Уявили? А це – не утопія. Це цілком реальна трансформація пострадянського державного мовника. Така, наприклад, відбулася в Литві, і для цього знадобився не один десяток років.
Українське суспільне мовлення тільки народжується, і хоча розміри території Литви та України відрізняються, як і кількість державних мовників, на базі яких утворюється суспільне, яскравий литовський досвід реформування може і повинен бути застосований при утворенні та перших кроках Національної суспільної телерадіокомпанії України.
Нещодавно Рада Європи організувала візит наглядової ради українського суспільного мовника до Вільнюса, аби з’ясувати, що і як вдалося змінити на Литовському національному радіо та телебаченні – LRT.
Від дев’яностих до сьогодні: литовська версія
На початку дев’яностих литовське державне мовлення транслювалося на одному теле- та двох радіоканалах, які обслуговували близько 2,5 тисяч співробітників. Ухвалення 1996-го року закону про суспільне мовлення передбачало низку трансформацій. Насамперед, відмежування політичного впливу від програмної політики каналів. Потім було кілька хвиль скорочення штату, а виробництво усіх неінформаційних програм віддали на аутсорсинг. Проте вже незабаром кількість каналів суспільного мовлення зросла, а аудиторія LRT і досі залишається однією з найбільших в Литві.
Трохи цифр на підтвердження: через двадцять років після реформування до складу литовського суспільного мовника, LRT, входить по три радіо- та телеканали, а також інтернет-портал. Їх обслуговують 550 працівників, з яких близько 100 – адміністративний персонал. Вимірювання аудиторії фіксують частку суспільно-політичного телеканалу на рівні 9% – це третя позиція в загальнонаціональному рейтингу. Головний канал радіо коливається між першим і другим місцем у рейтингу, і має частку не менше 20%. За даними соціологічного дослідження Baltijos Turimai, що проводилося в грудні 2015 року, 79% громадян довіряє програмам LRT, найбільше цінуючи такі риси як підвищення рівня культури, освіту глядача й слухача, надійність та об’єктивність.
За словами працівників LRT, закон додав незалежності: давати вказівки телебаченню стало «поганим тоном» для політиків. Але, звісно, закон – не панацея. Багато чого залежить від політичної культури і традицій. Бо й усунення державних органів від кадрових призначень вирішує проблему лише наполовину: тиск може здійснюватися і через зменшення обсягів фінансування.
Екстраполяція на українську сітку
За словами литовців, політики в роботу мовника не втручаються. Втім, кожен уряд та парламентська коаліція закидають LRT надмірну опозиційність, а кожна опозиція – навпаки, надмірну провладність. Гендиректор суспільного мовника Литви Аудрюс Сяурусявічус переконаний, що це є визнанням незалежності програмної політики.
Генерального директора мовника обирає на відкритому конкурсі наглядова рада із дванадцяти членів. Склад наглядової ради такий:
– чотирьох членів терміном на шість років призначає президент;
– чотирьох членів терміном на чотири роки призначає Сейм, причому два члени мають бути делеговані опозицією;
– чотирьох членів терміном на два роки призначають Рада з питань науки, Рада з питань освіти, Асоціація творчих спілок та Конференція литовських католицьких єпископів.
В українських реаліях, очевидно, такий спосіб формування наглядової ради призвів би до встановлення контролю над мовником з боку влади, адже квота президента та парламентської коаліції складає половину членів. В Литві склався цікавий запобіжник від такого впливу - президент призначає членів наглядової ради, зазвичай, наприкінці своєї каденції. Крім того, члена наглядової ради неможливо відкликати чи усунути з посади – аналогічна норма присутня і в українському законі.
Спосіб формування наглядової ради має гарантувати дві речі: її легітимність в очах суспільства та працездатність. З обома завданнями литовці впоралися. В Україні, з огляду на тотальну недовіру до політичного істеблішменту, було мудрим рішенням зафіксувати більшість складу наглядової ради суспільного мовника від громадських організацій, і меншість – від парламентських фракцій та груп.
Повноваження наглядової ради литовського суспільного мовника ширші, аніж в українського. Зокрема, наглядова рада LRT визначає кількість каналів і порядок їх використання, щорічно затверджує структуру та обсяг програм, а також затверджує результати конкурсу на виробництво програм, хоча вона не затверджує зарплатної сітки всіх співробітників. Робота членів наглядової ради LRT є оплачуваною, на відміну від їхніх українських колег.
Програми для телебачення відбирають на відкритому конкурсі, радіо виробляє продукт самостійно
Окрім суспільно-політичного телеканалу LRT Televizija, є ще два: Kultura та Lituanica. Концепція останнього – це телебачення литовською для литовців, що живуть закордоном. На відміну від традиційного іномовлення передачі ведуться державною мовою.
Серцем суспільно-політичного каналу телебачення є новини – інформаційне мовлення. Власне, серед працівників телебачення у штат оформлені лише працівники новин, щодня вони виробляють 7–8 годин інформаційного продукту, включно з тринадцятьма випусками новин. Ранкове інформаційне шоу Доброго ранку, Литва! є найпопулярнішою ранковою програмою в країні. Незважаючи на малі розміри країни, суспільний мовник має п’ять кореспондентських пунктів у литовських містах.
В новинах віддають перевагу суспільно-важливим темам у порівнянні із популярними чи видовищними. Журналісти, що вмотивовані робити незамовні новини йдуть працювати саме сюди, розповідає Аудрюс Матоніс, який керує теленовинами. «Я можу з легкістю підняти канал до першої сходинки в рейтингу, я знаю як це робиться – каже він, – але тоді новини не відповідатимуть формату суспільного мовлення. Втім, це не означає що в новинах LRT відсутній, до прикладу, кримінал: його показують, але лише в разі суспільного резонансу».
Усі решта телепрограм LRT щорічно відбирає на відкритому конкурсі. Конкурс оголошують у січні, на нього автори та продакшни подають свої ідеї програм та кошториси на їх втілення. У квітні стають відомими результати конкурсу, їх затверджує наглядова рада. LRT укладає угоди із продакшнами та фінансує розробку програм. Частина програм може вироблятися на базі LRT, тоді із залученими авторами програми укладають особисті контракти. У вересні ж розпочинається програмний сезон, який триває до травня. Проекти, які вже виходили в попередніх сезонах, все одно повинні подаватися на щорічний загальний конкурс.
Що цікаво, суттєве скорочення персоналу не призвело до безробіття, а навпаки дало поштовх телевізійникам створювати свої продакшн-студії. Більшість екс-працівників і досі успішно співпрацюють з LRT, беручи участь у конкурсі програм.
На запитання чи багато у сітці мовлення ток-шоу, директор телепрограм Вікторас Снарскіс реагує усмішкою та відповідає: «Це не наш формат».
Радіо ж не замовляє програми у сторонніх продакшнів. На думку директора радіопрограм Гуоди Літваітьєне, це нерентабельно через нерозвинений ринок радіопродакшнів. Тож усі радіопрограми виробляються на базі LRT штатними працівниками, або ж залученими за контрактом. Радіопередачі виходять також і для національних меншин – російської, української, білоруської, польської та єврейської, в тому числі й мовами цих меншин.
Хто платить, той замовляє ефіри: головне, щоб платили стабільно
Довгий час обсяг фінансування литовського суспільного мовника не регламентувався законом. Гендиректор мовника розповідає, що кожного року під час розгляду держбюджету доводилося жити в Сеймі, щоб відвойовувати своє. Хитка ситуація в сфері фінансування не влаштовувала LRT, тому було вкрай необхідно встановити певні зобов’язання держави щодо фінансування мовника.
Дискусія завершилася прийняттям у 2014 році змін до закону, якими встановили, що обсяг коштів платників податків, які спрямовуються на потреби суспільного мовлення, складає 1,5% від фактичного надходження до державного та місцевих бюджетів сум податку з доходів фізичних осіб та 1,3% доходів від акцизного податку. Цими ж змінами до закону була заборонена реклама на теле- та радіоканалах LRT. Відсотки податків були розраховані на основі середніх обсягів фактичного бюджету компанії за попередні роки – аналогічно, як і норма про 0,2% від загального фонду видатків держбюджету, записана в українському законі про суспільне мовлення
За даними річних звітів LRT у 2009–2014 році, утримання компанії щороку коштувало близько 20,3 млн євро, з яких в середньому 12,2 млн євро надходили з державного бюджету, решта – переважно з реклами. Із набуттям чинності законом у 2015 році доходи мовника склали 25 млн євро, з яких 24,3 млн - надійшли з державного бюджету. У 2016 році бюджет зріс до 35 млн євро, у 2017 очікується зростання до 38 млн євро. До речі, вже в перший рік стабільного державного фінансування у модернізацію обладнання вдалося вкласти майже шість мільйонів євро.
За словами керівництва компанії, зміни до закону суттєво посилили незалежність суспільного мовлення: визначення обсягів бюджетного фінансування тепер відбувається автоматично, і не потребує додаткового лобіювання в стінах Сейму.
Українські перспективи
Через двадцять років після проведення реформи у Литві ніхто не шкодує про це. хоча на початкових етапах невдоволені були. Це означає, що реформа можлива, і Україна рухається у правильному напрямку.
Український суспільний мовник на момент утворення матиме одну суттєву відмінність від литовського - мережу регіональних філій. Якщо досвід зі скороченням персоналу шляхом відмови від власного виробництва певних програм та виведення зі штату працівників неінформаційних програм можна застосувати до центральних теле- та радіоканалів, подальша модель роботи в регіонах потребує окремої фундаментальної дискусії.
Перехід від нескінченних ток-шоу в телеефірі до більш цікавих форм подання інформації – серйозний виклик для UA:Першого. За умови належного, передбаченого законом, фінансування, Національна суспільна телерадіокомпанія має використати досвід замовлення програм у сторонніх продакшнів. Принаймні, доки власні кадрові та технічні можливості не дозволяють виробляти якісний та цікавий продукт.
Завдяки високій частці аудиторії, яку LRT на самому початку трансформації успадкував від монопольного державного мовлення, вдавалося заробляти на рекламі до 40% бюджету. НСТУ дістануться у спадок значно менш популярні канали, які в перші роки значних коштів на рекламі не зароблять.
На жаль, в українських органів влади поки не достатньо політичної волі, щоб дотримуватися встановлених законом обсягів фінансування. Після довгих баталій проект державного бюджету на 2017 рік передбачає на 300 млн грн менше, ніж того вимагає закон про суспільне телебачення і радіомовлення.
Тому стабільність і належні обсяги державного фінансування залишаються головним викликом реформи. Без відповіді на нього не вдасться ані оновити техніку, ані залучити нові кадри, ані отримати альтернативу замовному медіапродукту, котрим рясніють українські ЗМІ.
