Лариса Денисенко: «Ніхто не може знати — ріжки, вінок, чи німб домалює над нашою головою Світ»

27 Квітня 2009
20150
27 Квітня 2009
09:51

Лариса Денисенко: «Ніхто не може знати — ріжки, вінок, чи німб домалює над нашою головою Світ»

20150
Лариса Денисенко: «Ніхто не може знати — ріжки, вінок, чи німб домалює над нашою головою Світ»

- Ви маєте багато професій: письменника, журналіста, адвоката. Яку з них любите найбільше?

 

- Знаєте, всі три пов'язані зі словом і думкою, які мають бути щирими, переконливими, адресни­ми і професійними. В цьому подібність цих професій, і, мабуть, саме цим вони мені й подобаються, саме тому я обрала їх, а вони обрали мене.

 

А ще - вони пов'язані з людськими долями. Це також дуже важливий аспект. Я маю знати, чиї інтереси захищаю. Люблю фантазувати на тему, хто зараз дивиться і слухає мене в нічному ефірі, а хто читає мою книжку. Які це люди - кого люблять, чим грішать, з чого їм смішно, з чого сумно, кого прощають, чи вірять у Бога?..

 

- Вас часто називають «провока­торкою». Ви погоджуєтеся з такою характеристикою? 

 

- Люди люблять навішувати ярлики, і я не виняток, хоча намагаюся бачити більше. Не думаю, що я більша провокаторка, ніж, скажімо, наш прем'єр-міністр чи київський мер. Якщо в мені і є якась провокативність, вона спрямована на те, щоб розва­жити, розсмішити людей, змусити їх пожартувати, повірити в себе.

 

Це як із зовнішністю: мене, наприклад, свого часу порівнювали з актрисами Анук Еме, Рене Руссо, Пенелопою Крус, Салмою Хаєк, співачкою Тамарою Гвердцителі і навіть зі Стівеном Сігалом та Джонні Деппом. Якби я в це вірила і надто цим переймала­ся, зараз мої родичі влаштовували б мене до психіатричної лікарні. Звичайно, можна прислухатися до того, що про тебе думають інші, але насамперед треба вивчати себе без допомоги та провокацій сторонніх.

 

- Все, про що пишете, - з особистого досвіду?

 

- Авжеж, усе пропускаю через себе. Далеко не всі події, герої, почуття народжуються з власного досвіду, але намагаюся народитися з кожного з них, або вжитися в усіх.

 

- Що спонукало піти на телебачення?

 

- Мене завжди приваблювала професія журналіста, з дитинства, тому не могла знехтувати цією нагодою. Це раз. По-друге, мені подобався канал «1+1» - у тому вигляді, який і досі збе­рігається в моїй пам'яті, а це - часи становлення й розквіту каналу, коли всі проекти працювали для української інтелігенції. Звичайно, хотілося спробувати: чи зможу? А ще привабила тема - культура та її діячі від минувшини до сучасності.

 

- Чому стали автором і ведучою саме програми «Документ +»?

 

- Мабуть, це збіг обставин, пов'язаних із тим, що з однією людиною - співробітницею каналу - мене пов'язувала моя книжка, іншій людині взагалі подобалося те, що я пишу, а ще одній - моє інтерв'ю в «Газете по-киевски». І цей ланцюг спрацював на те, що я опинилася перед камерою.

 

- Програма триває всього півгодини. На вашу думку, цього досить для висвітлення культурологічної тематики?

 

- Цілком достатньо, щоб розставити акценти, окреслити проблему, подати кілька поглядів і замислитися над темою. А також представити митця, надати йому слово, а глядачам - можливість відчути його, зрозуміти й полюбити. Зараз працюю над програмою «Документ» (вона виходить у годинному форматі) - разом з Анатолієм Єремою, командою «Документа» і зі спеціальними кореспондентами Лесею Харченко та Дмитром Крижанівським. Зазвичай протягом години ми говоримо на дві різні теми, хоча, буває, обговорюємо одну, як, наприклад, тему вітчизняної анімації з Євгеном Сивоко­нем та Олегом Педаном.

 

- Які гості «Документа» запам'яталися найбільше?

 

- Багато хто запам'ятався, адже наші гості люди неординарні, творчі й працьовиті. Я дуже люблю оперу і балет, тому назву солістів Національного театру опери і балету Сусанну Чахоян та Ігоря Борка. І, звичайно, неперевершену в минулому балерину, а нині педагога-репетитора - Аллу Лагоду. І Раду Поклітару, якого я часто цитую: він вигадав замінник слова «традиційний» - «пра­вовірний», мені це сподобалося.

 

- Якої ви думки про українське телебачення, ви ж бачите його зсередини?

 

- Телебачення віддзеркалює стан нашого суспільства. Як і політика, мистецтво. Воно мені не подобається. Але доки не зміняться люди, не зміниться телебачення. Заради цього треба робити кроки, спрямовані на позитивні зміни, передовсім приділяти увагу дітям, шукати таланти, ділитися з ними досвідом, вчити мріяти і здійснювати мрію. Якнайшвидше. Все залежить тільки від нас самих, я переконана.

 

- Наскільки глибоко ви занурилися в телебачення?

 

- Скажу так: акваланга не потребую. Я непогано плаваю, все-таки кандидат у майстри спорту з плавання, тому обходжуся без спеціального спорядження. Займаюся авторським проектом, який спрямовує прожектори, ліхтарі і лампочки на вітчизняну культуру, зі мною працює чудовий колектив небайдужих людей, професійних і енергійних. Ніщо інше - як телевізійника і глядача - мене поки що не хвилює, хіба програми про мандрівки.

 

- У чому бачите свою роль як письменниці, журналістки?

 

- Швидше, бачу завдання - розповісти про людей, які мають хист, цікаві захоплення, енергетичний потенціал, думки й талант, надзвичайну працездатність, оригінальні ідеї. Людей, яких ніщо не може зупинити чи кинути у прірву відчаю, які будь-що хочуть донести своє мистецт­во до людей. А я хочу, щоб вони розповідали про себе, відкривалися глядачеві, використовуючи мене лише як допоміжний інст­румент.

 

- Ви б хотіли, щоб за якимсь вашим романом зняли фільм? Яку книжку ви б самі для цього обрали?

 

- Якби я цього активно хотіла - це вже сталося б. З іншого боку, мені здається, що непогана стрічка могла б вийти з «Кавового присмаку кориці», смішні театральні вистави з «Сарабанди банди Сари» та «Забавок з плоті та крові». Мій видавець Елеонора Симонова каже, що дуже хоче побачити екранізацію «Корпорації ідіотів». Я не переймаюся цим питанням, усе, що має статися - станеться. Якщо ні - значить, так треба.

 

- Ви думали про те, щоб спробувати себе як актрису?

 

- Кожній дівчині, мабуть, спадає на думку - а чи не знятися мені в кіно? Я нещодавно вигадала образ українського інфекціоніста, якому відкрили лабораторію в лікарні, де працює Грегорі Хаус. Хоча необов'язково, щоб я виконувала саме цю роль. Мені «вигадалася» лікарка Олеся Кущ із приблизно моєю зовнішністю, котра працює інфекціоністом за системою Станіславського: «Не вірю!». Часто я прописую смішні, на мій погляд, діалоги між нею та іншими героями серіалу.

 

Насправді ж мої акторські амбіції, якщо вони є, задовольняються передусім письменницт­вом: можу прожити будь-чиє життя, яке сама і вигадала. Акторові, як на мене, щоб він був геніальним, потрібно набагато менше власного «я», ніж його є в мені. Або потрібно навчитися повністю скидати з себе - як ящірка - шкіру. Це виснажливо і часто невдячно. Але це - виклик, і, можливо, коли-небудь матиму такий досвід.

Нині ж можу тільки трохи похизуватися тим, що героїню свого популярного детективу «Легенда про Безголового» Андрій Кокотюха списав з мене, а потім в кіно за мотивами цієї книжки «Тривожна відпустка адвоката Ларіної» цей образ зіграла актриса, роботи якої мені подобаються, - Ольга Філіппова.

 

- На вашу думку, для чого ми живемо, що маємо дати світові і чого повинні чекати від нього?

 

- Ми не знаємо, для чого живемо. Ніхто не може знати - ріжки, вінок чи німб домалює над нашою головою Світ. Мені здається, це якраз і є питанням, іграшкою-головоломкою, яку надзвичайно цікаво розгадувати, а процес розгадування, з'ясування цього і є цікавим життям.

 

Із досьє «ДТ»

 

Лариса Денисенко - письменниця, автор і ведуча культурологічної програми «Документ +» на телеканалі «1+1», адвокат, фахівець з міжнародного публічного права. Народилася в Києві 17 червня 1973 року. Литовсько-грецького походження. Українську мову опанувала в 23 роки, коли почала працювати в Міністерстві юстиції України.

 

Закінчила юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Центрально-Європейський університет (Прага), курс законопроектування при Міністерстві юстиції Нідерландів. Має ліцензію на юридичну практику в Торонто і Оттаві щодо справ, пов'язаних із біженцями і мігрантами. Є одним з адвокатів, які представляють інтереси громадян в Європейському суді з прав людини (Страсбург).

 

Працювала директором департаменту міжнародного права Міністерства юстиції, радником міністра юстиції, науковим консультантом парламентських комітетів, очолювала національне відділення міжнародної антикорупційної організації Transparency International (Берлін).

 

Літературну кар'єру розпочала перемогою в конкурсі «Коронація слова» з романом «Забавки з плоті та крові» (Гран-прі конкурсу-2002).

Серед виданих творів - романи: «Забавки з плоті та крові» (2003); «Кавовий присмак кориці» (2005); «Корпорація ідіотів» (2005) - відзначено премією «Літературний олімп-2006» як книжку, яку найчастіше крали в книгарнях; «Танці в масках» (2006, випущено також як аудіокнигу) - премія «Гармонія слова» за 2006 рік, роман включено у шот-лист конкурсу «Книга року» за версією Бі-бі-сі, шот-лист конкурсу «Краща книга 2006» за версією тижневика «Кореспондент»; «24:33:42» (2007); «Сарабанда банди Сари» (2008); дитяча книжка «Про Лізу та
Цюцю П.» (2006, 2007).

 

Фото: «Деркало тижня»

 

Аревік Петросян, «Деркало тижня»

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Аревік Петросян, «Деркало тижня»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
20150
Читайте також
24.09.2010 09:35
Юліана Лавриш, «День»
27 770
09.06.2009 11:03
Ольга Жук, «Україна молода»
26 990
30.04.2009 12:03
Василь Тавр, Іван Леонов, «Україна молода»
14 948
28.04.2009 11:42
Володимир Яворівський, «Українська правда»
14 445
27.04.2009 11:47
Артем Захарченко, «Українська правда»
16 650
23.04.2009 11:20
Константин Скоркин, «Реальная газета»
39 935
10.04.2009 12:31
Михайло Бриних
56 589
23.03.2009 10:28
Наталя Ярцева, ІнтерМедіаКонсалтинг
15 376
12.03.2009 15:21
Галина Титиш, «Українська правда»
38 904
27.02.2009 12:16
«Радіо Свобода»
15 116
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду