Догнати й перегнати Білорусь

15 Лютого 2007
24653
15 Лютого 2007
16:24

Догнати й перегнати Білорусь

24653
На обговоренні в Нацраді результатів моніторингу щодо українізації радіоефіру можна було дізнатися про те, що Білорусь переживає музичний ренесанс, Олег Скрипка не є «українською культурою», а Павло Зібров підтримує вітчизняного виробника трусами.
Догнати й перегнати Білорусь

Нацрада «відзначила позитивні зміни», проте «констатувала невиконання» Меморандуму про співпрацю та принципи взаємодії між Національною радою України з питань ТБ і РМ та радіокомпаніями України. Такою самою фразою тижнем раніше Нацрада підсумувала і дані моніторингу телекомпаній України.

 

Сюрпризів у святій справі українізації радіоефіру не було, та їх ніхто і не очікував. Оскільки за час дії Меморандуму про співпрацю не змінилися ні позиції сторін, ні загальна ситуація на медіаринку, то від засідання Нацради з оголошення результатів 2-го етапу моніторингу радіокомпаній сподівалися більш-менш бурхливого обміну стандартними аргументами. Тобто, Нацрада, яка зі свого боку має гарантувати дотримання законодавства і, зокрема, тої норми, яку проголошує ст. 9 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців»), послуговується звичним аргументом «Закон» і вимагає від мовників виконання його норм. Мовники, як і раніше, послуговуються аргументом «Формат», посилаючись на недостатність українського «форматного» музичного продукту та лояльність своїх аудиторій. Проте, як відомо, краса – в деталях: так, на обговоренні в Нацраді результатів моніторингу щодо українізації радіоефіру можна було дізнатися про те, що Білорусь переживає музичний ренесанс, Олег Скрипка не є «українською культурою», а Павло Зібров підтримує вітчизняного виробника трусами.

 

Отже, Нацрада результатами моніторингу не задоволена.

 

«Збільшення авторів і виконавців в ефірі на один відсоток – це, безумовно, позитивна тенденція, але явно недостатня», – так підсумував оголошені цифри перший заступник голови Нацради Ігор Курус.

 

Умову про звучання в ефірі 50% української музики виконала тільки одна станція – «Довіра» (59,53%) і майже виконало «Наше радіо» (49,12%).  А от  цифри в групі аутсайдерів («Пілот-Україна» (8,6%), «Радіо Кохання» (4,69%), «Ради О» («Просто радиО») (4,62%), «Українська радіо-група» («Ренесанс») (2,5%)) дали підстави Нацраді говорити про ігнорування моніторингу деякими учасниками угоди. Адже меморандум – це, по суті, джентльменська угода між Нацрадою та радіокомпаніями: Нацрада гарантує відсутність планових перевірок і дає змогу компаніям адаптуватися до виконання норм закону, натомість компанії зосереджуються на наповненні контенту українським музичним продуктом. Проте, як нарікають в Нацраді, поведінка деяких компаній нагадує раювання шулера в англійському клубі.

 

«Я наголошую: Нацрада свої зобов’язання виконала, компанії – ні, – стверджує голова Нацради з питань ТБ і РМ Віталій Шевченко. – В медійному середовищі навіть ходив такий жарт: мовляв, щоби бути спокійним, треба небагато – підписати меморандум. Частина компаній заховалася під дашок меморандуму від перевірок Нацради, оскільки однією з умов було непроведення планових перевірок. Я вважаю, що тим, кого меморандум не влаштовує, а умови домовленості видаються нереальними, чесніше було би оголосити про це відкрито і меморандум не підписувати».

 

З ним погоджується його колега, секретар Нацради Владислав Лясовський:

«Я вбачаю маніпуляцію в тому, що керівники радіокомпаній дочекалися закінчення другого етапу моніторингу, а потім повторили ті самі аргументи, які ми чули і після завершення першого етапу меморандуму».

 

Нагадаємо, що за умовами меморандуму, «при здійсненні перевірок Національна рада враховуватиме позитивні тенденції у діяльності радіокомпаній та виходитиме з того, що в часовому проміжку з 7 до 23 години всі учасники радіоінформаційного ринку забезпечують наявність в ефірі:

· до 1 жовтня 2006 року – не менше 25% музичних творів українських авторів і виконавців;

· до 1 грудня 2006 року – не менше 35% музичних творів українських авторів і виконавців;

· до 1 лютого 2007 року – не менше 50% музичних творів українських авторів і виконавців».

 

Перший заступник голови Нацради Ігор Курус не приховував свого обурення і ставив колегам за приклад сусідню Білорусь:

 

«Приклад, як це робиться по-іншому, – Білорусь. Там не було ніяких меморандумів між державою та радіомовниками, норма закону про відсоток білоруської музики запроваджувалася моментально – і нині ми бачимо розквіт білоруської музики».

 

Про ефективність досягнень білоруської внутрішньої політики на засіданні Нацради говорив і відомий співак Павло Зібров, закликаючи українські станції до політики протекціонізму українського музичного виробника:

 

«Українська музика в українському ефірі – це третій сорт. Перший сорт – російська, другий – західна, а вже ми – третій… Треба ж так себе не поважати й не любити… Нас ніде інде любити не будуть – ні в Туркменістані, ні в Китаї… Білорусь зробила прекрасний крок – в мене дома тарілка, я можу бачити два білоруські телеканали – і там розквіт, розквіт білоруської музики в телеефірі. Купа роботи в білоруських музикантів і співаків, тому що їх крутять, саме білоруські виконавці співають і на день міста, і на крутих вечірках… А ми чуємо на свою адресу, що в нас немодні аранжування, пісні, автори, зачіски і т.д. Модна Тая Повалій – так вона поїхала в Москву, гахнула грошей, записала кліп з Басковим і одразу стала вдвічі дорожча і цінніша… Щоб стати тут королем – треба через Москву розкручуватися. Дуже піднявся рівень наших студій – Бебешко, Доценко, Лич, Шах… За ці студії ми, виконавці, сплачуємо по 700 – 1,5 тис. доларів, гарні гроші платимо поетам – 1,5 – 2 тис. доларів за пісню. Тобто рівень є, але гастрольної діяльності немає. А яка може бути гастрольна діяльність, якщо нас не знають? Нас просто не включили в меню. Є «Бєлкі-стрєлкі», є Малінін, а з наших в цьому меню 10 виконавців, в яких за спиною потужні продюсери. На ОТV замовити українського виконавця неможливо – тільки російську або європейську музику. Якось особисто чув, як на «Авторадіо» слухач замовляє пісню Павла Зіброва, а ведучий йому говорить: «А может, Павло Зібров не хочет для тебя петь?..»

 

Проте керівники радіостанцій не розгубилися, упіймавши на антипротекціоністських діях самого співака:

 

«А чому на вас джинси D&G, чому ви не підтримуєте вітчизняного виробника джинсового одягу? Машина у вас, мабуть, теж не українська? А годинник?», – цікавилися «зірковим» життям радійники.

 

«В мене труси українські», – відверто зізнався Зібров у тому, що його особистого протекціонізму вистачило тільки на білизну.

 

Проте аргументи мовників не зводилися тільки до трусів. Вони зазначали, що крім «білоруських» методів впливу на ситуацію, є ще й аргументи ринку, які законом не враховані, а меморандум – є лише «відстрочкою», хоч і гуманною до учасників ринку, але аж ніяк не здатною докорінно змінити саму ситуацію – відсутність форматної музики.

 

«Ми мовимо у форматі Hot AC (Hot Adult Contemporary), – говорить програмний директор «Просто радиО» Андрій Уреньов (їхній показник «українізації» є одним із найнижчих). – Ми із задоволенням крутимо «Океан Ельзи», Esthetic Education, Ані Лорак, Гайтану, але це вся українська музика нашого формату. Ми можемо збільшити відсоток за рахунок музики саме цих артистів, але не за рахунок музики Павла Зіброва. Бо формат – це дуже тонка штука, ми над ним працювали 15 років і не можемо зруйнувати все в один день».

 

Як відомо, якщо норму закону неможливо виконати – обов’язково знайдеться шлях, як її обійти. Один із таких шляхів обходу – дискусія про те, що саме вважати національним музичним продуктом.

 

Відверту лазівку зафіксував і сам меморандум, ввівши положення про норму, що «до національного аудіопродукту зараховуватимуться, зокрема, аудіотвори, вироблені вітчизняними авторами до 24 серпня 1991 року», яку радіокомпанії, особливо ті, що працюють у ретро-форматі, використали на повну потугу. Ігор Курус обурений: мовляв, Нацрада домовилася з мовниками, що вони будуть підвищувати «самобутність», а радіокомпанії крутять радянські хіти.

 

Друга лазівка – дані про «5 графу» музикантів. «Надрукуйте музичні реєстри тих, хто зумів виконати квоти», – з таким проханням звернулися мовники до Нацради, з одного боку, піддаючи сумніву результати деяких «відмінників», з другого – шукаючи нових аргументів щодо «українськості» тої чи іншої музики. «От ми нещодавно дізналися, що один із музикантів групи «Моральний кодекс» є українцем, і це нам допомогло підняти відсоток «української музики» в ефірі», – тішився один із програмних директорів радіоканалів.

 

Проте аргументи, якими послуговується дехто із членів Нацради та її симпатиків, теж не завжди викликають довіру. Так, окрема дискусія розгорнулася щодо Андрія Данилка та Олега Скрипки: «Невже Данилко – це українська самобутність?», – піддав сумніву чи то «5 графу», чи то вокальні здібності артиста Ігор Курус, забуваючи про відверту маніпулятивність підміни класифікаційних критеріїв смаковими. Йому асистував співак і кандидат наук Анатолій Матвійчук, викреслюючи з української музики і «ВВ»: «Якщо хтось вважає, що «Сьогодні в клубі будуть танці» – це українська культура, то я скажу, що це не українська культура».

  

Власне, останнім аргументом у цій дискусії лишається право на мовлення, де базовою умовою є диктат природного монополіста – власника радіочастотного ресурсу, тобто, держави Україна, яка вимагає від мовника 50% ефіру української музики за право мовити на її території.

 

«Якщо ви вважаєте, що в Україні немає музики у форматі радіо «Ренесанс», то ви повинні прийти до нас, здати ліцензію і сказати: «Вибачте, ми не змогли виконати вимоги закону», – дає пораду мовникам Ігор Курус.

 

З другого боку, попри справедливість усіх «антибілоруських» аргументів, за дужками дискусій лишається те, що і формати, і аудиторія станцій протягом півтора десятиліття формувалися без урахування особливостей музичної ситуації в Україні. Саме тому наказ українізуватися на сьогодні є щонайменше вимогою зміни форматів для радіо, а щонайбільше – спонукає мовників зайнятися активним «радіовиробництвом», тобто, стати безпосередніми гравцями музичної індустрії.    

 

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
«Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
24653
Теги:
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду