Провести настільки солідний міжнародний кінофорум в умовах, що нині склалися в країні,  забезпечивши його якісною програмою, гідними гостями і зростаючим інтересом глядачів, звичайно, вчинок. І за це низький уклін всій фестивальній команді на чолі з її незмінним президентом - Вікторією Тігіпко.

Задовго до його початку пані Тігіпко з гордістю заявила, що нинішнім фестивальним трендом є велика кількість фільмів, створених жінками-режисерами. І головне журі очолила відомий французький режисер і письменник мадам Жанн Лабрюн. Настільки потужну попередню декларацію підтвердили призи, які переважно дісталися кінодамам.

Вердикт журі не прийнято ревізувати, проте він викликав настільки потужну незгоду в професійних і глядацьких колах, що не говорити про це категорично не можна. І якщо Гран-прі, що дісталося молодій турецькій дебютантці Деніз Гюрзе Ергювен за міцно зроблене кіно «Мустанг», цілком можна пояснити, то розсип «Дюків» стрічці «Пісня Пісень» Єви Нейман став точкою спотикання і постнагородних дискусій.

Це третя робота режисера, і, на жаль, з точки зору майстерності, в ній не просліджується рух угору. Перша її робота - «Біля річки» була більш-менш перспективною заявкою, що сильно грішила її преклонінням перед образним рядом знаменитої одеситки Кіри Муратової. Але хто з початківців не створює собі кумира?! Очікувалося надалі створення власної кіномови, але не в'ялуватої нудьги. Тим більше що в основу сюжету узятий іскрометно-ненудний класик Шолом-Алейхем. Настільки висока оцінка цієї роботи говорить не лише про складність взаємин усередині журі, але і наштовхує на думку про горезвісне «ручне управління».

В українському конкурсі лідирували короткометражки, які були набагато цікавіші й міцніші за повнометражну складову національного конкурсу. Сподіваюся, ім'я переможниці в короткому метрі Марини Степанської ми незабаром побачимо на великому екрані.

Як завжди, плідно відпрацювала Літня кіношкола. Зали на майстер-класах були повні молоді з палаючими очима, думаю, ті, хто ділився думками про професію, від Майла Наймна до Даріуша Арановськи, теж отримали від цього спілкування потужний творчий заряд.

З великим успіхом пройшла програма для дітей і їхніх батьків, підготовлена Денисом Івановим і «Артхаус-трафік».

В цілому, якщо не брати до уваги організаційні негаразди, над якими, сподіваюся, команда подумає, проводячи «роботу над помилками», VI ОМКФ став святом не лише для шанувальників кіно, але і «заразив» тих, що сумніваються. Адже попри все його аудиторія виросла на 15 тисяч глядачів. А на популярні імена було непросто потрапити не тільки глядачам, але й акредитованим на фестивалі.

Завершуючи це свято кіно, його Президент оголосила дати наступного року. Побажаємо ж фестивалю довгого життя, з надією, що гендерна, а не творча складова не стане його постійним трендом.