Однак згоден — не згоден, а мусиш заховати свої емоції «в ганчірочку» або міняти професію — тим паче, що місце серед рекламістів, фахівців із політичного промоушену та піару (в тому числі — чорного) завжди знайдеться. Для більшості журналістів у країнах розвинутої демократії це є повсякденною нормою, що існує ніби сама собою і тому не потребує застосування жодних механізмів правового регулювання. Роль права у цій царині виконують кодекси журналістської та корпоративної етики, професійні стандарти — зокрема, стандарти, які визначають культуру подачі новин. Уявити без цього журналістику — все одно, що сприйняти всерйоз дитячу забавку-абсурд: «Ішов-ішов їжачок лісом, забув, як дихати — і помер».

У цьому сенсі я неодноразово повторював, що, реалізуючи право на свободу слова, кожна телепрограма, кожен журналіст самостійно вирішують, реагувати чи не реагувати на той чи інший інформаційний привід; самi визначаються стосовно використання оціночних суджень, їхньої гостроти та тональності; вирішують, яку подію та інформацію винести як головну, а яку — як другорядну. Однак, коли вибір стосовно теми чи проблеми вже зроблено, висвітлюватися вона може лише збалансовано. І не варто розводити демагогію стосовно права на свободу слова, як це роблять окремі журналісти й телебоси, намагаючись виправдати підміну об’єктивного інформування та наведення усіх можливих позицій і точок зору, нав’язування лише своєї думки, маніпулювання свідомістю глядача через підштовхування його до наперед визначеного автором суб’єктивного висновку.

А все тому, що поняття «якісне інформування» — категорія не емоційно-смакова, а математична. Звичайно, телевізійна критика значно частіше оперує інструментами, позиченими з кінокритики. Це добре там, де необхідно оцінити передачу з точки зору сюжету, режисури, якості монтажу тощо. Але, жодною мірою не посягаючи на сферу діяльності багатьох шанованих мною людей, усе ж зазначу: не ставлячи за мету отримати відповідь, чи надано глядачу інформацію, достатню для того, щоб він зробив самостійний і адекватний ситуації висновок, такий критик ризикує опинитися в ролі того, хто намагається оцінити газетну замітку, де факти поставлено з ніг на голову, користуючись методами аналізу художньої прози.

Особливо важливої ролі якісне інформування набуває тоді, коли самостійний і адекватний ситуації висновок глядач має зробити не з приводу прогнозу погоди (що одягати і взувати, виходячи з дому), а стосовно того, які люди, з якими цілями і принципами, прийшовши до парламенту, визначатимуть умови життя його, глядача, й усієї країни упродовж наступних чотирьох років.

У звіті Міжнародного республіканського інституту, присвяченому попереднім виборам, був дуже жорсткий висновок: «Доки в Україні не розвинуться справдi незалежні засоби масової інформації, якими всі кандидати могли би користуватися у рівнiй мірi та до яких вони б мали рівний доступ, перехід до демократії буде загальмований. Крім того, поки будуть відсутні справдi незалежні ЗМІ, українські виборці не отримають необхідної для свідомого рішення інформації, і результати майбутніх виборів не будуть вірно відображати волю громадян України».

Що змінилося з того часу, як пролунали ці слова? Аби відповісти на це запитання, я вибрав максимально далеку від політичних конфліктів, акцій протесту, «касетного скандалу» та інших резонансних справ тему — висвітлення моніторингу, який проводять в Україні представники Ради Європи. Також вибрав період, достатньо віддалений від дня сьогоднішнього, — рівно настільки, щоб поглянути на справу відсторонено, а саме — квітень цього року. І, зрештою, зробив вибірку кількох аналітичних програм центрального телебачення — «7 днів», «Епіцентр», «Інтер — Подробиці тижня», ICTV («Свобода слова»).

Найактивніше, переважно у негативній тональності, факт проведення і висновки моніторингу висвітлювала програма «7 днів», а найпасивніше — «Епіцентр». При цьому програма «7 днів» робила це з більш ніж подвійною перевагою на користь негативної оцінки факту проведення та висновків моніторингу. Програма «Епіцентр» висвітлювала тему майже збалансовано, з трохи більшою (у пропорції) перевагою на користь позитивної оцінки. У свою чергу, «Інтер — Подробиці тижня» значно відчутнішої переваги надали позитивній оцінці факту проведення моніторингу. Програма ICTV «Свобода слова» висвітлювала тему відносно збалансовано, з перевагою на користь «позитиву».

Таким чином, двi з проаналiзованих програм забезпечили достатньо високий рівень якісного інформування. Найбільш збалансовано інформація подавалася у програмах «Свобода слова» та «Епіцентр». Відповідно, найнижчий рівень якісного інформування, з огляду на незбалансованість подачі інформації, мав місце у програмі «7 днів».

Зізнаюся, я навмисне вибрав саме цей приклад. Глядач, мабуть, здогадується, що стосовно багатьох інших тем справи виглядають не так втішно, і говорити про якісне інформування не доводиться. Але саме цей приклад свідчить, що «український їжачок», який, здавалося, зовсім не знає, що таке нормально дихати, віриться, вже починає це робити. Олександр ЧЕКМИШЕВ, заступник директора Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голова комітету «Рівність можливостей»

Газета "День" (28 вересня 2001р.)