Мережа: або контроль держави, або розвиток?
Коментарі експертів щодо обговорення на вчорашньому засіданні РНБОУ проблем українського Інтернету.
Леонід Кравчук, народний депутат України,
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу “Політична думка”,
Володимир Малинкович, політолог,
Григорій Руденко, «КоммерсантЪ»,
Марія Шкарлат,юрист проекту "Глобальні ініціативи з розвитку інтернет-політики",
Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства(для УП),
Андрій Сайчук, редактор сайту Інституту масової інформації – представника міжнародної, організації "Репортери без кордонів" в Україні(для УП)
Іван Давидов, директор Міжнародного інституту досліджень засобів масової комунікації (для УП) Як уже повідомили більшість українських ЗМІ, учора пройшло засідання Ради національної безпеки України, присвячене проблемам інформаційної безпеки.
Детальніше про деякі рішення, прийняті на засіданні, дивіться в стрічці новин “Детектор медіа”. Як це часто буває, хоча на засіданні РНБОУ йшлося про дуже багато питань, в тому числі, наприклад, і щодо процесів ліцензування Першого Національного телеканалу, про які настійливо писала “Детектор медіа”, журналістська “тусовка” зосередилася на найбільш “смачних” для обговорення. Таким цього разу видалося питання про український Інтернет, який насправді є зараз майже не єдиною "нішею” для поширення не цензурованої інформації. В той же час, не можна не казати про те, що, дійсно, багато правових питань щодо інтернету залишаються в Україні не врегульованими. І з огляду на нашу специфіку постає питання лише про одне: що важливіше для громадянського суспільства України – приведення Інтернету “до порядку”? Або уникнення ризику щодо того, що порядок в нас можуть наводити “железным сапогом”?
Ми звернулися до експертів з проханням оцінити можливий вплив рішень РНБОУ на свободу слова в Мережі. Більш детальний аналіз інших рішень РНБОУ “Детектор медіа” планує опублікувати пізніше. Крім того, ми сподіваємось отримати коментар Голови РНБОУ Євгена Марчука
Леонід Кравчук, народний депутат України:
(відповідь була отримана на прес-конференції інформаційного проекту “Міст”)
- Я за те, щоб встановити якийсь порядок у сфері Інтернету. Але встановити контроль над Інтернетом так само неможливо, як затулити долонею місяць. Бо якщо ви мені не дозволите ввійти в Інтернет в Україні, я поїду в Чехію, у будь-яке Інтернет-кафе на Заході і зашлю туди те, що я хочу. Моя позиція полягає в тому, що має бути прийнятий якийсь нормативний акт. Його треба дуже серйозно обговорити, щоб ми не виглядали смішно. Що ми знову беремось за щось таке, чого не зможемо реалізувати. Цей нормативний акт повинен врегулювати одну проблему: щоб комусь не прийшло в голову обпльовувати, обруднювати всіх і вся, не маючи для цього ніяких підстав і не маючи зворотньої адреси. Як, скажімо, мені відповісти конкретній людині в Інтернеті, яка зробила все для того, щоб принизити людину? Це для мене проблема. Але заборонити або контролювати, рецензувати, встановити особливий режим для Інтернету можна було б тільки тоді, коли б він існував тільки в Україні.
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу “Політична думка”:
-Я думаю, що Україна в черговий раз “здивувала” світ. Уже не перший рік на Банковій точились розмови про взяття під контроль інтернету. Зараз Рада нацбезпеки, замість того, щоб вести мову про розвиток інтернету, про створення умов для збільшення кількості користувачів в Україні – зовсім навпаки, - веде мову про те, щоб прикрити цю єдину нішу свободи слова. Єдину, яка залишилася при тому тотальному контролі над ЗМІ, який зараз встановлюється. Все це здійснюється виконавчою владою, попри всі рекомендації Ради Європи, перед якою ми маємо певні зобов’язання, в першу чергу, у царині дотримання прав людини та забезпечення свободи слова. Фактично, мова йде про “нові технології” української влади, які продиктовані страхом правлячого режиму, та бажанням забезпечити бажаний результат парламентських виборів, забезпечити потрібний варіант спадковості влади.
Взагалі, питання, які розглядалися РНБОУ, мали б розглядатися парламентом, оскільки це його прерогатива. А так виходить, що силові структури просто беруть під свій контроль єдиний непідцензурний вид ЗМІ.
Владимир Малинкович, политолог:
- Складывается впечатление, что под шумок борьбы с терроризмом, который нам абсолютно не угрожает, сейчас оказывается давление на свободу средств массовой информации. Я не вижу никакой угрозы информационной безопасности Украины. Основная угроза – это несвободные масс-медиа. Поскольку ограничить таким образом наши масс-медиа – это еще дополнительный удар по ним. Относительно усиления ответственности провайдеров за неправдивую информацию: я думаю, это надо решать в суде. Если информация неправдивая, нужна ответственность. Интернет – это принципиально новая система, в которой много в том числе и безответственной информации. В Интернете работают и радикальные экстремистские группировки, есть форумы, в которых люди говорят то, что им взбредет в голову. С этим надо каким-то образом жить. Но нельзя эту проблему решать под шумок выдуманной кампании. Я уже встречался с тележурналистами, которых проверяют, обыскивают под предлогом того, что у них может быть белый порошок. Да никому мы не нужны. Я вообще подозреваю, что история с порошком – вещь надуманная в крупном масштабе. Потому что сибирская язва, я как врач знаю, это вещь очень опасная, и жертвы были бы куда более серьезные. Безусловно, в Америке есть смертные случаи, есть проблемы. Америка под ударом. Но не мы.
Григорий Руденко, «КоммерсантЪ »:
- Желания урегулировать законодательные сетевые проблемы функционирования украинского интернета на вчерашнем заседании СНБОУ я не увидел. Вопросы, которые там рассматривались, и решения, которые принимались, я воспринимаю в одном контексте с приказом начальника киевского ГУВД Петра Опанасенко. В этом приказе предписано учесть всех имеющихся журналистов якобы с целью обеспечения их безопасности, а также приставить к каждой редакции специально обученного милиционера. Насколько я понял, наибольшую озабоченность у власти вызывают два момента: 1. тот факт, что иностранные журналисты плохо пишут об Украине, что ухудшает ее имидж; 2. что в Украине пока еще есть возможность все написанное прочитать. У власти есть желание установить контроль над тем, что именно читают так называемые «белые воротнички», т.е. люди, имеющие доступ к интернету. Наверное, стоит вспомнить летние заявления генерала Радченко о необходимости сделать перепись всех украинских пользователей интернета. Все эти факты являются звеньями одной цепи. Мы с вами становимся свидетелями создания новой тоталитарной системы.
Марія Шкарлат,юрист проекту "Глобальні ініціативи з розвитку інтернет-політики":
-Судя по информации, распространенной рядом Интернет-изданий 31 октября, исполнительная власть решила высказать свою позицию относительно Интернет и его роли в жизни общества и государства. Позиция интересная и требующая пристального анализа.
Интернет, как рычаг влияния на ситуацию в государстве, исследуется на протяжении менее 10 лет. То есть сказать, что мы имеем возможность использовать реальную теоретическую или практическую базу для построения Интернет-политики в государстве, достаточно сложно. Страх перед Интернет обусловлен одним немаловажным фактором – Интернет нельзя контролировать. Государствами, которые пытаются это делать, являются Китай и Беларусь. Но их контроль направлен на тех, кто желает получить доступ к Интернет.
Что же предлагают украинские государственные деятели? Контролировать информационное наполнение Интернет! Специалисты в сфере Интернет-технологий могут дать мотивированное обоснование технической невозможности контроля информации в Интернет. Юридически интересным будет евро-американский опыт. Фабула такова: Yahoo через свой сервер распространял литературу фашистского содержания. Французские правозащитные организации подали в французский суд иск с требованием запретить Yahoo распространять такую литературу. Французский суд, мотивируя свое решение информационной безопасностью граждан, обязал Yahoo прекратить распространение литературы. Все было бы великолепно, если бы не два обстоятельства:
1) Yahoo физически находится на территории США, которое не имеет таких строгих требований к распространению фашистской литературы и своими действиями не нарушил ни одного закона.
2) Yahoo – ресурс, доступный из любой точки мира, где есть доступ в Интернет. Значит, своим решением французский суд ограничивает права граждан на доступ к информации тех государств, где более либеральное законодательство.
Теперь судебные тяжбы из Франции перекочевали в США. И юристы ломают копья на поле выяснения, в чьей юрисдикции Yahoo и кто имеет право принимать решения о его информационном наполнении. Наверное, украинские властители имеют собственный рецепт контроля за содержанием информационного наполнения Интернет. И он явно не включает в себя такой инструмент влияния на деятельность организаций – как судебное решение. Особого внимания требует идея лицензирования провайдеров и так называемых «Интернет - СМИ». Дело в том, что последние события с операторами IP- телефонии показывают, что лицензирование деятельности в сфере новейших телекоммуникаций для чиновников дело простое, но нелегкое для понимания необходимости. Судя по тому, что IP- телефония была признана телефонной связью, а для осуществления этой деятельности необходимо приобретать лицензию стоимостью около 160 тыс. долларов США, то трудно представить те гигантские суммы, которые запросят за лицензию провайдерских услуг! Что в результате повысит стоимость доступа к Интернет. И это все обсуждается в стране, где цена доступа к Интернет соответствует средней зарплате по Украине? Конечно, господа чиновники получат этот дорогой доступ за деньги налогоплательщиков.Но что получат налогоплательщики?
Что касается Интернет- СМИ, то следует определиться, что включает в себя это определение: веб-узлы, содержащие электронные версии печатных изданий, или любые Интернет- ресурсы, имеющие полосу «Новости»? Тогда под определение Интернет-СМИ попадут виртуальные банки и информационные сайты организаций и предприятий, в том числе и личные странички отдельных людей. Следующий шаг: что планируется лицензировать? Содержание, дизайн, технологию, что? Особенно интересно, как чиновники будут определять тот или иной Интернет-ресурс, как подпадающий под юрисдикцию украинского законодательства?. По наличию ua или по нахождению сайта в доменной зоне UA? Тогда кто мешает, скажем, www.pravda.com.ua уйти в зону net и не реагировать на требования приобрести лицензию?
Беспокойство относительно дискредитации украинских и общественных институтов является позитивной тенденцией. Репутация важна как для человека, так и для государства. При этом важно не контролировать, что о тебе говорят другие (ибо в соответствии с Конституцией у нас свобода сова), а тратить больше энергии на создание собственного источника информации. До сих пор государственные сайты Украины находятся на этапе размещения информации, и только некоторые имеют слабое подобие обратной связи, когда любой посетитель может сделать запрос, высказать свое мнение по деятельности органа или принять участие в опросе. Таких высот, каких достиг Сингапур в использовании Интернет – регистрация браков посредством Интернет - мы вряд ли достигнем тотальным контролем и ограничением, а также поддержкой государственного монополиста. Кстати, о монополии. Беспокойство государственных деятелей о монополизации информационной сферы очень уместно – Укртелеком так и не был приватизирован. А именно Уктелеком является единственным национальным оператором связи и своей ценовой политикой тормозит развитие новейших технологий.
Хотелось бы закончить статью позитивно – дескать, наконец, Интернет стал интересен государственному аппарату и не за горами такие изменения, как создание виртуальных приемных или хотя бы элементарного – сдача налоговых деклараций посредством Интернет. Но, судя по тону и цитатам информационных сообщений, Интернет становится в Украине еще одним полем для демонстрации мощи государственного управления, а не зоной, свободной от контроля.
Ярослав Павловський, заступник директора Інституту інформаційного суспільства
Проблему діяльності інтернет-ЗМІ в жодному разі не можна відокремлювати безпосередньо від тенденцій розвитку глобальної мережі інтернет. Досі не визначено основної функції інтернет — чи це ЗМІ, чи засіб комунікації. У будь-якому разі, китайський шлях розвитку інтерент-простору в Україні — не прийнятний, це шлях недемократичної держави. Інтернет — це сфера, у якій не може бути тотального контролю, та у якій заборони мусять бути замінені на рівну конкуренцію. Держава має не контролювати інтернет-ЗМІ, а вільно та оперативно надавати інформацію. Україна — одна з небагатьох країн у глобальній мережі, у якій інформаційні сайти (газет, інформагенцій тощо) розвиваються швидше ніж розважальні. І це потрібно стимулювати.
Мені здається, що певні висновки влада зробила. Надзвичайно позитивним є рішення РНБОУ удосконалити та активізувати роботу державних органів в інформаційному просторі, зокрема й у інтернеті. Саме це впливатиме на покращення міжнародного іміджу нашої держави, а не закриття "Української правди" чи "Форуму".
Також позитивним є той факт, що проблемою розвитку інтернету в Україні опікується безпосередньо президент. Це свідчить про серйозність проблеми, а також про визнання її пріоритетного значення.
Примара ж загрози національної безпеки у діяльності інтернет-ЗМІ виникає зараз лише як ознака наближення виборів". Андрій Сайчук, редактор сайту Інституту масової інформації – представника міжнародної організації "Репортери без кордонів" в Україні: "У принципі, саме питання регулювання інтернет-простору – нормальне питання, бо це сфера послуг й інформаційних ресурсів, і держава має її регулювати. Інше питання, що ця проблема неймовірно складна, і коли ми говоримо про небезпеку поширення неконтрольованої інформації, то треба мати на увазі маргінальні й нечисленні речі – пропаганда насильства, расизму тощо. Дуже важливо, щоб під прапорами захисту інтернету від цих явищ не відбулося наступу на свободу слова.
Це справді складне питання. Проект регулювання відносин в інтернеті Рада Європи розглядає чотири роки. Дотепер відбуваються колоквіуми по всій Європі, де беруть участь журналісти, аналітики, юристи, діячі Ради Європи. В Раді Європи проект документу щодо регулювання інтернет-простору переглядався 25 разів. Дуже складно найти якусь рівновагу, консенсус. Але це - відкритий механізм демократичного суспільства. Коли ж Марчук, говорить: ось є проблема, і буде відповідний указ президента, є небезпека, що ми підемо шляхом Туркменістану та Білорусі, де указами президентів вирішується доля інтернет-простору. Оскільки Україна є повноцінним членом Ради Європи, то позиція як ІМІ, так і "Репортерів без кордонів" полягає в тому, що в цьому питанні держава повинна приймати такі рішення у відповідності до документів Ради Європи. Як мінімум, має бути суспільний контроль і суспільне обговорення. Оскільки небезпека обмеження свободи слова дійсно є".
Іван Давидов, директор Міжнародного інституту досліджень засобів масової комунікації: "Ми вважаємо, що законодавче регулювання видавничої діяльності в інтернеті - необхідна процедура, в якій зацікавлені всі учасники ринку. Але підготовка законодавчої бази - складний і довгостроковий процес, що вимагає постійних і гласних консультацій представників владних структур з професійним співтовариством. Командне втручання в справи мережі з боку чиновників, що слабо розбираються в її реаліях, може привести тільки до одного результату - появі законів або безглуздих і непридатних на практиці, або шкідливих і здатних перешкодити вільному поширенню інформації".
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
