Учасники панелі - генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко, засновник Film.ua Group Сергій Созановський, директор холдингу «Медіа Група Україна» й телеканалу «Україна» Євген Лященко та голова ради директорів Star Media Владислав Ряшин. Модерував дискусію директор-президент каналу ICTV Олександр Богуцький.

Олександр Богуцький: Усе, що ми запропонуємо вам обговорити разом із колегами - це шукати чорну кішку в темній кімнаті, розуміючи, що її там немає. Це вже третій або четвертий семінар про телебачення як бізнес у нашій країні. Безперечно, сильний бік цього року, що присутні не тільки мовники, але й виробники. Ринок цього року є дуже непростим, тому що вступили в силу нові законодавчі обмеження, які торкнулися великої частини продукту. І ми, як люди, налаштовані оптимістично - а песимістів на телебаченні вже не лишилося, вони звільнилися значно раніше, - вважаємо, що це можливість повернути ті часи, коли телебачення було бізнесом.

Практично всі присутні ці часи застали, і дехто був лідером цих процесів. Серед нас є керівники двох великих телегруп та двох великих виробничих груп. Більше того, одна з них вже запускає свої супутникові канали і стане не тільки виробничою, але й медійною групою. Тому, як у пристойному магазині, очі розбігаються, з кого почати. Почнемо з Олександра Ткаченка.

Олександр Ткаченко: Цей та минулий рік є історичними з точки зору перспектив українського телебачення. По-перше, я би не був таким оптимістом, як Саша (Богуцький. - ТК), з точки зору того, що всі вже звільнилися і на нас чекає світле майбутнє бізнесу. Можливо, на виробничі компанії й чекає світле майбутнє, а от щодо мовників у мене є великі сумніви. Ваш колега Володимир Бородянський нещодавно сказав, що мають залишитися дві телегрупи. Ми, в принципі, з такою концепцією згодні - за умови, що одна з них буде нашою. (Сміється.)

З точки зору випробувань, які на нас чекають, можу сказати, що для ринку це великий виклик. Ринок упав утричі в доларовому еквіваленті, і без серйозних законодавчих змін та об'єднання ринку з точки зору пошуку додаткових джерел доходу - кабельне телебачення, інші ініціативи - його нормальний розвиток у найближчі 3-5 років навряд чи є можливим. Грошей на ринку не буде так достатньо, як було 2-3 роки тому (хоча їх і тоді не вистачало), а амбіції, як і раніше, у всіх основних телегруп є великими.

Другий виклик більш позитивний і стосується, перш за все, виробників і можливості створення української індустрії виробництва серіалів. Цієї можливості за існування економічної моделі, в якій виробити серіал на території України і продати його зі 100-відсотковою маржинальністю на територію Росії, а потім отримувати доходи в Україні, не було. Зараз ця модель якщо і не закрита, то зазнала суттєвих змін через відомі всім політичні події. Якщо два роки тому 75-80% серіалів, які були на українському телебаченні, мали російське походження або, скажімо так, вироблялися спільно з українськими виробниками на замовлення російських телеканалів, то на сьогоднішній день ця цифра скоротилася до 30-35%.

Ці кардинальні зміни підштовхують телеканали почати масове виробництво українського телесеріального продукту без урахування замовника на території Росії. Це означає, що мають бути українські герої, українські сюжети і, врешті решт, має з'явитися саме поняття українського серіалу. Ми добре знаємо, що таке французький серіал, німецький серіал. Ми добре знаємо навіть, що таке російський серіал, вироблений в Україні. А от що таке український серіал як явище - я думаю, ми дізнаємося найближчим часом.

І з точки зору викликів, і з точки зору можливостей для продакшнів, які працюють в Україні, і для молодих людей, які йдуть працювати в ці продакшни, мені здається, зараз є найбільш позитивний момент, який ми можемо бачити та брати в ньому участь. І ось тут я би був отпимістом.

Сергій Созановський: Прозвучало, що ми отримали ліцензію на мовлення і стали медіагрупою. Я вважаю, що це в корені невірно. Будь-яка класична європейська медіагрупа має інтереси в багатьох галузях медіа. Коли ми говоримо, що ринок упав у три рази - мова йде лише про один із його сегментів. Залишився кінопрокатний ринок, який також упав, але, тим не менше, становить близько $60 млн. Є ринок кабельного телебачення, який на сьогоднішній день складає близько $200 млн. І як мені здається, нашим медіагрупам потрібно ставати справжніми медіагрупами і розповсюджувати свої інтереси і на ці ринки. І тоді їхня здатність до виживання буде набагато вищою. Тому що концентруватися лише на рекламному ринку і 95% своїх доходів брати лише з нього - це, на мій погляд, шлях у нікуди, і дотації будуть нескінченними. Історія під назвою «телебачення» ніколи в такому разі бізнесом не стане. Не допоможуть жодні оптимізації витрат - це всього лише зовнішня мішура.

Тому потрібно сідати за стіл перемовин з гравцями, які є на суміжних ринках, і намагатися заходити на ці ринки й частину грошей залучати звідти.

О. Б.: Повертаючись до дискусії про те, скільки медіагруп залишиться, слід зауважити, що, звичайно ж, це буде залежати від того, як довго деякі акціонери не сплачуватимуть податки. І в сенсі того, що сказали Сергій (Созановський. - ТК) і Саша (Ткаченко. - ТК), важливо попросити й інших колег рухатися в пошуках здорового глузду. Тому що все одно бізнес - це коли ти на виході отримуєш більше, ніж на вході. З іншого боку, в інвестицій також є певний горизонт. Зрозуміло, що ми прожили дуже непростий рік від минулої конференції до цієї, але кожна медіагрупа, як ви чуєте, шукає свої рішення для зміцнення свого бізнесу.

У липні був рік, як Євген (Лященко. - ТК) очолив «Медіа Групу Україна». А присутність Влада Ряшина дозволить нам поглянути на телебачення як на бізнес через призму досвіду двох країн, тому що Росія і Україна по-різному розвивають цей бізнес у частині державної підтримки.

Євген Лященко: Основний виклик, який завжди стояв перед нашою групою - це телебачення як бізнес. А для бізнесу потрібні ринки збуту та стійка економіка. Сьогодні, на жаль, ми не маємо ні того, ні іншого, і змушені дуже швидко перебудовуватися.

Багато було питань щодо нашого ставлення до тих змін, які є. Вони, безперечно, необхідні для нашої країни і в довгостроковій перспективі ми будемо перебудовуватися і вже перебудовуємося зараз. Але дуже важливо, щоби у нас був на це час і ресурси. Протягом останніх тижнів ми періодично робили розрахунки і дивилися, що сталося з нашою бібліотекою, з нашим контентом. Навіть в рамках Kiev Media Week було сказано, що мінімальна ціна за контент не може бути меншою, ніж $20 тис. І при цьому якість не гарантовано. Якщо ми говоримо, що каналу потрібно принаймні вісім годин прем'єрного контенту на день, виходячи з того, що бібліотеки в каналу немає, то топ-6 каналів на рік потребують близько 15 тис. годин, які потрібно виробити протягом цього року. Навіть якщо ми це помножимо на $20 тис., вийде $300 млн.

Прагматичне запитання: де взяти ці години і ці $300 млн?

Щоби виробити ці 15 тис. годин, потрібні, на мій погляд, час і достатньо серйозна стратегія розвитку власного кіно.

Друге питання: де взяти ці інвестиції? У рамках цієї дискусії було заявлено, що зараз обсяг рекламного ринку дорівнює близько $120 млн, що в чотири рази менше, ніж це було три роки тому. $120 млн з $300 млн ніяк не кореспондуються.

Ці гроші в Україні ми не знайдемо, їх потрібно шукати в тому числі за рахунок залучення інвесторів.

Без чіткої стратегії ми будемо щороку винаходити велосипед. Я думаю, цей сезон дуже показовий, коли показники каналів ледь не кожен день міняються місцями.

О. Б.: Таким чином, ми вже почули декілька рецептів. Важливо також сказати, що і кількість інгредієнтів, які можуть змінити ситуацію, є кінцевою та відомою: ніхто з нас, наприклад, не випускатиме телефони. Тобто можливий напрямок розвитку суміжних галузей Сергій (Созановський. - ТК) перерахував. Ті чи інші групи до них рухаються.

Говорячи про Влада (Ряшина. - ТК), можна сказати, що це перша група, яка свого вийшла за межі нашої країни. Лишається відкритим питання: де головний офіс - в Україні чи в Росії? І чи можливо за $20 тис. виробляти щось, що збиратиме пристойні цифри?

Владислав Ряшин: За $20 тис. за годину зробити якісно можна, мабуть, один продукт, який вистрілить за рахунок унікальності своєї теми і мега-унікальності того акторського складу, який буде відкритий на ньому, мега-унікальності історії - тобто за рахунок співпадіння певної кількості факторів.

Український глядач розбалуваний дорогими серіалами. Не дивлячись на те, що багато критиків вважають російськомовні серіали контентом низької якості, хочу їх відправити в сусідні країни: Словаччину, Словенію, Чехію, Хорватію, Болгарію і Польщу. Остання зі своїм чималим обсягом рекламного ринку дозволяє собі мати на центральних каналах в кращому випадку 3-4 прем'єри на сезон власних дорогих праймових серіалів. Так, у них є денні лінійки так званих теленовел та «мила». А решта продукту - з США, Великої Британії, інших європейських країн. І не найкращої якості, до речі.

Американські праймові серіали, назви яких усім добре відомі, ідуть раз на тиждень у вертикальній сітці однією годиною: їх також не випускають у величезній кількості.

Повторюся: так сталося, що за рахунок частково інвестицій російських каналів у виробництво в Україні, частково - українських каналів у виробництво, середня вартість продукту, який міг дивитися український глядач, перевищувала $200 тис. за серію. «Нюхач» - $500 тис. «Анна Герман» - стільки ж. Бюджет «Мати Харі», який ми зараз знімаємо англійською мовою, становить $1 млн за серію. Але ми хочемо знімати для міжнародної дистрибуції і розуміємо, що це дуже сміливий експеримент.

За $20 тис. ми отримаємо, звичайно, якість «мила». Не знаю вартість «Останнього москаля», не аналізував - думаю, може, $50 тис., може, $100 тис. за серію - в цьому діапазоні. Безумовно, є і буде найближчим часом продукт, який «стрілятиме» за рахунок певних українських маркерів, тем, героїв, чого раніше було менше. Але глядач, звичайно, цим швидко наїсться і буде вимагати якості. І тут наступна проблема: що показувати?

Дуже хотілося б, щоби наступний рік став роком кардинальних рішень, тому що до появи ініціативи «#КіноКраїна» мені це все нагадувало малюнок: сидять кілька мужиків на дереві (дерево - це наш виробничий та медійний ринок) і змагаються, хто швидше спилить сук, на якому вони сидять. Це стосується і законодавців, які приймають закони із заборонами, але зовсім не думають про закони, що підтримали б галузь, яка відкотилася на рівень 2001 року.

Починається змагання: хто є більшим патріотом. Законодавці починають у цьому змаганні перестрибувати через будь-яку логіку і здоровий глузд, створюючи нелогічні та абсурдні умови, у першу чергу, для індустрії виробничої - начебто борючись з російськими серіалами. Насправді під цю марку потрапила ціла низка українських компаній, які, до речі, створювали український продукт. У цьому ланцюжку абсурду може опинитися й ідея ставити копірайт роком публікації або роком виходу в ефір, що протирічить усім нормам авторського права, економіки, бізнесу тощо. Звичайно, копірайтом є рік випуску, рік виробництва. Ніколи в житті жоден канал, а тим більше виробник не прогарантує продаж і вихід фільму в рік виробництва. Більше того, закупівельна політика того чи іншого каналу диктується «довжиною полиці» і станом ринку: в одній ситуації він би цей продукт не купував, в іншій - купував би з задоволенням. Не тому, що той хороший чи поганий, а тому що він коштує стільки або стільки.

І тому з ініціативами нашим державним мужам потрібно бути акуратнішими і радитися з галуззю. Один із останніх прикладів відсутності наради з галуззю - круглий стіл «Зміни до законодавства як рушійний фактор розвитку українського кіновиробництва». Ми дізналися про нього випадково, намагалися відправити туди директора нашої компанії - її не пустили в УНІАН. Тому що там у цей час тривало обговорення дуже важливого питання: як визначати рік випуску - датою виробництва чи першого ефіру.

Звичайно, немає єдності і серед медіагруп. У складній ситуації навіть конкуренти мають об'єднуватися. Я пам'ятаю 2001-2002 роки, коли «кровні» конкуренти «Інтер» та «1+1» зуміли домовитися на рівні сейлз-хаусів принаймні не займатися демпінгом в певний період часу.

У цій ситуації не потрібно грати в гру: «ми демпінгуємо - а ми за це ініціюватимемо закон про зменшення рекламного часу». Повинен бути повний розворот від закулісних ігор в те, хто більший патріот на словах, у дії, які підтримують ринок. Ми вже почали цю розмову: ініціатива «#КіноКраїна» і створена для цього. Ми найняли компанію EY, тому що, зрозуміло, багатьом нас, можливо, чути нецікаво. EY зробила дослідження і показала, що для того, аби не тільки в нашій індустрії, а в економіці в цілому було зростання, необхідні певні заходи. Наприклад: запропонувати іноземним виробникам повертати частину коштів. У всьому світі діє ця практика.

Велика Британія, наприклад, нещодавно прийняла закон про повернення 25% коштів, витрачених на території країни, і провела його презентацію на Венеціанському кінофестивалі.

Якщо говорити про російський приклад, то там дійсно існує відміна ПДВ для фільмів, які мають посвідчення національного фільму. Є підтримка з боку Міністерства культури серіалів певної тематики, які держава фактично субсидує. І там є те, чого взагалі немає у нас. Мова йде про реально працюючий закон про боротьбу з піратством в інтернеті. Там є Роскомнагляд, який реально закриває сайти. Нова редакція цього закону почала діяти з 1 травня цього року. Наша компанія також давно розмірковує не лише на тему виробництва, але і власного каналу. Поки що у нас є свій канал в YouTube. Він міжнародний. І ми маємо статистику переглядів: як тільки була прийнята нова редакція і пірати почали акуратніше «піратити», щомісячна кількість переглядів на нашому каналі збільшилася з 12-15 млн до 35 млн - у першу чергу за рахунок російського сегменту. Україна лежить нижче плінтусу. Ситуація з піратами є катастрофічною. Зараз Україна стала, мабуть, номером один у Європі. Про це ніхто не говорить взагалі, а це та зона, де канали втрачають гроші з рекламного ринку, і де виробничі компанії так само їх втрачають.

О. Б.: Ми тут фактично зібрали сузір'я топ-менеджерів. Можливо, не вистачає Бородянського, але його заява про дві медіагрупи буде великими літерами вписана в історію конференції.

Оскільки виступ Влада (Ряшина. - ТК) був доволі яскравим, я точно розумію, що Олександр Ткаченко захоче якось заперечити. Оскільки ми з ним були на згаданому круглому столі і він похвалив наш серіал «Пес», я, як людина порядна, хочу ще раз звернути вашу увагу на величезний успіх серіалу «Останній москаль». Крім глядацького успіху, нам було би дуже цікаво дізнатися про його економічний бік: скільки він коштував і скільки грошей приніс у показі? І друге запитання: не дивлячись на те, що все збитково, які заходи ви плануєте, щоби ці збитки скорочувати в горизонті 3-5 років?

О. Т.: Прозвучало декілька тез. Теза перша, про яку говорив Сергій (Созановський. - ТК) відносно того, що мовники мають шукати джерела доходів в інших сегментах ринку. Як бізнес-одиниця мовна компанія сама по собі для початку має бути прибутковою. Вона не може фінансувати свій мовний бізнес за рахунок доходів з інших джерел. Кардинальна проблема полягає в тому, що амбіції, які існують на цьому ринку, не дозволяють мовним компаніям бути прибутковими. Так, можна почати брати гроші з кабельних операторів. Так, можна скоротити витрати кардинальним чином і прийняти ту формулу, яку згадував Влад (Ряшин. - ТК) і яка існує в багатьох європейських країнах: в Хорватії, наприклад, провідні комерційні канали, у яких норма прибутку 30%, дозволяють собі аж два довгих серіали, не більше. Але це достатньо серйозний шлях і кожна група проходитиме його самостійно. Чи готові групи кардинально зменшити витрати і вибалуваного українського глядача годувати іншої якості продуктом у меншій кількості, з меншою кількістю яскравих шоу? При тому, що російські канали мовлять в Україні на супутнику фактично без кодування, я, наприклад, не знаю.

Друга теза - щодо виробництва серіалів і дискусії стосовно того, хто більший патріот. Історія з забороною почалася в квітні минулого року, коли я запропонував на ІТК нашим колегам самостійно домовитися між собою і припинити після окупації Криму показувати серіали, де головними героями є спецназівці, російські поліцейські тощо. Якби на той момент самоорганізація на ринку була достатньою, я не думаю, що знадобилося би втручання законодавців у цей процес. Через це почалася вся проблема. Безумовно, мала місце гонитва серед депутатів, але справа навіть не в цьому. Кожен робить вибір самостійно. Я, наприклад, був у продакшн-бізнесі і виробляв достатню кількість серіалів для Росії. Після окупації Криму я з цього бізнесу вийшов.

Як телеканал ми не можемо без якихось російських запчастин, тому якісь невеликі закупки ми здійснюємо, але свідомо робимо акцент на власному виробництві.

Та дискусія, яка сьогодні розгорнулася щодо наступних кроків, насправді не носить такого драматичного звучання, як це було би 1,5-2 роки тому. Усі розуміють, що живуть у новій реальності. У ній потрібна допомога держави, потрібні інші ініціативи з точки зору підтримки цієї держави. Але - вибачте - потрібна також відповідальність із боку українських виробників: який продукт вони виробляють? Російський? Український? Потрібна чітка дефініція: який це продукт? Для чого кожен із них хоче отримати гроші від держави? Для виробництва серіалів про зелених чоловічків?

О. Б.: У цій тезі про відповідальність, мабуть, також можна знайти тезу про заробіток. Після авторитетних виступів колег ми почули про те, що ринок 2015 року в нашій країні співставимий, за різними оцінками, з 2001-2003 роком. Дуже важливо розуміти, що коли хтось називає якісь цифри, потрібно запитувати: це з ПДВ? Можливо, ви здивуєтеся, але телеканали його платять. У цьому сенсі якщо ринок становить 2,4 млрд грн., це не означає, що він дорівнює $120 млн. Це означає, що він дорівнює $2 млрд, або $80-90 млн. Оскільки ми - «1+1 медіа», StarLightMedia, «Медіа Група Україна» - є замовниками багатьох серіалів, які виробляються в країні, то я завжди запитую в колег, які виробляють серіали: це почуття відповідальності та співпереживання, про яке зараз говорив Саша (Ткаченко. - ТК), якось впливає на гонорари акторів, на інші статті видатків?

С. С.: Напевне, якісне бути дешевим не може. Інша справа, що я, можливо, не погоджуся з тезами медіагруп про те, що нам потрібні прямі дотації. Є освіта, культура - величезна кількість галузей, які, за ідеєю, держава має підтримувати. Я переконаний, що в сфері контенту держава точно має бути інвестором і навряд чи вона має бути меценатом.

В «#КіноКраїні» мене в першу чергу цікавить створення системи повернень. Це те, що заходить в країну, і потім з цих коштів видається. Це не те, що йде напряму з державного бюджету. Потрібно створити умови, при яких індустрія не залежатиме від крапельниці, яку включають чи ні акціонери або держава. Коли по-справжньому запрацюють механізми, які працюють в усьому світі. Учора ми спілкувалися зі спікером із Хорватії: на 1 євро, який повертає Хорватія, в економіку повертаються 3,5 євро.

О. Б.: Для танго потрібні двоє. Хтось вважає, що держава не має прямо фінансувати виробництво фільмів або серіалів, хтось так не вважає. Польщі вдалося (розвинути власне кіновиробництво. - ТК), Росії вдалося, Україні поки не вдається. Дуже важливо зрозуміти, що не тільки індустрія в цьому винна. Отже, дійсно потрібно працювати з законодавством. Я не знаю, чи якось вплине на це те, що Григорій Шверк зміцнить Верховну Раду. І оскільки в кіно- та телеіндустрії працюють, за різними оцінками, 10-20 тис. людей, має бути ширший тиск щодо цих зусиль.

Оскільки Євген (Лященко. - ТК) серед нас найякісніший фінансист, я хочу в нього запитати: чи є в «Медіа Групи Україна» якийсь прогноз щодо того, скільки триватиме цей період (економічних складнощів. - ТК)?

Є. Л.: Я написав, але не захистив дисертацію на тему «Управління компанією в умовах невизначеності». Півтора роки тому я припинив робити будь-які прогнози і почав робити тільки ті кроки, які наша компанія може пройти до кінця. Ми розуміємо, що цього року нам потрібно виробити близько 1 тис. годин власного виробництва, оскільки через законодавчі обмеження купити цей контент ми не можемо. Моя задача - зробити так, щоби ми його виробили.

У каналу «Україна» бібліотека згоріла практично повністю. Якби півтора роки тому мене хтось попросив спрогнозувати, яка в нас буде бібліотека, я би не спрогнозував того, що сталося.

С. С.: Ви ж розвиваєте Oll.tv, розвиваєте платний сервіс. Якщо хтось хоче дивитися мильні опери вартістю $100 за серію - нехай дивиться їх на ефірному телебаченні. Хто хоче дивитися серіали за $500 тис. за епізод - нехай дивиться їх на платних каналах або платних сервісах. Ринок прямої реклами в Польщі - 1 млрд євро, ринок платного телебачення - 1,4 млрд євро. Польська група Polsat - успішна, олігархічна - чудово почувається на двох ринках: і на рекламному, і на ринку платного телебачення. Вона вкладає гроші в контент, займається виробництвом кінопрокатного кіно тощо.

RAI1, RAI2 і RAI3 дивитися неможливо, за незначними виключеннями. На платних каналах Mediaset можна подивитися суперновинки. Це різні бізнеси.

О. Б.: Я додам, що не дивлячись на те, що все так погано, закрився лише ТВі. Щодо решти, то якщо ви подивитеся, наприклад, на презентації рекламодавцям - в Україні це сузір'я кращих телевізійних шоу Європи. Де тут бізнес? Ми продовжуємо його шукати.

В. Р.: Я погоджуюся з Сашею (Богуцьким. - ТК), що в цілому рівень українського телебачення об'єктивно на дуже високому рівні. Багато в чому через те, що завдяки спільному інвестуванню з російськими каналами була змога робити багато дуже достойного продукту. Пригадайте, який продукт, починаючи з 2001 року, став на п'ять років новорічною модою і в Україні, і в Росії? Українські мюзикли. Пригадайте також, де з'явилися дуже якісні серіали: «День народження Буржуя» - це приклад прайм-таймового серіалу, «Зцілення любов'ю» - приклад теленовели. Вони були вироблені в Україні і зробили фурор як в Україні, так і в Росії.

Ще на початку існування нашої компанії ми зробили свій вибір: ми ніколи не зніматимемо чорнушні теми, і в центрі уваги у нас завжди історія і ті цінності, які вона несе. Далі ми шукали способи виробити якісний контент за рахунок певних інструментів, а саме: пошуків кількох ринків збуту, пошуків, як у випадку з «Мата Харі», можливостей повернення вкладених коштів.

Звичайно, і $20 тис., і $30 тис., і $50 тис. - це мало, але, безумовно, щось робити можна і потрібно. Шукати ті унікальні теми, які можуть бути цікавими, але так само потрібно шукати й нові ринки збуту. Виробляючи українські серіали, потрібно намагатися їх продати на ті ринки, які хочуть їх купити: ті самі Росія, Білорусь, Казахстан та інші території. На жаль, у світі немає практики придбання на канали першого ешелону, зокрема, європейських країн російськомовних серіалів, не кажучи вже про україномовні. Тому, щоб пробитися на перший ешелон, ми і спробували зробити «Мата Харі» англійською мовою. Тому що за якість наших серіалів на міжнародному ринку нам роблять компліменти.

Говорячи про українське мовлення і ту проблематику, яка є сьогодні, потрібно припинити спекуляції. Наприклад, є бальна ініціатива - давайте попросимо той самий EY: нехай зроблять таке саме якісне дослідження і оцінять існуючий законопроект: хороший він чи поганий? Це займе три тижні, потім зберемося широким колом, обговоримо цей документ і передамо його в парламент.

На цьому основна частина дискусії закінчилася і спікери почали відповідати на запитання з залу. Наведемо одне з них, оскільки в кулуарах Kiev Media Week воно було одним із найбільш дражливих. Запитання поставив Борис Сидоренко з Media Resources Management: Думаю, ви знаєте про існування німецького режисера Уве Болла. Він використовував таку схему: створював підставну американську компанію, яка виходила на німецький ринок, подавала відповідні документи до фонду про те, що вони знімають копродукцію, і отримувала назад частину витрат. Фільм вироблявся, після цього компанія випаровувалася і всі права передавалися назад компанії Уве Болла. Якщо ми вводимо ініціативу повернення коштів, чи не буде такого, що російські компанії скористаються такою самою схемою? І взагалі: чи виключаємо ми їх з цієї програми з самого початку?

О. Т.: Є закон, який говорить про країну-агресора та її участь у роботі на українському телебаченні; є обмеження, пов'язані з цілою низкою акторів. Я, чесно кажучи, не бачу проблеми в тому, щоби російські компанії брали в цьому участь, якщо вони виробляють український продукт і якщо вони роблять це спільно з українцями. Та бальна система, про яку тут згадували, для цього і розрахована. Тому що якщо, згідно цих балів, вони залучають українських сценаристів, акторів, режисерів та знімають в Україні, це вже стає не російським продуктом, а українським.

Та відповідальність, про яку я говорив, заснована на цілій низці законодавчих ініціатив, включно з бальною системою.

В. Р.: І не забувайте про те, що говорив Сергій (Созановський. - ТК). Якщо компанія на $1 повернутих коштів принесе в економіку країни $3,5, то якою б ця компанія не була - російською чи з планети Луна... Інша справа, що має бути певна тематика (у фільмів. - ТК) тощо.

Як тільки це законодавство буде прийняте, я вас запевняю, в країну підуть проекти на копродакшн. Ми маємо достатньо хороший персонал, який виріс в індустрії і є об'єктивно дешевим - це співвідношення «ціна / якість» може дуже сильно залучити сюди європейців. Не факт, що це будуть російські компанії, тому що там через девальвацію курсу зараз ледь не ще дешевше.

О. Б.: Питання податків взагалі складне. Коли ми зустрічалися з Яресько, у нас була певна дискусія щодо повернень для українських компаній. І ми показали приклад заробітної плати, яку в Україні дуже часто платять готівкою. Чому? Вартість грошей, щоби заплатити зарплату готівкою, становить 15% плюс ризик потрапити до в'язниці. Вартість легальних грошей - 52-53%. У цьому сенсі, якщо повернення коштів із бюджету буде 25% і виробники почнуть легально платити заробітну плату, то ціна цих коштів стане 25%. І тоді вже мотивація платити готівкою зарплату буде лише в 10% різниці. Зрозуміло, що багато поважних людей не стануть ризикувати заради цієї різниці провести деякий час у чотирьох стінах.

Ми маємо повернути до телебачення здоровий глузд. Інша справа, чи є він в тому, що тільки мовна компанія буде прибутковою, як говорив Саша Ткаченко? Чи потрібно йти в інші сектори бізнесу, про що говорив Сергій (Созановський. - ТК) - але тоді запитання, навіщо підтримувати далі мовний бізнес? Чи станеться як у США, коли найбільші виробники по факту купили мовників, використовуючи їх як ще один канал дистрибуції своєї продукції? У цьому сенсі Созановський - дуже небезпечна людина (сміється. - ТК).

Фото - Kiev Media Week