ПРОЕКТИ
07:58
Середа, 11 Листопада 2009

«Живі» Сергія Буковського покажуть у США

Фільм увійшов до офіційної програми Кіно і відеофестивалю Марґарет Мід у Нью-Йорку

14-го листопада 2009 р. документальний фільм Сергія Буковського «Живі» буде показано у рамках офіційної програми Кіно і відеофестивалю Марґарет Мід у Нью-Йорку.  Кіновідеофест Марґарет Мід представляється «найдовшим безперервно діючим фестивалем міжнародних документальних фільмів у Сполучених Штатах, що охоплює широкий спектр творів - від тих, що зроблені місцевими фільмарями аж до експериментальної документалістики». Цього, як і в попередні роки, він проходить в імпозантному, відомому на весь світ Музеї природознавства, що із західного боку Центрального парку, у тридцять третє з часу заснування. Особливою рисою фестивалю, якою пишаються його організатори, є відкритість до найширшої громади, презентації і обговорення фільмів за  участи їхніх авторів та провідних фахівців із проблем, які висвітлюються у кожному даному фільмі, аґресивна заанґажованість у нагальні проблеми людськости. Показ фільму «Живі» на цьому фестивалі - це не лише давно належне визнання Сергія Буковського як одного із найталановитіших українських режисерів сьогодні, це прорив самої теми Великого голоду в Україні 1932-1933 рр. у міжнародний дискурс, свідчення, що світова спільнота нарешті серйозно починає говорити про Голодомор.

 

Офіційним співспонсором показу фільму «Живі» на фестивалі виступає Департамент славістики Колумбійського університету. Нью-йоркська кіногромада матиме нагоду обговорити «Живих» із його автором, режисером Сергієм Буковським, прод'юсером Марком Едвардзом та спів-прод'юсером Вікторією Бондар, які будуть у місті з нагоди показу фільму.

 

Вперше фільм «Живі» було показано у Місті Великого Яблука 2-го грудня 2008 р. в рамках наукової конференції «Голодомор у кінематографі», що її організувала Програма українських досліджень Колумбійського університету. Наступного дня «Живі» подивилися у Гарвардському університеті. Заходами Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже п'ять років є єдиним постійним форумом українського кіна в Північній Америці, «Живі» було показано у Стeнфордському університеті, неподалік Сан-Франциска, Торонтонському університеті, Канада, Ґрайсвальдському університеті, Німеччина. Скрізь фільм викликав дуже позитивну реакцію глядачів. Картина «Живі" на думку Сергія Плохія, професора історії України Гарвардського університету, -  "це найкращий  документальний фільм з історії України, який мені довелося коли-небудь бачити. Автори фільму досягли того, чого не вдалося вповні зробити нікому до них: поєднати правду історичного факту із правдою емоційного переживання та представити українську історію у контексті історії світової. Те, що вийшло - це не тільки пам'ятник загиблим та уклін живим, але й сповнене почуття та гідности послання нащадкам».

 

У фільмі Буковського дві субтельно поєднані сюжетні лінії. Одну можна назвати детективною, другу - історично-психологічною. Глядач поринає у захопливу, таємничу і трагічну історію життя валійського журналіста Ґарета Джоунза, чи не єдиного міжнародного автора, який мотивований власним ідеалізмом і журналістською чесністю ризикує життям, порушує заборону НКВД і пішки йде ураженими Голодомором українськими селами, щоб потім розказати світові про побачене http://www.garethjones.org/overview/mainoverview.htm  Випускник славетного Кембриджського університету, поліглот, особистий помічник британського прем'єра Девида Лойда Джорджа, Ґарет Джоунз мав перед собою перспективи стрімкої кар'єри. Він обдарований інстинктивним відчуттям історії, його тягне туди, де розгортаються епохальні події: він потрапляє в один літак із ще не таким відомим тоді вождем німецьких нацистів Адольфом Гітлером і задокументовує цю зустріч у щоденнику. Пізніше Джоунз виринає у Москві, щоб пересвідчитися на власні очі, як відбувається будівництво комуністичного раю. Те, що він бачить, не лише жахає, але змушує його діяти. Він стає на бік мордованих тисячами українських селян, по суті жертвує кар'єрою, йде наперекір порадам, i починає писати у світовій пресі про Голодомор. Джоунз платить за свій вибір життям. Силою обставин чесний голос Ґарета Джоунза було заглушено на довгі десятиліття. Фільм Буковського повертає його нам, а з ним і таємничу, сповнену пригод біографію, яка варта не одного фільму чи роману.  

 

Друга сюжетна лінія «Живих» - це теж інший заглушений на десятиліття голос - голос українського народу, свідчення із десятка осіб, які пройшли через пекло штучного голоду і бачили навколо себе агонію повільного згасання життів близьких, сусідів, односельців і просто незнайомих - тих, число яких сягнуло мільйонів. Скількох - ми й досі не в стані порахувати. Слухаючи цих очевидців, удивляючися у їхні немилосердно поорані часом, але однак такі чудові обличчя, мимохідь усвідомлюєш, що не цифра має значення, а кожне людське життя, незамінне, унікальне, без ціни.

 

Перші кадри «Живих» могли б здатися для багатьох, - принаймні так здалося мені особисто, - поцілунком смерти для всього фільму. На екрані з'являється то сумний, то обурений Віктор Ющенко, який таврує сталінських душогубів. Така картинка мусила б безнадійно заполітизувати фільм. Однак Буковський майстерно відходить від політики, від знайомих до нудоти кліше, що сталевими обручами оперезали в Україні саму розмову про Голодомор. Його камера занурюється на сімдесят незабутніх хвилин у світ українського села, в якому режисер, що прожив життя у місті, почувається цілком по-свійськи.

 

Співрозмовники Буковського відкриваються, діляться споминами, плачуть, але теж сміються, укотре жахаються пережитому, але теж співають. Вражає не лише те, що вони розказують, але і як саме вони розказують. Соковита мова, що на диво мало піддалася русифікації, смачні діялектизми, з яких аж сочиться автентика, жарти, здорова самоіронія і якась непідробна шляхетність у голосі, манері розмовляти. Ці скромні люди, які тихо говорять, не б'ють себе в груди і не волають, що вони -жертви, лишають найсильніше враження від фільму Буковського.

 

Це враження суперечливе. Вони живі, хоч для світу, і більшости сьогоднішнього українського суспільства вони давно померли, бо непотрібні. Вони живі, хоч їх намагалися замордувати у ті далекі тридцяті, і послідовно нищили з тих пір все, що вони представляють - світогляд, культуру, мову - цiлий український світ. Вони живі, бо хоч як мало їх не лишилося, і хоч яким тихим голосом вони  не говорять, їх почують, як не тепер, то згодом. Їх вже починають чути. Фільм Буковського несподівано світлий і оптимістичний, бо лишає враження незнищенности людського духу, а з ним і духу українського.

Є в цій історії і третя сюжетна лінія, яка в сам фільм не закладалася. Це доля самого фільму. Авторські права на «Живих» належать відомому благодійному фондові «Україна-3000», що його очолює Катерина Ющенко. Після офіційної прем'єри в Українському Домі 22-го листопада минулого року, «Живі» фактично померли для установи, яка володіє авторськими правами на нього. Гучно заявлена самим Андрієм Халпакчі світова прем'єра фільму на Берлінале-2009 лишилася порожньою заявою - відповідальні особи не надали вчасно заявки на участь фільму у програмі. Наскільки відомо цьому авторові, фільм до сих пір не показували по українському телебаченню чи у кінопрокаті. Його також неможливо купити на компакт-диску. Виглядає, що покази фільму у конкурсних чи позаконкурсних програмах міжнародних кінофестивалів відбувалися здебільшого завдяки зусиллям  прод'юсeра Марка Едвардза, а не відповідальних осіб у фонді «Україна-3000». «Живі» нагороджено «Срібним абрикосом» на Єреванському МКФ, «Ґран-прі Женева-2009» Міжнародного форуму MЕDIAS «Північ-Південь» у Женевi, спеціяльним призом журі Міжнародного фестивалю артгаузного фільму в Батумі, Грузія, а нещодавно таж включено до офіційної програми МКФ «Камерімидж» у Лодзі, Польща, 28 листопад- 5 грудня, 2009 та MКФ "Тисяча один", Стамбул, Туреччина, грудень.

 

13-го листопада за день до показу «Живих» на фестивалі Марґарет Мід у Нью-Йорку, відбудеться історична британська прем'єра фільму Сергія Буковського у Кембриджському університеті. Історична, бо головний персонаж фільму Ґарет Джонз - випускник цього університету. Фільм стане символічним поверненням Джоунза у стіни своєї альма матер. З нагоди прем'єри фільму Бібліотека Рена найпрестижнішого у Кембриджі коледжу Св. Трійці розгорнула експозицію щоденників Ґарета Джонза, де разом із іншими є записи про Голодомор. Їх поміщено поряд із рукописами короля Генриха УІІІ, філософа Людвиґа Витґенштайна та записниками Ісака Ньютона. Це подія - предмет гордости для Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже рік співпрацює із новою Програмою українських студій у Кембриджі, -  її очолює вихованець Колумбії Рорі Финин. 7-8 листопада 2008 року ми привозили програму українських фільмів до Кембриджу.

 

В Україні легко почути небезпідставну думку, що добрих українських фільмів зараз не роблять. «Живі» - це фільм найвищої проби. Tим дивніше, що вже майже цілий рік « Живі» не можуть стати надбанням щирокої громади ані в Україні, ані за кордоном. Минулого літа в особистій розмові із пані Катериною Ющенко в Гарвардському університеті, я попрохав її від імени чисельних прихильників українського фільму в Північній Америці зробити так, щоб «Живі» було видано на компакт-диску і уприступнено кожному, хто хоче придбати цей фільм. Пані Ющенко пообіцяла це зробити. Поки що це не зроблено. Додзвонитися чи дописатися до кого-небудь відповідального чи навіть безвідповідального в фонді «Україна-3000» досі було неможливо. Тим часом «Живі», як жоден інший український фільм, зроблений за час незалежности, має безпрецедентно широке коло потенційних споживачів і в Україні, і, судячи із листів та відгуків, які ми отримуємо, у Північній Америці. До мене зверталися представники цілих штатових чи муніципальних шкільних округ у США та Канаді із питанням, де можна придбати цей фільм. Ситуація досить абсурдна, якщо не підозріла. Навіть із чисто прагматичної точки зору повернути видатки на виробництво фільму «Україна-3000» мала б бути зацікавлена у продажі прав показу його і комерційному поширенні фільму на компакт-дискові. Адже фільми роблять для того, щоб потім їх показувати?

 

«Живі» мають також побачити у Росії, щоб зрозуміти поза політикою і ідеологією українську точку зору, осягнути чому українцям болить Голодомор. Мовчати про те, що сталося значить погоджуватися із цілим проєктом знищення українства протягом всієї нашої «спільної історії», концентрованим виявом якої був і лишається Голодомор. Фільм Буковського розчарує адептів російської ідеї, бо навіть людина із дуже перечулена на «українську зрадливість» не знайде в ньому русофобії. Він може повчити і росіян поваги до власного селянина.

 

Було б шкода, якби така чудова робота режисера, пишатися яким ми можемо із усіма на те підставами, виявилася в'язнем політики і чинників, які незрозуміло, як діють, якими мотивами керуються й чиї інтереси представляють.

 

Юрій Шевчук, Колумбійський університет, Нью-Йорк

Юрій Шевчук, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
47310
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop