Наші запитання були такими:

1.Чи варто узаконювати рекламу алкоголю на ТБ у пізній прайм-тайм?

2.Як ви дивитесь на те, що телефільми будуть перериватись рекламою через 45 хвилин?

3.Куди, на ваш погляд, треба направляти 5-типроцентний збір від реклами алкоголю та тютюну?

4.Чи варто заборонити рекламу алкоголю та тютюну на білбордах?

5.Як ви ставитесь до того, що під однією торговою маркою з`являється як алкогольна, так і інша продукція? Чи не є це прихованою рекламою алкоголю?

І хоча перед самим Новим роком у ВР був позитивно проголосований Закон "Про внесення змін до Закону "Про рекламу" (щодо заборони реклами під час показу кіно- та телефільмів), Президентом він ще не підписаний. Також існує багато інших актуальних проблем, які повинні бути вирішеними у новому рекламному законі.

Сьогодні у громадському обговоренні - слово Володимиру Яворському,

юристу Асоціації мережевих телерадіомовників України.

Реклама алкоголю на телебаченні повинна розглядатися у декількох площинах: юридичній та соціальній.

Перед визначенням способу регулювання того чи іншого суспільного явища слід скласти основні критерії: що регулювати і з якою метою. За таким принципом повинен діяти законодавець. Багато правових документів, як національних так і міжнародних, наперед визначають можливий спосіб регулювання, зокрема, Конституція передбачає можливі обмеження прав людини і жоден закон не може виходити за ці межі. Так само слід відноситися і до міжнародних актів, які визначають спрямованість національного законодавства.

За міжнародними актами реклама визначається як прояв свободи слова - з однієї сторони, та право на отримання інформації - з іншої. Такий підхід чітко виражений у Європейській Конвенції з захисту прав і свобод людини 1950 року та рішеннях Європейського Суду з прав людини. Обмеження цих прав можливе лише з метою захисту здоров’я та моралі, а також прав інших осіб. Як висновок, обмежувати рекламу можна тільки з такою метою, що перелічена вище.

Як повна заборона реклами алкоголю захищає здоров’я людини? Питання надто двозначне. Це не тютюнові вироби, коли зрозуміло, що шкода є абсолютною. Очевидно, що у даному випадку слід говорити про шкідливість надмірного вживання, про що постійно попереджає Міністерство охорони здоров’я на кожному рекламному повідомленні. В такому випадку, якщо це шкідливо лише в надмірних кількостях, то чи виправданою є повна заборона? Певно, що ні, бо тоді треба заборонити рекламу більше половини товарів та послуг. Майже все у надмірній кількості буде шкідливим.

З цього походять два важливих висновки:

1.слід чітко відокремлювати регулювання алкогольних напоїв від тютюнових виробів, із-за різного рівня небезпеки (так є в абсолютній більшості європейських країн, де перше переважно дозволено, а друге практично всюди заборонено);

2.слід регулювати зміст реклами, яка би забезпечувала вибір глядача як покупця, і не сприяла надмірному вживанню алкогольних напоїв.

В Україні законодавець йде часто найпростішим шляхом: легше заборонити, ніж забезпечити належне регулювання. Як наслідок, маємо найжорсткіше рекламне законодавство в Європі.

Абсолютна більшість українців вживає алкогольні напої і далеко не тільки тому, що їх рекламують, як це часто подається для звичайних людей. Людина переважно напивається від незадоволеності та важкості буденного життя, що яскраво проявляється в нашому економічно слабкому суспільстві. Для чого тоді шукати винних у тому, що має лише побічний вплив і цілком забороняти рекламу алкоголю?

З іншого боку, телебачення є легко доступним для неповнолітніх, стосовно яких можна переконувати в абсолютній шкідливості алкоголю та їхньої надзвичайної вразливості. Звідси походить дозвіл реклами алкоголю лише в пізні години, коли програми не доступні для цих осіб. І такий спосіб можна виправдовувати, хоча він і існує лише в декількох країнах. Переважно ж в європейських країнах заборонено рекламувати алкоголь у програмах, розрахованих на осіб до 18 років та на відстані 30-60 хвилин від таких програм. Не секрет, що кожна програма має свою чітку вікову групу і це не так складно забезпечити.

Отже, значно важливішим є регулювання змісту реклами алкоголю, а її розташування, в принципі, стосується тільки неповнолітньої аудиторії і є другорядним. При цьому повинна бути ефективна антиреклама вживання алкоголю. Наприклад, українське “Міністерство охорони здоров’я України попереджає...” просто викликає сміх у країні з таким низьким авторитетом державної медицини або на тлі простого англійського “куріння вбиває” або польського “куріння призводить до раку та хвороби серця”.



Опосередковано ми вийшли на питання спрямування 5 відсотків, які використовуються державними органами, м’яко кажучи, не професійно. Очевидно, що на ці кошти повинні залучатися на тендерній основі професійні рекламні агентства, які би мали кінцеву мету – зменшення рівня споживання алкогольних напоїв. В такому випадку ми мали би додаткову противагу поширенню споживання та розвивали рекламний ринок, який на 30-40 відсотків залежить саме від цього виду реклами, підтримуючи при цьому національних виробників алкогольних напоїв.

Бо не секрет, що російська чи польська реклама, де дозволено і переривати фільми, і рекламувати алкоголь вже охопила рекламний ринок України. Коли заборонятиметься реклама українських товарів, то люди купуватимуть переважно російські чи польські товари. Це звичайна мазохістична дискримінація себе. Можна, звичайно, тішити себе думкою, що ми розумніші за інших, але при цьому рахувати страшні збитки, мріяти про економічно незалежні ЗМІ та все одно отримувати ріст алкоголізму.

Даний проект Закону „Про рекламу” не завжди слідує обраному підходу. Зокрема, в ньому не розділено регулювання реклами алкогольних напоїв та реклами тютюнових виробів. Він також приділяє надто багато уваги розміщенню реклами, а не її змісту.



Позитивним є встановлення можливості розривати фільми. Обмеження цього права з огляду на згадувані критерії можливе лише для захисту прав інших осіб – виключно авторів цих творів. Тому за згоди осіб, що володіють авторськими правами на фільми, при перериванні фільмів не виникає жодного порушення прав інших осіб. А якщо ж ні, то спробуйте сформулювати це право. Таке переривання більше стосується способу подачі інформації, а об’єм інформації, який визначено правом аудиторії на інформацію, навіть збільшується. Спосіб подачі інформації – це право особи, що здійснює свободу вираження своїх поглядів (свободу слова). Тому виникають значні сумніви у праві держави неправомірно втручатися у реалізацію цього права.

Схоже регулювання передбачає й Європейська Конвенція “Про транскордонне телебачення”, яка, на жаль, ще не ратифікована українським парламентом. Нею, зокрема, передбачено беззастережне право телеорганізації переривати аудіовізуальні твори (фільми, документальні фільми тощо) рекламою чи іншими вставками (інформаційними, саморекламними тощо). Це ж, до речі, передбачено і законодавством Європейського Союзу, до якого ми прагнемо.

В загальному проект Закону є більш ліберальним, ніж чинна редакція, хоча в багатьох випадках він залишився жорстким і не слідує європейським традиціям.