику. Катастрофічно обмаль дебютів завдяки великій паузі в кіновиробництві, коли старше покоління пішло, а молодь іде з професії, бо не має змоги пробувати свої сили. У нас не вибудовано інфраструктури, тому немає результату взаємодії трьох складових: освіти, виробництва і презентації кінопродукту. Адже виробництво не може бути повноцінним без кваліфікованих спеціалістів, без якісної дистрибуції, фестивальних кінопоказів - а все це інвестиції та менеджмент. Плюс одержимість і творча сміливість», - поясню Кохан.

Чому такий кінофонд, як «Кіноарсенал», сьогодні є затребуваним в Україні та чи буде він успішним в українських реаліях, продюсер пояснює так: «Відсоток національного кінопродукту у Франції становить майже 40%, у Туреччині - понад 50%, у Польщі та Росії - понад 20%. А в Україні цей показник настільки незначний, що навіть не вираховується. І це відбувається в той час, коли 70% українських глядачів, за даними досліджень Інституту соціології НАН України, прагнуть дивитися вітчизняне кіно. Ми повинні зрозуміти, що кіно - це бюджетоформуюча галузь економіки, і вона може приносити не тільки «іміджеві» прибутки, а й грошові».

Олег Кохан запевняє, що це перший подібний кінофонд в Україні, який підійде до проблем українського кінематографа комплексно. «Досвід організацій, які в той чи інший спосіб підтримували український кінематограф до сьогодні, стосувався окремих етапів виробництва фільму, наприклад презентації українських картин на кіноринках за програмами міжнародних кінофестивалей. У багатьох європейських країнах, які вже успішно провели реформи в кіногалузях, є результати успішної діяльності кінофондів, як-от World Cinema Foundation Мартіна Скорсезе, що займається відновленням та просуванням маловідомих стрічок; або Bernardo Bertolucci Cinemovel Foundation, що опікується регіонами, куди кіно не завжди потрапляє. Результативно працює така французька організація, метою якої є підтримка національного кіно, як IFCIC - Institute for Financing Cinema and Cultural Industries, - 49% акцій якої належить урядові, а 51% - групі банків та групі фінансових структур», - підсумовує Кохан.

До складу робочої групи «Кіноарсеналу» увійшли представники органів влади, кінобізнесу, творчої інтелігенції. Серед них - народний депутат Віктор Янукович, директор Національного інституту стратегічних досліджень Андрій Єрмолаєв, заступник міністра культури Юрій Богуцький, кінорежисер Роман Балаян, голова Державного комітету теле і радіомовлення Олександр Курдинович, народний артист України Богдан Ступка та інші. Детальніше про склад робочої групи, мету й цілі фонду, його плани на найближчий час тощо буде відомо наприкінці грудня під час офіційної презентації.

Справа, начебто, благородна - об'єднати потенціал мистецьких, бізнесових та політичних еліт задля розвитку кіно, втім, не всі представники української кіноіндустрії поділяють оптимістичні сподівання засновників Фонду і не бачать у ньому особливої потреби.

Неприхований скепсис викликає новина про новий фонд у Володимира Хорунжого, який вважає такий шлях розвитку кінематографа поверненням у минуле. «Постає питання, за яким критерієм даватимуть гроші, яким фільмам, хто вирішуватиме, кого вибирати, чи це знову буде худрада? Все це має диктувати ринок. Потрібно робити закони, які б давали бізнесменам, фінансовим інституціям, венчурним капіталістам фінансувати кіно. Наприклад, замість сплати податків - хай вони вкладають гроші в кіно. Я прочитав у пресі про цей стратегічний фонд фінансування кіно - це якісь дурниці, такий собі Джордж Орвелл, я назвав би це «Ласкаво просимо до минулого». Зустріч діячів кінематографа і бізнесменів, які хочуть профінансувати фільм, має відбуватися сам на сам, це має бути приватна зустріч. Усе це має бути продиктовано здоровим глуздом, необхідністю ринку, інакше настане клінічна смерть українського кіно», - вважає Хорунжий.

А от голова Спілки кінематографістів України, відомий кінознавець та кінокритик Сергій Тримбач вважає, що в період «стагнації українського кінематографа» допомога і держави, і фондів є більш ніж доречною. «Якби у нас розвинувся продюсерський кінематограф, то було б простіше, але сьогодні, в ситуації, коли останні два роки майже не знімалося авторське кіно, а лише безкінечні серіали, дуже важливо, щоб і держава допомагала - але раціональним способом, і фонди. Це нормальна річ - в усьому світі фонди активно допомагають кінематографу», - пояснює свою позицію Тримбач.

На його думку, українські бізнесмени лише тоді почнуть вкладати гроші в кіно, коли побачать його успіх. «У нас ситуація з багатими людьми змінюється на краще, порівняно з 1990-ми, коли про рівень культури багатіїв ходили анекдоти, але ще не настільки радикально. Освічена еліта вкладає гроші в культуру, бо знає, заради чого вона це робить. А так їм зручніше десь у казино програти за ніч сто тисяч доларів, аніж на ці ж гроші видати пару суперових книжок», - каже Сергій Тримбач. На його думку, гроші, передусім, потрібно вкладати в дебютантів та їхню освіту, в тому числі за кордоном, і стимулювання й забезпечення фаховою підготовкою молодих і талановитих сценаристів. Що ж до проблеми прокату вітчизняного кінопродукту, то, на думку Тримбача, без держави тут не обійтися. «Повинна бути державна програма, в тому числі будівництва кінотеатрів, але така, що враховує тенденції розвитку технологій. Крім того, треба, щоб з'явилася мода ходити в кінотеатри, адже сьогодні на пострадянському просторі люди катастрофічно мало ходять у кінотеатри», - розмірковує Тримбач.

Переважну більшість активних відвідувачів кінотеатрів становить молодь до 25 років. Відповідно, більшість прокатних фільмів зорієнтовано саме на цю аудиторію - любителів блокбастерів, комедій та фільмів жахів. Минулого року в Росії за результатами численних досліджень спробували визначити соціологічний портрет активного відвідувача кінотеатрів, пише російське інтернет-видання про основні події кіноіндустрії proficinema.ru. За даними компаній Gallup, Comcon, Movie Research, було визначено, що з 20 мільйонів громадян Росії лише півтора мільйона ходять у кінотеатри. 34% з них - це люди віком 16-25 років. В Україні таких масштабних досліджень не проводили, втім, навряд чи наша ситуація дуже відрізняється від російської. «У світі не менше 80% фільмів - це розважальне кіно, адже більшість людей ходять у кінотеатри розважатися. Сьогодні кінотеатри пропонують нам переважно фільми, розраховані на підлітка, причому досить посереднього. А ще не так давно, в 1960-ті, багато людей ходили дивитися фільми Андрія Тарковського, Юрія Іллєнка, тобто кіно, на яке сьогодні практично вже не ходять. Потрібно будувати якусь політику, чітко структуровану програму дій», - розмірковує Тримбач.

У цьому питанні Україні слід зважати на досвід європейських країн. Скажімо, у Франції, де так само панує засилля голлівудського продукту, в кінотеатрах існує спеціальний день, коли демонструють лише авторське, незалежне кіно. Крім того, там існують спеціальні кінотеатри, які спеціалізуються виключно на артхаусному і незалежному кіно. Це є прикладом успішної моделі співіснування як комерційного, так і авторського кіно в єдиному кінопросторі та уваги до інтересів різних аудиторій.

Для України це актуальне питання, адже сьогодні майже неможливо знайти в прокаті вітчизняне авторське кіно. «У нас ситуація з прокатом вітчизняного кіно така ж, як і в Росії, де загалом ситуація з кінематографом все-таки краща. Вони мають не так багато кінотеатрів, а ті, що є, практично закриті для вітчизняного виробника, все захоплено голлівудськими стрічками», - розповідає Тримбач. Кінознавець вважає, що цій ситуації може зарадити тільки держава.

На думку експертів, досягти нерадикальних поступових змін в українському кінематографі можна вже за п'ять-сім років активної діяльності в цьому напрямку. Займатися цим має і держава, розробляючи спеціальні закони та проводячи грамотну політику в цій сфері, і різноманітні фонди, і самі митці, головне завдання яких - бути ініціативними, творчими і сміливими. Аби ця сфера розвивалася збалансовано, молодим режисерам, сценаристам і продюсерам слід звертати увагу і на авторське кіно, яке презентуватиме Україну на міжнародних фестивалях, і на жанрове, комерційне, яке за правильного підходу приноситиме прибуток і його виробникам, і державі.

ДО РЕЧI

Цього року Україна не висуватиме жодного фільму на здобуття «Оскара» у номінації «Фільм іноземною мовою». Як пояснюють члени новоствореного Українського оскарівського комітету, більшість українських кінострічок не відповідають вимогам Американської академії кінематографії. Крім того, цього року експерти вибирали фільм-претендент на «Оскар» усього з п'яти картин - комедії «Любов і крапка» Валерія Ямбурського, альманаху короткометражок «Мудаки. Арабески» Володимира Тихого, дебютного фільму телесценариста Костянтина Коновалова «Аня, Волга, рок-н-рол», «Бес Пор No» Олександра Шапіро і відзнятого в копродукції фільму Олександра Міндадзе «В суботу». Як пояснив «Дню» кінознавець, ведучий програми «Аргумент-Кіно» на телеканалі «1+1» Володимир ВОЙТЕНКО, подані фільми переважно не відповідали вимозі про комерційний прокат. «Там є і технічні, і творчі умови: стрічка має бути протягом року не менше ніж тиждень у комерційному прокаті. Деякі якісні і цікаві стрічки не були в комерційному прокаті потрібний термін. Або навпаки, фільми, які були в прокаті, не мають достатньої творчої групи, яка на дві третини має складатися з українців. Ще хтось просто не подався, бо взагалі не відповідав вимогам», - пояснив кінознавець.

Марія Семенченко, «День»

Ілюстрація - «День»