Реконструкція свідомості

23 Квітня 2010
20207
23 Квітня 2010
13:48

Реконструкція свідомості

20207
У вівторок кияни дивилися фільм «Богдан Хмельницький». І аплодували. А коли його дивитимуться політики?
Реконструкція свідомості

Червоний зал Будинку кіно був заповнений вщерть. Йшла презентація документального фільму студії «Віател» та режисера Василя Вітра «Богдан Хмельницький» із серіалу «Гра долі». Василь Вітер працював над кінострічкою про життя одного з найвидатніших українських гетьманів близько 5 років. Поряд з автором сценарію та режисером-постановником Василем Вітром над фільмом працювали виконавчий продюсер і редактор Галина Криворчук, ведуча Наталка Сопіт, кінооператор-постановник Георгій Кривошеєнко. Злагоджена команда провела велетенську пошукову роботу, прожила разом з героями фільму їхні життєві долі. У результаті їм вдалося здійснити історичну реконструкцію епохи Хмельницького. А тому фільм «Богдан Хмельницький» - це правдива розповідь, яка пробиває тони лицемірства, це захоплюючий сюжет і живі герої, що накладаються на загальну панораму українського життя того часу.

 

Зал аплодував уже після першої частини фільму. Загалом кінострічка «Богдан Хмельницький» триває 1 годину 52 хвилини, як повнометражне ігрове кіно, а глядачі його дивилися на одному подиху.

 

Сприйняття кінострічки вщерть заповненим залом показало, що українці шукають свого і правди про своє, їм потрібні свої національні герої.

 

В умовах постійного інформаційного голоду українці відчувають потребу у таких фільмах, сюжетах, програмах. Хоча «Богдан Хмельницький» - далеко не перший фільм Василя Вітра і циклу документальних передач «Гра долі», що транслюються на «5 каналі», який разом з щоденною всеукраїнською газетою «День», журналами «Міжнародний туризм» та Welcome to Ukraine є інформаційними партнерами студії «Віател».

 

Навряд чи можна було сподіватися, що презентацію фільму «Богдан Хмельницький» відвідає уряд та київський істеблішмент, як це було на презентації стрічки Нікіти Міхалкова «Натомлені сонцем-2». Частина наших політиків застрягла у російському світі, орієнтуючись на чужі цінності та водночас шукаючи недоліки у своїх героях. Хоча у тому ж російському світі далеко не всі сповідують панівну ідеологію і там відбувається переосмислення частиною інтелігенції своєї історії і сучасності. В Україні також є багато розумних талановитих людей, які шукають справжні смисли, творять національний міф і намагаються зламати нав'язані стереотипи. А ті, хто публічно критикує Мазепу, звинувачує в алкоголізмі Шевченка і ставить під сумнів заслуги Хмельницького - це лише маргінес. І те, що українці постійно бачать і чують ось цей маргінес, головний редактор «Дня» Лариса Івшина називає «політикою апартеїду національного глядача».

 

Зрештою, мова не тільки про те, що потрібно цінувати своє, нічим не гірше за чужоземне. Фільм «Богдан Хмельницький» необхідно дивитися тому, що це безцінний історичний досвід й урок водночас, правдиво відтворений його авторами з вдалим життєвим і політичним акцентом. Творці кінострічки не зупинялися на дрібницях, їм вдалося передати життєвий шлях людини, яка відчуває, любить, піддається слабкостям, і державного діяча, який перемагає завдяки своїм чеснотам і зазнає поразки через свої помилки. Чеснотами своїх героїв ми повинні пишатися, а на помилках потрібно вчитися. На жаль, у залі не було жодного політика з тих, хто сьогодні впливає на долю держави. Можливо, саме через це ми досі зазнаємо тих самих поразок через ті ж необдумані вчинки. А один з найважливіших та найактуальніших уроків доби Хмельницького - влада не повинна бути відірваною від свого народу, знаходитися з ним у паралельних вимірах, бо країну завжди підводить той народ, який не розуміє дій свої еліти.

 

А тому політики й всі інші, хто ще не бачив фільму «Богдан Хмельницький», приходьте на перегляд кінострічки Василя Вітра. Й одягаєтесь тепло - у залі може бути холодно.

 

 

 

Юрій Сорока, кінознавець, голова секретаріату ОУН:

- Наше суспільство має таку особливість, що українцям потрібно як «Отче Наш», повторювати біографії великих людей свого народу. Я не думаю, що хтось з присутніх у залі, хоча тут були сотні людей, так досконало знає життєвий шлях Богдана Хмельницького, як він був переданий у фільмі. А ще українці не лише не досконало знають історії своїх видатних людей, а й часто їх забувають. Тому їх потрібно постійно переповідати, і не тільки про Богдана Хмельницького. Подумайте, наскільки показана у фільмі історія життєва. Поруч із Хмельницьким є любляча жінка, є та, яку він любить, - і це все життєві, зрозумілі нам моменти. У цьому фільмі глядач може і впізнати себе. На жаль, у нашому інформаційному просторі багато чого потрібного губиться чи навмисне блокується, і це складна ситуація, але я думаю, що ми з неї потихеньку починаємо виходити.

 

Щодо роботи над фільмом, то тут склався певний ансамбль оператора, режисера і ведучої. Ведуча взагалі виконувала відразу кілька ролей у фільмі - транслювала думку, грала Гелену, частково програвала інших персонажів - близьких Хмельницького. Можна сказати, що Василь Вітер у цьому фільмі знайшов свою стилістику. Її можна поділяти або ні, але ось цей поліекранний рух картинок - це стилістика Василя Вітра, його досягнення. Цей спосіб дозволяє глядачеві отримати додаткову візуальну інформацію з екрану. Не можливо не відзначити чудову роботу оператора Георгія Кривошеїнка. Адже можна було помітити, як під час драматичних моментів до очей фігур персонажів на картинах, які за своєю суттю непорушні, застосовувалася фосфоризація, і це додавало динаміки, оживляло статичні портрети. Тому хочеться ще раз відзначити, що Василь Вітер досяг певного рівня Якби він просто переповів історію Богдана Хмельницького, вже за це йому варто було б подякувати, але він відтворив її ѓрунтовно. Я впевнений, що у фільмі навіть для фахівців знайдеться унікальна інформація. Тим більше не так часто трапляється, коли документальне кіно може завершитися моментом катарсису.

 

 

Ольга Бережна:

- Це надзвичайно важливий фільм, який треба показувати, у тому числі у навчальних закладах. Адже ця кінострічка першою поставила на багатьох подіях часу війни Богдана Хмельницького важливі політичні акценти та продемонструвала дуже правильно і політичну ситуацію, й економіку того часу, і душевний стан самого Богдана та його найближчого оточення, його стосунки з жінками і бойовими побратимами. Саме це дає глядачу можливість зрозуміти фільм. Його потрібно неодноразово показувати по телебаченню, щоб переосмислювати його зміст, адже нам століттями заливали за шкуру сало, а тепер врешті-решт треба послухати правду.

 

Олександр Мазур, отаман Вільного козацтва:

- Авторам вдалося уникнути сухого словосполучення «документальний фільм», а подати факти художньо, продемонструвати людські переживання. Адже на екрані, незважаючи на відсутність ігрового моменту, ми бачили живих людей з їх емоціями, з правом любити, з правом помилятися. Я думаю, авторам вдалося перенести нас, глядачів, у ту добу. Бо оцінювати вчинки і Богдана, і Кривоноса, і Богуна можна тільки будучи в тій добі, а не з позицій сьогоднішнього дня. І дуже вдалим підсумком презентації стали слова редактора газети «День» Лариси Івшиної про те, що якби сьогоднішні мужі продивилися і пережили цей фільм, то мабуть багато з сьогоднішніх помилок ми б уникнули. 

 

Василь Вітер, режисер фільму «Богдан Хмельницький»:

- Відверто кажучи, я не сподівався, що фільм буде так тепло прийнятий глядачем, безумовно, я очікував спокійнішого сприйняття. Він викликав у залу сміх чи оплески під час таких моментів, коли ми й не сподівалися. І тоді я побачив, що глядач вже втягнутий в історію і співпереживає нашим героям, не дивлячись на специфічний стиль фільму. Для мене це найголовніше. Тому що, коли глядач співпереживає герою, можна говорити про те, що фільм потрібний і що він буде жити.

 

Те, що я знайшов у Богданові Хмельницькому, я б написав на клапті паперу, якби у мене не було можливості зняти фільм. Оскільки є ще можливість знімати фільми, то ми цю історію розказали таким чином. Але це мій мотив, мотив режисера, який хоче історію розповісти. Але, як режисер, я повинен чути глядача, передбачати його. Будь-який нормальний режисер не повинен нав'язувати глядачеві своє бачення, він повинен розуміти, що людям зараз потрібно. І водночас не йти за глядачем. Тут є певний баланс, тому що місія кіно, на моє переконання, - розказувати ті історії глядачам, які тримали б їх у житті. Життя за будь-яких обставин тяжке. І люди повинні міцніти від перегляду фільмів чи читання книг, повинні таким чином рости над собою.

 

Не можна виключати й того, що українці, стомившись від репертуару традиційного телебачення, відчувають потребу у таких історіях. Працюючи над серіалом «Гра долі», я переконався, що найцікавішою є правдива людська історія. Просто зазвичай ми отримуємо такі історії у штампованих переказах, у затертих форматах. Наприклад, чомусь герой зазвичай має бути позбавлений будь-яких проявів звичайних людський слабкостей, а насправді є життя людини і його треба бачити. А буває навпаки - увага акцентується тільки на брудній білизні. Це теж неправильний підхід, адже мистецтво для того й існує, щоб піднімати в людині дух. Тим більше життя людей є сьогодні далеко не легким, а відповідно піднімати їхній дух справді потрібно. І от, до речі, стосовно реакції глядача, то мені здалося, що він цей дух має.

 

Станіслав Чернілевський, поет, кінорежисер:

- Особисто для мене презентація фільму «Богдан Хмельницький» - це подія, на яку я давно чекав. Бо ми нарешті змогли побачити Богдана Хмельницького крізь призму його життєвої історії. І зроблено це авторами фільму надзвичайно органічно, без натужності й непотрібного радикалізму. У розумінні того, як твориться історія, фільм «Богдан Хмельницький» - це прорив. Адже він яскраво демонструє, що історія твориться вчинками людей, імена яких, можливо, залишилися невідомі, або їх не згадують, вона складається краплина до краплини з багатьох рішень і дій. І якщо вчинки людей десь були недобросовісні, то через кілька десятків років вони складаються в катастрофу.

 

Фільм «Богдан Хмельницький» вперше в Україні дає зріз потужної історичної постаті через людські зав'язі, коли людина через страждання й муку вирішує складні завдання. І дуже важливо, що в цій кінострічці надзвичайно вдало знайдена міра того інтересу, який може поєднати тягу до екрану людей підготовлених і масового глядача. Важливо також, що в фільмі висвітлюються й ті реальні історичні події та персонажі, які раніше замовчувалися.

 

Голос ведучої утримує глядача в просторі довірливості, не патетики, а довірливої оповіді приватної історії людини, яка обертається неприватною історією.

 

Мені б хотілося відзначити ще одну важливу річ. Василь Вітер був учнем Андрія Мерзлікіна, який у свою чергу навчався у Михайла Верхацького, а Михайло Верхацький був учнем Леся Курбаса. Тобто ми бачимо чотири покоління безперервного культурного спадку, який передається не через книги, а в безпосередньому живому спілкуванні.

 

Під час перегляду фільму я пережив порив радості. Гадаю, що для багатьох це стане стимулом до послідовної роботи, яка повинна постійно здійснюватися тими, кому не байдуже минуле, сучасне й майбутнє України.

 

Василь Вітер, сценарист і кінорежисер, заслужений діяч мистецтв, народився у с. Великополовецькому Київської області. Двічі закінчував Київський інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого: 1972 р. за фахом «актор драми», 1981 р. за фахом «режисер кіно і телебачення». Вчителем Василя Вітра був Михайло Верхацький, учень Леся Курбаса, український режисер, педагог і театрознавець. Як актор Василь Вітер працював у Житомирському та Волинському музично-драматичних театрах, на кіностудії ім. О. Довженка. З 1979 року - на Українському телебаченні. З 1982 - на студії «Укртелефільм», де зняв такі фільми: ігрові: «Кларнети ніжності», «Диктатура», «Далі польоту стріли» та ін.; документальні: «Підземні води», «Цвіт папороті», «Іван Миколайчук. Тризна», «Глибокий колодязь» та ін. Був одним з перших режисерів у СРСР, котрі почали знімати ігрові фільми на відео («У лузі на старому дивані» за новелою Є. Гуцала). 1994 року заснував власну студію «ВІАТЕЛ», на якій зняв фільми: «Відродження. Національна філармонія», «Успенський собор», «Михайлівський Золотоверхий» та інші.

 

Вікторія Скуба, газета «День»     

 

Ілюстрація - www.gorod.cn.ua

 

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Вікторія Скуба, «День»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
20207
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду