ПРОЕКТИ
10:30
П'ятниця, 22 Листопада 2013

Соціальні та політичні ток-шоу в Україні. Піпл хаває?

Ведучі ток-шоу Андрій Куликов та Сергій Дорофєєв розповідають, чому в Україні серйозні політичні та соціальні формати перетворюється на розважальні проекти
Соціальні та політичні ток-шоу в Україні. Піпл хаває?
Соціальні та політичні ток-шоу в Україні. Піпл хаває?

У гонитві за рейтингами канали все частіше нехтують серйозними проектами та темами. Навіть такі формати, як політичні та соціальні ток-шоу передбачено перетворюються на продукт інфотейменту. Сьогоднішнього глядача не здивувати ні бійкою у прямому ефірі політичного ток-шоу, ні нецензурною лайкою у старанно змонтованих соціальних програмах.

 

Над темою дотримання професійних стандартів та етичних принципів у вітчизняних ток-шоу розмірковували ведучий ICTV Андрій Куликов та ведучий «Інтер» Сергій Дорофеєв у  рамках Міжнародного форуму асоціації «Новомедіа»,  що проходив у Києві 15-17 листопада. Модерувала виступи ведучих керівник проекту «Детектор медіа» Наталія Лигачова.

 

 

Політичне ток-шоу як безпрограшний жанр телебачення

 

Не зважаючи на популярну думку, що політичні ток-шоу ніхто не дивиться, Андрій Куликов запевнив, що є як мінімум дві причини, чому цей формат завжди буде мати свого глядача. Перша причина -  «ефект все знати наперед», завдяки їй люди люблять дивитись ток-шоу і впевнюватись у своїй правоті, передбачаючи аргументи представників партій, відомств. Друга причина - «ефект очікування несподіванки», яка передбачає, що рано чи пізно, але всупереч усім передбаченням в ефірі може статись щось зовсім неочікуване.

 

Окремим пунктом актуальності та невмирущості політичних ток-шоу Андрій Куликов виділив інформування глядачів. На думку ведучого, саме цей пункт є найбільш небезпечним для аудиторії та найважчим для ведучого.

 

«На підставі отриманої інформації глядачі можуть робити власні висновки, тому ведучому політичного ток-шоу потрібно подати якомога ширший діапазон думок та варіантів, щоб виконати своє завдання, місію», - розповідає Андрій Куликов.

 

На думку пана Куликова, місія української журналістики, як і всюди, полягає у забезпеченні вертикальних і горизонтальних зв'язків у суспільстві. Вертикальні зв'язки мають забезпечувати передачу інформації від звичайних громадян до вищих ешелонів влади, горизонтальні - від одного регіону до іншого, від однієї  соціальної групи, людини - до інших, щоб показати, наскільки українці різні.

 

 

«Думаю, ми не дуже впорюємося з забезпеченням вертикальних зв'язків, набагато краще у нас виходить забезпечити зв'язок від вищих ешелонів влади до звичайних громадян. Будувати горизонтальні зв'язки не менш важливо, оскільки вони показують,  на базі чого українці роблять свій вибір. До того ж,  необхідно знати причини з яких люди думають по-інакшому. На жаль, лише на небагатьох майданчиках у нас здійснюється такий горизонтально-вертикальний обмін», - розповідає ведучий.

 

Persona non grata

 

Часто в журналістських й інших колах виникає дискусія, чому редактори політичних ток-шоу запрошують для участі в ефірах людей, яких визначила та чи інша партія, міністерство. На думку Андрія Куликова, у цьому питанні не повинно виникати дискусії, адже політичне ток-шоу має подати типові погляди та показати перспективу того, що має відбутися у майбутньому. А оскільки партії, політичні рухи, відомства мають своїх визначених речників, значить, вони уповноважені відповідати за ці організації.

 

«Ми приймаємо до себе цих речників партій, політичних рухів, без них справжнього ток-шоу та повноцінного інформування не буде», - стверджує пан Куликов.

 

Щоб показати, що ідея вибіркового запрошення на  політичне ток-шоу ризикує стати абсурдною, Андрій Куликов розповів, як протягом двох місяців записував прізвища тих, кого йому радили не запрошувати у студію. Радниками ведучого стали звичайні люди, які впізнавали Андрія Куликова на вулиці, у магазинах тощо,  і самі пропонували йому покращити програму, не запрошуючи чергового містера чи місіс N. Експеримент пана Куликова закінчився тоді, коли відповідно до складеного списку, йому не було б кого запросити на програму взагалі.

 

Казковий провал. На яких словах перемикаються канали

 

 

Розмірковуючи над обов'язками ведучого у політичних ток-шоу, Андрій Куликов зауважив, що вважає неприпустимим для ведучого висловлювати свою особисту думку в ефірі. На його погляд, глядачам байдуже, що він особисто думає з того чи іншого питання. Через надмірне втручання ведучого з фразами «Мені здається», «Я переконаний» глядач може перемкнути канал. Андрій Куликов зізнався, що це спостереження не нове і таке ставлення глядачів було описано ще Астрід Ліндгренд у книзі «Малий і Карлсон, що живе на даху».

 

«Малий і Карлсон дивилися телевізор.  Екран показував опасистого  дядечка, який сказав: «Я зі свого боку вважаю, що ...» Карлсон підійшов до телевізора, перемкнув його і сказав:  «Уявляєш як прикро цьому дядькові, що ніхто ніколи не дізнається, що він зі свого боку вважає». З цього можна зробити такі висновки: аудиторію найменше цікавить власна думка ведучих.  На цих словах «Я зі свого боку вважаю, що... », «Я вважаю необхідним сказати... » ток-шоу можуть перемкнути», - розповів пан Куликов.

 

Сам Андрій Куликов користується висновками із цієї казки, проте зауважив, що коли під час дискусії хтось із її учасників ставить під сумнів право українців на свою державу, культуру, мову, або коли учасники починають переходити на особистості, тоді він, як ведучий, дозволяє собі втрутитись. Правда, таке втручання, за словами пана Куликова, не має містити займенника «я».

 

Також пан Куликов, у відповідь на запитання модератора Наталії Лигачової,  сказав, що модератору важливо стежити за достовірністю наведених фактів, коментарів. У разі, якщо гості ток-шоу свідомо чи несвідомо  подають неточні дані, ведучому потрібно в першу чергу  зробити так, щоб підозру про недостовірність висловили інші гості програми та експерти. Якщо ж цього не станеться - то в цьому випадку, вважає пан Андрій, це може таки зробити сам ведучий, але, знову ж таки, не подаючи це як власну думку, а лише спираючись на фактологічну інформацію.   На запитання Н.Лигачової щодо того, чи готують редактори «Свободи слова» для нього фактолигічну базу по темі програми на кожний ефір, щоб  він, як ведучий, міг помітити моменти, які потребують виправлення та уточнення, Куликов відповів ствердно.  Правда, пан Куликов зауважив, що найкраще цю фактологічну базу завжди мати у власній голові.

 

«Не тільки ми, як творчий колектив ток-шоу, передбачаємо коментарі гостей, а й вони нас також досліджують. Наприклад,  під час останнього інтерв'ю Віктора Януковича чотирьом журналістам, серед яких був і я,  президент несподівано для нас  приніс із собою статистику про пенсії, зарплати тощо. Окрім подиву і рефлексу «дайте ж подивитись», ми з колгеами  не спромоглися навести контраргументи, щось заперечити.  На майбутнє це дуже гарний урок, що треба таке передбачати і мати у голові стільки інформації, щоб спромогтись видати із себе щось більше, ніж подив», - зазначив Андрій Куликов.

 

Може бути краще?

 

Як не існує абсолютно ідеальних ток-шоу, так і не існує абсолютно невиправних, які б не мали шанс стати якіснішими, цікавішими, змістовнішими і при тому рейтинговішими. Запорукою професійного прогресу Андрій Куликов назвав системний аналіз помилок та встановлення ближчого зв'язку, а значить і довіри, з глядачами.

 

«Кожна помилка, кожен відступ, якщо їх не приховувати, є матеріалом для аналізу, обговорення. Дискусії у журналістській гільдії необхідні для того, щоб ми підвищували професійні стандарти, навички, налагоджували більш тісний зв'язок між журналістами й аудиторією. Якщо ми показуватимемо, що нам болить, що відбувається у нашому цеху, тоді з'явиться шанс, що до нас ставитимуться поважніше. Це особливо важливо на тлі цілеспрямованої кампанії, яка точиться зарах і яка  покликана дискредитувати журналістську професію», - сказав пан Куликов.

 

 

Також ведучий зауважив, що в українському ефірі є достойні інтелектуальні програми, правда, їх нелегко знайти серед усього телевізійного різноманіття.

 

«У кого із нас вистачить терпіння ходити по всіх 15 каналах, які претендують на статус національного? У кого з нас є терпіння подивитись регіональні канали? Мені доводиться бувати у багатьох областях, я завжди виділяю час на те, щоб подивитись місцеві новини. Навіть на недофінансованих каналах виходять цікаві та професійні програми», - зауважив ведучий.  

 

Андрій Куликов додав, що вищезгадане «телевізійне різноманіття» спричиняє проблему розпилення коштів. На думку пана Куликова, якщо об'єднати фінансовий ресурс, який використовується для виробництва таких програм на регіональних чи нішевих каналах, то можна було б створити дуже якісний інтелектуальний продукт.

 

«Українські телеменеджери послуговуються ганебним словосполученням «піпл схаває». Аналіз і досвід показує, що якщо українській аудиторії запропонувати якісний продукт, не раз і не два, а потім руки опустити, а певний час, то аудиторія почне дивитись і вимагати такого продукту надалі. Поки до української аудиторії ставлення у стилі «піпл схаває», доти канали будуть продовжувати робити те, що ми бачимо на екранах», - підсумував пан Куликов.

 

Всі втомились від проституток, які каються у прямому ефірі

 

Соціальні ток-шоу, як і політичні, поволі отримують статус довгожителів українського телебачення. Вихід нових соціальних проектів, заміна ведучих у таких програмах завжди стають сенсацією на медіаринку. Натомість бійки та психічні розлади у героїв після участі у соціальних ток-шоу новинами не стають, оскільки це давно відомий тренд телевиробництва. Відсутність професійної етики, понять про приватність та мораль у соціальних ток-шоу відчувається гостріше, адже головні герої - звичайні люди, які, на відміну від учасників політичних ток-шоу, є не такими захищеними, як перші, і як телеканали, які мають розвинені юридичні служби.

 

 «Якщо зривати яблука з яблуні обережно, то дерево і у майбутньому буде приносити щедрі плоди, якщо ж його трясти безбожно, то навряд чи наступного року воно знову заплодоносить. У мене таке враження, що сьогодні всі українські мовники трясуть свою аудиторію. Я бачу як глядачі вже почали втомлюватись від псевдо-соціальних ток-шоу: від проституток, які каються у ефірі, від матерів і бабусь, які не поділять своїх дітей-онуків, від сльозливих зустрічей та розставань... », - зауважив Сергій Дорофеєв.

 

Спікер впевнений, що поки телеменеджери залежать від рейтингових показників,  чекати на унормування формату і слідуванню професійним стандартам не прийдеться. Щоб отримати високі показники, редактори та продюсери ток-шоу готові переформатувати його у що завгодно, аби тільки оператор встигав показувати сльози та бійки крупним планом.  Якість контенту зміниться тільки тоді, коли  глядачі особисто платитимуть за інформаційні продукти.

 

«Я погоджуюсь з думкою Олександра Винокурова, інвестора каналу «Дождь», що рекламна модель ЗМІ вбила суспільно-політичні медіа. На зміну їй вже приходить нова модель, в рамках якої ми будемо платити за контент як за продукти в супермаркеті, як, наприклад, зараз платимо за музику на iTunes. Але цю модель треба впровадити, зробити так, щоб вона запрацювала. У кого першого це вийде, той виявиться на коні», - сказав Дорофеєв.

 

Як корабель не називай, а він все одно серіал

 

На початку свого виступу пан Дорофеєв відмітив, що «Стосується кожного» - це не його авторська програма, а програма телеканалу «Інтер», де він працює ведучим і далеко не з кожним рішенням редакторів і продюсерів погоджується, тому пропонує внести деякі термінологічні правки відносно програм розмовного жанру.

 

Пан Дорофеєв запропонував називати більшість сьогоднішніх соціальних ток-шоу серіалами.

 

«Я пропоную не називати програми «Стосується кожного», «Говорить Україна», раніше ще було «Про життя» ток-шоу, вони більше відповідають формату серіалів. Більшість випусків цих програм ідейно схожі: вони стоять у своїх лінійках, займають свої слоти і сприймаються своїми аудиторіями, а багато в чому це 50+, як чергові серії сімейних драм», -  пояснює пан Дорофєев.

 

Також пан Доровеєв звернув увагу, що попри свою заявлену соціальну значимість, у ток-шоу дуже низькі показники цитування іншими ЗМІ. Здавалося б, у програмах піднімають важливі соціальні проблеми, редактори запрошують у студії поважних експертів, непересічних героїв, але вони не виходять за межі ток-шоу.

 

«Сьогоднішні соціальні ток-шоу, або псевдосоціальні ток-шоу, не дають космічних рейтингів, вони підтримують середню долю дня, у когось це виходить краще, у когось гірше, але що стосується цитування другими медіа, то воно дуже посереднє. Це відбувається навіть при високих аффініті-індексах програм - тобто точному попаданні в цільову аудиторію. З телебачення зникає смак. Все заполоняє телевізійний масс-маркет», - пояснює ведучий.

 

Пан Дорофеєв вважає, що якість ток-шоу напряму залежить від цілей,  які ставлять перед собою редакторські групи.  В залежності від цих цілей, навіть однакові формати програм можуть виходити дуже різними. Щоб підтвердити тезу про відсутність  соціальної місії у більшості соціальних ток-шоу, Сергій Дорофеєв розповів історію  про те, як він зі своїм російським колегою обговорювали одне соціальне ток-шоу.

 

«У тій програмі  кричали, скандалили,  вибігали зі студії - все в «найкращих» традиціях. Після закінчення цього псевдо соціального ток-шоу я запитав у колеги - яка була ціль, ідея цієї програми.  У свою чергу він також відповів мені питанням: «А яка ціль може бути у ток-шоу? Це тільки емоції. Яка ціль може бути, наприклад, у «Гамлета» Шекспіра? Ти що?, - розповідає Дорофеєв, - про що мені далі було говорити з цією людиною?».

 

Рейтингська кухня

 

Соціальні ток-шоу пишуться пакетно:  одразу по три-чотири програми, інколи навіть по п'ять програм на день. Як розповів пан Дорофєєв, у перервах між зйомками, гримуванням і переодяганням він старається поспілкуватись з людьми у залі, які є репрезентативною вибіркою цільової аудиторії програми. Під час такого спілкування ведучий старається дізнатись, що думають глядачі про побачене, чи погоджуються з головними тезами програми.

 

«Спілкування з аудиторією створює довірливу атмосферу у студії. Фідбек від глядачів тут такий же важливий,  як і у театрі», - сказав ведучий.

 

За словами пана Дорофеєва, усім, хто працює на ТВ, відомо, що героям подібних ток-шоу і у Росії, і в Україні продюсери не завжди повідомляють справжню мету їх появи в ефірі. Герой думає, що їде на одну програму, приїжджає і вже у студії розуміє - все розгортається дещо не так. Його ніби і не обдурили, а ніби як і чогось не доказали.

 

«Так, емоції від несподіваних зустрічей в студії редакторами отримані. Але якою ціною? З яким відчуттям герой поїде додому? Чому про етику забули? До речі, про таку гру в мовчанку редакторів з героєм ведучий також часто може не знати», - обурюється ведучий.

 

«Мені також цікаво, - продовжує Сергій Дорофеєв, чи усі продюсери ставлять собі питання: чи згодна людина, що в студії втратила свідомість, з тим, що ії в такому стані зніматимуть? Відповідь ви знаєте самі. Ти спробуй зробити таке на великих каналах у Британії, або в США... У кращому разі заплатиш штраф за знехтування професійної етики. А сьогодні в Україні усі методи для отримання рейтингів хороші. Дуже шкода».

 

Попри всі недоліки українських соціальних ток-шоу, Сергій Доровеєв зауважив, що деякі з них все ж мають позитивний вплив на суспільство та допомагають героям знайти вихід із ситуації.

 

«Якщо говорити про «Стосується кожного», то я задоволений десь кожною п'ятою програмою. Наприклад, мені дуже сподобались програми про недостачу донорської крові, про зцілення важкохворих батьківською любов'ю, про італійську історію з олімпійською  чемпіонкою Ларисою Москаленко. Ці ефіри носять прикладний характер. Цікаво, що показники у цих програм так само добрі як і у решти «гучних» випусків, де герої кричать, та сваряться. Хочеться сказати спасибі всім своїм однодумцям по ток-шоу, нехай цих людей і не так багато», - додав пан Дорофеєв.

 

Вікторія Білаш, «Детектор медіа»

Фото - «Новомедіа»

 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8986
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop