ПРОЕКТИ
15:00
Четвер, 3 Листопада 2016

Комунальний медіаландшафт Слобожанщини

Про якість інформації: сама припливла чи журналісти розкопали?
Комунальний медіаландшафт Слобожанщини
Комунальний медіаландшафт Слобожанщини

Старше покоління журналістів любить і пам’ятає рядки з пісні Аграновича і Мураделі: «Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете», справедливо вважаючи їх квінтесенцією, суттю професії. Чи знають цей журналістський гімн сучасні колеги, ба більше: чи вважають ці рядки настановою?

З цим хай кожен самотужки визначається, бо такі узагальнення – не завдання наших моніторингів міськрайонної комунальної преси. Ми краще спробуємо проаналізувати якість інформаційного наповнення місцевих газет Слобожанщини, а саме – Харківської та Сумської областей – і пошукати відповідь на запитання, чому превалює одна тематика й відсутня (чи майже відсутня) інша.

Приступаючи до чергового моніторингу (а це вже 12-та й 13-та області), очікуєш, що з місцевих газет відчуєш місцевий колорит, потримаєш руку на пульсі місцевого життя, а воно ж точно хоч і є невід’ємною частиною всеукраїнського процесу, має й свої особливості.

Скажімо, Слобожанщина – це понад 600 км україно-російського кордону, це давні зв’язки з країною, що нині стала агресором, це напориста, нахабна інформаційна політика російського сусіда, що поширює свій теле- і радіосигнал не тільки на прикордонні райони. Вкоріненість радянських традицій – ще одна особливість цих територій, насамперед Харківщини, де з 1919 по 1934 роки розміщувалася перша столиця радянської України. З цим пов’язані й дещо неадекватні амбіції харків’ян, які люблять підкреслювати значущість свого міста й регіону. А ще на цій території добувають газ і нафту, інші корисні копалини, що теж не може не впливати на життя мешканців.

Звичайно, й загальнодержавні процеси в кожному регіоні мають своє конкретне втілення. Скажімо, створення об’єднаних територіальних громад, медична й освітянська реформи, ремонт доріг та комунальна проблематика, участь місцевого населення в АТО тощо.

Цього разу ми моніторили видання за липень – вересень, отже, й інформаційна палітра відповідала календарю. Інколи аж занадто…

Всюдисущий календар

На жаль, місцеві особливості, про які йшлося вище, недостатньо відображаються в місцевій  пресі. Скажімо, не відчувається дихання російського кордону. Лише у «Ворсклі» (Велика Писарівка) автор виявила рубрику «Прикордоння», під якою, втім, лише час від часу друкують офіційні повідомлення про затримання та інші ексцеси на кордоні.

І про видобуток вуглеводнів практично ніхто не пише, хоча варто було б розібратися і з внеском у місцеві бюджети, й з екологією. Тільки в «Житті Лебединщини», що практикує кожен номер відкривати актуальною проблемою, побачила заголовок «Копати чи не копати» – про видобуток вуглеводнів на території двох сільрад.

В попередніх публікаціях автор вже писала про засилля календарних інформацій в міськрайонках. Слобожанські газети не стали виключенням. Навпаки: тут стикнулася з унікальними, просто анекдотичними прикладами. В конотопських «Сільських горизонтах» в номері за 30 вересня примудрилися дати привітання до дня усиновлення, дня бібліотек, дня людей похилого віку, дня учителя.

А у «Вістях Водолажчини» (Харківщина) 17 серпня видали «на гора» 12 (!) вітань з різними професійними святами й на додачу ще кілька звітів про урочистості. 13 серпня всю першу шпальту віддали вітанням від нардепів і обласних депутатів, голів райради й РДА, і 10 вересня – теж. А з газети за 24 вересня ще й дізналася, як святкували дні кількох сіл, відзначали річницю визволення від німецько-фашистських загарбників, відкривали меморіальну плиту з іменами підпільників і партизан. Шість звітів з урочистостей в одному номері!

Саме завдяки комунальним районкам дізналася, що, виявляється, є й день музики, і день  рятівника, і багато інших днів.

Як же ставитися до вітально-святкової тематики? Зрозуміло, кожен редактор робить власний вибір, має свою думку щодо цього й свої аргументи. Можливо, те, що у «Віснику Великобурлуччини» (Харківщина) райрада та РДА на першій шпальті вітають з днем народження кращих людей району, привертає увагу потенційних передплатників: кого ж саме привітають цього разу? І, мабуть, не тільки редакції фінансово вигідно, а й читачам цікаво передивлятися приватні вітання, прикрашені портретами й букетами, що їх друкують практично всі місцеві видання України.

Та все ж, чесно кажучи, не уявляю, навіщо провінційному начальству обов’язково друкувати в газеті офіційні вітання навіть із найважливішими державними святами. Хочуть свою вірність батьківщині продемонструвати? На жаль, ці перли канцеляриту не стали на заваді кримським, донецьким і луганським чиновникам, які першими побігли батьківщину здавати.

До речі, як будуть діяти редактори реформованих видань, коли влада вийде із засновників? Друкуватимуть вітання на комерційній основі?

Без календаря, звичайно, не обійтись. Є такі дати, про які треба обов’язково говорити. Тільки як? На серпень припала 25-та річниця Незалежності. І добре, що багато районок Слобожанщини до цієї дати знайшли цікаві, неординарні підходи. Ті ж «Сільські горизонти» в грудні 2015-го оголосили серед читачів фотоконкурс «Ми – українці», і переможців визначали теж читачі, які відправляли до редакції купони, що друкувалися поряд із фото. Інші газети розповідали про історію країни через визначних особистостей своїх регіонів, згадували, про що писали їхні видання в часи становлення Незалежності, проводили опитування земляків. Хотілось би відзначити «Вісті Красноградщини», що постійно практикують опитування, залучаючи до них і молодь, і навіть тінейджерів. Сподіваються на майбутніх читачів?

Особлива календарна тема – релігійні свята. Як до неї ставитися? З огляду на брак газетної площі (більшість газет – тижневики на 8-16 шпальт А3), мабуть, варто було б обмежуватися дійсно календарем на тиждень, і всі свята, в тому числі релігійні, втискувати в одну колонку. Але в слобожанських газетах подеколи про християнські свята розлого розповідають священнослужителі (краснокутський «Промінь», «Вісті Дергачівщини», охтирський «Прапор перемоги», «Путивльські відомості», близнюківське «Нове життя», валківські «Сільські новини» та інші).

Взагалі-то якоїсь системи в подачі релігійної тематики не помітила. Хоча, скажімо, «Народна трибуна» (Глухів) змусила подумати чи то про наявність певної позиції, чи про якусь заінтересованість. Навіщось же передрукувала газета з сайту Почаївської лаври «Чому світове православ’я не визнає Київський патріархат».

З календарно-вітальною тематикою тісно пов’язана й велика схильність комунальної преси до розлогих звітів з усіляких заходів. Скажімо, в літні-осінні місяці на Слобожанщині, як і скрізь по Україні, святкували дні сел. На тиждень подеколи припадало по кілька святкувань. Як поступити районці? Більшість діяла за принципом, щоб нікого не обділити: практично повністю номери забивалися звітами з урочистостей. «Рідний край» (Буринь) вирішили дати всі святкування під одним заголовком, а підзаголовками поставили назви сіл. «Вісті Дергачівщини» об’єднали рубрикою «Марафон свят».

Золочівська «Зоря» пішла оригінальним шляхом: давала зі святкувань фоторепортажі на цілу шпальту. Взагалі ця газета захоплюється фото: в номері за 3 вересня – майже 60 світлин на 12 шпальтах! І першу шпальту вони відкривають великими (на півшпальти) світлинами, і приватні вітання на останній – теж на півшпальти. Може, це й занадто, зате «Зорю» не переплутаєш з іншою газетою.

Фотоінформація сьогодні посідає важливе місце на сторінках локальних газет. Зручна річ: і наглядно, і нескладно. Ну, хто зараз не фотографує! Однак чи ефективний такий підхід?

Якщо ж підсумувати огляд інформаційної палітри слобожанських (та й не тільки слобожанських) міськрайонок, можна зробити висновок, що значною мірою наповнення газет залежить не від журналістського пошуку, а від активності й наполегливості авторів у просуванні своїх матеріалів до друку. Вчителі, бібліотекарі, керівники гуртків, чиновники прагнуть відзвітувати, і редактору буває складно їм відмовити, бо не хочеться псувати стосунки з потенційними передплатниками (хоча, здається, серед авторів, як у тому анекдоті, більше «писателей», ніж «читателей»). І виходять номери, в яких фактично – одна тема. Наприклад, випуск «Голосу Лозівщини» за 6 вересня практично весь освітянський, і 2 вересня, й 30 серпня переважає освітянська тема. Зрозуміло, початок навчального року, але ж не всі читачі мають у своїх сім’ях школярів, і їм у таких номерах просто нічого читати.

Це зручно, коли не треба шукати інформацію, вона сама припливла. А штат у локальних ЗМІ невеличкий. Однак і те, що припливає, можна по-різному подавати. Скажімо, офіціоз. Валківські «Сільські новини» опублікували таблиці – калькуляції вартості послуг з водопостачання й водовідведення. А добре було б додати до них коментар експерта: не всі ж читачі – економісти.

На сторінках місцевих газет українська глибинка святкує, засідає, змагається у співах та спорті, словом, «веселится и ликует весь народ». Саме таке враження залишається, коли одну за одною переглядаєш комунальні міськрайонки.

І все ж у цьому калейдоскопі знаходиш справжні перлини, що привертають увагу. Це надає впевненості в тому, що міцніші видання, котрі й раніше трималися не завдяки владній підтримці, при реформуванні не тільки виживуть, а й удосконаляться. В Сумській області ОДА навіть конкурс запровадила «Від комунальної газети – до успішного медіа». До речі, фінансування комунальних медіа на Сумщинні в рази менше, ніж у Київській, Полтавській областях. А порівняно з західними й поготів.

А можна й так

«Білопільщина», мабуть, таки краща на Сумщині: 12 шпальт якісного друку з кольоровою обкладинкою, хороша верстка, зручна навігація. І що цікаво: газета має чітко виражений характер, який можна визначити як виважено аналітичний. Ні шуму, ні гострих звинувачень, ні скандальних розслідувань, що їх так полюбляють таблоїди. Спокійна тональність, що якраз і дає можливість докопуватися до істини, вислуховувати всі сторони.

А ще – теплота у стосунках із читачем. Наприклад, у січні започаткували разом з освітянами проект «Першокласники» – про тих, хто минулої осені пішов до школи. Безумовно, регулярні публікації з виразними світлинами привернули увагу не тільки батьків чи дідусів, а й самих першачків, які таким чином познайомилися з газетою.

Характер газети, на мою думку, значною мірою залежить від характеру редактора. І не випадково саме Наталю Калініченко колеги обрали очільником асоціації регіональних ЗМІ області, бо якості, їй притаманні, сприяють об’єднанню, пошуку спільних шляхів для вирішення проблем.

До речі, Наталя – одна з, на жаль, небагатьох редакторів Слобожанщини, які регулярно виступають на сторінках своїх газет, і не зі звітами з засідань чи сесій, на яких за посадою мають бувати редактори, а з проблемними, аналітичними матеріалами. Скажімо, вона веде тему малих шкіл, аналізує освітянську реформу на селі.

Зовсім інший характер у Василя Мірошника, редактора золочівської «Зорі» (Харківщина). Я б сказала, гострий і навіть в’їдливий. Він теж найактивніший автор власної газети. І коли провінційні редактори скаржаться на брак кадрів, варто згадати таких, як Василь Мірошник, і порадити колегам самим якомога частіше виходити на сторінки своїх видань не зі звітами чи загальними «роздумами», а з аналітикою на основі конкретної місцевої фактури. Тієї фактури, що її намагаються приховувати.

У «Зорі» це цікавущі таблиці під рубрикою «Наші гроші», з яких читач дізнається про те, куди йдуть бюджетні кошти місцевих рад. Скажімо, чому в одному селищі на квіткову продукцію вгатили 200 тисяч гривень, або яка сума пішла на зарплати в сільраді. Звичайно, таблички уважно вивчаються читачами й обговорюються на сторінках «Зорі». Можна уявити, як почувається під «мікроскопом» громадської думки місцева влада. А редакція ще й перцю додає: «Нас дивує, чому керівники місцевих громад не друкують подібну інформацію з власної ініціативи».

Прозорість влади – цю тему, незважаючи на те, що центральні медіа розкручують один за одним корупційні скандали, поки що в місцевій пресі не часто зустрінеш. А між тим на ній можна побудувати успіх реформованих комунальних міськрайонок.

Ну, чому про затримання мера м. Ромни Сергія Салатуна при отриманні ним 40 тисяч гривень хабара міськрайонка «Вісті Роменщини» пише, цитуючи центральні ЗМІ? Чому часто для місцевих медіа закриті джерела місцевої інформації? Я зараз не про тих, хто її приховує, а про журналістів, редактора, які повинні всі ходи й виходи знати, до всього докопуватися, всюди своїх інформаторів мати. Це непросто і навіть небезпечно, однак іншого шляху до читацької уваги немає.

Своя родзинка і в «Обріїв Ізюмщини»: кожне число газети відкривають «Темою номера». Це виважена аналітика на важливу для пересічного читача соціальну тему. Редактор «Обріїв…» Костянтин Григоренко давно реалізує різні проекти, актуальні для локальної преси, як, наприклад, «Наші випускники». А зараз у них теж цікавинка: на першій шпальті добра статистика: називають, у кого народилися дівчатка, у кого – хлопчики.

В слобожанських міськрайонках тісніший, ніж, скажімо, в київських, зв’язок з читачами. «Кролевецький вісник» за читацькими зверненнями готує аналітичні матеріали. Наприклад, «Справа про зниклого нотаріуса» – законодавець передав деякі нотаріальні дії сільським і селищним радам, але ж там немає відповідних спеціалістів: хотіли, як краще, а вийшло, як завжди. Цікаво, що газета використовує фото в матеріалах за листами читачів.

«З читацького конверта», «Власна думка», «Лист-звернення» – такі рубрики практикує «Нове життя» (Близнюки). На сторінках «Вісника Великобурлуччини» читачі дискутують, тут навіть рубрику завели «З редакційної пошти: думки щодо публікації».

Головна тема

За час реалізації проекту моніторингу інформпродукту комунальної преси помітні зміни в тематиці, що відображають зміни в житті регіонів. Найважливіша – створення й діяльність об’єднаних територіальних громад. Практично кожне видання Слобожанщини висвітлювало ці процеси, що останнім часом активізувалися, й подекуди вже вийшли на реальні результати. А подекуди відбуваються конфлікти, дискусії, адже перекроюються території й бюджети, попереду – неминучі зміни в районних ланках управління. Як же пишуть про це міськрайонки?

Переважно фіксують події й цитують учасників. На жаль, не завжди дотримуючись балансу.

Ямпільський «Голос часу» друкує статтю «Хто і навіщо розвалює Ямпільський район», в якій розповідається про наміри глухівського міського голови Мішеля Терещенка об’єднати кілька сусідніх територій, в тому числі й частини Ямпільщини.

Критично оцінюють територіальну реформу й «Путивльські відомості»: «Объединение громад: много вопросов, мало ответов» (Це двомовна газета. Як і «Чугуевский вестник»). Тут теж хвилюються про те, що ж буде з нинішніми районами.

Дійсно, щось таки має бути, бо об’єднані громади перебирають на себе функцїї районної ланки влади. Та й те, як склалися нинішні райони, викликає чимало питань: є гігантські, а є просто карликові.

Зміни неминучі й у комунальній пресі, мабуть, якісь газети підуть з ринку. Хто в півторамільйонному Харкові читає «Харьковские известия» (тираж 2000 прим.)? Хіба що чиновники мерії, про яких газета пише…

Та й обласні комунальні видання Сум («Сумщина») і Харкова («Слобідський край») мають крихітні тиражі.

Як завжди, надаємо таблицю співвідношення тиражів і населення територій.

Сумщина

«Білопільщина» (підкреслені – видання, що йдуть на перший етап реформування) – 6450 прим. (населення Сумщини). Населення Білопільського району – 50571.

«Вісті Роменщини» – 3200 прим. Населення Роменського району – 33060, м. Ромни – 41038.

«Ворскла» – 2209. Населення Великописарівського району – 19063.

«Голос Посулля» – 3730 прим. Населення Недригайлівського району – 24503.

«Голос часу» – 2000 прим. Населення Ямпільського району – 23794.

«Життя Лебединщини» – 3347 прим. Населення Лебединського району – 19730, м. Лебедин – 26223.

«Конотопський край» – 13213 прим. ( за серпень). Населення м. Конотоп – 91916.

«Кролевецький вісник» – 3177 прим. Населення Кролевецького району – 38348.

«Народна трибуна» – 1051. Населення м. Глухів – 33891 (в бібліотеці – примірники газети тільки за лютий 2016. «Народна трибуна» ліквідована рішенням міськради (30 травня його правомірність підтверджена Харківським апеляційним судом). Детальний аналіз ситуації з цією газетою був би повчальним для інших комунальних видань).

«Наш край» – 3310 прим. Населення Липоводолинського району – 18775.

«Путивльські відомості» – 3623 прим. Населення Путивльського району – 27730.

«Полісся» – 770 прим. Населення Шосткинського району – 20591, м. Шостка – 76982.

«Прапор перемоги» – 1200 прим. Населення Охтирського району – 26478.

«Рідний край» – 6015 прим. Населення Буринського району – 24949.

«Сільські горизонти» – 3900 прим. Населення Конотопського району – 28909.

Харківщина

«Вестник Чугуевщины» – 3201 прим. Населення Чугуївського району – 46568, м. Чугуїв 33237 (населення Харківщини).

«Вісник Великобурлуччини» – 3630 прим. Населення Великобурлуцького району – 22508.

«Вісті Водолажчини» – 2849 прим. Населення Нововодолазького району – 33037.

«Вісті Дергачівщини» – 3007 прим. Населення Дергачівського району – 94970.

«Вісті Зміївщини» – 3000 прим. Населення Зміївського району – 71678.

«Вісті Красноградщини» – 5410 прим. Населення Красноградського району – 44632.

«Голос Лозівщини» – 3880 прим. Населення Лозівського району – 29014, м. Лозова – 65809.

«Зоря» – 3089 прим. Населення Золочівського району – 26381.

«Колос» – 2825 прим. Населення Сахновщинського району – 21227.

«Нове життя» – 3800 прим. Населення Близнюківського району – 19050.

«Обрії Ізюмщини» – 3083 прим. Населення Ізюмського району – 17283, м. Ізюм49582.

«Промінь» – не вказано (тираж не вказано, зате під вихідними даними – розлога приписка: «Якщо ви знайдете в номері нашої газети помилки та неточності, сприймайте, будь ласка, це правильно: не помиляється той, хто не працює. А ще є люди, для яких пошук газетних помилок – велике задоволення. Позбавляти їх цього задоволення – негуманно). Населення Краснокутського району – 28136.

«Сільські новини» – 3881 прим. Населення Валківського району – 31852.

«Харьковские известия» – 2001 прим. Населення Харкова – 1446934.

Зауважимо: це не всі комунальні міськрайонки, а лише ті, що надсилають обов’язкові примірники до Національної бібліотеки ім. Вернадського. За медіакартою Держтелерадіо в Сумській області їх 21, в Харківській – 27. Як і в інших областях, є й приватники, правда, не такі активні, як, наприклад, на Житомирщині чи Полтавщині. Можливо, тому, що комунальні зберігають авторитет у читачів. Про що свідчать і тиражі.

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1321
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
16.9% (13)
 
Ні, не користуюсь!
54.5% (42)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
26.0% (20)
 
Інше або коментар:
2.6% (2)
 
Загалом відповідей: 77
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop