ПРОЕКТИ
11:55
Неділя, 17 Червня 2018

«Боже, храни Цукерберга» – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів

Без скандалу і за свої гроші – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів «Дніпровський пост». Відомі в Україні блогери та їхні підписники нарешті зустрілись «в реалі», щоб обговорити близько десятка гострих тем – від політики та економіки до інформаційної війни.
«Боже, храни Цукерберга» – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів
«Боже, храни Цукерберга» – у Дніпрі проходить другий Всеукраїнський фестиваль блогерів

Радіо Свобода

Цього року фінансування повністю взяли на себе спонсори, бо минулого року на фестиваль витратили майже мільйон гривень з бюджету, що викликало чимало критики на адресу організаторів, але водночас і зробило рекламу заходу.

Протягом трьох днів в офіційних і неофіційних заходах братимуть участь понад 30 «зірок» соцмереж, серед них, як анонсували організатори, – відомі письменники, історики, політики, журналісти, як-то Роман Скрипін, Павло Казарін, Борислав Береза, Татуся Бо, Зоя Казанжи, Роман Шрайк, Макс Бужанський, Ян Валетов.

Перцю додає те, що чимало з них – опоненти в соцмережах, а також те, що імена кількох учасників – у так званому «списку Бабченка». Щоправда, на хвилювання користувачів соцмереж щодо цього організатори відповіли: необхідні заходи безпеки передбачені.

Чи може блогерство конкурувати з журналістикою, який секрет успішного блогу і чи важливі для справжнього блогера «лайки»?.. Радіо Свобода поспілкувалось з кількома зірками фестивалю.

Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, екс-заступниця голови Одеської ОДА (Одеса, Київ)

– Чи вважаєте Ви себе популярним блогером, що для Вас Ваша сторінка у Фейсбуці?

– Є така хороша фраза, я пам’ятаю її ще з радянських часів: «Можеш не писати – не пиши». І я дуже довгий час, якщо говорити про мої тексти, не вважала за необхідне писати. У мене була досить вагома, років з десять, перерва у журналістиці. Чи вважаю я себе популярною? Це все-таки відносно. Не треба до цього ставитись серйозно. Є жарт про «широку відомість у вузьких колах». От ми всі тут широко відомі у вузьких колах. Сторінка для мене – це можливість комунікувати, знаходити «своїх» людей – за відчуттями, за настроєм, тобто бути на одній хвилі з тими, хто тобі цікавий. Цього року я приїхала на фестиваль і отримую кайф, адже це ще одна мережа цікавих людей, з цікавим бекґраундом. Це спроба витягнути нас з віртуалу в якісь реальні речі – мені це дуже імпонує.

– Чи конкурує блогерство з журналістикою?

Це різні речі. Коли ми говоримо про верифікацію, про те, що треба перевіряти інформацію… Так, журналістика – це все-таки більш професійні речі. У нас наприклад, дуже мало, як я називаю, журналістики дослідження, аналітичної журналістики, журналістики прогнозування. А блогерство більше схоже все ж на колумністику, це точка зору. Мені буває іноді смішно. Європейці, наприклад, не сприймають блоги як журналістику. Але якщо цей блог публікує ЗМІ або сайт, то до цього ставляться як до журналістики. Я взагалі не вважаю, що це є виклик чи проблема. Такий є стан речей, так є. І в даному випадку важливіше, напевно, займатись медіаграмотністю аудиторії, тих, хто споживає цей інформаційний продукт, і я все-таки думаю, що професійні ЗМІ мають бути в головах людей дуже чітко відокремлені від блогерства.

Блогерство свого часу дуже допомогло, наприклад, 2013-го, 2014-го року, коли ти бачив, що людей, які думають, як ти, або сповідують ті самі цінності, – багато. Заборона соцмереж, яку ми в Туркменістані спостерігаємо…Це дуже серйозна мобілізуюча сила і фактор. Ми вже знаємо, з ким нам об’єднуватись, а з ким нам ніколи не бути разом. Ми б ніколи цього не знали, якби не наші блоги. «Боже, храни Цукерберга».

– Як би Ви оцінили впливовість блогерів в українському суспільстві?

– Я думаю, що вона не дуже висока. Це модний тренд. Це великий комунікаційний канал. Коли блогер має 170 тисяч підписників, то такої аудиторії не мають навіть деякі потужні сайти. Блогери – лідери громадської думки, це люди, які мають свої майданчики, аудиторії, теми. Ну так є. І до цього треба ставитись так, як іде дощ. Тобто це все ж таки впливає.

– Чи всі блогери непідкупні?

– Я не знаю. Я «жалілась» якось, що всім пропонують гроші, а мені не пропонують. Потім я зайшла в папку «спам» і бачу: і мені пропонують. Пишуть: «Скільки це буде коштувати, якщо Ви напишете про наші креми, наприклад?»... Політичні сили зі мною не вели ніяких перемовин, але в мене не така велика кількість – трішки більше 30 тисяч – підписників. Я сама пишу про якісь речі, які я вважаю важливими.

– Ми бачили, Ви пишете про екопроекти і екотовари. Ви це робите від себе?

– Так, я шукаю і розповсюджую. Колись я шукала, мені було потрібна прикрасу з льону зі срібними кульками. Я написала про це, люди почали мені скидати контакти і я вибрала майстриню із Запоріжжя, я про неї пишу періодично. «Свій до свого по своє». Я підтримую людей, які роблять цікаві речі, я ставлю теги на їхні сторінки.

– Чого очікуєте від цього фестивалю, що напишете про нього?

– Я вже написала кілька постів. Я потрапила до Музею АТО в Дніпрі і я написала про нього. Я не хочу слухати про Мундіаль, про «свято футболу», я вважаю, що до музею АТО мають всі потрапити й подивитись...

Ми також були на зустрічі з мером Борисом Філатовим, якого я знаю ще по роботі в ОДА, я працювала в Одеській, він – у Дніпропетровській, він крутий блогер. Була хороша розмова, я її виклала в пості. Такої відкритості не вистачає від влади. Я сама працювала у владі, і знаю, що не тільки твій пост, а й твій коментар стає новиною. Тому владі завжди вигідніше мовчати і «відхвачувати» за мовчання, це простіше, аніж говорити, а потім пояснювати свої дії.

Макс Бужанський, бізнесмен, письменник, автор книги «Історія світу у 88 главах» (Дніпро)

– Під час дискусії Ви сказали, що кожен пост для Вас – як іспит. Ви збираєте «лайки», як жартували інші блогери, чи це для Вас неважливо?

– Справа не в тому, скільки «лайків», а хто їх ставить. Є такі люди, не називатиму їх, їх багато, але отримати «лайк» від них – це те, що неможливо купити. Ти або написав так, щоб отримати «лайк» від них, або не написав. З іншого боку, кожна думка, за великим рахунком, провокативна. Завжди є думка якоїсь іншої сторони або сторін, і з цією думкою виступають люди досить розумні, досвідчені, жорсткі. І це завжди випробування – відстояти свою думку, свою правоту, причому не просто «прибити цвяхом», «вбити», а аргументувати. Важливо не хто переміг, а хто має рацію.

– Це як перевірка себе?

– Так, щоразу – як перевірка. Бувають пости, під якими потім – тисяча коментарів. Коли пишеш якусь серйозну річ, треба бути готовим до того, що весь день піде на спілкування в коментарях. Якщо ти це полишив і тільки ввечері відкрив, то бачиш, що там уже жах…

– Яку частину Вашого життя займає блогерство?

– На жаль, більше часу, ніж мені хотілось би. Це, певною мірою, залежність, як ігроманія у людей буває. Написати – недовго, хвилинна справа, а от коментарі займають багато часу.

– Не пробували відмовитись від блогу на якийсь час, як мер Філатов якось на місяць відмовлявся від Фейсбуку?

– Я можу на місяць відмовитись від Фейсбуку Філатова. Ні, я не пробував. Це цікаво, але це питання настрою. Бувають такі дні, коли неможливо зв’язати два слова. Нема натхнення. А буває – ллється, як пісня.

– Який секрет успішного блогу? Це щирість, інтелект?

– Безперечно, у першу чергу, треба бути недурною людиною. Як мінімум. Так, безперечно, щирість. Готовність посміятись над собою, так само, як і над іншими. Я дуже цікаві люди, вони пишуть, наприклад, тільки про політику, але за цими дописами ти не бачиш живої людини. Ти читаєш, але не знаєш, що він насправді любить, що у нього буває доброго, що поганого. Мені здається, що люди, які відкриваються ширше, викликають більше щирих симпатій.

– Блогери купуються-продаються? Вам пропонували?

– Мені не пропонували. Але тим, кому я симпатизую, кого я готовий підтримати, – я це з задоволенням роблю і так, добровільно. Ті, до кого я ставлюсь негативно, – не погоджусь. Слава Богу, я маю як заробити.

– А інші?

– Так, я це бачу. Так само, як і замовна журналістика… Але це зразу стає зрозуміло. І це вже справа читача. Можна читати, знаючи, що пост замовний, і зробити з цього певні висновки. Можна не читати. Головне, щоб було написано цікаво. Якщо написано нудно, люди не читають ні даром, ні за гроші.

– Які враження від фестивалю, тут є і Ваші опоненти?

– Головне, щоб це було цікаво глядачам. Всі присутні – досить цікаві автори, і сподіваюсь, вони цікаві глядачам. У Києві постійні заходи, перформанси, фестивалі, досить насичене світське життя, у нас воно досить нудне, хочеться, щоб і наші жителі не відчували себе обділеними…

Олександр Дедюхін, священик-блогер, протоієрей УПЦ КП (Полтава)

– Підписників у мене більше 12 тисяч, чесно кажучи, я за цим не дуже слідкую. Я пишу, бо мені цікаво. Першими блогерами були апостоли, апостоли Петро і Павло. Блогер – це людина відкрита, яка, будемо говорити так, щось проповідує. Як ставиться до блогу начальство? Загалом добре. Але іноді начальство буває не згодне з думкою.

З іншого боку, я таким чином приваблюю людей до церкви. Якщо, наприклад, коли ми починали служити, до нас на службу по 10-15 людей приходило, то зараз – близько сотні. Не всі, але багато хто приходять тому, що читають мій блог. З інших міст приїздять, з інших країн навіть.

– І це Ваші підписники? Але не всі Ваші підписники віруючі, віруючі Вашої конфесії?

– У мене дуже різні підписники, і це нормально. Торік була така історія: люди, які перебувають в Словенії, запросили нас з родиною в гості,бо вони читають наш блог. Ці люди забезпечили нашу поїздку. І це завдяки блогу. Також торік з Казахстану приїздила жінка, бо хотіла почути службу, сповідатись, причаститись саме у нас.

– Яку частину життя займає у Вас блог і чи важливі для Вас «лайки»?

– Все, що пишеться, пишеться здебільшого між іншим. Я все пишу в телефоні, в черзі в магазині, в громадському транспорті, на ходу. І так само відповідаю на коментарі. Тобто час, який можна використовувати для реального життя, краще використовувати для реального життя. Але сказати, що у мене немає залежності від соцмереж, – це збрехати. Коли у мене є вільна хвилинка, я заходжу в телефон, перевіряю коментарі. Для мене дуже важливо перевіряти особисті повідомлення, бо багато прохань про молитву, саме як до священика звертаються. Доводиться робити хоч раз на день, бо люди чекають на відповідь.

Священик-блогер – це вже не унікальне явище. Але не так багато популярних священиків-блогерів.

«Лайки»? Звичайно, важливі.

– А родина читає Вас?

– Читає. Але не завжди схвалює.

– Чимало учасників фестивалю у своїх дописах використовує слова, які не вживають на мікрофон, як Ви до цього ставитесь?

– Сказати, що добре, – це не так. Але Господь створив людиною вільною, і я повинен поважати чужу свободу. Якщо ця свобода мені не заважає… Якщо навіть заважає, то що я, буду кадилом по голові бити?..

– Що очікуєте від фестивалю? Чи є тут Ваші опоненти?

– У першу чергу, спілкування, виходу в реал, це – нові люди, знайомства. Опоненти, так, є. Леонід Швець, Макс Бужанський… У віртуалі ми такого можемо наговорити один одному. Але в реалі, як я говорив уже на дискусії, є «ми». Ми – це колективна відповідальність за цю землю, країну, людей. Є речі, в яких ми можемо не знайти згоди, але є колективна відповідальність, і це нас об’єднує.

Радіо Свобода
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
329
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
15.3% (11)
 
Ні, не користуюсь!
55.6% (40)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
26.4% (19)
 
Інше або коментар:
2.8% (2)
 
Загалом відповідей: 72
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop