ПРОЕКТИ
13:30
Четвер, 31 Серпня 2017

Пилип Іллєнко: Звинуватили у зловживаннях не мене – звинуватили практично всю кіноіндустрію України

Чому на ринок проникають російські серіали? Чи дотримуються телеканали і продакшни своїх домовленостей про копродукцію? Як удосконалити законопроект про заборону копродукції з Росією? Хто отримує найбільше коштів на виробництво фільмів? Що перевіряє прокуратура в Держкіно? Про це та інше – в інтерв’ю голови Держкіно Пилипа Іллєнка
Пилип Іллєнко: Звинуватили у зловживаннях не мене – звинуватили практично всю кіноіндустрію України
Пилип Іллєнко: Звинуватили у зловживаннях не мене – звинуватили практично всю кіноіндустрію України

Сьогодні, 31 серпня, голова Державного агентства з питань кіно Пилип Іллєнко провів прес-конференцію, щоб відповісти на закиди до його відомства, висловлені в низці сюжетів телеканалу «1+1». Напередодні прес-конференції «Детектор медіа» зустрівся з головою Держкіно, щоб з’ясувати його позицію в суперечливих питаннях кіносеріальної копродукції з Росією та проникнення російських серіалів на український ринок під виглядом спільного продукту, а також почути його відповідь на звинувачення в корупції та непрозорому розподілі коштів на державну підтримку кінематографії.

Російські серіали та копродукція з Росією

— Пилипе, приводом до нашого інтерв’ю стала ситуація в інформаційному просторі довкола Держкіно, зокрема, серія сюжетів телеканалу «1+1» про діяльність Держкіно, а також про перевірки й розслідування, в яких фігурує ваше відомство. Один із закидів до вас полягає в тому, що Держкіно пропускає на український ринок багато серіалів нібито російського виробництва (або вироблених спільно з Росією), а також допускає певні зловживання чи маніпуляції з боку, наприклад, телеканалу «Україна». Як узагалі виникають ситуації, коли Держкіно спершу видає прокатні посвідчення на серіали, а потім відкликає їх?

— Чинним законодавством чітко встановлено, які документи має подати правовласник на той чи інший фільм чи серіал для отримання прокатного посвідчення. І в цих документах саме суб’єкт подання зазначає країну-виробника. Раніше часто траплялися (а іноді й тепер трапляються) факти, коли заявники подавали нам неточну інформацію. Якщо до нас надходить звернення чи скарга від глядачів, від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення або з інших джерел, ми дуже ретельно перевіряємо цю інформацію. Звісно, ми перевіряємо документи й на етапі надходження, але в нас недостатньо можливостей, щоб розслідувати, проводити оперативно-розшукові дії, які взагалі непритаманні Держкіно. Якщо до нас надходить інформація, яка підтверджує, що Держкіно отримало недостовірні дані від заявника, ми скасовуємо прокатне посвідчення. Хоча нашої помилки в цьому немає — нам подають недостовірні дані. Це, до речі, стосується не тільки телеканалу «Україна», а й інших каналів (зокрема й медіагрупи «1+1»), яким ми або відмовляємо у видачі, або скасовуємо раніше видані прокатні посвідчення.

— Чи є у вас, умовно кажучи, «чорний список» правовласників, які подавали найбільше недостовірних даних і до яких ви тепер більш прискіпливо ставитеся?

— Ми ставимося до всіх однаково, але ми приблизно вже розуміємо, яким чином виглядає проект, у якому може бути така маніпуляція. Варто сказати, що тепер це поодинокі випадки. Ми позбавили прокатних посвідчень максимально всіх можливих порушників. І ринок теж відреагував на це, всі вже зрозуміли, що не вдасться протягнути російський серіал під виглядом копродукції.

— Чи правда, що нині телеканали, купуючи телепродукт у продакшнів, убезпечують себе від можливого ризику неотримання або скасування прокатного посвідчення й покладають зобов’язання отримання прокатки на правовласника — дистрибутора чи виробника? Тобто стосовно прокатного посвідчення до Держкіно звертаються переважно дистрибутори чи виробники, а телеканали купують продукт уже після того, як на нього є прокатне посвідчення.

— Це все одно нікого не страхує, тому що коли скасовується прокатне посвідчення, продукт не йде в ефір або знімається з ефіру. Тож я не розумію, в чому страховка.

Справа в іншому — що деякі, особливо великі продакшни виробляють контент самостійно, а не на замовлення конкретного каналу, маючи лише попередні домовленості, й потім вони продають права на разові покази багатьом каналам. Наприклад, міні-серіали можуть бути показані протягом року на різних каналах. Виробникам, очевидно, простіше оформити один раз прокатне посвідчення на себе, а далі продавати права тому чи іншому каналу на певний період часу. Бланк прокатного посвідчення дозволяє туди вписувати ліцензіата.

— А на який строк узагалі видаються прокатні посвідчення?

— Якщо видається ліцензіату, то на строк дії ліцензії; якщо правовласнику чи власнику майнових авторських прав — то на максимальний термін, але не більший, ніж термін охорони майнових авторських прав. А взагалі, видається на стільки, на скільки просить суб’єкт звернення.

— Певні маніпуляції з російськими серіалами можливі, зокрема, через те, що копродукція з Росією не заборонена, на відміну від виключно російського продукту. Цим користуються телеканали й виробники, заявляють серіали як копродукційні, і таким чином вони потрапляють на українські екрани…

— Копродукція справді не заборонена, але наразі немає чіткого юридичного визначення, що таке копродукція. Є тільки аналогія за Європейською конвенцією про спільне кінематографічне виробництво. Тому завжди постає питання, якою саме та в якому обсязі має бути участь України, щоби вважати проект копродукційним. Дискусія так і не врегульована ні на законодавчому, ні на підзаконному рівнях, тому всередині індустрії були певні ініціативи з питань саморегуляції…

— Ви маєте на увазі Меморандум про копродукцію?

— Так званий меморандум, який обговорювався основними виробниками й основними медіагрупами. Вони дійшли певної згоди, текст цього меморандуму навіть був парафований юристами цих каналів.

— Як у ньому було визначено копродукцію?

— Там було визначено критерії участі української сторони в проекті. Наприклад, запропонована певна система балів, які нараховуються за кожний факт участі української сторони у виробництві фільму. І також було розмежовано ці критерії до фільмів залежно від часу їх виготовлення. Менш суворі вимоги передбачалися до фільмів, створених або запущених у виробництво до підписання меморандуму, й суворіші — до фільмів, які запускаються після укладення меморандуму.

На мою думку, в меморандумі було викладено більш-менш зважену позицію, хоча я, наприклад, зробив би ці критерії суворішими. Але навіть за тим текстом для визнання проекту копродукцією з Україною недостатньо, наприклад, одного українського актора (тим паче, якщо він грає неголовну роль), чи одного знімального дня в Україні, чи заміни загальних планів Москви на загальні плани Києва, чи фіктивного вписування в титри кількох українських операторів або звукорежисерів, режисерів монтажу. На мою думку, щоби проект вважався копродукцією, має бути суттєвий внесок української сторони, який може виявлятися у творчій групі (авторах фільму), місці зйомок, акторах, місці постпродакшну, продюсерах і так далі.

— А джерело фінансування чи замовник проекту впливає на поняття копродукції?

— Джерело фінансування більшості серіалів на пострадянському просторі — це взагалі Кіпр або якийсь офшор. Тобто гроші не мають національності, їх дуже важко відстежити, і в цьому питанні дуже легко зманіпулювати. Наприклад, коли ми тільки почали забороняти російські серіали, нам надійшов лист від швейцарської компанії з питанням, мовляв, що вам зробила Швейцарія, що ви забороняєте наші серіали? Хоча це були фільми й серіали про російських «ментів». Світ глобалізований, і нині легко сховатися за офшорними юрисдикціями або просто відкрити компанію в будь-якій країні світу. Або актору чи комусь із творчої групи отримати потрібне громадянство. До речі, є українські громадяни, які вже десятиліттями живуть у Москві і працюють у російському кінобізнесі, але формально ми не можемо сказати, що це не українці знімали той чи інший фільм. І бувають, до речі, протилежні випадки з російськими громадянами, які роками живуть і працюють в Україні.

— Чому Держкіно не формалізувало цього меморандуму? Чому не було розроблено пропозицій нормативно-правових актів для легалізації визначення копродукції?

— Тому що це робота, яка належить до сфери законодавства, а Держкіно не є суб’єктом законодавчої ініціативи. До речі, є законодавчі ініціативи з цього приводу; я думаю, що парламент розгляне їх найближчим часом.

— Ви маєте на увазі законопроект про заборону копродукції з Росією?

— У тому числі й цей законопроект. Але на період, доки немає законодавчого регулювання, було би добре, щоб ринок саморегулювався й запропонував своє бачення. А ми б могли з цим погодитися чи не погодитися й запропонувати, наприклад, суворіші правила.

— Хто контролює дотримання меморандуму?

— Меморандуму як такого, підписаного всіма керівниками всіх основним гравців ринку, не існує. Існує його текст, завізований тільки керівниками юридичних служб. До фінального підписання справа не дійшла. Але фактично всі гравці ринку його дотримуються й діють відповідно до цих домовленостей, за окремими винятками, коли нас намагаються дезінформувати (повторю, що це поодинокі випадки).

На засіданні Нацради з питань телебачення і радіомовлення

— Також Держкіно мало розробити Порядок накладання штрафів за показ телеканалами заборонених фільмів і серіалів…

— Це положення про штрафи давно затверджено наказом Міністерства культури.

— Ви ним користуєтеся?

— Так, але згідно з порядком, штраф накладається тільки в тому випадку, якщо було показано контент без прокатного посвідчення та який містить порушення законодавства.

— Тобто таких випадків не трапляється?

— Це встановлює моніторинг Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, відповідний протокол направляється до Держкіно, яке вже тоді штрафує. Наразі таких випадків у нас не було.

— Але я знаю, що Нацрада фіксує багато ознак порушень в ефірі мовників і десятки звернень надсилає до Держкіно. Вона навіть окремо про це у своєму звіті за 2016 рік згадувала.

— Але вона не зафіксувала, що ці покази відбувалися без прокатного посвідчення. Тобто порушень, які би підпадали під штраф, немає й не було.

— Зате були випадки, коли за результатами звернень Нацради Держкіно скасовувало вже видані прокатні посвідчення. Чи є у вас статистичні дані, скільки наразі вже було розглянуто звернень Нацради?

— Ми скасовували прокатні посвідчення або відмовляли у їх видачі з різних підстав. Ми не ведемо статистики в розрізі, чи це було на підставі звернення Нацради. Якщо ми відмовляли у видачі, то, радше за все, до цього Нацрада не мала жодного стосунку, бо цього контенту ще не було в ефірі. А якщо скасовували, то лише частину на підставі звернень Нацради. Щось ми скасовували з власної ініціативи, щось — за скаргами та зверненнями громадян.

Загалом із серпня 2014 року станом на сьогодні було не рекомендовано для демонстрування й розповсюдження 695 фільмів або серіалів. Із них 319 стрічок— на підставі рішення Експертної комісії (тобто вони містили якийсь заборонений контент), 217 — як вироблені фізичними та юридичними особами держави-агресора після 1 січня 2014 року, 89 — у зв'язку з наявністю в них осіб із «чорного списку»...

— Тобто ви керуєтеся у своїй діяльності «чорним списком» Мінкульту, хоча його й не затверджено наказом Мінкульту?

— Останні фігуранти списку потрапляли до нього вже на підставі наказу. Але очевидно, що це питання потребує роз'яснення з боку Міністерства культури.

Ви згадували законопроект про заборону копродукції з Росією (№ 6623). Я чула вашу думку, що він потребує допрацювання. На ваш погляд, як його потрібно доопрацювати? Що би ви туди внесли?

— Я вважаю, що має бути механізм, який дозволить чітко контролювати виконання. Наприклад, щоби кваліфікувати фільм як такий чи сякий, Держкіно має отримувати певні документи. Отже, має бути встановлена відповідальність об'єкта подання за надання недостовірних відомостей. Це може бути встановлено тільки законом. Наразі встановлена відповідальність за показ без прокатного посвідчення, але за надання недостовірних даних для отримання прокатного посвідчення, яке потім доведеться скасовувати, відповідальності немає.

І також постає питання, яким чином перевіряти ці документи. Ми не маємо повноважень вимагати інші документи, ніж ті, що записано в законі і в порядку про видачу прокатного посвідчення, але ми це робимо й нам ідуть назустріч, щоб ми могли з'ясувати всі обставини. Ми також користуємося інформацією з відкритих джерел, інформацією, яка надходить до нас від учасників роботи над фільмами, та ін.

Має бути чіткий механізм, який дозволить виконати закон. Бо просто заборонити й не дати можливості реалізовувати механізм цієї заборони, буде, на мою думку, недостатньо ефективно. Тому я пропоную повноцінно визначити ці механізми.

— Сама ідея заборони копродукції з Росією унеможливить, зокрема, співпрацю з російськими митцями чи кінокомпаніями, які, приміром, не є адептами кремлівського режиму або мають проукраїнські погляди й зазнають переслідувань у Росії. Чи варто для них передбачити винятки? Чи якщо зробити для когось винятки, то це будуть шпарини в законі, якими користуватимуться й несумлінні гравці?

— Звісно, будь-які винятки, якщо вони робляться суб’єктивно, призводять до можливих маніпуляцій і зловживань. Тим паче, що означає «митці, які мають проукраїнські погляди»? Люди змінюють погляди, Росія — недемократична країна, там можна запросто когось змусити щось сказати. Але я розумію вашу стурбованість цим питанням. Можливо, треба ініціювати винятки щодо фільмів, які, наприклад, є учасниками міжнародних фестивалів чи їх переможцями. Але ми ж розуміємо, що основний потік заявок на видачу прокатних посвідчень, який становить комерційний інтерес, — це переважно серіальне виробництво.

— Наприклад, чи підпадуть фільми Лозниці під можливе обмеження копродукції з Росією?

— Враховуючи те, що в них задіяні багато громадян Росії, там є частково російські гроші, очевидно, що мають підпасти. Тому, можливо, для фільмів Лозниці варто зробити виняток. Бо його фільми за своїм змістом є антиросійськими, вони показують реальність російської буденності, яка не змінилася з радянських часів.

На кінофестивалі «Молодість» з Андрієм Халпахчі

Розподіл коштів на державну підтримку кінематографії

— Другий блок закидів до Держкіно й вас особисто полягає в розподілі коштів на державну підтримку кіновиробництва. На «1+1» пролунала інформація, що прокуратура Києва нині розслідує чи перевіряє діяльність Держкіно і ще низки кінокомпаній, які отримували бюджетні кошти. Що ви знаєте про цю справу? Що саме перевіряє нині прокуратура?

— Я від прокуратури міста Києва щодо цієї справи не отримував жодних запитів на інформацію, в жодних слідчих діях не брав участі. Мені прокуратура не повідомляла про це, не викликала нікуди, вони не зверталися до Держкіно з вимогою надати документи.

— Заступник прокурора міста Києва Андрій Андрєєв повідомив на своїй сторінці у Фейсбуку, що прокуратура перевіряє 17 кінокомпаній, які отримували від 3 до 50 млн грн. на реалізацію кінопроектів. А в сюжеті «ТСН» ішлося про 14-15 компаній. Ви сказали, що офіційно від прокуратури інформації не отримували. А неофіційно — ви знаєте, про які саме компанії йдеться?

— Я так само прочитав цей пост у Фейсбуку, був цим дуже здивований. Як юрист я навіть не уявляв такої процесуальної дії, як пост прокурора у Фейсбуку.

— А за чиєю заявою відбувається перевірка? Це якийсь депутатський запит?

— Мені про це нічого не відомо. Мені не відомо, чи зверталася прокуратура до якихось кінокомпаній. Принаймні, до мене не надходила інформація, що десь відбуваються якісь слідчі дії, крім тої, що звучала в новинах «ТСН». Я навіть не хочу цього коментувати, бо мені коментувати тут нічого.

— Прокурор також заявив, що діє певний конвертаційний центр, через який кошти від держави переводилися в готівку. Що мається на увазі?

— Не маю жодного уявлення. Я не збираюся виправдовуватися, коли робляться бездоказові заяви. І лише один із багатьох каналів регулярно видає якусь нібито «інформацію», яка не підкріплена жодними фактами. Я б особливо й не рефлексував на ці журналістські сюжети, якби для мене не стало очевидним, що вони спрямовані не на мене персонально.

Що звучить у цих сюжетах? Що нібито все, що відбувається в Держкіно, має «корупційну» складову. Але Держкіно самостійно не розподіляє цих коштів — їх розподіляє Експертна комісія з питань кінематографії, яка діє публічно та складається з успішних, досвідчених та авторитетних кінематографістів. Її очолює Андрій Дончик — відомий кінорежисер, який знімав і кіно, й серіали, і фактично створював канал «1+1», був головним режисером каналу. Його заступник — Олександр Шпилюк, піонер фестивального руху в Україні, який стояв біля витоків «Молодості», Одеського фестивалю, який немало зробив для просування українського кіно у світі, є членом Європейської кіноакадемії. Туди входять такі люди, як Мирослав Слабошпицький, Валентин Васянович, Володимир Тихий, Андрій Халпахчі, Людмила Горделадзе, Олександр Богуцький, Юрій Мінзянов, Геннадій Кофман, Володимир Войтенко, Віталій Докаленко, Андрій Дяченко, Роман Бондарчук, Андрій Різоль. Їхня репутація формувалася десятиліттями, їхні заслуги для українського кіно абсолютно очевидні. Тепер усі вони мають виправдовуватися, очищати своє професійне ім’я?

Пилип Іллєнко, його перший заступник Сергій Неретін та члени Експертної комісії під час 10-го пітчингу

Фактично звинуватили у зловживаннях не мене — звинуватили членів Експертної комісії, звинуватили продюсерів, які отримують кошти від Держкіно, а це практично вся кіноіндустрія України. Звинуватили Володимира Філіппова — продюсера фільмів «Той, хто пройшов крізь вогонь», «Іван Сила», «Червоний», «Гніздо горлиці» (що отримав найбільше премій першого українського «Оскара» — «Золота дзиґа»). Звинуватили Максима Асадчого, який продюсував фільми «Поводир», «Брати. Остання сповідь», «Січень-березень», «З Бабиного Яру на свободу», фільми якого і в прокаті поставили рекорд («Поводир»), і представляли Україну на міжнародних кінофестивалях («Січень — березень» у Роттердамі).

Фактично нав’язується думка, що українське кіно — це недокіно, результат якихось оборудок. Що лише дві-три компанії отримують фінансування. Але це неправда. Тільки у 2016 році фінансування отримали 44 компанії, приблизно третина з яких отримали його від Держкіно вперше. Щойно я підписав договір з одеською компанією «Трумен продакшн» на створення повнометражного фільму «Солодка ілюзія життя» — вони вперше співпрацюють із Держкіно.

Звинувачувати безпідставно всіх — це формувати імідж українського кінематографа, який у глядача викликатиме сумніви. Це ставить під удар відродження українського кіно. Поставмо собі риторичне запитання: кому в теперішній ситуації вигідно, щоб українське кіно повернулося в той стан, у якому воно було кілька років тому, коли українську кіноіндустрію не представляли за кордоном і не показували тут, коли вона була відсутня в інформаційному просторі?..

— Із чим ви пов’язуєте появу серії сюжетів «1+1» про Держкіно?

— Кому в цій політичній ситуації вигідне знищення українського кіно? Я бачу тільки одну очевидну відповідь — це, мабуть, інтерес неукраїнський, це інтерес за межами України. Я інших причин того, що відбувається, не можу назвати.

— Проте я чула версію, що точиться боротьба за посаду голови Держкіно, тобто це все-таки боротьба персонально з вами. І зумовлена вона бажанням впливати на майбутній розподіл коштів на серіальне виробництво.

— Я цього не можу виключити. Але хочу наголосити, яке широке коло людей потрапило під безпідставні обвинувачення. Потрапила вся індустрія. Можливо, це історія персонально пов’язана зі мною, але тоді якось дивно це все виглядає.

— Ще одна версія полягає в тому, що інформаційне протистояння — це персональна помста вам за відкликані прокатні посвідчення.

— Цього я теж не можу виключати. Ми справді відкликали посвідчення всім каналам, зокрема тому, який показує ці сюжети. Це все були доволі публічні історії, ваше видання теж про це писало. Ця версія має право на існування. Але все-таки в сюжетах ідеться не про мене особисто. Якби йшлося про мене особисто — я би навіть не рефлексував на цю тему.

У мене немає часу й бажання з кимось вступати в боротьбу. Я націлений на те, щоби створювати українське кіно. І нині я радий, що ми всі можемо говорити про результат. Результатом є 13 українських прем’єр, які відбудуться до кінця цього року, а сьогодні я дізнався, що, можливо, буде ще 14-та. Результатом є розголос, який, наприклад, створив в інформаційному просторі фільм «Червоний», і вже стало моветоном не оприлюднити рецензії на український фільм у поважному виданні. Це свідчить, що українське кіно перестало бути маргінальним, що воно повертається.

Результатом є українські фільми на міжнародних фестивалях. «Січень — березень» — у Роттердамі, «Рідні» — на кількох фестивалях, починаючи з минулорічних Карлових Вар. А цього року в Карлових Варах було вже два наших повнометражних фільми: дебют Марини Степанської «Стрімголов», про який написали позитивні схвальні рецензії у Variety, й українсько-словацька копродукція «Межа», що отримала приз за найкращу режисуру. У Каннах були два українських фільми: «Іній» — копродукція Франції, Литви, Польщі та України, яка стала вибухом на «Двотижневику режисерів», і фільм Сергія Лозниці «Лагідна» — теж копродукція з Україною. У Локарно був представлений фільм «Ізі», на його прем’єрі в одному залі зібралося дві з половиною тисячі глядачів, і наступного дня схвальна рецензія вийшла в газеті La Republica — головній газеті італомовного світу. Можливо, цього року  нас іще буде кілька фестивалів класу А для кількох фільмів.

На міжнародному кінофестивалі в Карлових Варах

Результатом є те, що ми робимо фільми з топовими людьми у світовій індустрії. На 10-му пітчингу продюсер Сергій Лавренюк отримав підтримку на створення фільму «Жінка на війні» Бенедикта Ерлінгссона, мажоритарним продюсером якого є Маріанна Слот — головний продюсер «Доґвіля» й «Танцюючої в темряві»; вона особисто приїхала на наш пітчинг, який назвали «междусобойчиком». Це визнання України та українського кінематографу.

Я не пригадую такого, як було цього року на Одеську кіноринку, де кожен дистрибутор мав окремий лайнап українського кіно, а окремі презентували суто українські фільми.

Одна з цьогорічних прем’єр — «Дзідзьо контрабас». Її знято без державної підтримки, і я тішуся, що українське кіно створюється і приватним коштом. Починаються приватні проекти з комедій, бо це комерційно успішний жанр.

— Якщо говорити про приватні кошти, то інвестори є і в більшості проектів, які підтримує Держкіно. Наприклад, наскільки відомо, одним із приватних інвесторів фільму «Червоний» є Юрій Луценко. Чи це справді так? Яку частку він вклав у цей проект і хто інші приватні інвестори?

— Я думаю, що це питання треба адресувати Юрію Луценку та Володимиру Філіппову.

— А Держкіно на момент укладання договору про державну підтримку володіє інформацією про те, хто дає кошти в приватну частину проекту?

— Так, звісно, нам обов’язково мають надати інвестиційні договори. Але, як правило, це юридичні особи, бувають випадки, коли приватні особи є інвесторами.

— А коли укладали угоду на «Червоний», ви знали, що там буде Юрій Луценко або його компанія?

— Мені про це нічого не відомо.

— Деякі українські продюсери нарікають на те, що на державну підтримку подаються проекти із завищеними кошторисами фільмів. Яким чином ви перевіряєте реальність заявлених кошторисів, чи здійснюється така перевірка? У яких випадках ви урізаєте бюджети? Наскільки ви їх урізаєте?

— Я не знаю, хто ці продюсери, які висловлюють такі звинувачення.

— Віктор Приходько, наприклад.

— Він не є продюсером кінофільмів. Назвіть мені фільм, який спродюсував Приходько, бажано український.

— Він продюсує серіали.

— Так, це інша технологія виробництва. Чому ми маємо слухати експерта, який не зняв жодного фільму?

Кошториси оцінює на пітчингах експертна комісія. Кожному продюсеру ставляться запитання щодо фінансів. Іноді ставиться запитання, чому так мало, іноді — чому так багато. Деякі проекти були підтримані з рекомендацією переглянути кошторис. І ми будемо збирати експертну комісію, і продюсери будуть захищати переглянутий кошторис. Після зйомок фільму і відповідно до етапів виробництва продюсери надають звіти про фактичні витрати. Ці звіти підтверджуються аудиторськими висновками. Аудиторська діяльність, нагадую, — це ліцензована діяльність, аудитор несе кримінальну відповідальність за те, що він пише (як, у принципі, і продюсер). І потім періодично, відповідно до планових перевірок, ці звіти перевіряються відповідними органами. І фінансова інспекція перевіряла Держкіно, наразі триває планова перевірка Рахункової палати. Ми відкриті до таких речей, ніколи від перевірок не ховалися й завжди надаємо повну вичерпну інформацію.

Щодо того, що кошториси фільмів у нас нібито завищені. Коли ми робимо копродукцію, ми бачимо, що в Україні знімати набагато дешевше, ніж в інших країнах, і кошториси українських фільмів менші за копродукційні. Кошторис фільму «Червоний» — 20 млн грн.

— Але на останньому пітчингу команда «Червоного» перемогла з приквелом, який уже буде суттєво дорожчим (43,9 млн грн)…

— Бюджет буде суттєво більшим, тому що по фільму видно, що він був зроблений за максимальним розмахом, який дозволяв цей бюджет. І вже «вийти» з табору камері було важко, тому що це потребувало би серйозних додаткових коштів. Бо це костюми, це масовка, це складний грим, це зброя, каскадерські трюки, піротехнічні ефекти, велика кількість акторів, зйомки у складних умовах. Весь фільм знятий в експедиції. Якщо ви порахуєте все це, то я взагалі не розумію, як вони втиснулися в 20 млн. На екрані видно більше, ніж 20 млн. Тепер вони зніматимуть фільм, дія якого відбувається у Львові, де при цьому стається потрійна зміна влади: польські часи, радянська окупація, німецька окупація, потім УПА в лісах, війна. То скільки коштують такі зйомки, якщо ми хочемо, щоб це було глядацьке кіно? А глядачу потрібно більше екшену. Це все час, фахівці й речі, які коштують неймовірних коштів.

На прем'єрі фільму «Червоний»

— Традиційно мажоритаріями в отриманні державних коштів є компанії двох продюсерів — Володимира Філіппова («Інсайтмедіа продюсерський центр», «Інсайтмедіа», «Директорія кіно») та Максима Асадчого («Пронто фільм»). Вони перемагали на минулих пітчингах із багатьма проектами. Але на останньому пітчингу відсоток виграних ними проектів від заявлених уже менший. Це була перестраховка з боку експертної комісії Держкіно? Адже на момент пітчингу вже висувалися припущення, що знову ці компанії отримають більшість коштів?

— Кожен проект оцінювався індивідуально. Ніколи не було такого, щоб усі подані «Пронто фільм» чи «Інсайтмедіа» проекти пройшли відбір. Із минулих пітчингів у них теж чимало проектів не проходили. Але є інший аспект, який впливає на отримання цими продюсерами коштів. Режисери й сценаристи зі своїми творами йдуть до тих продюсерів, які мають досвід завершення проектів. Очевидно, що Філіппов та Асадчий — це продюсери із серйозним виробничим досвідом, із досвідом виведення фільмів у дистрибуцію та на міжнародні фестивалі.

Я можу надати довідку про обсяги отриманих кінокомпаніями бюджетних коштів із 1.01.2011 по 30.08.2017. Загалом за цей час за програмою «Виробництво фільмів» за загальним фондом держбюджету 996 млн 725,2 тис. грн отримали 82 компанії. Деякі компанії є пов’язаними, тож якщо ми їх будемо пов’язувати в групи, то список скоротиться, але не набагато. Назву топ-двадцятку компаній — отримувачів коштів:

  1. ТОВ «Інсайтмедіа. Продюсерський центр» — 81 млн 276,9 тис.;
  2. ДП «Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка» — 64 млн 576,9 тис.;
  3. ТОВ «Директорія кіно» — 62 млн 823,8 тис.;
  4. ТОВ «Пронто фільм» — 62 млн 540,6 тис.;
  5. ТОВ «Студія “Кінороб”» — 47 млн 443 тис.;
  6. ТОВ «Кінокомпанія “Гагарін медіа”» — 41 млн 32,2 тис.;
  7. ТОВ «Ідас фільм» (виробник «Кіборгів» і «Чужої молитви») — 33 млн 876 тис.;
  8. ТОВ «Інсайтмедіа» — 28 млн 754 тис.;
  9. ПП «Інтерфільм» (виробник «Параджанова», «Тепер я буду любити тебе», зараз продюсують новий фільм Кшиштофа Зануссі) — 28 млн 281,6 тис.;
  10. ДП «Національний центр Олександра Довженка» — 26 млн 239,5 тис.;
  11. ТОВ «Ганзафільм» — 24 млн 583,8 тис.;
  12. ТОВ «Анімаград» (виробник «Мавки» та «Викраденої принцеси») — 24 млн 130,2 тис.;
  13. ТОВ «МКК фільм сервіс» — 23 млн 631,5 тис.;
  14. ТОВ «Кіностудія дитячих та юнацьких фільмів імені О. Ханжонкова» — 22 млн 74,4 тис.;
  15. ТОВ «Фрешпродакшн» — 19 млн 182 тис.;
  16. ТОВ «Три-я-да продакшн» — 18 млн 816 тис.;
  17. ТОВ «Гуд Монінг Дістрібьюшн» — 18 млн 600 тис.;
  18. ТОВ «Євромедія» — 16 млн 842 тис.;
  19. ТОВ «Укркіно» (виробник «Трубача», продюсери «Гамера» Олега Сенцова) — 16 млн 60,1 тис.;
  20. ТОВ «Новаторфільм» (виробник анімації) — 15 млн 908,3 тис.

Клікніть для збільшення:

Тобто ви бачите, що це різні підприємства. До топ-двадцятки увійшли два державні підприємства. Якщо подивитися в розрізі часу, то з якимись компаніями Держкіно почало працювати минулого чи позаминулого року, з якимись працювали всі роки. Звісно, найбільші отримувачі коштів — це компанії, з якими Держкіно працювало всі ці роки. Якщо розбити за періодами, то картина може бути інша.

Якщо взяти ТОВ «Інсайтмедіа. Продюсерський центр», то перші 20 млн із 81 млн вони отримали у 2011-2012 роках. На той час це були зовсім інші гривні в перерахунку на долар. Тобто більшу частину грошей (у доларах) вони отримали задовго до того, як Пилип Іллєнко взагалі очолив Держкіно.

Є компанії, які отримали від Держкіно менші суми за ці роки, бо тільки нещодавно почали працювати з Держкіно. Хоча в них є широка перспектива. Є й такі, наприклад, які працювали з Держкіно один рік, але отримали більше 10 млн грн на свої проекти.

Тобто це не закритий клуб — це відкрита історія. І найголовнішим досягненням я вважаю те, що в нас можна прийти на конкурс і отримати гроші. Якби це було неможливо, то не подавалися б по 289 проектів на конкурс. Така кількість заявок — це ознака довіри до системи. Усі беруть участь у конкурсах. І, до речі, наші колеги, що представляють телегрупу, канали якої демонструють сюжети про Держкіно, також тричі брали участь у пітчингах, і двічі з них виграли. Це хороший результат для продюсера. Вони приходили з хорошими проектами — і отримували підтримку.

Підписання договору на виробництво короткометражного фільму Яни Антонець «5 хвилин»

— Ця система вже припиняє свою дію, і нинішня експертна комісія в цьому складі провела свій останній пітчинг. Коли буде проводитися процедура відбору за новим законом про державну підтримку кінематографії?

— Після того, як буде створено Раду при Держкіно, яка буде приймати рішення щодо формування програми виробництва і того, які фільми мають бути підтримані. А пітчинги й далі буде проводити експертна комісія, але я прогнозую, що їх буде декілька відповідно до виду фільмів. І ці пітчинги будуть розведені в часі, тому що одночасно розглядати 289 проектів фізично важко. Очевидно, ми запропонуємо систему окремого розгляду. Умовно кажучи, в березні буде пітчинг художніх фільмів, у червні — анімації, у квітні — документального кіно, у травні — телесеріалів тощо.

— Які у вас прогнози щодо строків запровадження нової системи? Зараз усе впирається в розробку та ухвалення 47 нормативно-правових актів?

— Так, усе залежить від цього. Щонайменше три нормативно-правових акти — це закони. Вони вже були підготовлені до розгляду в другому читанні і стояли в порядку денному на останній четвер минулої сесії, але не вистачило часу їх розглянути. Я тепер очікую, що депутати повернуться до їх розгляду, сподіваюся, законопроекти будуть ухвалені. Бо далі рухатися без їх розгляду неможливо. Наприклад, без внесення змін до бюджетного кодексу не можна створити нову бюджетну програму, яка включатиме cash rebates (повернення частини кваліфікованих витрат на виробництво. – ДМ).

Частину документів, які можуть бути ухвалені без внесення змін до законів (наприклад, внесення змін до Положення про Держкіно), ми направили на погодження до зацікавлених органів влади, до міністерств. Частину документів ми доопрацьовуємо, частина пройшла громадське обговорення в Громадській раді при Держкіно. Ми вже внесли до них зміни з урахуванням побажань Громадської ради, днями буде засідання робочої групи, де ми фіналізуємо проекти, відправимо їх на погодження й будемо сподіватися на швидкий розгляд. Декілька проектів ще мають бути доопрацьовані. Ми маємо впоратися з цими завданнями до кінця року — тобто отримати вже ухвалені проекти.

— І тоді навесні наступного року буде можливість проводити нові конкурсні відбори?

— Можливо, й раніше. Ми би хотіли якомога швидше. Хоча в нас наразі є що фінансувати. У нас і з попередніх конкурсів багато фільмів, які або в роботі, або готові до запуску. І вже є проекти, які затверджені в програму з 10-го конкурсу. Тобто нам є на які фільми наразі направляти бюджетне фінансування. Але очевидно, що треба не переривати процесу конкурсного відбору, бо він дає, зокрема, відчуття стабільності індустрії. Психологічно дуже важливо показати, що в нас є стійкий процес підтримки, що ми не закриваємо доступу до фінансування, що ми будемо фінансувати й серіали, й інші напрямки кіноіндустрії.

Ми також наразі перебуваємо в бюджетному процесі. Направили в Мінфін пропозиції щодо 2 млрд грн на державну підтримку кінематографії на наступний рік. Мінкульт нас у цьому підтримав. Тепер формується проект бюджету, очевидно, ще будуть дискусії з цього приводу, бо це завжди непростий процес. І навколо цього нині мають згуртуватися всі, кому не байдуже українське кіно, а не займатися деструктивною роботою.

Фото: Facebook Пилипа Іллєнка, Facebook Олександра Аронця, архів «Детектора медіа»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5411
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop