«Для вас усі дороги відкриті, шановне студентство! Медійний ринок ще не сформований. Перед вами – маса можливостей вигідного працевлаштування!» - приблизно так на одній із лекцій підбадьорював нас, студентів Інституту журналістики КНУ, редактор одного з економічних часописів. Ми, тоді вже другокурсники, дивувались його словами, пригадуючи далеко не привітні, а подекуди байдужі обличчя редакторів, які вперше приймали нас на практику.

Тетяна Федорів, керівник інформаційної служби каналу «Сіті», вважає, що молода українська журналістика вже сформувалась у 1990-ті роки. Тоді молоді було значно легше утвердитись у якійсь редакції: старшим професіоналам нелегко давалась робота в конкурентному комерційному середовищі, та й спадщина радянської, пропагандистської за своєю природою, журналістики давалася взнаки. А молодь була відкрита, хотіла працювати і критикувати.

«Нам у двадцять років було простіше боротися з тими, кому було сорок. Складалася інша журналістика. А от, наприклад, ваше покоління опинилось уже в складнішій ситуації. Такий організм, як новини, за десять і більше років існування нагадує закриту касту. Мені часто навіть шкода молоду й талановиту людину, якій подекуди дуже складно пробитись Двадцятирічним без достатнього життєвого досвіду важко конкурувати з тридцятирічними досвідченими професіоналами, які мають удосталь енергії, відкритості й бажання працювати. Пробитись на практику – це ще не проблема, а ось потрапити у штат, «зачепитись» - уже складніше», - каже Тетяна.

В ідеалі практикантами повинні опікуватись наставники із практики: ознайомлювати студентів із роботою редакції, основними редакційними вимогами, давати завдання, коригувати їх тощо. Натомість більш поширеним є досвід «прикріплення» практикантів до котрогось із журналістів редакції: студент спостерігає за старшим колегою і переймає його досвід. Та далеко не кожен штатний журналіст допоможе студентові порадою, роз’яснить незрозумілий нюанс, підредагує текст. По-перше, не завжди є час, особливо у радійних і телевізійних репортерів; по-друге, індивідуальна робота із студентом переважно не оплачується. Часто така опіка над молодшим колегою може зіграти й проти самого журналіста: практикант наб’є руку, набереться досвіду й «підсидить» свого наставника…

Схема «передоручення» студента неефективна ще й з огляду на професійне становлення молодого журналіста: помилки, яких досвідчений журналіст припускається у веденні інтерв’ю, написані репортажів і статей тощо, подекуди сприймаються студентством як зразок правильної поведінки. Мовляв, якщо старший колега так працює, то, певно, й мені варто тримати його лінію…

Відірваність журналістських вишів від медійного середовища, неспроможність журналістської освіти почути і зрозуміти вимоги медіаринку аж ніяк не сприяють швидкій і безболісній адаптації студентства у редакціях. У багатьох професійних навчальних закладах опіку над студентами під час літньої практики доручають викладачам, які мають допомогти підшукати місце для проходження практики і, в разі потреби, дати пораду. Та далеко не завжди викладачі мають час і можливість, аби перейматись практикантами влітку. Часто студенти зустрічаються з ними вперше у день отримання заліку з літньої практики.

Зауважу, що молоді люди часто ігнорують повноцінну й корисну практику, перетворюючи її на формальність. Редактори, зайняті своїми поточними справами, залюбки на це погоджуються. Оформити характеристику й узяти розписку в редактора – невелика проблема для практиканта, тим паче викладачі до заліку чи іспиту з практики ставляться не надто вимогливо.

«Дуже бракує студентами цікавості до життя – саме того, що мало наше покоління в 90-ті роки. У вищих навчальних закладах учаться переважно дітки з нормальних сімей, яким у житті вже нічого не цікаво. Їх ще в 5 років повезли в Іспанію на відпочинок, у 10 – віддали в гуманітарний ліцей. Широко розплющені очі, інтерес до роботи – ось чого бракує молодим людям», - каже Тетяна Федорів.

Більшість студентів прагнуть проходити практику в київських ЗМІ. Нещодавня ініціатива Інституту розвитку регіональної преси – сплачена практика в регіонах для студентів журналістських вишів – зацікавила лише вісьмох студентів. Восьмеро дівчат із багатьох сотень студентів Таврійського, Ужгородського і Київського журналістських факультетів відгукнулись на пропозицію практикуватись у регіонах із оплаченим проживанням, харчуванням, добовими і гонорарами…!

«Годі говорити про оплату праці практиканта, коли деякі редакції відмовляються навіть брати студентів на практику. Кажуть, що такий студентський тягар їм не оплачується», - говорить координатор літньої практики в Інституті журналістики. Та що вже скаржитися на український вимір практики, коли навіть на еталонному Бі-Бі-Сі, за словами Елізабет Робсон, колишнього редактора Української служби, приймання студентів на стажування – процедура доволі довга й бюрократична…