Одною з важливих тем торішньої Фотовиставки, безумовно, стала окупація Криму. І тут варто пригадати серію робіт Олега ТЕРЕЩЕНКА «Крим. Березень 2014», що отримала приз від інтернет-партнера конкурсу компанії «Адамант». Як корінному кримчанинові Олегу вдалося краще за інших відобразити на своїх знімках всю трагічність і безвихідь ситуації. Про те, за яких умов доводилося працювати в Криму, а також про тодішні думки, фотокор «Комсомольской правды в Украине», розповів в інтерв'ю нашому виданню.

- Олег, як ви опинилися тоді в Криму?

- Я приїхав на півострів 1 березня, за два тижні до т.з. «референдуму». Це було звичайне редакційне завдання - знімав все, що відбувалося довкола. Тоді я навіть подумати не міг, що «референдум» може, зрештою, мати такий результат. Зрозуміло, що самі місцеві, без допомоги «сусіда» ніколи не посміли б зробити щось подібне.

Дуже вразила ситуація з нашими військовими частинами. Далеко не всі військові перекинулися на російський бік, але був стан певної «підвішеності» - жодних наказів з Києва не надходило. Чомусь українські військові ніяк не впливали на хід подій, кораблі в бухті Донузлав стояли бездіяльно. Винятком стали хіба що марш проти окупантів Юлія Мамчура в аеропорту «Бельбек» і опір феодосійської морпіхоти.

Більшість моїх колишніх кримських колег і знайомих були налаштовані проукраїнські. Згодом всі вони постраждали від нової російської влади, фактично втративши право на професію. Але коли я тільки-но приїхав до Криму, там ще дозволялося з'являтися на вулиці з українським прапором, навіть провести пікет. Хоча вже тоді «самооборона» і «козаки» всіляко перешкоджали. Після «референдуму» все змінилося кардинально - будь-який проукраїнський або кримсько-татарський мітинг фактично став протизаконним. З'являтися на них стало просто небезпечно. Атмосфера зневаги до всього українського відчувалася дуже сильно.

- Фотографію «Стоїк» ви зняли під час одного з останніх проукраїнських мітингів?

- Так. Це було за тиждень до «референдуму», в центрі Сімферополя. Окрім мітингу люди з українською символікою зібралися тоді, щоб впорядкувати міський парк. Чоловік з прапором на фото став трохи збоку - він здався мені дуже принциповим. Як склалася доля цієї людини в майбутньому, я не знаю.

- Ви усвідомлювали тоді, що ваші знімки колись можуть стати доказами в міжнародному суді?

- Якщо поява на вулицях «Зелених чоловічків» ще викликала якісь сумніви, то у випадку з нападом на базу у Феодосії вже тоді було однозначно зрозуміло, що ми спостерігаємо за злочином. У голові в мене постійно крутилася думка про те, що це просто якась дурниця, і що, врешті-решт, самі кримчани відійдуть від пропаганди і назвуть речі своїми іменами.

У перший же день мого приїзду до Криму ми разом з місцевими колегами поїхали до Севастополя. У центрі міста там є старий ринок, біля якого розташовувалася українська військова частина. Її було заблоковано російськими військовими без пізнавальних знаків. Один з них прогулювався по ринку з кулеметом. Це відбувалося вдень, довкола було багато дітей. Коли я дістав камеру і спробував його зняти, на мене накинулися місцеві. На запитання про те, хто ця людина, мені відповіли: «Це наш, севастополець». Сьогодні я намагаюся проаналізувати, хто були ті люди, які підтримали окупантів в Криму. Мені здається, їх можна назвати «ура-патріотами». Думаю, вони навіть не усвідомлювали того, що роблять.

Бездіяльність же більшості місцевих мешканців мені була незрозумілою - чому вони мирилися з озброєними людьми в масках на своїх вулицях! Пам'ятаю, біля бази наших військових в Донузлаві ми зустріли «Урал» з «зеленими чоловічками». Але достатньо нам було підійти і дістати камеру, як вони зібралися і виїхали. Напевно все-таки усвідомлювали протизаконність своїх дій. Чому кримчани не діяли так повсюдно, я не розумію. Те, що на моїх фотографіях зафіксовано докази міжнародного злочину, остаточно я усвідомив уже коли повернувся до Києва і побачив сюжети про те, як на півострові переслідують проукраїнських кримчан.

- За нинішніх обставин ви б погодилися поїхати до Криму знімати?

- У Криму живуть мої батьки, але за журналістським завданням я б туди не поїхав. Причина проста. Знімати потай - мені не до вподоби, а робити це відкрито зараз там дуже складно. Хоча з юридичної точки зору жодних перешкод немає, журналісту працювати в Криму в нинішніх обставинах некомфортно - атмосфера відверто погана. Мені, наприклад, було б цікаво зняти аеродром в Євпаторії - при українській владі він не діяв, а зараз начебто  відновив роботу. Але журналіст сьогодні потрапити туди не має жодної можливості. Знімати ж порожні пляжі я не вбачаю жодного сенсу. Якщо Україна нарешті запропонує кримчанам певний чіткий план дій, певну перспективу, я б із задоволенням поїхав на півострів, щоб, незважаючи  на жодні перешкоди, підготувати репортаж у цьому контексті.

- Чим для вас як фотографа є Фотоконкурс «Дня»?

- Взяти участь у Фотоконкурсі «Дня» для мене було важливо як кримчанинові і як фотографові, що знімає Крим. Хотілося привнести сюди кримський контекст! Цього року теж буду обов'язково брати участь - поки що підготував дві фотоісторії.