Причиною для розгляду справи у Конституційному Суді України стало конституційне подання Президента України з проханням розтлумачити п.15 ч.1 ст.106 Конституції, що стосується повноваження Президента України реорганізовувати центральні органи виконавчої влади. Фактично, підставою цього стало об’єднання Держтелерадіо та Держкомінформу Президентом в одну структуру. Президент України вважає, що відповідно до вказаної норми КУ він має право реорганізовувати за поданням прем’єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. При цьому не передбачено будь-яких обмежень щодо здійснення цих повноважень. На його думку, реорганізація Державного комітету телебачення та радіомовлення України не порушує Конституції України, тому що повною мірою збережено назву державного органу, визначеного Основним Законом, і навіть розширено повноваження та підвищено статус цього органу. У конституційному поданні наголошується, що такі зміни не призведуть і до звуження повноважень Верховної Ради України з огляду на те, що кандидатура на посаду голови реорганізованого Державного комітету має обов’язково погоджуватися з Верховною Радою України.

На пленарному засідання КСУ Владислав Носов, постійний представник Президента в КСУ, зазначив, що Державний комітет телебачення та радіомовлення було реорганізовано у ході проведення в Україні адміністративної реформи, з метою підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади. На його думку, Президентом України не порушено Констиуцію, оскільки при цьому збережена назва зафіксованого в основному законі державного органу. Іншу думку висловив постійний представник Верховної Ради України в КСУ Анатолій Селіванов. Він вважає, що Президент може утворювати, реорганізовувати, ліквідовувати міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, але не ті, що визначені у Конституції. Тому, зокрема, не може реорганізовувати Державний комітет телебачення та радіомовлення України. На його думку, без внесення змін до Конституції реорганізація або зміна назви таких органів неможлива.

Натомість, як йдеться у рішенні Конституційного Суду України, саме Конституція визначає засади та механізм здійснення державної влади, а органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Основним Законом та законами України.

КСУ обгрунтував своє рішення так:

„Згідно з положеннями п.15 ч.1. ст.106 КУ До повноважень Президента України належить, зокрема, реорганізація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Здійснюючи ці повноваження Президент України повинен дотримуватися встановлених зазначеною нормою порядку та умов її реалізації. А саме: за поданням Прем’єр-міністра України та діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. Інших застережень п.15.ч.1 ст.106 Конституція України не містить. Разом з тим, Конституція України безпосередньо або опосередковано визначає конкретні міністерства та інші центральні органи виконавчої влади через посилання на посади їх керівників. Такі органи не просто називаються, а з ними в окремих випадках пов’язуються повноваження інших органів державної влади. Так, у Конституції України йдеться про Міністерство внутрішніх справ України, затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій якого, віднесено до повноважень Верховної Ради України (п.22 ч.1 ст.85 КУ).

В інших випадках міністерства названі через посади їх керівників. Наприклад, міністр оборони, міністр внутрішніх справ України, міністр закордонних справ України, що за посадою входять до складу РНБОУ, персональний склад якої формує Президент України (ч.4,5 ст.107 КУ). Конституція України закріплює особливий порядок призначення та звільнення керівників окремих органів виконавчої влади: призначення на посади та звільнення з посад їх керівників здійснює Президент за згодою Верховної Ради України. До таких посад Конституцією України віднесено посади Голови Антимонопольного комітету України, Голови ФДМУ, Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України (п.24 ч.1 ст.85, п.14 ч.1 ст. 106).

КСУ у рішенні від 1 липня 1998 року №9 у справі щодо приватизації державного майна зазначив, що встановлення порядку призначення на посади та звільнення з посад Президентом України за згодою Верховної Ради України Голови ФДМУ, Державного комітету телебачення та радіомовлення України свідчить про надання Конституцією цим державним органам спеціального статусу через особливість призначення їх керівників. Виокремлення в Конституції України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади по суті фіксує їх цільове призначення, бо в такий спосіб певною мірою визначається характер діяльності відповідного органу. Зафіксувавши назви окремих міністерств та інших органів виконавчої влади, Конституція України тим самим передбачила їх існування і певну стабільність функціонування. Встановлення Конституцією України прямо чи опосередковано назв міністерств та інших центральних органів виконавчої влади зумовлює зміст повноважень Президента України щодо їх реорганізації. У разі реорганізації таких органів не може бути змінено їх назву та основне цільове призначення, що випливає з назви, оскільки це може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами, або вплинути на обсяг конституційних повноважень цих органів. Зокрема, на повноваження Верховної Ради України щодо надання згоди на призначення та звільнення встановлених Основним Законом України посадових осіб.

Таким чином положення п.15 ч.1 ст.106 КУ треба розуміти так, що при здійсненні повноважень щодо реорганізації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади Президент України за поданням Прем’єр-міністра України, діючи в межах коштів на утримання органів виконавчої влади, може реорганізовувати передбачені Конституцією України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, не змінюючи назви цих органів та їх основного цільового призначення, що випливає з назви”. Рішення КСУ стосується лише тлумачення й не містить інших конкретних вказівок чи под. Але, очевидно, що рішення КСУ значно розширило повноваження Президента України щодо зміни функцій центральних органів виконавчої влади. Вимагаючи при цьому від Президента лише формальної незмінності, так би мовити, вивіски та ключових напрямків діяльності. Попри це, чи є таке рішення на користь власне діяльності Державного комітету інформаційної політики України?

За коментарем „Детектор медіа” звернулася до Олександра Савенка, керівника управління у зв’язках зі ЗМІ і органами державної влади Головного управління інформаційної політики Адміністрації Президента України:

- Чи буде перейменований Держкомінформ, чи буде підготовлено Указ про зміни функцій Держкомітету, я наразі не готовий сказати напевно, оскільки немає ще висновків юридичної служби Адміністрації Президента щодо цього рішення. З точки зору функціонального виконання нині діючий Комітет повністю забезпечує виконання функцій, передбачених законодавством. Але закон є закон. Якщо для закону назва важливіша, ніж сама суть, то будуть внесені відповідні зміни. Фактично, раніше Державний комітет телебачення та радіомовлення займався лише системою телебачення та радіомовлення. Комітет інформаційної політики займався друкованими ЗМІ, власне друкарнями та визначенням інформаційної політики. Сьогодні ці дві структури, об’єднавшись в одну, поєднали і функції. Раніше було дуже багато дивностей у їх діяльності. Як можна було займатися інформаційною політикою, коли тобі не підпорядковані найбільші інформаційні інституції – телебачення та радіо? Це - нонсенс. Я у свій час очолював Державний комітет телебачення та радіомовлення. І, скажімо, коли Президент видавав розпорядження про необхідність забезпечення висвітлення на телебаченні та радіо якоїсь події, КМУ розписував доручення Комітету інформаційної політики. Отримував його Олег Бай як голова Держкомітету з інформаційної політики. А вже звідти писали листа мені. Існування двох різних структур – це зайва бюрократія і більше нічого. Сьогодні цього немає, хоч функції усі збережені, не ущемлені й права Верховної Ради, оскільки і голова Держтелерадіо, і голова Держкомінформу затверджуються парламентом. Що стосується назви, то й тут є запитання. Адже функції Держтелерадіо не були виписані в Конституції. Просто серед переліку посад, затвердженням яких повинна займатися і Верховна Рада, було згадано посаду голови Держтелерадіо.

Але суд вирішив, що оскільки в Конституції таке слово записано, це чомусь означає, що повинна діяти і така структура. Як на мене, це на сьогодні абсолютно не виправдано. Функціонально структура задіяна. Робити ще одну? Якщо закон цього вимагає, то нехай юристи тепер у цьому розбираються.