Російські силовики минулої весни затримали Миколу Семену. 19-го квітня 2016 року підконтрольна Кремлю прокуратура Криму оголосила про порушення проти нього кримінальної справи. За його статтю, в якій він розмірковував на тему громадянської блокади півострова, Семену тепер звинувачують у зазіханні на територіальну цілісність Росії. Днями справу почне розглядати суд. Журналіст перебуває під підпискою про невиїзд та без жодних судових рішень включений Росфінмоніторингом до списку екстремістів — це зводить можливості роботи до нуля.

Справа Миколи Семени розпочалася задовго до відкриття проти нього кримінального провадження. У 2014-ому його та кількох інших кримських журналістів російські силовики забирали на “бесіди” стосовно їхньої професійної діяльності. Але це були лише квіточки. За офісом редакції «Крим.Реалії», на яку працював Микола Семена, почали стежити.

Його комп’ютер заразили вірусом, який не просто зливав всю інформацію ФСБ, а і періодично робив скріншоти екрану. Таким чином слідчі мали сотні знімків екрану ноутбука журналіста в той час, як він писав свої статті. Саме ці отримані у сумнівної законності спосіб “докази” і стали основою для справи проти нього. За словами адвокатів Семени, у справі майже нема інших, більш суттєвих доказів зазіхання на кордони Росії.

Також відомо, що серед матеріалів справи, які нібито свідчать про “неблагонадійність” Семени, є доноси його колишніх колег. Але в той же час, нинішні колеги на материковій Україні, в Росії та Європі — підтримують кримського журналіста. Журналістські профспілки офіційно закликали звільнити Семену або дати можливість виїхати до Києва хоча б на лікування. А Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Дуня Міятович вимагала припинити його кримінальне переслідування. Наприкінці 2016-го, у грудні в “Кримському домі” в столиці України відкрилась виставка із 11 фотографій Миколи Семени — це все, що залишилось після обшуків ФСБ в його будинку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Справа кримського журналіста Семени: винуватий у «думкозлочині»?

Напередодні третьої річниці силового захоплення російськими військовими органів влади у Криму Громадське поспілкувалось із Миколою Семеною.

Кримський журналіст і політв'язнь Микола Семена Фото: Аліна Смутко/krymr.org (RFE/RL)

Як зараз ваші справи, на якому етапі ваша кримінальна справа? В чому її суть?

Суть справи в тому, що від імені Російської Федерації мене звинувачують у написанні статті “Блокада — необхідний перший крок до звільнення Криму”, опублікованої на сайті “Крим.Реалії”. Що ця стаття начебто містить заклики до порушення територіальної цілісності Російської Федерації. Ми заперечуємо цей факт, говорячи про те, що це була просто участь у світовій дискусії на тему статусу Криму. І стаття 29 конституції Російської Федерації дає право будь-якій людині висловити свою думку стосовно будь-якої проблеми у будь-який час. А ця стаття якраз і надрукована під рубрикою “погляд”, що відповідає конституції повністю.

Тому ми і стверджуємо, що в моїх діях нема складу злочину. І адвокати вже подавали чотири клопотання, щоб припинити цю справу через відсутність складу злочину, але поки що слідство у цьому відмовляє. І тепер ця дискусія буде перенесена в зал суду.

І що вам може загрожувати?

У відповідності до статті 280.1, яка внесена в карний кодекс Російської Федерації і яку мені інкримінують, — там є санкція до 5 років позбавлення волі.

Чи можете ви зараз займатись своєю професією?

Ні, я не можу. Бо у мене взяли підписку про невиїзд з Криму і “о надлєжащєм повєдєніі”. А ця фраза “надлєжащєє повєдєніє”, вона якраз і передбачає припинення того, що я робив раніше. Так, це фактично заборона на професію. Тому я займаюсь судовими справами своїми. Ми сподіваємось, що зможемо довести свою правоту.

Кримський журналіст і політв'язнь Микола Семена Фото: Аліна Смутко/krymr.org (RFE/RL)

А скільки ви вже працювали журналістом? Коли почали, скільки вам було років?

Перша моя замітка в газеті опублікована в 1967 році. Можете підрахувати, скільки я в журналістиці… (посміхається)

Вже п’ятдесят?...

Це в школі, у восьмому чи дев’ятому класі. Виявляється, що у ЗМІ я півстоліття. Лише в Криму я працюю більше тридцяти років. І весь час у журналістиці.

А про що була перша замітка?

Це такий школярський образок про значення пам’ятників у нашому житті. І я співставив уявлення про пам’ятники і їх сприйняття. Мені здавалося, що пам’ятники мають своє якесь окреме життя, яке впливає на світосприймання людей, у виховному плані.

А чим оці три роки (після анексії Криму —  ред.) були для вас особливими? Зараз багато хто порівнює цей час із тим, як було при Радянському Союзі.

Ні, я б сказав що це порівнювати, звісно, можна заради цікавості. Але… Після розвалу Союзу журналістика увійшла в новий етап, який відзначався непорівняно вищим рівнем свободи слова. І можна було писати те, про що в Радянському Союзі писати не можна було.

А що стосується 2014 — 15 — 16 років, то в ці роки я працював інтенсивніше, ніж будь-коли в своєму житті раніше. Я давав не менше, ніж 5 — 6 матеріалів у газету “День”, репортажів з Криму. А також від 15 до 25 матеріалів на сайті “Крим.Реалії”. Це були огляди всього того життя, яке я бачив навкруги себе в Криму.

Зрозуміло, що я писав виключно правду, як воно було насправді, і це багато кому не сподобалось. Ми бачили все, що відбувається навколо, ми розуміли, що якісь утиски будуть, але сподівалися на те, що не дійде до репресій, по-перше. І по-друге, що будуть умови для того, щоб працювати так чи інакше.

У нас навіть був тут офіс у “Крим.Реалій”, там працювало багато людей, які співпрацювали із “Крим.Реаліями”. Але коли я одного разу зайшов до цього офісу, я побачив якраз над дверима в офіс відеокамеру встановлену, яка реєструвала всіх, хто туди заходить. З іншого боку вже безпосередньо у березні 2014 року нова “влада” склала список небажаних журналістів і небажаних ЗМІ, який був доведений до керівників усіх підприємств, галузей, міністрів тощо. І там був явний наказ журналістам, внесеним до цього списку, не надавати ніякої інформації, не пускали нас не прес-конференції, не дозволяли заходити в прес-центри.

Зрозуміло, що нам не надавали і ніяких прес-релізів і інформації. Таким чином хотіли відрізати нас від всього життя. Ми освоїли нові методи роботи. Багато журналістів просто виїхали, тому що не бачили можливостей для себе. Але я розумів, я і багато колег, які тут залишилися, ми розуміли, що цінність наша полягає саме в тому, що ми можемо дати гарячий матеріал саме з Криму. Ми вважали, що виїхати звідси тоді, це було б дезертирством, ми не могли собі дозволити таке професійне недбальство і покинути своїх читачів, не надавати їм правдивої інформації. Але що далі, то під більшу кількість репресій ми потрапляли.

Що зараз плануєте?

Я сподіваюсь, що нам певною мірою вдасться відстояти свою позицію у суді. А потім, в залежності від вироку, побачимо, що буде далі.

Кримський журналіст і політв'язнь Микола Семена Фото: Аліна Смутко/krymr.org (RFE/RL)

Що, на вашу думку, треба знати про Крим людям, які не були тут останні три роки?

Я б сказав, що найважливіше, що люди в Україні мають знати про Крим, це те, що за ці останні роки в Криму відбувся катастрофічний регрес в усіх галузях — і суспільного, і економічного життя.

Звичайно, “влада” і підконтрольні їй журналісти малюють таку позитивну картину всього того, що відбувається. “Влада” через телебачення, радіо і газети доводить, що вона працює цілодобово над тим, щоб покращити життя кримчан. Але насправді кримчани обкладаються все більшими податками, ростуть ціни. І зараз на ті гроші, які отримують кримчани, не можна придбати, можливо, і половину того, що вони могли придбати на українські гроші на початку 2014-го.

Найбільше утисків сталося в громадському житті: тут не можна створити незалежну громадську організацію, не можна працювати незалежним журналістом, не можна брати активну участь у суспільному житті, бо до тебе одразу прийдуть поліція чи спецслужби.

Якщо тільки ви не вихваляєте “успіхи влади”. Люди побачили, що їх просто обманули за цей час. Обіцяли дуже багато, а ніяких благ порівняно із 2013 роком у них не додалося.

Особливо переслідуються національні меншини.

"Громадське телебачення"