Комунальний медіаландшафт півдня України

Комунальний медіаландшафт півдня України

27 Квітня 2016
4285
27 Квітня 2016
09:00

Комунальний медіаландшафт півдня України

4285
Районки як інформпродукт: убога поліграфія, обмежена інформативність
Комунальний медіаландшафт півдня України
Комунальний медіаландшафт півдня України

Чергове дослідження медіапродукту районних комунальних газет ми присвятили Миколаївській і Херсонській областям. Одразу зазначимо: дві південні області стали яскравим свідченням глибокої різниці між регіонами України. Різниці в матеріальному стані (в усякому разі, можемо це впевнено стверджувати стосовно поліграфії), в загальних настроях населення (за умови, якщо районні газети відбивають їх адекватно).

Чи є локальна преса виразником загальних настроїв мешканців територій — питання, що потребує серйозного вивчення. Поки що, на нашу думку, тут чимало висновків апріорі, а конкретних доказів обмаль. Однак за будь-якої відповіді на це питання уваги до локальної преси з боку держави, експертного середовища, громадянського суспільства має бути значно більше, бо пора вже вилікуватися від згубної впевненості в тому, що всі ідеї народжуються в центрі, а провінція за будь-яких умов їх «проковтне й перетравить». Не можу стверджувати, якими саме мотивами керувався Шустер, коли почав запрошувати на свої ефіри представників місцевих медіа, але, безперечно, це був вдалий хід.

Відчутність різниці між пресою регіонів не є відкриттям. Однак чи зважають на цю різницю Держтелерадіо й Міністерство інформації при розробці державної інформаційної політики? Можливо, і єдиного підходу до реформування комунальної преси не має бути? І варто якось враховувати регіональні особливості?

Об’єкти моніторингу

Вивчено контент 10 районних і міської («Вечерний Николаев») комунальних газет Миколаївщини та 13 районних і міськрайонних — Херсонщини за 2016 рік. Загалом у медіакарті Держтелерадіо за 2013 рік на Миколаївщині є 26 таких видань, на Херсонщині — 23.

Якщо говорити про наклади, то, незважаючи на проблеми з якістю, про що йтиметься далі, вони не гірші за львівські. В середньому на один примірник цих видань (без міської газети обласного центру) в Миколаївській області припадає по 12 мешканців, у Херсонській — по 15. Зауважу, однак, що й незалежних конкурентів у комунальних газет на півдні значно менше. Правда, залишається відкритим питання, як організовується передплата, чи застосовуються адміністративні важелі. І чи відповідають реальним тиражі, зазначені у вихідних даних газет.

Миколаївська область

«Вечерний Николаев» — 7000 прим. Населення — 488933.

«Вісник Жовтневщини» — 2985 прим. Населення — 50610.

«Вісник Врадіївщини» — 1375 прим. Населення — 17857.

«Промінь» (Нова Одеса) — 4298 прим. Населення — 33706

«Вісті Вознесенщини» — 2000 прим. Населення (разом з м. Вознесенськ) — 65906.

«Народна трибуна» (Березнегувате) — 2062 прим. Населення — 20434.

«Кривоозерщина» — 3216 прим. Населення — 24910.

«Голос Баштанщини» — 5536 прим. Населення — 37763.

«Голос Казанківщини» — 2813 прим. Населення — 19745.

«Трибуна хлібороба» (Доманівка) — 1684 прим. Населення — 25590.

«Вперед» (Новий Буг) — 4356 прим. Населення — 31160.

Херсонська область

«Вісник Олешшя» (Цюрупинськ) —2300 прим. Населення — 71869.

«Високе поле» — 800 прим. Населення — 15179.

«Червоний промінь» (Нижні Сірогози) — 1900 прим. Населення — 16063.

«Трудова слава» (Новотроїцьке) —5202 прим. Населення — 35940.

«Таврійські вісті» (Велика Лепетиха) — 1676 прим. Населення — 16927.

«Слава праці» (Каланчак) — 2600 прим. Населення — 21730.

«Сільські новини» (Горностаївка) — 2067. Населення — 19899.

«Рідний край» (Верхній Рогачик) — 1850 прим. Населення — 11971.

«Нове життя» (Іванівка) — 1210 прим. Населення — 14068.

«Голопристаннський вісник» —2000 прим. Населення (разом з містом) — 60502.

«Маяк» (Берислав) — 2297 прим. Населення — 47983.

«Нова Каховка» (міська) — 5000 прим. Населення — 68878.

«Каховська зоря» (місто і район) — 5500 прим. Населення — 73173.[Наклади наводяться за вихідними даними газет, чисельність населення — за статистичними даними на 01.02.2016]

Обласні — переважно російськомовні, районні — українські

Оскільки це дослідження районної (міськрайонної) комунальної преси, обласні видання залишаються поза нашою увагою, але одну важливу деталь слід зауважити. Обласні газети півдня віддають перевагу російській мові, районні — українській, хоча у вихідних даних багатьох значаться дві мови. Що криється за різницею між переважно російськомовними газетами Миколаєва й україномовними виданнями сільської глибинки? Різна ментальність і різні запити споживачів інформації? А наскільки глибоко вивчалися ці запити, і що робили (роблять) державні установи, щоби системно, продумано й делікатно впливати на ситуацію? Тонка матерія, тут ані тиском, ані кавалерійським наскоком питання не вирішиш. Навпаки, зашкодиш справі.

А головне — мовне питання є лише зовнішнім відбиттям внутрішніх проблем. Скажімо, якщо на Львівщині патріотизм газет зашкалює, то з «Вечернего Николаева» взагалі не дуже помітно, що це Україна. Зрозуміло, що з однаковими мірками підходити до місцевих видань не можна й не варто, адже те, що на ура сприйматиметься західним читачем, не зустріне такого відгуку в читача південного, однак дещо індиферентне ставлення до важливих питань саме українського патріотизму, української історії теж не сприяє «зшиванню» країни, про яке нині так люблять говорити з усіх трибун.

Миколаївська вечірка насичена міською інформацією, часто — гострою, робиться професійно. Друкуються й історичні матеріали, що виховують патріотизм… миколаївський. Та, можливо, варто було б розповідати миколаївцям і про (впевнена!) невідомі або маловідомі їм події української історії.

У майже півмільйонному Миколаєві міська газета має наклад лише 7 тисяч. Втім, і обласна комунальна «Рідне Прибужжя» — 5,5 тисячі. В місті виходить ще кілька газет («Южная правда», «Николаевские новости» та інші), однак і в них тиражі не дуже відрізняються. Мабуть ті, хто шукає інформацію, більше звертаються до інтернету.

Переважає російська і в міській «Новій Каховці». Навіть телепрограма й гороскоп — російською. І деякі оголошення. Хоча читачі прекрасно зрозуміли б і українською. Й тиражі не впали б.

Про історію. Інколи трапляються цікавинки в невеликих газетах. Скажімо, в «Таврійських вістях» (Велика Лепетиха) велася розмова про анексію Криму, а це для для Херсонщини — найближчої кримської сусідки — тема життєво болюча, обговорювали її місцеві жителі, як-от ветеран праці Лідія Бойко. Доступною, простою мовою — про українську історію півострова.

А тепер — про поліграфію

Поліграфія — Ахіллесова п’ята Миколаївщини й Херсонщини. Якщо львів'яни й житомиряни буквально розцяцьковують (інколи аж занадто!) свої газети кольорами, то степняки віддають перевагу традиційному чорному, інколи додаючи до нього синій чи зелений у заголовках. Практика переконала, що ставка на колір як засіб збільшення тиражу, не виправдала себе, однак і повальна сірість не привертає уваги в наш час технологій і дизайну.

Причини нехтування кольором зрозумілі — районки ніколи не були багатими на кошти. Можливо, в обласній друкарні, де друкується більшість газет Миколаївщини, не вистачає потужностей? Втім, обласне «Рідне Прибужжя» там виходить у кольорі. Та нині нескладно й до Одеси податися, і в інші міста.

І на Херсонщині схожа картина. Приватна обласна «Гривна», комунальна міська «Нова Каховка» пропонують читачеві сучасний кольоровий продукт. А районні…

Ось мої примітки в блокноті після ознайомлення з «Голосом Баштанщини», «Кривоозерщиною» (Миколаївщина): якість поліграфії — просто жах!

Варто зазначити, що сірість зовнішнього вигляду газет — це ще й сірість верстки, великі шматки «пустого» тексту, купа малесеньких невиразних, неінформативних фото. Скажімо, видає «Червоний промінь» (Херсонщина) звіт голови РДА за 2015 рік: дві шпальти «глухого» тексту з продовженням у наступному номері. Та хто ж його наважиться читати?

В попередніх моніторингах уже звертала увагу на якусь безпорадність редакторів районок у роботі з офіціозом. Тільки й чуєш звідусіль, що офіціоз вбиває газети, руйнує інтерес читача. А уявіть собі, що локальне видання ані слова не пише про роботу місцевої влади, від якої, ніде правди діти, дуже багато залежить у нашому житті. Отже, питання в тому, як писати.

Може, варто редакторам спробувати з тої нудьги, що дає їм влада для висвітлення, зробити цукерку й переконати, що так краще й для самої влади?

В газеті «Вісник Врадіївщини» редактор звернувся до керівників владних установ і нардепів із проханням укладати угоди на висвітлення їхньої діяльності. На те, що подібні угоди не хочуть укладати (а це важлива стаття доходів редакцій), скаржаться дуже багато комунальних видань по всій Україні. Поки що нереформованих видань. Але ж ідучи на реформування, мають розуміти, що йдуть у ринок. Отже, треба вміти і «готувати» й «подавати» свій товар.

Наразі Держтелерадіо разом із НСЖУ готують пропозиції стосовно державної фінансової підтримки видань, що йдуть на реформування. То, можливо, варто уважніше поставитися до того, з яких саме можливостей починають газети. І допомогти декому зробити ривок. А то бідний навіки може залишитися бідним. Чи просто зникнути…

Врадіївка: лакмусовий папірець

Саме на Миколаївщині розташована сумно відома Врадіївка, де в 2013 році відбувся безпрецедентний стихійний захват відділення міліції населенням, доведеним до відчаю свавіллям правоохоронців. Пригадую, я в той час вивчала зміст районного «Вісника Врадіївщини», розмовляла з редактором, готуючи статтю для «Журналіста України». Газета тоді не відчувала настроїв суспільства, того, що в людей закипає невдоволеність.

На жаль, і нинішній «Вісник…» далекий від реального життя. Уважно передивилася всі номери за перші три місяці 2016-го і не дізналася, чим же живе Врадіївка. Засідання, заходи, звіти, релізи… Та навіть звіти можуть дати чимало корисної й цікавої інформації, якщо готувати їх, орієнтуючись на інтереси пересічного читача. Скажімо, розповідає газета про засідання постійної комісії райради з питань землекористування. Нудно, безпорадно, мало конкретики, а між тим земельне питання найболючіше в сільській місцевості.

Певну живинку побачила тільки в дискусії з обласною пресою, що звинуватила голову РДА у привласненні 400 тис. грн. А той простою людською мовою спростував обвинувачення, розповів, що кошти були перераховані авансом виконавцеві робіт у грудні, щоби казначейство не забрало їх як невикористані.

Гортаючи газету, не могла зрозуміти, навіщо в номері з чотирьох шпальт А3 майже дві відведено під статтю про Макаренка. Чому раптом вигулькнула «Дитяча сторінка»? Чому чи не щономера рапортують про славну діяльність обладміністрації? (До речі, звітування ОДА — прикмета не тільки «Вісника…» і не тільки південних областей.)

Подібні запитання про відсутність системності, чітких критеріїв у відборі новин і тем можна задавати багатьом районкам півдня: «Промінь», «Народна трибуна» (Миколаївська область), «Високе поле», «Жайвір», «Нове життя» (Херсонщина). Та, в принципі, більшості видань.

Здається, єдиним орієнтиром для редакторів є календар — державні й професійні свята, місцеві ювілеї й дати. Районні й міські начальники, депутати вітають зі шпальт учителів і комунальників, жінок і ветеранів, покладають вінки, перерізають стрічки, відкривають мітинги й концерти…

В лютому — чергова річниця виводу радянських військ із Афганістану. Буквально лавина присвячених цій даті матеріалів практично в усіх районках півдня змусила мене замислитися: в чому задум редакторів і чи був він взагалі? Чому так широко подавалася ця дата? Їй було приділено значно більше місця, ніж нинішній війні на Донбасі, в якій гинуть і мешканці Миколаївщини й Херсонщини.

З інтересом прочитала у «Вістях Вознесенщини» (Миколаївська область) матеріал до річниці оборони Донецького аеропорту — спогади безпосереднього учасника, 53-річного добровольця. Там мимохідь промайнула фраза, що цей герой, виявляється, не єдиний доброволець із Вознесенщини. А де ж вони на шпальтах газети?

В «Трибуні хлібороба» (Миколаївщина) 25 лютого розмістили матеріал про похорон загиблого в зоні АТО земляка. Виставили збоку, якось затиснули, зате на відкриття номеру — про засідання колегії райадміністрації.

«Вісник Олешшя» (Цюрупинськ) називає події, що запам’яталися в 2015 році, й ані слова про війну: невже вона ніяк не зачепила місто й район?

А ось «Червоний промінь» (Нижні Сірогози, Херсонщина). Наче й немає війни, наче й не воювали і не воюють місцеві чоловіки. Навіть коли матеріал сам іде до рук, ним не вміють (не хочуть?) скористатися. 12 лютого виходить інформація начальника управління РДА про зустріч обласного керівника з учасниками АТО. Чому журналісти не побували на цій зустрічі, де могли б познайомитися з людьми, поспілкуватися, встановити контакти? Колись мене вчили зубри журналістики: якщо ти з чергового виходу «в поле» приніс єдину інфу, час витратив марно. Зазвичай набираєш стільки «заготовок», «сировини», стільки телефонів, що потім вистачає не на одну публікацію.

Ще приклад — «Маяк» (Берислав). На відкриття номера — «З трибуни колегії — на трибуну “Маяка”», а внизу затиснуто «Він захищав Донецький аеропорт». В іншому номері — матеріал про похорон добровольця, який тяжко захворів в АТО на пневмонію, засунули в середину газети, подали невиразно.

Як же редакція визначає, що головне, а що — другорядне?

Загальновідома істина — локальні ЗМІ необхідні читачам, перш за все, як джерело місцевої інформації. Цікавої всім, а не тільки тим, хто хоче з’явитися в газеті. Однак такої інформації в більшості видань обмаль. Чому?

На жаль, чим далі, переконуюсь, що заковика — в персоналіях редакторів. Доведу це й на прикладі Миколаївщини й Херсонщини.

Досвід — поряд. Чому ж не використовують?

На Херсонщині є така собі «Трудова слава», яку вже 30 років очолює Валерій Горобець. Її визнавали найкращою районною газетою України за версією НСЖУ в 2005, 2011, 2014 роках. В принципі, Валерія знають усі редактори комунальних газет України. Бо за свою мрію-ідею вільної від влади локальної преси він бореться багато років. І пропонує безцінний досвід колегам, розповідає, як робити хорошу газету. Бо ніякий закон не забезпечить успіху реформування, якщо не запропонувати читачеві якісного продукту.

Чому ж сусіди не поспішають використовувати те, що буквально під боком?

Беремо номер «ТС» за 24 березня. Більше 20 місцевих інформацій. Плюс десяток коротких повідомлень під рубрикою «Факт — країна» (до речі, їхнім підбором опікується сам редактор, випадкове, дріб’язкове сюди не потрапить). Обов’язкова «Тема номера» — цього разу про тих, хто повернувся з АТО. Обов’язкова «Основна подія» заверстана в заголовок газети. І три матеріали добротної аналітики.

16 сторінок тижневика містять усе: і ціни на місцевих ринках, і загалом три сторінки реклами й оголошень, і навіть невеличкий вірш — для настрою.

В Миколаївській області є газета «Вперед» (Новий Буг). Багато років її очолювала Людмила Зубова-Кульчицька, яка створила на базі редакції видавництво. Нині підписує видання редколегія, а пані Людмила залишається в її складі.

Якщо до дизайну газети є питання, то змістом вона явно відрізняється від багатьох сусідів. Беремо номер за 22 березня. Резонанс, діалог із читачем («Є проблема, як вирішити?), багато різноманітної місцевої інформації. На відкриття номеру — проблемний матеріал. Інтерв’ю та дві замальовки.

І це система — діалог із читачем, резонанс (влаштовують обмін думками між жителями району і керівництвом), продовження актуальної теми, перша шпальта — не звіти й паради, а проблемний матеріал. На жаль, по чотири сторінки двічі на тиждень мало. Зрозуміло, що економлять колеги. Але при покращенні економічної ситуації, впевнена, зможуть і 16 шпальт якісним контентом заповнити.

І не можна не сказати про патріарха херсонської журналістики редактора «Вісника Олешшя» Бориса Прищепу. Член спілки письменників України, блискучий полеміст, публікується не тільки в рідному виданні, а й в інших. «Вісник Олешшя» виділяється на тлі міськрайонок гостро критичними матеріалами. І першу скрипку грає редактор із його колонками. Є в газеті й така цікавинка, як «Остання колонка», теж критична.

На відміну від багатьох інших, цюрупинську міськрайонку хотілося читати не тому, що треба промоніторити, а тому, що цікаво. Особливо аналітику. І про селище, давнє існування якого не хочуть визнавати ні міська, ні районна влада, і про вирубку лісу, і про перекачку стічних вод. І знову відзначимо системність. Тут не забувають опублікованого, продовжують актуальні для жителів теми.

Є, звісно, якісь родзинки в тих чи інших районках, однак відсутність системності, редакційної політики в нових умовах вільного ринку навряд чи дозволить їм вижити. Скажімо, «Голос Баштанщини» раптом заявляє: «Редакція газети щодня проводить моніторинги публікацій у баштанських інтернет-спільнотах». Сучасно звучить! Але ж де ті моніторинги, де редакційна лінія?

«Високе поле» запрошує дописувати до газети на громадських засадах. Закликає розповідати про героїв нашого часу. Але ж треба не обмежуватися закликами.

«Слава праці» називає себе інформаційним виданням Каланчацького району. А чи багато інформації?

Прискіпливу увагу в цьому дослідженні приділено комунальним газетам менших районів, бо зрозуміло, що міста з достатньою кількістю населення без інформації не залишаться. Їм приділяється більше уваги в обласних друкованих та інтернет-ЗМІ. В Южноукраїнську, Каховці, Новій Каховці, Цюрупинську та інших містах, окрім комунальних, вже виходять по кілька приватних видань, є й свої онлайн-медіа.

Скажімо, в Каховці й Новій Каховці обласний «Новий день» давно випускає «Ключі». В довідниках по цих містах вказуються по кілька приватних медіа. А в Цюрупинську війна з «Вісником Олешшя» і незручним Прищепою розгорнулася на кількох фронтах. Новообраний мер міста «блогер Воронов» (так його охрестив редактор Прищепа) докладає купу зусиль, щоб відібрати приміщення, де редакція газети працює вже 30 років (а самій газеті скоро сторічний ювілей святкувати). І позачергові сесії збираються, й суди відбуваються.

 А 30 березня на сайті «Южные вести» розповіли, що почала виходити газета… «Олешківський вісник», що її рекламою активно зайнявся новий мер міста Воронов і що вона є проектом депутата облради Ріщука. Як повідомляють «ЮВ», важливою мішенню для нового видання стала міськрайонка «Вісник Олешшя», використали навіть її бренд, трохи видозмінивши, щоб отримати реєстрацію. Отака у нас конкуренція.

На жаль, комунальні ЗМІ вплутуються в місцеві «розбірки», і це не на користь їм.

Скажімо, «Нова Каховка» гаряче захищає свого мера від критики приватних видань, присвячуючи цій темі цілі добірки «листів трудящих». Занадто гаряче захищає, й це впадає в око. В місті конфлікт, і журналістські пера використовують як зброю.

Конфлікт і в міськраді Каховки. З публікацій «Каховської зорі» помітно, що й вона не стоїть осторонь. Втім, важко зберігати витримку, коли зараз органи місцевого самоврядування кидають всі сили на те, щоб не допустити редакції до реформування. Особливо стараються якраз у містах, де газети самодостатні, мають приміщення. Не оминула ця біда й «Каховську зорю».

Колеги борються за свої законні права, тож побажаймо їм перемоги. В будь-якому випадку палітра локальних медіа має бути різнобарвною.

Фото автора

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
4285
Читайте також
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду