«Ми хотіли створити українську альтернативу. I у нас вийшло»

21 Вересня 2001
1592
21 Вересня 2001
14:35

«Ми хотіли створити українську альтернативу. I у нас вийшло»

1592
"Треба бути популярними, щоб заробляти. А заробляти нема з чого — ринок бідний. Тому виникають різного роду взаємозв’язки або взаємозалежності від тих, хто може забезпечити заробіток або виживання. " У бесіді брали участь Олег ІВАНЦОВ, Олександра ЛАВРІНЕНКО, Михайло МАЗУРIН, Ганна ШЕРЕМЕТ, фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День».
«Ми хотіли створити українську альтернативу. I у нас вийшло»
Канал «1+1» з’явився в українському телевізійному просторі шість років тому. І відразу ж став подією, хоча спочатку (сьогодні, певно, про це мало хто пам’ятає) обмежувався лише кінопоказом. Але для нас, які скучили за гарними фільмами (а це був час цілковитого занепаду кінопрокату), це кіно стало справжнім прозрінням. Виявилося, це були лише квіточки. Дуже скоро нам запропонували небачене видовище на екрані — з абсолютно новими сміливими концепціями, авторськими проектами, новостійними програмами. Це, якщо замислитися, було щось більше, ніж просто телебачення. Ми раптом зрозуміли, що поняття «національний товаровиробник» може звучати гордо. Що ми вміємо виробляти конкурентоспроможний товар. Що в далеко не ідеальних умовах можна й треба бути успішним і при цьому розумним, тонким, таким, «що не поступається принципами», та й просто гарним, врешті. Що про будь-який суспільний, політичний, економічний катаклізм, які час від часу стрясають суспільство, можна говорити без істерії, агресивності й афектації (адже ж вдається це В’ячеславу Піховшеку в «Епіцентрі»). Не без допомоги «1+1», і Ольги Герасим’юк зокрема, ми поступово витравляли із себе це принизливе поняття «маленький українець». Бо всі ми громадяни, та й будь- яка людська особина, якщо хочете, має право на співпереживання, співчуття й справедливість. Ми, знов-таки не без допомоги каналу, пересвідчилися, що життя — це не нудна вервечка днів, проведених у боротьбі за виживання, а, взагалі-то, дуже весела й абсолютно неповторна річ (тут уже постаралися всі, починаючи зі «Сніданку», не кажучи вже про безліч розважальних програм у чистому вигляді). Ми, нарешті, побачили, що окремо взятий канал може хоча б дуже постаратися, щоб представляти інтереси всього українського суспільства, враховуючи різні погляди. Взагалі, багато чого ми зрозуміли завдяки каналу «1+1» й, головне, разом із ним. З чим колектив «Дня» своїх колег і поздоровляє. Але свята швидкоплинні. Особливо на ТБ. Адже конвейєр не можна зупинити ні на мить. І от парадокс: телебачення, покликане дарувати нам хоча б трохи радощів щодня, саме складається із суцільних буднів. Про них ми й розмовляли з генеральним продюсером каналу «1+1» Олександром Роднянським. Та й сама дійсність аж ніяк не налаштовувала на оптимістично-бадьорі роздуми. Олександр Юхимович став гостем «Дня» через день після жахливих терактів у Нью-Йорку й Вашингтоні. Всі ми напередодні не відривалися від прямої трансляції CNN і тільки намагалися осмислити те, що відбулося. «В сучасному світі, — зазначив Олександр Роднянський, — сталося щось надзвичайно важливе, з погляду відносин медіа й цивілізації загалом. Тому що, починаючи з війни в Перській затоці, бомбокидання було перетворене на шоу, й усі сиділи біля телевізорів, із цікавістю спостерігаючи, як бомбочки акуратненько лягали в контури бараків або інших об’єктів. Сьогодні ми знову спостерігаємо величезне, жахливе шоу по телебаченню, яке дуже наближене до життя й свідчить про те, що щось не гаразд у наших взаєминах iз навколишньою реальністю. Ми живемо вже, скоріше, у віртуальному світі, коли кожен відчуває себе як учасник «Big Brother» — реального телешоу, в якому люди перебувають під безперервним наглядом телекамер». — Шість років для досить молодого вітчизняного телеринку — це солідний вік і, відповідно, великий досвід. Чи сталися за ці роки якісні зміни на вітчизняному ТБ? І взагалі, у світлі подій «трагічного вівторка» чи можна говорити про зміни критеріїв цієї самої якості? — Планка технологічної якості підвищилася значно. Ми всі виглядаємо як доросле телебачення. У нас добрі ведучі, добрі студії, ми миттєво отримуємо матеріали, ми можемо залучати будь-які думки з будь-якої точки світу, включати їх у прямий ефір, гнучко й спокійно реагувати на будь-які зміни, що відбуваються навколо. А з погляду професіоналізму глибинного, тобто уміння поєднувати інформацію, отримані факти з контекстними шарами, давати можливість побачити глядачеві це все значно ширше, в розмаїтті історичних і геополітичних процесів — до цього ми всі ще маємо йти. Скажімо, трагічні події в Америці за характером наслідків виводять нас далеко за рамки локальних обставин і ставлять перед нами питання значно ширші, пов’язані з існуванням нинішньої цивілізації взагалі в тому вигляді, в якому вона існує, з відносинами держав і з прозорістю кордонів, з глобалізацією й процесами, пов’язаними з протестними акціями щодо цієї глобалізації, думкою меншості та психологічним станом. Адже Україна дуже довго була поза цими глобальними процесами, а сьогодні раптом опиняється всередині. Але може так статися, що ментально ми ще не будемо готові до того, що є частиною цих процесів, а вже будемо на собі випробовувати всі наслідки драм, що там відбуваються. Я дуже боюся простих лінійних рішень, а вони виникають у той момент, коли люди, які їх приймають, позбавлені контекстів, здатності враховувати безліч чинників, що розвиваються паралельно. Безумовно, одним із критеріїв якісного телебачення (і це знов-таки підкреслили американські події, їх висвітлення) є здатність відчувати відповідальність за те, що відбувається в ефірі. Але це, як мені здається, взагалі питання, тісно пов’язане з етичним станом суспільства. Не можуть на себе все брати журналісти загалом або телевізійні зокрема, тобто вони не можуть бути носіями етичної чистоти в суспільстві, якщо воно цього позбавлене. Якщо в суспільстві укладено договір між владою, хоч би там хто персоніфікував цю владу сьогодні, й суспільством, і в цьому суспільстві є механізми, наприклад, засоби масової інформації, які гарантують контроль над владою й здатність суспільства бути репрезентованим у всьому розмаїтті поглядів, але тоді в цьому суспільному договорі існують певні етичні принципи, що враховують серед іншого й простий біблійний: «Не зашкодь». У нас же все відбувається трохи інакше. Ми терміново вчимося капіталізму, й при цьому — в усій його повноті та дикості. Ну, наприклад. Треба бути популярними, щоб заробляти. А заробляти нема з чого — ринок бідний. Тому виникають різного роду взаємозв’язки або взаємозалежності від тих, хто може забезпечити заробіток або виживання. — А як сумістити прагнення бути популярним, горезвісний рейтинг з інтелектуальним, інтелігентним телебаченням? — Одвічна дискусія на тему просвітницької, вітамінозної та оздоровчої ролі, яку може виконувати ТБ, і природним для телеканалів, особливо приватних, бажанням бути успішними та популярними призводить до конфлікту. В цьому сенсі, скажімо, в Німеччині питань немає. Там є суспільне телебачення — АРД, із системою регіональних телекомпаній, що належать до нього, й суспільне телебачення — ЦДФ, і при цьому ще спільні проекти з французьким суспільним телебаченням. А поряд існують дивні за ефективністю комерційні компанії, наприклад РЛТ або ПРО-7. За новинами, за повноцінним аналізом подій, за їхнім контекстом, за коментарями серйозних людей, за дискусіями, за дебатами, за різними поглядами глядач ніколи не звернеться до РТЛ і ПРО-7. Він увімкне або АРД, або ЦДФ. А от якщо він захоче провести легко i з задоволенням вечір, подивитися розважальне шоу, мегаблокбастер або молодіжний фільм, то він перемкнеться на один iз приватних каналів. Це виразне розмежування відповідальності й ролей, відповідно, і не викликає дискусій. У нас же, відверто кажучи, суспільного телебачення не існує (державне має свій вигляд і свої завдання — часом напрочуд утилітарні), а так звані приватні прагнуть не лише розважити аудиторію, а ще й реалізувати певні політичні інтереси тих груп, до яких вони належать. Чому на наших усіх, маленьких і великих, каналах неймовірно розвинуті новостійні служби? На РТЛ, що заробляє 2,5 мільярда марок на рік, — один випуск новин увечері й один уранці. Більш того, ці новини менш за все стосуються політики: десь щось вибухнуло, убили, вкрали і т. ін. На ПРО-7, неймовірно популярному серед молодіжної аудиторії, два п’ятихвилинні випуски. З другого боку, ЦДФ дасть вам аналіз усіх подій, представить усі політичні партії, думки, дискусії. А у нас скромний канал, що живе на явно виділені гроші, дає політичні новини щогодини. Це означає, що існують певного роду завдання, які не мають нічого спільного з інтересами аудиторії. Не треба себе обманювати тією обставиною, що начебто наша аудиторія чимсь відрізняється від німецької, французької або американської. Нічим. І якщо їй буде також надано повноцінний вибір, то ця дискусія зникне. І головне, що позиціонуватися один до одного канали будуть саме так, сегментно займаючи ніші. У нас історично склалося, що ми попленталися слідом за російським досвідом, а оскільки російський досвід дав НТБ першого гатунку, тобто поєднання дуже якісних новин і якісного кінопоказу, то в сприйнятті аудиторії та й більшості наших телевізійних діячів, які іншого телебачення й не бачили, склалося враження, що це i є приватне ТБ: таке ж, як і суспільне, тільки трохи краще. От і вийшло, що в нас усі канали наче на одне обличчя. — А у «1+1» є своє обличчя? — Є. Частково це пов’язано з тим, що ми були першими. В нас була ідея української альтернативи. Ми починали за часів великого «Останкіно», яке дивилося 70% аудиторії, та УТ-1. УТ-1 було орієнтоване на людей, як правило, в той момент старшого віку, які звично слухали, що в столиці кажуть, які вітри на дворі дмуть. А «Останкіно» тоді давало одночасно й ковток свободи, й розважало. Ідея «1+1» полягала в створенні популярного саме українського ТБ. Тому все й вийшло. На тлі консервативного i взагалі не дуже захоплюючого новостійного мовлення УТН раптом з’явилися ТСН — новини хай сирі, але живі. Й кіно з’явилося інше, й рівень ставлення інший, і спосіб спілкування з аудиторією. Потім почали з’являтися велике шоу, маленьке шоу, великі успіхи, невеличкі невдачі, маленькі успіхи, але головне — це було наше. І тому «1+1» ніколи не контрпрограмується, навіть якщо програє. Ми твердо знаємо свою аудиторію й намагаємося їй відповідати. — І яка вона, чого хоче ваш глядач? — Ми завжди домінуємо в аудиторії до сорока чотирьох років. Середній вік глядача «1+1» — 35 років, але головне (і ми на це розраховували) — це аудиторія тих, хто робить вибір в Україні, не відчуваючи ностальгії. В ті часи чимало людей нескінченно сперечалися на кухнях на тему, хто правий, хто не правий, чи було краще в Союзі. Наша аудиторія на ці теми не сперечається, вона робить життя в сьогоднішній Україні. Є така країна. Це своя країна. Подобаються комусь начальники, не подобаються — це питання інше: як голосувати. Але я інформацію отримую в своїй країні, від каналу, який живе інтересами цієї країни, або з газети, яка їх презентує. Я дивлюся телебачення, в якому відпрацьовуються контексти, пов’язані з моїм життям. Особливо важливим для нас було питання мови. Спочатку ніхто не вірив, що телебачення українською будуть дивитися. Вважалося, що воно асоціюється з тим, що було на УТ-1, а російською — це коли добре й по «Останкіно». І коли з’явилася якісна українська мова, якою дублювалося якісне кіно, й робилися якісні програми, то виявилося, що це не соромно, не вульгарно, не провінційно. Тому я й стверджую, що в нас є власне обличчя. Оскільки ми були першими, нам треба було, до того ж, довести, що ми спроможні робити не просто популярне ТБ, але й виглядати розумно й сучасно, створюючи серйозну альтернативу останкінському мовленню, яке було завжди дуже вітамінозне. Тому з’явилася велика кількість документальних програм, ток-шоу, з’явилися ті, кого сьогодні називають персонажами «1+1» — співрозмовники. Потім вже стали виникати інші канали, зокрема, «Інтер» зі своїм брендом. До речі, я дуже вдячний «Інтерові» за таке виразне «брендування», тому що два канали у певному сенсі відбивають двомовну і начебто дволінійну ситуацію в країні. Всім іншим треба інтегруватися глибше й чітко формулювати для себе — для якої аудиторії ти хочеш вести передачі й, головне — в кого її відібрати. Якщо в «1+1» — це один спосіб розмови з аудиторією, в «Інтера» — абсолютно інший. Не так давно нас лякали тим, що з’явилися серйозні канали і «1+1» буде складно конкурувати. А це виявився рік найбільшого успіху. Причому ми нічого спеціально не робили. Просто реалізовували те, що для нас важливо. Деякі ж колеги будують свою роботу на повторенні відпрацьованих принципів, а повторення нікому не цікаве. — Які ж нові штрихи до обличчя каналу ви плануєте додати? — Наша репутація накладає на нас відповідальність і зобов’язання завжди перебувати на вістрі тенденції. Для нас необхідно показувати якісні, дуже сучасні серіали й лише нове, різноманітне кіно. І, найголовніше, ми приречені на те, щоб робити найскладніші, найдорожчі, так звані піонерські, проекти. Скажімо, в нас іде «Мільйонер» власного виробництва, що дуже складно технологічно. А цього року з’являється відразу три нових проекти. Вже вийшов у ефір «Медовий місяць» — веселе та іронічне шоу, в яке ми багато інтегрували, багато свого внесли. Окрім того, чудовий проект Ігоря Моляра і групи «Еквітес», котра встановила 24 серпня національний прапор на Кіліманджаро, який є унікальною спробою створення національного бренду, за яким стоїть образ нового українця. «Еквітес» відправиться в подорож Африкою (39 країн, 70 тис. км), звідки через супутник підтримуватиметься постійний зв’язок із київською студією. Але пригоди в Африці — лише частина програми, основне ж — конкурсне шоу, переможці якого кожного місяця відправлятимуться і приєднуватимуться до групи «Еквітес», беручи участь у відчайдушних акціях і трюках. І ще один новий проект, несподіваний — шоу «Останній герой». Воно безпрецедентне — 16 осіб відправляться на дикий острів Боко дель Торо, відомий за книжкою Джека Лондона, з температурою плюс 40 градусів, де вони повинні провести 39 днів з обмеженою кількістю їжі, підсобних засобів, інструментів. Але головне, що перетворює це шоу на унікальне видовище, необхідність кожні три дні голосувати (відкрито для глядачів і таємно один для одного) за відсівання одного з учасників. Таким чином наприкінці 39-денного випробування залишиться один чоловік. Зрозуміло, що цей один буде не лише найсильнішим і наймужнішим — це той, за кого проголосують в останню чергу. Тут на перший план вийде психодрама, стосунки різних психотипів, які відповідно й добиралися. Там є і красуня, і відставний військовий, і молодецький спортсмен... Це спільний з ГРТ проект — братимуть участь у ньому українці та росіяни. А переможець отримає 100 тисяч доларів. — Початок телесезону збігається з початком політичного сезону — на цей раз особливого. До яких несподіванок готовий ваш канал, які складності має бути вирішено у висвітленні передвиборного марафону і яким чином? — Мабуть, будуть. Але ми до цього ставимося дуже спокійно й реагуватимемо гнучко. У нас стала до ладу нова студія, яка дасть можливість у будь- яку секунду провадити там дебати, хочете — великі із залученням декількох сотень учасників обговорення, хочете — один на один. Але загалом, я вважаю, є інформаційне мовлення каналу, в нас добрі ведучі, журналісти, режисери, які спроможні відбивати ті події, що відбуваються в країні, адекватно. З’явиться, ймовірно, розмовне шоу в прямому ефірі один на один і поновляться «Великі перегони». — Не є таємницею, що «1+1» — один із небагатьох, якщо не єдиний, вдалий комерційний телепроект в Україні. Як під час виборів ви поєднуватимете комерційні інтереси зі своїми політичними перевагами? — Якщо в країні партію зареєстрували, значить, вона має можливість і право рекламуватися, були б у неї гроші. Принесуть рекламу — поставимо, як і годиться згідно з «Законом про вибори». Наші політичні переваги відомі — вони пов’язані з існуванням України як держави з ринковою економікою, ліберальними цінностями і яскраво вираженим вектором інтеграції до європейського контексту. Тому всі ті сили, які так чи інакше сприяють такого роду векторові, незалежності від позиції менеджменту, більше притягують до себе уваги. І їм, природно, симпатизують журналісти. Але тут я говорю для себе й для інших: одна річ, коли ви голосуєте, робите власний вибір, а інша річ, коли робите сюжет на телебаченні. Це треба розмежовувати. Ми намагатимемося бути, як неодноразово намагалися і в нас виходило, дистанційованими від політичного процесу, що не просто. — Останнім часом багато говориться про висвітлення роботи Верховної Ради. З одного боку — громадяни мають право знати про її діяльність (в деяких країнах Заходу відвідування парламенту відкрите для громадян), з іншого (його дотримується керівництво НТКУ), — це «гарантоване порушення мережі мовлення», це «бажання депутатів забезпечувати собі місце в майбутній Верховній Раді». Як ви, як керівник комерційного каналу, оцінюєте рейтинг трансляцій засідань ВР? І якими б були ваші припущення щодо розв’язання цієї проблеми? — У всіх новинах тема Верховної Ради відбивається, якщо щось важливе там відбувається. Я якраз прихильник тієї позиції, щоб на це звертали досить серйозну увагу. Інша річ, що я дуже не люблю сюжетів: «Сьогодні у Верховній Раді зробили, проголосували, сказали». Це, як на мене, жахливо, і грішать цим усі, в тому числі й ми. Замість того, щоб показувати драматургічно оформлені, зрозумілі історії, наслідком яких чи, навпаки, причиною, є щось, що відбулося у Верховній Раді. Є, на мій погляд, чудове вирішення цього питання. Знову пошлюся на німецький досвід! У Німеччині оформлено кабельний телеканал «Фенікс», який транслює всі сесії Бундестагу, прес-конференції фракцій і подібне 24 години на добу з повторами. Я абсолютно переконаний, що доступ до роботи Верховної Ради повинен бути, але це не має жодного стосунку до масового ТБ. Я гадаю, що ці трансляції сесій на УТ-1 чи УТ-2 завдали великої шкоди репутації Верховної Ради. — Є деякі знакові події, які передбачають широкоформатне висвітлення, скажімо, приїзд Клінтона, Папи Римського, 10-річчя святкування незалежності. У чому специфіка «1+1» в їх висвітленні і як, на ваш погляд, загалом це відбувалося на українському ТБ? — Приїзд Папи Римського ми висвітлювали повноцінно — з включеннями зі всіх міст і місць, де він бував. Звичайно, у нас є свій алгоритм, професійні люди, які цим займаються й природно продумують заздалегідь, як здійснювати такого роду проекти. Але наша роль — не ставити події, наша роль — відстежувати їх, тому нам значно простіше. І я не бачу тут взагалі жодних проблем. Виступ Клінтона на Михайлівському майдані ми здійснювали двадцятьма камерами й цю зйомку показували на увесь світ. Було складне, але цікаве технологічне завдання. І складним воно було ще й тому, що ходило сек’юриті по чотири особи на кожну камеру й стежило за тим, щоб вона не повернулася далі за відповідну позначку. А взагалі, ми любимо й готові висвітлювати подібного рівня події. Вони для всього ТБ є позитивними обставинами, що мотивують його розвиток. — За даними компанії «Моніторинг телеринку України» на перше вересня бюджет за вісім місяців на центральних телеканалах досягнув рівня рекламного бюджету 2000 року і перевищив суму 200 млн. доларів (хоча подібний висновок зроблений на підставі моніторингу реклами з урахуванням цін за прайсами, але без урахування податків і знижок). Прокоментуйте цей показник. Яка роль цих «надходжень» у забезпеченні незаангажованості ЗМІ, зокрема, комерційних? — Нема чого навіть коментувати. Я вам назву цифри, які готовий обгрунтувати, і ви їх просто опублікуйте. Значить так, 2001 року ринок телевізійної реклами в Україні був 50 мільйонів — це той пиріг, який ділять усі учасники телевізійного процесу. У той же час у Росії — 400 мільйонів доларів, тобто один до восьми. Наступного року ми претендуємо на зростання і, я гадаю, в ідеальному варіанті буде 65. У Росії — 650, 2004 року — мільярд. У нас щонайбільше, якщо все буде йти як сьогодні, при нинішньому рівні законодавчого забезпечення прав українських виробників і мовників, відстеження процесів відповідності українському законодавству, 120 мільйонів. Ми не захищені, в тому числі й від піратської конкуренції. Необхідно, за допомогою держави і парламенту розробити систему заходів, яка б привела до збільшення ринку. А в нас він зростає набагато повільніше, ніж у Росії, тому що існує маса піратських каналів, наприклад, таких, котрі ретранслюють російські канали незаконно територією всієї країни. Або, скажімо, ми купуємо ексклюзивні права на показ серіалів чи фільмів на українській території, витрачаємо серйозні гроші. А їх ретранслюють маленькі регіональні канали. У нас третина аудиторії країни належить так званим третім — це сукупність кабельних, регіональних і супутникових каналів, в масі своїй — піратських. І на них йде реклама. Багато серйозних клієнтів твердо знають, що в Польщі чи в Росії вони повинні забезпечити продаж власної продукції в певному обсязі і тому витратити на рекламу стільки-от грошей. В Україні ж вони кажуть собі: там проходить з Росії стільки-от реклами, стільки-от тут. Й інвестувати можна набагато менше. Тому потрібна система заходів для того, щоб дати можливість ринку вирости. Але при всьому цьому «1+1» почуває себе доволі впевнено. Ми живемо за свій рахунок! — А тепер запитання до вас як до телеглядача. У вас буває такий настрій, коли вам набридає телевізор, хочеться його вимкнути й не дивитися? — Дуже часто. Тому що це все ж таки рутина, безперервний потік. Але я й не прихильник інтелігентських розмов на тему: «життя без телевізора». Я не розумію, як жити без телевізора! Просто його треба свідомо вмикати, вибірково. — Які ваші телевізійні пристрасті? — З далекого зарубіжжя я дуже люблю телеканал, який називається «Histori Channel». Це такий великий потік якісного документального кіно на історичні сюжети. Люблю добре публіцистичне ТБ і дивлюся його там, де розумію: англомовне чи німецькомовне. Намагаюся не пропускати Радзинського або Вульфа — не тому, що вони мені дуже подобаються, але це цікаво і цікаво, як це зроблено. Раніше я був досить стійким глядачем окремих програм НТБ, але, як на мене, сьогодні, це просто «нерукоподаваємо». Вони спробували зробити те ж саме, що було, тільки гірше. А телебачення, як я вже говорив, не терпить повторів.
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1592
Читайте також
19.08.2005 11:24
для "Української правди"
837
19.08.2005 11:05
"Профіль", спеціально для "Української правди"
1 583
16.08.2005 15:12
специально для «Детектор медіа»
1 180
15.08.2005 12:46
специально для «Детектор медіа»
1 162
11.08.2005 19:18
Петр Орехин, "Независимая газета"
774
09.08.2005 16:13
для «Детектор медіа» из Мюнхена
1 005
05.08.2005 14:00
шеф-редактор AdReport, специально для „Детектор медіа”
1 098
30.07.2005 19:49
grani,kiev,ua/exp,php?ni=3467&type=2&PHPSESSID=af33f9f6753bec52e922bba316b3463e">«Грани плюс»
814
27.07.2005 18:36
"Die Welt", Германия
716
26.07.2005 16:36
pravda,com,ua/news/2005/7/26/6847,htm">"Українська правда"
1 128
22.07.2005 18:07
pravda,com,ua/archive/2005/july/22/news/14,shtml">УП
655
22.07.2005 16:27
com,ua/theme/3004/3005,html">AdReport
1 395
18.07.2005 13:14
"КоммермантЪ-Украина"
797
18.07.2005 13:05
"КоммерcантЪ-Украина"
743
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду