ПРОЕКТИ
15:00
Середа, 12 Жовтня 2016

Продюсер «Микити Кожум’яки» Дмитро Белінський: «Наша задача – знайти свій стиль в анімації»

13 жовтня в широкий кінотеатральний прокат в Україні виходить повнометражний анімаційний фільм «Микита Кожум’яка», створений за допомогою комп’ютерної графіки українською продакшн-студією Panama Grand Prix. Фільм має непросту долю: робота над ним тривала довгих десять років. За цей час було з нуля побудовано анімаційну студію, проект змінив кілька інвесторів, розгорівся та згас конфлікт між продюсерами
Продюсер «Микити Кожум’яки» Дмитро Белінський: «Наша задача – знайти свій стиль в анімації»
Продюсер «Микити Кожум’яки» Дмитро Белінський: «Наша задача – знайти свій стиль в анімації»

«Детектор медіа» зустрівся з головним продюсером «Микити Кожум’яки», керівником студії Panama Grand Prix Дмитром Белінським, привітав його з довгоочікуваною прем’єрою та розпитав про роботу над фільмом та надії на його прокат, запланований не тільки в Україні, а й по всьому світу.

– Дмитре, 10 жовтня ви презентували фільм у Харкові, 11 жовтня – в Дніпропетровську та Одесі, 12-го – в Києві, 13-го – у Львові, і потім ще в різних кінотеатрах Києва 14, 15 та 16 жовтня заплановані великі заходи та прем’єрні покази. Це не страшно, що презентації в різних містах відбуваються не в один день? Немає такої маркетингової вимоги?

– Ні, вимоги немає. Такий план заходів пов'язаний з тим, що актори, які озвучували фільм, не можуть бути одночасно в одному й тому самому місці, тому це такі дорожні пригоди наших акторів з презентацією фільму в різних містах України. Фіналізувати все будемо в Києві, тут відбудеться велике свято, вісім залів «Сінема Сіті» одночасно показуватимуть фільм. На допрем’єрний показ прийдуть 1,5 тисячі гостей – інтерес до фільму достатньо високий.

Допрем'єрний показ фільму у Дніпропетровську

– Коли я почала писати про «Микиту Кожум’яку», я познайомилася з Сергієм Гавриловим (інтервю з ним читайте за посиланням. – ДМ), разом з яким ви колись починали працювати над фільмом. Він розповів мені, що у вас із ним був конфлікт, але наразі він залагоджений. Розкажіть про це детальніше.

– Конфлікту, насправді, немає. Він був в односторонньому порядку. Справа в тому, що проект мав три заходи на виробництво. Перший був у 2007 році – саме тоді в Сергія Гаврилова як у продюсера був шанс зробити кіно. Були інвестори, які фінансували цю справу. Я просто знаходився поруч, бачив, що проект розвивається, але тоді активної участі в ньому не брав. Проте вже тоді я подумав, що це, напевно, один із кращих об’єктів для інвестування, хороша робота, почав уважніше придивлятися до анімації і в якийсь момент полюбив її. Так сталося, що в 2008 році я разом із Гавриловим та фільмом поїхав на анімаційний фестиваль у Францію, в Ансі. Там я побачив індустрію, людей, як це працює, і дійсно тоді «прийшло кохання».

В 2011 році ми дооформили всі документи по фільму, в тому числі оформили з Сергієм договір авторського права, і почали рухатися разом як два партнери зі спробою зробити фільм, звернувшись по додаткове фінансування до Держкіно, яке й отримали.

Держава чітко виконала всі зобов’язання, але підвів приватний інвестор, і в 2012 році проект зупинився. Оце й початок конфлікту: фільм не був закінчений через приватного інвестора. Зрозуміло, що в багатьох залишився осад, тому що студія частково мала борги перед своїми працівниками. Це сумна історія.

З кінця 2012 року по першу половину 2014-го я шукав інвесторів. Багато подорожував, розмовляв з іноземцями. І тоді один представник американського фонду сказав сакраментальну фразу: «Обсяг фінансування, який ви шукаєте для вашого фільму, не пов'язаний з великими портфельними інвестиціями. Це пов’язано з так званими “угодами по любові”, коли один інвестор полюбить те, що побачить, і захоче для себе особисто зробити якусь інвестицію в кіно». І така людина знайшлася.

– В Україні?

– В Україні. Це бізнесмен із Чернігова. Він якраз хотів вкласти гроші в кіно. Спочатку придивлявся до серіальних продакшнів, але там не вийшло домовитися, і тут на горизонті з’явилися ми. Він почав нас фінансувати, ми – організовувати студію. Наша нова команда раніше працювала в банківській системі, і ми одразу почали будувати процеси виробництва. Одним із перших до нас приєднався Олександр Поліщук (керівник відділу виробництва Panama Grand Prix. – ДМ). Паралельно шукали режисера, художників, зустріли Манука Депояна (режисера «Микити Кожум’яки». – ДМ). Спочатку подивилися короткометражний фільм «Халабудка», який він якраз зробив. Він нам дуже сподобався своєю душевністю, м’якістю – це був дуже приємний, добрий фільм із хорошою історією. Зустрілися з Мануком – він виявився таким самим, як його фільм: м’який, добрий, уважний. І ми почали з ним працювати.

Ця зустріч відбулася рівно два роки тому, у вересні 2014 року. Манук подивився старі матеріали фільму і сказав, що це вже несучасно, потрібно змінювати. Прийшли художники, сказали практично ті самі слова – що це вже несучасно, виглядає не дуже добре, і якщо ми дійсно хочемо зробити серйозний, цікавий фільм, потрібно переглянути концепцію. Прокатники теж говорили, що наші персонажі виглядають занадто по-дитячому, а це погано для широкої сімейної аудиторії. Були претензії і до сценарної частини – при тому, що сама структура історії всім дуже подобалася: слабкий хлопчик у сильного батька, який потрапляє в незвичні обставини і мусить без застосування сили та допомоги дорослих, магії подолати зло.

– Ви з самого початку створювали мультфільм з використанням комп’ютерної графіки?

– Так, комп’ютерна графіка була з самого початку. Часто можна почути, що це 3D-фільм. Це неправильне визначення. Стерео, яке потрібно дивитися в окулярах, в нашому фільмі немає.

У нас вийшло зібрати колектив однодумців, який зміг за досить короткий проміжок часу створити абсолютно новий сценарій. І по ньому виробництво пішло надалі.

Основою для всього став принцип організації роботи фактично як у банку або на великому виробництві, коли кожна дія людини описана, є певна система виробничих відносин. І друге – це вміння організувати командну роботу безпосередньо в студії. Усі рішення, які стосуються нашої роботи, ми ухвалюємо разом, командою.

– Наскільки великою є ця ваша команда?

– Нас небагато. Всього над проектом працювали біля 200 чоловік, але в даний момент часу наш кістяк – це 60 осіб, в тому числі п’ятеро вихідців із банківського сектору.

Коли читатимете титри, то побачите, що багато хто фігурує як виконавець двох-трьох чи навіть чотирьох робіт.

– Як вам вдалося знайти в Україні стільки художників, скульпторів, аніматорів?

– В Україні все є. Є студії, які займаються комп’ютерними іграми. Є команда «Кварталу 95», яка виступає дуже непоганою фабрикою для підготовки спеціалістів. Є невеликі анімаційні студії. Та й, у принципі, наші люди самі по собі дуже хочуть навчатися – вони, як правило, всі самоучки.

– У відкритих джерелах була інформація про те, що бюджет вашого фільму становить $4 млн. Це рахується, починаючи з 2014 року, коли ви все переробляли з нуля, чи сумарно з 2007-го?

– Ні, 2007 рік взагалі не йде в облік. В облік іде те, що ми почали робити з 2011 року разом із фінансуванням Держкіно.

– Яку частку профінансувало Держкіно?

– 4 млн грн.

– У Держкіно залишаються права на фільм?

– Так, вони діляться пропорційно фінансуванню фільму.

– І далі воно має частку доходів від прокату?

– Так, усе працює, як усюди в світі. Коли фільм зроблений, інвестори отримують доходи відповідно до часток права на фільм. Але ми як продюсери займаємося управлінням цими правами, в тому числі й тією часткою, яка буде перераховуватися Держкіно.

– Я кілька разів чула від Пилипа Іллєнка (голови Держкіно. – ДМ), що існує проблема з тим, що в Держкіно залишається частина прав – зокрема, через це складно робити пресейли. Ухвалений нещодавно закон про державну підтримку кінематографії прибрав цю проблему. А вам це створювало незручності?

– Ні, ми спокійно вирішуємо всі питання напряму з Держкіно. І оскільки ми робили цей фільм не в копродукції, то нам ні з ким нічого не потрібно додатково погоджувати.

Як на мене, суттєва проблема існує з копродукцією як такою: вона полягає в тому, що я називаю несправедливим розподілом прав. Вартість одних і тих самих робіт в Україні і в Європі категорично різна (в нас вона набагато нижча). І, таким чином, при розподілі прав виходить невідповідність. Коли бюджет ділиться між українською та європейською компаніями 50 на 50, то остання виконуватиме на порядок менше робіт за таку саму суму. А права будуть розподілені в іншій пропорції. Потрібно шукати компроміси, коли комфортно і українській, і європейській стороні. Це складна задача. Ми думали йти з «Микитою Кожум’якою» в європейські фонди, але ось цей несправедливий розподіл прав нас зупинив і ми не уклали цих договорів.

– Ви сказали, що пишаєтеся вибудованими на студії виробничими процесами. Ви вмієте завдяки цьому працювати ефективніше, виробляти більше?..

– Завдяки цьому ми можемо робити все. Можемо дотримуватися встановлених термінів. На сьогодні ми вже розуміємо, скільки часу займає той чи інший процес виробництва, і можемо чітко спланувати, скільки людей потрібно, щоб виконати ту чи іншу задачу, і робити все вчасно.

– Скільки часу вам потрібно, щоб зробити 80-хвилинний фільм?

– У середньому виробництво великого фільму займає два роки – це для таких невеликих студій, як наша, в Україні чи Росії. Причому більшість часу займає підготовка до виробництва. Насправді, саме цього часу нам і не вистачило при роботі над «Микитою Кожум’якою». Так, ми знімали фільм два роки. Але з них ми дев’ять місяців формували студію. Той колектив, який склався на сьогодні, зможе ефективно провести підготовчий період за рік. Американські студії можуть три, п’ять років вести підготовчий період, але в них є запас фінансової міцності. А саме виробництво, коли фільм уже вийшов із підготовчого періоду, займає 12 місяців. Наш фільм ми зробили за дев’ять місяців. І я дуже переживаю за нашу команду: в останні місяці це робота без вихідних, ночами – всі дуже хотіли закінчити фільм.

– Тепер дасте їм вихідні?

– Так, у них зараз буде півмісяця вихідних у міжпроектний період.

Одного з головних героїв озвучив Василь Вірастюк

– Що ви зніматимете далі? Новий повний метр? Рекламу?

– У наших планах зараз є два фільми, які йтимуть один за іншим. Зараз ми закінчуємо погоджувати умови і десь із другої половини листопада почнемо роботу над наступним великим фільмом. Паралельно спільно з американцями ми знімаємо невеликий серіал: дитячу історію про здорове харчування. З точки зору техніки виконання це анімаційні намальовані персонажі, які взаємодіють зі справжніми фруктами, сфотографованими.

– Це у вас уже копродукція?

– Так, це спільний проект. Американці пишуть сценарій і музику з озвучуванням, а ми повністю робимо все решту: сторіборд, анімацію тощо.

– За державні гроші ще будете пробувати боротися?

– Ми хочемо подивитися, як пройде досвід роботи з державою на першому проекті. Приватні інвестори готові підтримувати нас і фінансувати наступні фільми. І плюс ми самі плануємо далі продовжувати вкладати гроші в студію. Своє кіно ми робитимемо самі. Але зараз до нас стукають європейські анімаційні студії з пропозиціями спільних копродукційних історій – можливо, для роботою над ними звертатимемося по допомогу до держави. Європейський, міжнародний досвід потрібно переймати. Копродукція – це партнерство, це як міні-весілля: сторони мають довіряти один одному, уміти будувати відносини, чути один одного. Це дуже складно, і цьому теж потрібно вчитися. Тому в таких питаннях ми, мабуть, запрошуватимемо в партнери державу.

– За останні півтора роки я була на кількох круглих столах аніматорів. У них завжди починається суперечка з приводу того, скільки коштує хвилина анімації. Зрозуміло, що різний продукт коштує по-різному. А скільки коштує комерційний продукт, який можна показати широкій аудиторії?

– Та немає цієї формули. Все залежить від того, як із ким домовишся. От як було в нас: фактично всі аніматори в студії, які працювали на той момент часу, були змушені доробляти, доводити до розуму анімацію, яку нам робили підрядники. Тому порахувати, скільки коштує хвилина анімації, ми зможемо, але це буде не та ціна, про яку кажуть аніматори на круглих столах. Та й який зміст обговорювати вартість хвилини, секунди? Потрібно просто якісно робити свою роботу. Ми працювали з підрядниками-аніматорами з Вірменії, Білорусі, Китаю, Узбекистану, України – майже ніхто не зробив усе вчасно і в потрібній якості. При цьому ми нікого не покарали фінансово – ми все одно повинні були закінчити фільм. І ми забирали у наших підрядників матеріал різного рівня готовності і доводили його до розуму своїми силами.

На круглі столи ми не ходимо. Ми просто працюємо. Зараз ми разом із академією «Шаг» готуємо річні курси з підготовки аніматорів. Ми хочемо готувати спеціалістів для себе. Говорячи «для себе», ми розуміємо, що й індустрія в цілому отримає досить підготовлене коло спеціалістів, тому що ми збираємося запрошувати викладачів із Франції, давати слухачам кейси з «Микити Кожум’яки».

– В роботі над майбутніми фільмами ви віддаватимете на аутсорсинг стільки ж, скільки це було з «Микитою Кожум’якою», чи більше робитимете всередині?

– Є кілька зол, з якими ми стикнулися у виробництві. Одне з них – підряд. Тому що якщо це перші відносини з компанією-підрядником, то ви не розумієте, скільки людей працюють над вашим фільмом, наскільки вони кваліфіковані, чи не займаються одночасно чимось, чи виконують умови. І виходить, що проект залежить від настрою чи вміння підрядника виконувати свої зобов’язання. Для нас це перетворилося на проблему: ми мали закінчити анімацію майже два місяці тому, але закінчили її зовсім нещодавно якраз через те, що підрядники не виконували свої зобов’язання вчасно. Тому ми вважаємо, що потрібно готувати своїх спеціалістів, на яких можна розраховувати, які розуміють політику компанії. Це одна частина проблеми. Інша частина проблеми пов’язана з китайським ринком. Щоб потрапити до кінотеатрального прокату на китайському ринку, у вас має бути копродукція з китайською компанією. Якщо копродукції у вас не було, то на кінотеатральний ринок Китаю ваш фільм потрапить роки через три після готовності.

– А наскільки правда, що в такому фільмі частина сюжету має відбуватися в Китаї або хоча б герої мають вивчати китайську?

– Такого немає.

Китайський ринок на сьогодні один із найбажаніших і швидко зростаючих з точки зору кінотеатрального прокату. Квитки коштують до $20 за сеанс. Кількість залів велика, відвідуваність висока, б’ється все більше рекордів по зборах. І крупні американські студії активно дивляться в бік китайського ринку, тому що це хороша підмога ринку американському. І не дивлячись на те, що з китайськими партнерами працювати складно, я не кажу, що ми ніколи не працюватимемо з їхнім підрядом, тому що ми б також хотіли показувати свої фільми в кінотеатрах Китаю, причому в той час, коли нам це зручно і вигідно.

– Я читала в релізах, що прокат «Микити Кожум’яки» запланований у 15 країнах одночасно і чула, що в 20. Яка цифра правильна?

– Насправді, прокат буде в усіх країнах світу.

– В усіх 206?

– Так. Просто укладання договорів відбувається на кіноринках. Кіноринки проходять не щомісяця: в Берліні – в лютому, в Каннах – у травні, в Торонто – в вересні, в Лос-Анджелесі – в листопаді. Це чотири основних ринки плюс є азійські. На них працюють торгові агенти, які продають фільми, або ж студії роблять це самостійно. Інтерес до нашого фільму проявили всі країни. Шість компаній тільки з США готові купити права на наш фільм. Питання в тому, кого ми виберемо, які умови погодимо. Але великі країни, такі як США, хочуть отримати готовий фільм. Вони хочуть подивитися на нього і зрозуміти, що вони можуть із ним зробити: влаштувати кінотеатральний прокат у своїй країні або тільки телевізійний показ. І від цього залежатиме вартість наших із ними контрактів.

На початку листопада відбудеться American Film Market, де ми покажемо наш фільм, і там ми фіналізуємо всі наші договори. Тобто ми вже в Каннах могли підписати договір на всю Латинську Америку. Ми відмінили договори з Францією, Німеччиною, Латинською Америкою – нам не сподобалися умови, які нам пропонували, і ми вирішили перенести все на листопад, щоб отримати для себе цікавіші умови, коли фільм буде готовий. Ми впевнені в своєму продукті, в тому, що він виглядає по-європейськи, історія зрозуміла всім глядачам у світі і можна отримати непогані умови по контрактах.

– Тобто зараз ви показуєте його тільки в Україні, потім їдете на American Film Market, і тільки після цього – все решта?

– Так.

Поки що ми точно знаємо, що в січні кінотеатральний прокат нашого фільму відбудеться в Японії. Японці вже взяли діалогові листи і займаються адаптацією сценарію на японську мову.

– Ваш дистриб’ютор в Україні – Ukrainian Film Distribution. Як ви потрапили до нього в портфель? Він прокатує багато мейджорів. Це хороший партнер для вас?

– Дуже хороший партнер.

Працюючи з різними людьми в кіноіндустрії і стикаючись з ними на кіноринках, звертаєш увагу, що як правило, це дуже цинічні люди. В світі виробляється величезна кількість кіно, і вони швидко відсікають: подобається – не подобається, беремо – не беремо – і біжать далі.

Нам пощастило, тому що на нашому шляху зустрічаються небайдужі люди, які залучаються в історію і починають любити те, що ми робимо. Одним із таких людей є Андрій Дяченко (гендиректор і засновник Ukrainian Film Distribution. – ДМ): Ukrainian Film Distribution сподобалися матеріали, які вони побачили. Причому вони побачили їх не в нас, а в Берліні, у нашого торгового агента. Коли вони дізналися, що це робить українська компанія, вони вирішили з нами зустрітися. Тобто не дивлячись на те, що ми знаходимося в одному місті, нас побачили в Німеччині. Ми вже рік працюємо разом із ними над просуванням фільму, маркетингом – вони категорично небайдужі, зовсім не цинічні і дуже багато речей допомагають нам робити правильно.

– Я чула від українських кіновиробників скарги на дистриб’юторів, які, за словами талановитих українських продюсерів, несправедливо засовують подалі у своїх портфелях українське кіно, навіть коли його беруть. Дистриб’ютори кивають на кінотеатри – що ті не хочуть брати українські фільми, тому що заробляють переважно на західних блокбастерах. Кінотеатри кажуть, що українські фільми часто не мають достатньо високої якості. Де тут правда?

– Звичайно, всі хочуть заробляти. Мені здається, що задача талановитих українських продюсерів – робити кіно, яке люди захочуть прийти подивитися. Ми також стикаємося з сумнівами в тому, чи зможе український анімаційний фільм зацікавити достатньо глядачів. Ніхто ж не знає, що буде попереду і чи не помиляємося ми зі своєю роботою. Ми зробили хорошу історію, але останнє слово за глядачами. Якщо глядачі ходитимуть на українське кіно, то й кінотеатри даватимуть йому сеанси. А скаржитися не треба. Зеленський же зі своїми комедіями, думаю, не скаржиться. На його фільми в кінотеатри стабільно приходять 500 тис. глядачів, незалежно від ситуації. В нього є своя глядацька аудиторія. І, повірте, в нього немає проблем із кінотеатрами, з розписом його фільмів.

Або згадайте фільм «Незламна» – теж чудово все пройшло. Причому він доволі успішно позмагався в показах із «Форсажем-6». Тобто глядач ходить на наше кіно, тільки воно має бути добре зробленим.

– А ваш фільм на скількох екранах ітиме?

– Поки 130 екранів. Це хороший показник.

Промо в кінотеатрах

– Якщо все вийде і ви продастеся по всьому світу, чи є шанс окупити інвестиції у «Микиту Кожум’яку»?

– Обов’язково. Причому ми ж навіть не знаємо, що в нас буде в Росії. На сьогодні ще нічого невідомо. Ми ведемо перемовини з однією крупною американською компанією, яка, може бути, візьме фільм у прокат у Росії.

– Наскільки серйозні у вас плани на ліцензування, на мерчандайзинг?

– Щоб із ліцензуванням і мерчандайзингом усе було добре, необхідно починати займатися ними за 16-18 місяців до прем’єри фільму, укладати угоди. Ми ж загрузли у виробництві і замислилися над необхідністю зайнятися ліцензуванням тільки влітку цього року. Тобто часу для того, щоб встигнути підписати якісь серйозні контракти, було категорично мало. Все, що ми встигли зробити – ми встигли в останній момент. Щось ми просто даємо безкоштовно, тому що це плюс з точки зору просування фільму. Наприклад, дозволили Антону Сіяніці (автору книги, яка лягла в основу мультфільму «Микита Кожум’яка». – ДМ) безкоштовно використовувати героїв та обкладинку для перевидання його книги. Це допоможе і фільму, і книзі на хвилі інтересу до фільму продати додаткову кількість екземплярів.

Сосиски – це незвичний збіг обставин (нещодавно їх почала випускати під брендом «Микита Кожум’яка» група компаній «Глобино». – ДМ). Ми дуже вдячні «Глобино». Вони дуже швидко ухвалили рішення і є хорошим, надійним партнером.

– Мені чомусь здається, що ви їм недорого продали права на бренд – як «пробну кулю»…

– Ні, ви знаєте, вийшов навіть дуже непоганий контракт. Ми, принаймні, задоволені його умовами.

– Це дуже круто, бо ви розвиваєте ринок, показуєте рекламодавцям, що можна працювати ще й так. Тому що я спілкувалася з брендом однієї з категорій, яку Film.ua хотіла б залучити до продакт плейсменту в «Сторожовій заставі», і почула, що вони поки що сумніваються в якості українського кінопродукту – не якогось конкретного фільму, а категорії як такої.

– Так, у рекламодавців дійсно існує невпевненість і невіра в те, що ми можемо робити якісні фільми. Хоча в Film.ua є «Незламна». Але я підозрюю, що вони так само, як ми, підняли голову в бік мерчандайзингу зовсім нещодавно.

Повторюся: цими питаннями потрібно починати займатися за 16 місяців до виходу фільму, тому що виробники багато чого планують задовго до того, як це потрапляє на прилавки. І тут потрібен досвід. Ми з Film.ua зараз отримуємо новий досвід у різних сферах. І з часом ми краще розумітимемо, як усе це працює. Film.ua, наприклад, набиває власні шишки, самостійно продаючи свої фільми за кордоном.

– У них немає агента?

– Так, вони самі є своїми торговими агентами, самі працюють із територіями. Це теж цікава частина. Ми пішли простішим шляхом: взяли партнерів, у яких уже є цей досвід і, принаймні, це зняло з нас величезну проблему організації продаж, участі на кіноринках. Потрібно знати, що любить міжнародна публіка, публіка азійська, американська, європейська. У них різні смаки, і тут потрібен досвід партнерів.

– Коли все налагодиться, який відсоток можна буде заробляти на мерчандайзингу?

– Я не знаю цієї цифри. Але знаю, що виробничий бюджет «Маши и Медведя» складає лише 20% від усіх витрат студії. Решту 80% група компаній «Маша и Медведь» витрачає на маркетинг. Тому вони можуть собі дозволити залучати до виробництва спеціаліста будь-якої кваліфікації: виробничий бюджет це легко витримує. А виходячи з того, що 80% їхнього бюджету – це тільки маркетинг, зрозуміло, що й прибуток, який вони отримують від ліцензування та мерчандайзингу, категорично відрізняється від того, що вдається на цьому заробляти багатьом іншим компаніям.

Але порівнювати серіальну продукцію і повний метр трохи некоректно, тому що серіал іде регулярно, його постійно дивляться і разом із серіалом зростає та оновлюється аудиторія. А життя повнометражного фільму – максимум рік після виходу. Тобто потрібно його підтримувати серіалами, ще якоюсь історією. Або знімати продовження.

– «Маша и Медведь» дійсно показує цікавий приклад: ідеш по Італії, і тут тобі брендовані кульки, там – футболки, чіпси. А чи плануєте ви знімати продовження, серіал?

– Чесно: не знаю. В найближчих планах не стоїть ні зйомка другої частини, ні виробництво серіалу. Але все може змінитися, якщо у фільму буде неймовірний успіх і партнери проситимуть продовження. Поки що наші наступні два фільми категорично відрізняються один від одного.

Наша задача – знайти свій стиль в анімації. Те, яким був почерк в анімації у Черкаського: вона була особливою, і хто б у світі її не дивився, всі могли сказати, що це фільми Черкаського. От і ми б хотіли знайти щось своє. Це, знову ж, досвід. Зараз нас порівнюють з американськими фільмами: те схоже на те, те на те. Так, ми схожі. Але ми не копіювали. Ми просто йдемо, як відчуваємо. Знайти свій неповторний стиль дуже складно, коли вже стільки всього в світі робиться. І коли я говорю про свій стиль, я не маю на увазі, що нас повинні ототожнювати з козаками чи героями, які виглядають як українці. Ні, ми хочемо робити сучасну анімацію, використовувати сучасну мову розповіді історій, яка зрозуміла глядачам в усьому світі.

– Якщо вже заговорили про те, який відсоток бюджету на маркетинг в «Маши и Медведя», то розкажіть і про себе: який відсоток вашого бюджету йде на маркетинг?

– А в нас немає бюджету на маркетинг. Ми вигризли зубами виробничий бюджет, просто щоб закінчити наш фільм. Бюджет на маркетинг для підтримки українського прокату несе на собі наш партнер – Ukrainian Film Distribution.

– У вас зараз триває акція «Подаруй мультфільм дитині», в рамках якої усі бажаючі можуть придбати квитки на «Микиту Кожум’яку», які кінотеатри передадуть до дитячих будинків. Я звернула увагу, що цю акцію підтримують багато медійників – зокрема, ведуча СТБ Надія Матвєєва. Цією частиною маркетингу опікуєтеся теж не ви, а Ukrainian Film Distribution?

– Участь багатьох відомих людей у цій акції не є запланованою. І для мене участь у ній, зокрема, Надії Матвєєвої була приємною несподіванкою. Такі прояви, коли люди щось роблять, тому що їм цього захотілося, якраз і потрібні фільму в першу чергу.

Основну частину промо організує не тільки Ukrainian Film Distribution. Є ще одні наші партнери – я їх називаю промопродюсерами – компанія С4. Вони займалися промокампанією «Незламної», «Селфіпаті». Дуже енергійні, активні хлопці. І коли я кажу про відсутність байдужості, цинізму та залученість у проект – це я кажу в тому числі й про них.

Ведуча СТБ Надія Матвєєва бере участь у промоакції фільму

– Чи призначено вже дату телевізійного показу «Микити Кожум’яки» на Новому каналі?

– 1 березня.

– Я чула, як Володимир Бородянський (голова StarLightMedia. – ДМ) говорив про те, що брендинговий світ «Микити Кожум’яки» може бути цікавий для «Зимової країни» на ВДНГ. Чи не пробували ви це обговорити?

– Так, ми були в нього з цією пропозицією. Але не домовилися. Справа в тому, що спочатку вихід фільму планувався в грудні 2016 року і ми дійсно думали зробити парк «Зимова країна Микити Кожум’яки». Але потім так вийшло, що прокатники поставили нас і «Сторожову заставу» на одну дату, плюс тоді ж вийдуть «Зіркові війни». Ми вирішили змінити дату прем’єри на жовтень і просто фізично не встигли організувати парк імені Микити Кожум’яки. Але, можливо, це й станеться. Ми зараз ведемо з їхньою групою компаній деякі інші перемовини. Я сподіваюся, що до цього все прийде.

– Сергій Гаврилов говорив, що в його баченні на парках розваг, мерчандайзингу, ліцензуванні можна заробляти більше, ніж на самому прокаті. Наскільки це реально?

– Це питання досвіду і довіри до продукту студії.

Але подивіться на роботи студії DreamWorks і Disney. У DreamWorks не так багато ліцензування, хоча на сьогодні це компанія номер два чи три в світі з упізнаваності. А от у Disney з Pixar – величезний досвід ліцензування.

Наш фільм – це експеримент для інвесторів: чи зможе в Україні український фільм заробити якусь суму грошей? Чи зможе цей фільм буде експортований і там заробити якісь гроші? Ми зараз на ці запитання відповідатимемо. Анімацію легше експортувати за кордон, ніж ігрове кіно. В анімації ми одразу можемо навчити героїв говорити англійською. Закордонний глядач не любить дивитися дубльоване кіно. У нас перша версія фільму – англійська.

– Те саме зараз робитиме Animagrad з «Викраденою принцесою» і «Мавкою»: вони з самого початку пишуть сценарії англійською і базова версія буде англійською.

– Це правильний шлях.

– Усе-таки це неймовірно, що після стількох років ви побудували студію і нарешті закінчили свій фільм. Адже мова не тільки про вкладені в цей проект кошти, але й роки вашого життя…

– Поки ми не показали фільм в Україні, не отримали відгуків, у мене інколи виникають сумніви, чи все ми зробили правильно, чи не дарма пройшла якась частина життя. Я дуже сподіваюся, що наш фільм ще йтиме в українських кінотеатрах у листопаді – для мене це буде показником того, що фільм глядачам сподобався, вони хочуть його дивитися. Адже коли глядачі хотітимуть дивитися, кінотеатри й далі ставитимуть кіно, щоб люди йшли на нього.

Фото – з Фейсбук-акаунту Дмитра Белінського

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
5173
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop