ПРОЕКТИ
Медіаексперт
09:38
Середа, 21 Жовтня 2009

Чому українські телевізійники так легко стають заручниками брудних ігор вітчизняних політиків?

Часи, коли журналісти об’єднувалися заради досягнення єдиної для розвитку професійного середовища мети, – позаду

Передвиборна кампанія почалася вже по-справжньому. І першою скандальною справою стала надзвичайно делікатна тема. «Детектор медіа» попросила мене як експерта оцінити, як основні телеканали дотримувалися професійних стандартів і етики, висвітлюючи цю тему минулого тижня. Відразу ж скажу, що таку оцінку я можу дати лише на підставі розшифровок випусків новин, узятих із ресурсу «Огляд телеефіру», оскільки, зрозуміло, по телевізору бачив далеко не все. Отже, якщо якісь мої висновки не відповідатимуть тому, що реально було в ефірі, - виправляйте, будь ласка, в коментарях.

 

Щоб оцінювати щось, слід триматися чітких стандартів. Я про них уже не одного разу писав на «Детектор медіа», а тисячі тележурналістів побували в мене на тренінгах, тому для тих, хто «плаває» у стандартах, раджу перечитати мої пояснення в стартових статтях «Моніторингу професійної якості»: частина 1, частина 2, частина 3.

 

У цій темі ключовими стандартами для колег-журналістів я вважаю насамперед такі:

 

- достовірність фактичної інформації - саме як перевіреність кожного з повідомлюваних фактів у компетентних джерелах, а також озвучення для глядача цих джерел,

 

- чітке відокремлення фактів від думок (коментарів та оцінок). Якщо хтось висловлює свою думку з приводу (особливо ж якщо в цій думці міститься звинувачення) - завжди має бути чітко названо автора цієї думки. При цьому самі журналісти в новинах повинні обмежитися авторизованими коментарями учасників подій та експертів. Своїх власних думок вони висловлювати не повинні;

 

- баланс думок. Усім сторонам будь-якого конфлікту журналісти повинні надати повноцінну можливість висловити й обґрунтувати свою позицію.

 

Я дуже уважно прочитав тексти всіх повідомлень і сюжетів, що були в основних вечірніх випусках новин найбільших каналів протягом тижня. Мушу сказати: в усіх цих матеріалах критичних порушень стандартів достовірності й відокремлення фактів від думок я не побачив. Попри те, що загалом журналісти до дотримання цих стандартів ставляться вкрай неохайно (про що свідчить і мій моніторинг на «Детектор медіа»). Порушення були, але настільки дрібні, що немає сенсу виділяти їх окремо. Я маю на увазі емоційні «загальні» щодо справи журналістські оцінки, як-от: «скандальна справа», «репутацію "Артеку" підмочено», «шокуючі події» тощо. Можна лише сказати, що в будь-якому разі кращою була б підкреслена нейтральність. Адже глядач і без допомоги журналіста зробить власну оцінку про «скандальність» чи «шоковість» цієї історії. А так усі ці емоційні оцінки зайвий раз підвищували «градус» теми, чого журналістам слід було всіма силами уникати.

 

З точки зору балансу думок є питання. Начебто канали прагнули подавати думки всіх учасників скандалу. Але при цьому були й цілком природні обмеження. Навряд чи журналісти могли безпосередньо спілкуватися з основними учасниками подій: головним обвинуваченим (який перебуває в СІЗО), головним обвинувачем (матір'ю дітей) і тим більше з самими дітьми. Це цілком зрозуміло. Отже, будь-яка фактична інформація, а тим більше заяви (обвинувачення чи спростування) всіх цих людей до преси «доносяться» іншими людьми. Це адвокати, політики і правоохоронці. Цілком зрозуміло, що адвокати, політики і правоохоронці можуть мати свої конкретні інтереси у справі. Отже, факти й думки, які вони повідомляють журналістам від імені учасників справи, можуть бути свідомо й несвідомо спотвореними.

 

Журналісти, на відміну від правоохоронців, мають обмежені повноваження. Можуть лише запитати, але не допитати. Не мають доступу до конкретних людей і фактів. Звідси виникає серйозна концептуальна проблема: в ефір може потрапляти викривлена інформація. При цьому журналісти цілком можуть прагнути дотриматися професійних стандартів! Тому, попри цей природний момент можливої недостовірності фактів чи перекручення думок, тут звинувачувати наших колег у порушенні професійних законів важко.

 

Але є інша сторона балансу думок. Якщо подивитися на ситуацію загалом, стає очевидним наступне. Є конкретна справа, розслідування дуже тяжкого кримінального злочину. Цю справу розслідують правоохоронні органи, які мають на це повноваження. Розслідування подібних справ, пов'язаних із сексуальним насильством щодо дітей, - найбільше потребують спокійної роботи слідства і конфіденційності. Будь-який розголос будь-яких обставин подібних справ найперше б'є по тих дітях, які й без того жахливо постраждали. З іншого боку, лише компетентно проведене слідство може чітко встановити всі обставини злочину.

 

І тут на сцену виходять інші люди. Це політики, готові будь-що використати для досягнення своєї основної мети - боротьби за владу. З точки зору інтересів постраждалих у цій історії дітей, пан Колесніченко, як народний депутат, до якого звернулася постраждала сторона, мав усі законні повноваження здійснювати депутатський контроль над розслідуванням конкретної кримінальної історії. А не бігти з заявами до журналістів. Звісно, якби він переймався долею дітей, а не чимось іншим. З точки зору повноцінного балансу думок журналісти повинні були (якщо вже взялися висвітлювати з першого ж дня цю тему) влаштувати цьому депутату справжній «суворий допит». Щоб він відповів бодай на декілька очевидних запитань: з яких міркувань він оприлюднив історію, що потребувала підкресленої конфіденційності з точки зору інтересів постраждалих? Як він ставиться до того, що тепер ці діти є не лише жертвами кримінального злочину, але й жертвами розголосу, зробленого ним? Як він сам оцінює в цій ситуації власні дії з точки зору дотримання законності і моралі?

 

Не виключаю, що журналісти ставили йому такі запитання, але з того, що виходило в ефір на каналах, цього геть не видно! Можливо, тут спрацювало тотальне нерозуміння простого професійного правила: відмова від коментаря - теж коментар, і про це обов'язково й підкреслено належить повідомляти. Дуже рідко в наших новинах почуєш: «На таке-то запитання він не став (відмовився, не захотів тощо) відповідати».

 

І ще один момент, який стосується балансу думок і повноти інформації. Якщо вже всі працювали з цією темою, чому ніхто не зачепив дуже важливого аспекту: слід було дати чітку правову оцінку діям політиків і правоохоронців у всій цій історії. Для цього потрібні були юристи, які ніяк, жодним чином не були б заангажовані в самій цій історії. Мені здається, не зайвою була б думка фахівця з дотримання прав людини. Правозахисник Багіров наче годився на цю роль, але, виходячи з його численних коментарів, було чітко видно, що він усе ж таки виступає з позицій інтересів головного обвинувачуваного (а можливо - й усіх обвинувачуваних загалом).

 

Мені здається, саме в таких запитаннях і в пошуку таких експертних оцінок у журналістів був шанс грамотно показати «політтехнологічну» складову теми. Адже в новинах журналісти обмежені у власних припущеннях і гіпотезах, а тим часом із самого початку на поверхні лежало те, що політики зі своїми цілями зробили подвійними жертвами ні в чому не винних дітей.

 

А найскладнішою в цій історії є етична складова журналістської роботи. З етичних норм я б у такій темі звертав увагу насамперед на наступні:

 

- усебічний захист інтересів неповнолітніх. Як би добре не захищав права цих найуразливіших громадян закон, навіть роблячи все в межах закону, ми, журналісти, можемо заподіяти їм серйозної шкоди. Про це треба завжди пам'ятати;

 

- відмова від шокових матеріалів, які, безумовно, є в темі подібного кримінального злочину;

 

- неупередженість до обвинувачених. Складна етична норма, оскільки потребує доброго розуміння того, що публічне обвинувачення конкретної людини в злочині стовідсотково завдасть шкоди її репутації. І цю шкоду жодним чином не буде нівельовано навіть виправдальним для цієї людини вироком суду;

 

Єдине, що канали стовідсотково дотримали, - не було шокових матеріалів. За великим рахунком, телеканали начебто й дотрималися етичного принципу, який зобов'язує журналістів дбати про інтереси неповнолітніх. Жоден канал напряму не ідентифікував цих дітей. Не було названо їхніх імен та прізвищ. Наскільки я можу судити з текстових розшифровок, обличчя цих дітей не показували в ефірі. Але, гадаю, все ж певний момент ідентифікації є. Адже чимало оприлюднених обставин справи окреслюють навколо постраждалих дітей доволі вузьке коло. Місце і час імовірних злочинних дій, місце роботи їхнього вітчима, їхній вік тощо. Звісно, найперше за це слід «дякувати» конкретним політикам і правоохоронцям, які оприлюднювали всі ці фактичні дані, але тут уже журналісти могли аналізувати й обмежувати окремі фактичні деталі від виходу в ефір.

 

Після оприлюдненням Колесніченком цієї історії перед журналістами постав надзвичайно непростий професійний вибір. З одного боку, професійна етика потребує від нас дотримання інтересів неповнолітніх і неупередженого ставлення до обвинувачених. З другого боку, діє основне етичне професійне правило: будь-яку суспільно важливу інформацію журналіст повинен донести до суспільства! Він не має права вирішувати, чи мають люди про це знати, чи не мають. І, в ідеалі, не повинен навіть перейматися можливими наслідками своєї публікації. За наслідки відповідають ті, хто це робить (учасники подій). Всім бо відомо чимало історій, коли в схожих ситуаціях політики втягують журналістів у свої ігри, перекладаючи на них свою відповідальність за можливі наслідки.

 

Щодо суспільної важливості цієї теми, гадаю, не виникає жодних сумнівів. Отже, редакції після заяви депутата Колесніченка опинилися перед вибором: або змовчати, проігнорувати тему, оскільки вона є надзвичайно делікатною і страждатимуть інтереси конкретних дітей; або намагатися її максимально коректно висвітлювати. Тут я можу лише поспівчувати колегам, адже добре знаю, як то - сам поставав перед схожим вибором у різних ситуаціях, коли планував випуски новин. Схоже, у вівторок 13 жовтня лише Перший канал спробував піти першим шляхом. Всі інші обрали другий.

 

Вибір тут ускладнювався ще й іншою обставиною. Та ж професійна етика потребує від журналіста не заподіювати моральної шкоди тим людям, яких лише обвинувачують у злочині, провину яких ще навіть не доведено судом. Отже, з етичних міркувань, розповідаючи про обвинувачених, слід уникати їх ідентифікації - приховувати обличчя, а подеколи й змінювати голос, змінювати їхні імена і прізвища тощо. З іншого боку, журналістам тут і без етичних обмежень непросто - завжди є ризик судових позовів на захист честі, гідності і репутації від названих чи показаних в ефірі обвинувачених.

 

А тут ідеться ще й про особливих людей. Про людей публічних. Це той випадок, коли журналісти часто змушені йти на певний ризик і порушення етичних обмежень, адже одна справа - коли в кримінальному злочині обвинувачують пересічну людину (глядач не програє, якщо про цю людину ми будемо говорити «громадянин Х» і закриватимемо її обличчя). А коли серйозні обвинувачення стосуються публічної людини - з прихованням її імені втрачається суть новини! А суспільство має право знати все, що стосується тих публічних людей, яким воно доручало керувати країною. От і вибирайте. Що робити, яке з правил порушувати, йти на ризик чи ні?! Ситуація для журналістів дуже непроста, неоднозначна. Тут який крок не зроби, без порушень етики не обійдешся!

 

Зрештою, ініціатори скандалу розрахували все точно. Включаючи найголовніше - якою є нинішня українська журналістика. Журналісти не могли не стати заручниками політичної гри з двох причин.

 

По-перше, мені здається, що з точки зору дотримання етичних норм ідеальним виходом у цій ситуації було дружно, всім «цехом» ігнорувати будь-які заяви політиків, які мають політтехнологічні ознаки. Справу про злочин проти дітей треба було на цьому етапі «брати на контроль» і займатися нею, ретельно добираючи матеріал на майбутнє. Для цього, звісно, важливо було б, щоб журналісти діяли «єдиним фронтом». Але чекати цього сьогодні, коли журналістське середовище є демотивованим і роз'єднаним, було, на жаль, неможливо.

 

Часи, коли журналісти об'єднувалися заради досягнення єдиної для розвитку професійного середовища мети, - позаду. Можна сподіватися, що колись у майбутньому вони повернуться. Дуже яскравим прикладом роз'єднаності й керованості українських журналістів політикумом, з моєї точки зору, став інцидент між знімальною групою СТБ і нардепом Ткаченком. Редакції не об'єдналися проти нахабства політиків. Чи то не зрозуміли, що цей прецедент є одним із зухвалих наступів на професійні права всіх журналістів України. Чи то зрозуміли, але не змогли виступати проти своїх керівників, власників і печерських небожителів. Не грає ролі чому, але не об'єдналися.

 

Чи можна було очікувати дружних дій усіх інформаційних редакцій у складній артеківській історії? Ще менше. Бо початок «спецоперації» був не настільки виразним щодо професійних ризиків журналістів. І далі, коли вже редакції були втягнуто у висвітлення цієї історії, до всіх негативів, що стосуються постраждалих дітей, додався ще один величезний негатив. Сьогодні геть невідомо, що в історії, розказаній політиками, є правдою, а що - брехнею. А репутації «Артеку» вже завдано колосальної шкоди на роки вперед. Навіть якщо буде доведено в суді, що «Артек» до цієї справи не має жодного стосунку. Не слід забувати й удару по репутації всіх дітей, які побували в «Артеку»! Підліткове середовище надзвичайно безжалісне, а коли всі мас-медіа говорять про поєднання двох понять - «Артек» і «педофілія», - підлітки можуть влаштовувати справжнє цькування тим із однолітків, які відпочивали в цьому таборі.

 

І друга причина, чому цей скандал так легко набув публічності, - те, що за останні роки в ньюзрумах стало «модним» плисти за течією. Зверніть увагу: незалежно від теми, новини слухняно транслюють в ефір величезну кількість політичних заяв. Незалежно від того, яку вагу чи цінність ті заяви мають. Не ставлячи політикам незручних запитань. Беручи все, сказане ними, до віри. Політики все розрахували точно. Вони знають, що будь-які їхні заяви обов'язково буде донесено слухняними ньюзрумами до всіх людей. Оце і є найгірший висновок із цієї історії. При всіх чесних намаганнях новин основних каналів бути в цій історії професійно коректними.

 

Тим часом, справжня «битва титанів» лише починається. І подібних «козирних тузів» ще дуже багато в рукавах у головних претендентів на «український трон». А з кожною новою розіграною політиками «картою» буде дедалі складніше робити професійний та етичний вибір. Тому я міг би порадити журналістам лише одне: перестати вірити жодному слову політиків! Усе, сказане ними, піддавати жорсткому сумніву, а отже - найретельнішій перевірці. А найсильнішою зброєю журналістського «цеху», звісно, було б об'єднане ігнорування скандальних політичних заяв. Ігнорувати їх усіх, незалежно від політичного забарвлення!

 

Ігор Куляс - медіатренер; з 1989 року пройшов на українському телебаченні шлях від репортера до шеф-редактора новин. Протягом 1999-2002 років був шеф-редактором телекомпанії «Новий канал» («Репортер»). Стажувався на BBC, Reuters, ITV, CBC. Працював кризовим менеджером у 20 регіональних та загальнонаціональних телекомпаніях.

 

Нині є тренером-консультантом МГО «Інтерньюз-Україна» з телевізійного виробництва. Створив власну методику оцінки новинних програм. Протягом останніх чотирьох років сотні тележурналістів з усієї України пройшли в Ігоря Куляса та його партнера Олександра Макаренка тренінги в рамках «Школи новин Internews».

 

У рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» Ігор Куляс здійснює «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

 

Фото - mk.ru

, для «Детектор медіа»
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
15015
Переглядів
Коментарі
Алло Маасква!
09:09 / 22 Жовтня 2009
-Алло, Алло...Масква?- Да, кто это?-Это мы из Киева...от Юлии Владимировны...от Тимошенко беспокоим!-Да? Понятно, чем можем...опять отсрочка по лишнему газу?- Да нет...там все в порядке уже! Нам надо, чтобы кто-то важный заятил, что Артек должен быть в общаке...общим то есть.- Да? А зачем...у нас Южгая Осетия уже есть...зачем?- Да тут нас в педофилы завелись...блин...а нам надо от них глаз отвести. Вами попугать... Отвлечь от них внимание и перенацелить на Артек! Поможете?- Да не вопрос...ради такого дела... хи хи хи
Скептик
21:12 / 21 Жовтня 2009
Игорь, неужели вы разочаровались в ЮВТ, что призываете не верить им всем? Не верю вам! Вы же так с ее помощью взобрались на "трон" "Интерньюза", Игорь! ЮВТ и БЮТ так в вас верили, а вы так по-предательски... Андрей Шевченко вам случайно с возмущением еще не звонил?
2OK
15:27 / 21 Жовтня 2009
Уколов, ти не Україна!
О.К.
14:47 / 21 Жовтня 2009
"Чому українські телевізійники так легко стають заручниками брудних ігор вітчизняних політиків?" Бо такі само жадібні.
durdom.in.ua
11:40 / 21 Жовтня 2009
- Как ты думаешь, чем закончится скандал в «Артеке»? - Туда больше не будут пускать детей, которые развращают депутатов.
buzya
11:14 / 21 Жовтня 2009
Я теж не можу зрозуміти участь Багірова. Досить професійно та ефективно цю тему коментував би Євген Захаров - дуже порядна людина. Більше того, він багато чого може підказати журналістам саме в цій делікатній справі.
майор
10:44 / 21 Жовтня 2009
Ігор Куляс пише:"Правозахисник Багіров наче годився на цю роль, але, виходячи з його численних коментарів, було чітко видно, що він усе ж таки виступає з позицій інтересів головного обвинувачуваного (а можливо - й усіх обвинувачуваних загалом)." 1.Правозахисником він назвав себе сам, тобто він звічайнісенькй самозванець.2.В вузьких колах відомо, що Багіров пасьоцца на галявине МВС
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop