Саме профільний комітет разом із Незалежною асоціацією мовників(керівник – Тетяна Лебедєва) і стали співорганізаторами слухань, що відбулися минулої п’ятниці у „Президент-отелі”. Підтримку організаторам надав фонд „Відродження”.

Тема, певна річ, була обрана не випадково. Багатостраждальний Закон про рекламу, до якого за час його існування (з 1996 року) добрий десяток разів намагалися внести різноманітні зміни та доповнення, але так до пуття і не довели – давно вже, як кажуть, на часі.

Проблеми з його остаточним прийняттям – власне, це стосується і будь-яких інших законопроектів – традиційно полягають у зіткненні різновекторних інтересів лобіюючих груп. Але, крім цього, ускладнюються ще й суперечностями між суто бізнесовими інтересами керівників ЗМІ (в першу чергу-телебачення) та суспільними інтересами та цінностями, які носять так званий нетоварний характер. Адже необхідність певного суспільного регулювання того ж таки телебачення беззаперечна, враховуючи його виключний вплив на масову свідомість. З іншого боку – особливо, якщо йдеться про комерційне телебачення – рекламні надходження є (чи мали б бути),по суті, єдиним реальним фінансовим джерелом їх існування, розвитку і, до речі, самостійної суспільної позиції. Але й тут не все так просто. У вітчизняних умовах, навіть суперприбутки від реклами не гарантують незалежної політичної позиції ЗМІ.

Коротше кажучи, знаходити компроміс у цих традиційних суперечностях – справа доволі невдячна. Бо невдоволені будуть завжди. Тому залучити до напрацювання компромісів громадськість – означає, як мінімум, вирішення двох проблем. По-перше, існує шанс справді отримати корисні поради. А по-друге – і це теж непогано - застерегтися від звинувачень у кулуарності прийняття рішень під тиском тих чи інших лобістських груп.

Зрештою, публічність вироблення та прийняття політичних рішень – це основа демократії.

Згідно задуму організаторів, учасники дискусії обговорювали проблему у трьох аспектах: правове регулювання, економічне підЄрунтя та, насамкінець, морально-етичні проблеми.

До розгляду пропонувалися також певні пропозиції до закону, надані робочою групою парламентського комітету. І, хоч голова комітету Микола Томенко одразу зазначив, що ці пропозиції „не легітимізовані на жодному рівні”, а є лише певною основою для обговорення – все ж зміни, що пропонувались, досить симптоматичні. Наприклад, замість заборони на рекламу на ТБ алкоголю та тютюну (за яку свого часу проголосувало 310 нардепів минулого скликання)рекомендувалось часове обмеження – з 23.00 до 04.00

Начебто, крок назустріч телевізійникам і, водночас, позбавлення дитячої аудиторії від можливого згубного впливу алкотютюнової реклами. Втім, судячи з виступів Олександра Ткаченка(Новий канал) та Олександра Богуцького (ICTV), топ-менеджери телеканалів від такого компромісу не в захваті. На їх думку, рекламний ринок України і так надто невеликий, щоб встановлювати ще якісь обмеження. А без бюджетів тютюнових та алкогольних рекламодавців, годі розраховувати на розвиток вітчизняного телебачення.

Йшлося під час дискусії і про необхідність обмеження доступу на вітчизняний рекламний ринок закордонних (передусім російських) мовників. На думку присутніх цей фактор дуже негативно впливає

На ситуацію у рекламному бізнесі. Прозвучали доречні пропозиції про технологічні можливості „очищення” іноземних каналів від „чужої” реклами.

Представники регіональних ЗМІ не пропустили нагоди нагадати про власні проблеми. Витримувати конкурентну боротьбу за свій рекламний „шматок” їм все важче, але, мабуть, ні в кого не повернеться язик говорити про непотрібність місцевих медіа. Ось і ставили їх керівники питання про державну підтримку. У тому числі і з боку законодавців.

Остання частина дискусії дала змогу відвести душу ревнителям морально-етичної чистоти наших ЗМІ. Тим більше, що підстав для цього накопичилось чимало. Претензій висловлювалось чимало, але, на мій погляд, виступаючим дещо бракувало конструктивності.

До речі, хоч тема „темників”(вибачте за тавтологію) і не мала прямого стосунку до предмету розмови, присутні згадали й про неї. Інструкції, що саме висвітлювати на шпальтах газет та у випусках теленовин, що направлялись ЗМІ – досить яскраве свідчення „незалежності” наших мас-медіа. І поки що покращення ситуації, на жаль, не дуже залежить від розміру рекламних надходжень.

Що ж, можливо, новий Закон про рекламу допоможе змінити безправний статус наших медіа. Хоча, як зазначив голова комітету з питань свободи слова, прогресивна налаштованість частини депутатів зовсім не означає одностайності у сесійній залі. Так що для прийняття якісного закону доведеться докласти чимало зусиль.

Поки що, зроблено лише перший крок...