«Детектор медіа» вже публікувала текст типового редакційного статуту ТРО, розроблений Незалежною асоціацією мовників. Сьогодні ми публікуємо варіант, розроблений Інститутом Медіа Права та Адвокатською компанією «Наталія Субота і партнери».


1 березня 2007 року – це останній день, коли всі українські телерадіоорганізації мають затвердити свої редакційні статути і подати їх до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Положення про редакційні статути з’явилися у новій редакції Закону України „Про телебачення і радіомовлення” (надалі – Закон) як відповідь на редакційні конфлікти зразка 2003 – 2004 років. Тоді менеджери телекомпаній у протистояннях з журналістами посилалися на редакційну політику, яка насправді ніде не була закріплена. Саме тому нова редакція Закону від 12 січня 2006 року передбачила принцип, згідно з яким власники телекомпаній не можуть втручатися у творчу діяльність телерадіоорганізації інакше, як через затвердження редакційного статуту та шляхом внесення змін до редакційного статуту.

Редакційний статут, у першу чергу, має містити принципи редакційної політики телерадіоорганізації. Орієнтовна структура статуту визначена у Законі; вона містить низку пунктів, пов’язаних зі збором та поширенням інформації. Це, зокрема, такі питання, як принципи об’єктивності, точності та збалансованості, поширення інформації про злочини, про дітей, про насильство, про вибори, про приватне життя тощо. Слід відзначити, що орієнтовна структура статуту близька до змісту редакційних принципів британської телекомпанії Бі-Бі-Сі.

Згідно з Законом, окрім принципів редакційної політики, в редакційному статуті мають бути закріплені правила формування та діяльності редакційних рад. Редакційна рада – це наглядовий орган, який уповноважений вирішувати редакційні конфлікти. Відповідно до Закону він формується на паритетних засадах власником (уповноваженим ним органом) та творчим колективом телерадіоорганізації. Закон місить невелику невідповідність: у статті 12 вказано, що половина складу ради затверджується „засновниками або власниками телерадіоорганізації”, а у статті 57 зазначено, що ця ж сама половина затверджується „власником телерадіоорганізації або уповноваженим ним органом”. На нашу думку, цю статтю слід розуміти таким чином, що кожна з осіб, вказаних у Законі, має право затвердити половину складу редакційної ради, при цьому конкретне рішення щодо цих повноважень має бути зафіксоване у редакційному статуті.  

Декілька слів щодо термінів. Згідно з законом власником телерадіоорганізації є особа, яка має частку у телерадіоорганізації, тобто мова йде не про особу, яка контролює телерадіоорганізацію, а лише про конкретного учасника (акціонера). Тобто вживання терміну „власник” є дуже умовним. Уповноваженим органом є керівник телерадіоорганізації – відповідно до статутних документів, це може бути президент, виконавчий директор тощо. Творчий колектив телерадіоорганізації – орган, що обирає другу половину редакційної ради – складається з усіх працівників, які мають трудові стосунки з телерадіоорганізацією і відповідно до посадових обов’язків беруть участь у створенні й розповсюдженні телерадіопрограм.

Редакційний статут телерадіоорганізації, відповідно до Закону, є відкритим документом. Він має бути обов‘язково оприлюдненим. Найоптимальніший, на нашу думку, спосіб оприлюднення – це розміщення статуту на сайті телерадіоорганізації. Але, в будь-якому випадку, копія статуту протягом 7 днів з моменту його прийняття чи внесення до нього змін має бути надіслана Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. І, звичайно ж, особливу увагу телерадіорганізація має звернути на ознайомлення зі статутом своїх журналістів.

Окремого розгляду в питанні запровадження редакційних статутів заслуговує стаття 12 Закону, відповідно до якої:

„Установчі та/або статутні документи суб'єкта господарювання, який має ліцензію на мовлення або претендує на отримання такої ліцензії, мають передбачати створення у складі органів його управління спеціального наглядового органу (редакційної ради тощо), половина складу якого призначається засновниками або власниками телерадіоорганізації, а половина обирається творчим колективом телерадіоорганізації”.

Ця стаття може тлумачитися двозначно. Якщо вважати, що редакційний статут є статутним документом, то для виконання статті 12 достатньо ухвалити редакційний статут. Інститут Медіа Права дотримується саме такої позиції. Якщо ж вважати, що редакційний статут не є статутним документам – тоді обов’язково потрібно внести зміни до статуту телерадіоорганізації (юридичної особи).

Невиконання вимог статті 12 загрожує тим, що Національна рада може: 1) відмовити у видачі або подовженні ліцензії на мовлення; 2) звернутися до суду щодо анулювання ліцензії телерадіоорганізації через невідповідність вимогам статті 12. Зважаючи на те, що наслідки недотримання статті 12 Закону є дуже серйозними, доцільно з’ясувати позицію Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення з цього питання.

Інститут Медіа Права розробив власний Типовий редакційний статут телерадіоорганізації. Статут базується на чинному законодавстві та професійних стандартах журналістики. Також при підготовці статуту були використані напрацювання інших організацій: Редакційні настанови Бі-Бі-Сі, Засади редакційної політики інформаційних редакцій Громадського мовлення України (проект, розроблений МГО „Інтерньюз Україна”), Засади редакційної політики НТКУ, Засади редакційної політики „5 каналу”.

16 лютого 2007 р. з 10.00 до 13.00 у приміщенні прес-центру ЛігаБізнесІнформ (вул. Шамрила, 23) Інститут Медіа Права, Незалежна Асоціація Мовників та „Центр реформ преси та телебачення „ПРОСТІР” проведуть круглий стіл на тему „Редакційні статути телерадіоорганізацій: практика запровадження”.

скачати текст статуту у doc-файлі:   

Затверджено

загальними зборами учасників

або керівником підприємства

(дата затвердження)

Типовий

Редакційний статут Телерадіоорганізації

Розроблено:

Інститутом Медіа Права

та Адвокатською компанією „Наталія Субота і партнери”

за сприяння:

Міжнародного фонду „Відродження”

та „Інтерньюз Нетворк”

При розробці Редакційного статуту використовувалися:

Редакційні настанови ВВС, Засади редакційної політики інформаційних редакцій Громадського мовлення України, проект, розроблений МГО „Інтерньюз Україна”, Засади редакційної політики НТКУ, Засади редакційної політики „5 каналу” 

2006 рік

Короткі пояснення щодо запровадження редакційних статутів телерадіоорганізацій

1. „Редакційний статут затверджує власник телерадіоорганізації або уповноважений ним орган” – стаття 57 закону про телебачення і радіомовлення

Редакційний статут має затвердити або власник – тобто збори учасників телерадіоорганізації, – або уповноважений ним орган. Уповноваженим органом є керівник телерадіоорганізації, який може одноособово затвердити текст редакційного статуту. У випадку, якщо керівник вирішив самостійно затвердити статут, Інститут Медіа Права рекомендує принаймні провести усні консультації з головними учасниками (акціонерами) телерадіоорганізації.

2. Редакційний статут має бути оприлюднений та доведений до відома трудового колективу телерадіоорганізації. Доцільно розіслати його всім співробітникам або зробити роздруковані версії, якими співробітники зможуть користуватися в роботі. Формальне оприлюднення можливе як через засоби масової інформації, так і шляхом розміщення на Інтернет-сторінці телерадіоорганізації. Останній спосіб є найпростішим. Протягом семи днів після затвердження, але не пізніше 1 березня 2007 року, редакційний статут має бути надісланий до Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

3. Редакційна рада має бути сформована за правилами, встановленими у редакційному статуті. Закон не вимагає формувати її до 1 березня 2007 року, тому це може бути зроблено і пізніше.

4. Відповідно до закону про телебачення і радіомовлення (стаття 12):

„Установчі та/або статутні документи суб'єкта господарювання, який має ліцензію на мовлення або претендує на отримання такої ліцензії, мають передбачати створення у складі органів його управління спеціального наглядового органу (редакційної ради тощо), половина складу якого призначається засновниками або власниками телерадіоорганізації, а інша половина – обирається творчим колективом телерадіоорганізації”.

Ця стаття може тлумачитися двозначно. Якщо вважати, що редакційний статут є статутним документом, то для виконання статті 12 достатньо ухвалити редакційний статут. Інститут Медіа Права дотримується саме такої позиції. Якщо ж вважати, що редакційний статут не є статутним документом – тоді обов’язково потрібно внести зміни до статуту телерадіоорганізації (юридичної особи).

Невиконання вимог статті 12 загрожує тим, що Національна рада може:

1) відмовити у видачі або подовженні ліцензії на мовлення;

2) звернутися до суду щодо анулювання ліцензії телерадіоорганізації через невідповідність вимогам статті 12.

1. загальні положення

1.1. Цей Редакційний статут Телерадіоорганізації ________________________________ (надалі – Телерадіоорганізація) встановлює вимоги до створення та поширення журналістами інформації, а також регламентує діяльність Редакційної ради. Статут розроблений відповідно до вимог статті 57 Закону України „Про телебачення і радіомовлення”, він базується на вимогах чинного законодавства та професійних стандартах журналістики.

1.2. Телерадіоорганізація веде інформаційне мовлення у межах ефірного часу згідно з ліцензією на мовлення, виданою у встановленому Законом України „Про телебачення і радіомовлення” порядку, створюючи і поширюючи інформацію шляхом виробництва і розповсюдження програм і передач та у інші способи, що не суперечать законодавству України, самостійно визначаючи зміст поширюваної інформації.

1.3. Інформаційна діяльність Телерадіоорганізації базується на положеннях статті 34 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, і кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір; а здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Інформаційна діяльність Телерадіоорганізації також базується на положеннях статті 10 Європейської конвенції з прав людини і основних свобод, інших нормах інформаційного законодавства України.

1.4. Метою розповсюдження Телерадіоорганізацією новин та іншої інформації є забезпечення права громадян бути поінформованими про важливі для суспільства події, а основними функціями членів творчого колективу Телерадіоорганізації є: утвердження принципів журналістики, відповідальної перед власною аудиторією та професійним співтовариством, шляхом достовірного і об’єктивного інформування про діяльність та рішення органів державної влади, приватних структур, посадових та інших публічних осіб, - для забезпечення формування громадянами власної думки; надання можливості громадянам та інститутам громадянського суспільства оприлюднювати інформацію та ідеї; піддавання постійному критичному аналізу дій державних чи уповноважених державою органів і осіб.

1.5. Журналістам Телерадіоорганізації гарантується: дотримання конституційного принципу про заборону цензури, створення умов для вільної продуктивної творчої журналістської діяльності та невтручання у професійну діяльність журналіста з боку державних органів, посадових осіб, власників та менеджерів Телерадіоорганізації: забезпечуються можливості безсторонньо висловлювати позиції щодо усіх суспільно-політичних подій, які висвітлюються Телерадіоорганізацією, та надається правовий і соціальних захист у зв’язку з виконанням професійних обов’язків, передбачений законодавством України, цим статутом і внутрішніми документами Телерадіоорганізації. Власники Телерадіоорганізації не мають права втручатися у творчу діяльність Телерадіоорганізації в інший спосіб, ніж через внесення змін до Редакційного статуту.

2. Вимоги до створення

та поширення інформації

2.1. Основні вимоги до забезпечення точності, об’єктивності, неупередженості та збалансованості інформації

2.1.1. Принцип точності та об’єктивності подачі інформації

Принцип точності та об’єктивності подачі інформації означає, що факти, які подаються користувачу Телерадіоорганізацією, повинні точно відповідати реальним подіям чи даним. Використання прямих цитат, їх фрагментів чи уривків тексту не повинне спотворювати зміст висловлювання, тези чи контексту.

Умисне перекручення чи спотворення фактів є неприпустимим так само, як і маніпулювання фактами (неповний виклад, замовчування, невиправданий наголос, псевдосенсаційність). Застосовані відео-, аудіоматеріали та фото- або інші ілюстрації не повинні розходитися зі змістом інформаційного повідомлення. Відео- і аудіоматеріали, фото- та інші зображення мають бути автентичними, а застосування монтажу, комп’ютерної обробки чи інших технічних прийомів або інсценувань з метою акцентування уваги чи посилення образу не повинне вводити громадськість в оману щодо справжньості цих матеріалів та обставин чи подій, які вони зображують.

Архівний матеріал, використаний для ілюстрування актуальної проблеми або події, має бути чітко позначений як такий. Потрібно ретельно ставитися до можливого випадкового накладання дикторського тексту на картинку, в результаті чого громадськість може неправильно інтерпретувати події чи діяльність зображених осіб.

2.1.2. Перевірка інформації як головний спосіб забезпечити її точність

Будь-яка інформація, яку подає Телерадіоорганізація, повинна бути гарантовано точною, тому що попередньо була серйозно, прискіпливо зібрана, оброблена і подана. Стандарт вимагає від співробітників докладати щоразу максимум зусиль для перевірки кожної інформації.

При пошуку інформації Телерадіоорганізація повинна докладати всіх можливих зусиль для того, щоб отримати її самостійно від першоджерела. І лише якщо це не можливо, отримувати її від тих, хто, в свою чергу, отримав її від першоджерела. Інформація про особу, висловлена третьою особою, має бути перевірена як у джерела інформації, так і в особи, про яку йдеться.

Повідомляти про подію, яку не бачили на власні очі відповідальні співробітники редакції, або ж про факти, відомі лише зі слів сторонньої особи, слід лише перевіривши їх щонайменше ще у двох джерелах інформації. Якщо йдеться лише про попередні дані, і ця інформація є надзвичайно суспільно значимою, слід обов’язково загострювати увагу користувачів Телерадіоорганізації на цій обставині. Таку інформацію можна давати лише у надзвичайних випадках.

2.1.3. Інформація, яку слід перевіряти особливо ретельно

Особливо ретельно слід перевіряти такі аспекти інформації:

- повідомлення про лихо з людськими жертвами (кількість жертв, постраждалих і зниклих без вісти),

- повідомлення про смерть конкретної людини, про списки загиблих чи пропалих без вісти,

- імена, прізвища і особові назви,

- цифри, особливо коли вони є принциповою частиною новини,

- виняткові поняття, тобто усе, що починається зі слів „уперше”, „востаннє”, „безпрецедентно”, „найбільший”, „найменший” та подібні.

Особові імена і назви ретельно перевіряються за словником, картою чи атласом – для правильного написання у титрах і вимови в ефірі. Якщо така перевірка є неможливою, слід консультуватися з фахівцями у кожній конкретній галузі. Складні професійні теми потрібно висвітлювати після консультацій з людьми, які є фахівцями у цій галузі та мають авторитет серед колег і у суспільстві та незаплямовану особисту і ділову репутацію.

2.1.4. Суть збалансованої подачі інформації

Збалансованість подачі матеріалу – це запорука неупередженості Телерадіоорганізації у будь-якій спірній чи конфліктній ситуації. Інформаційні редакції Телерадіоорганізації обов’язково представляють позиції усіх сторін конфлікту або неоднозначного, спірного питання.

Телерадіоорганізація своєю діяльністю сприяє інформаційному плюралізму, висвітлюючи усі суспільно важливі події та надаючи можливість для оприлюднення повного спектру політичних, соціальних, культурних, національних і релігійних поглядів, що побутують у суспільстві; також допомагає встновленню ідеологічної різноманітності, за якої жодна ідеологія не може визнаватись державною, пануючою, обов’язковою або єдино можливою.

Телерадіоорганізація прагне представляти різні точки зору одразу в межах одного сюжету чи випуску новин. У разі, якщо оперативно неможливо взяти коментар однієї зі сторін, щоб представити її точку зору в межах одного сюжету чи випуску, редакція має докласти зусиль для того, щоб викласти цю точку зору, принаймні, в наступному випуску чи наступного дня. У цьому випадку обов’язково слід загострювати увагу споживача інформаційного продукту на тому, що є різні точки зору на проблему, а також повідомити причину, з якої поки що не вдалося взяти коментар певної сторони, і повідомити, коли цей коментар може бути оприлюднений.

Якщо особа, про яку йдеться, відмовляється коментувати ситуацію – Телерадіоорганізація має поінформувати про цей факт громадськість. У випадку, якщо з особою зв’язатися не вдалося, Телерадіоорганізація повинна разом з виходом в ефір сюжету оголосити про свою готовність представити також і позицію іншої сторони конфлікту.

2.1.5. Вимоги до журналістів щодо збалансованості інформації

Журналісти повинні у будь-якій ситуації шукати якомога ширший спектр думок і ретельно подавати його у своїх матеріалах. Інформаційні служби Телерадіоорганізації завжди прагнуть надати чесний шанс на відповідь тому, кого у чомусь публічно звинувачують або чиї права та законні інтереси можуть бути порушені внаслідок поширення інформації. При висвітленні конфліктів чи спірних питань журналісти і редакції мають докласти також зусиль до знаходження нейтрального експерта, “третейського судді”. При цьому громадськість має чітко розуміти, чому саме ця людина коментує ту чи іншу подію, чи має цей коментатор достатній експертний рівень, і чи ця людина не є стороною, зацікавленою в конфлікті.

2.1.6. Належна збалансованість у циклі передач

Якщо в ефір виходить серія взаємопов’язаних передач, в яких розглядаються ті самі або споріднені проблеми, належну збалансованість має забезпечувати вся серія передач. Намір авторів досягти збалансованості саме в цей спосіб повинен плануватися заздалегідь і доводитися до відома аудиторії. Водночас, у серії передач, де в кожному випуску розглядаються різні і не пов’язані між собою питання, збалансованість повинна забезпечуватися в кожній окремій програмі.

2.1.7. Неупередженість - це одна з основних цінностей, яка поширюється на всі програми Телерадіоорганізації. Журналісти мають об’єктивно, неупереджено та безсторонньо висвітлювати спірні теми у випусках новин та інших програмах, особливо коли обговорюються проблеми державної політики, політичні або суспільні конфлікти. Журналісти не мають права висловлювати власні думки про поточні події чи питання державної політики в інформаційних програмах, – за винятком проблем мовлення.

2.1.8. Персоналії

Для Телерадіоорганізації немає табуйованих осіб, про яких вона уникає згадувати в новинах або не запрошує до студії. Усі політики та громадські діячі є рівними у своїх можливостях. Запитання мусять бути гострими для будь-кого: як для представників влади, так і для представників опозиції. Ці люди є публічними і мають пам’ятати, що все залежить не від запитання, поставленого журналістом, і тим більше не від узгодження запитань до запису чи ефіру, а від їхньої спроможності адекватно відповідати на запитання.

2.1.9. Належна неупередженість в інформаційних програмах

Інформаційні програми повинні бути неупередженими, безсторонніми, достовірними і зберігати належну повагу до істини. У них можна досліджувати будь-яку тему, якщо на це є вмотивовані редакційні причини. Повідомлення про одну зі сторін спірного питання чи конфлікту слід робити чесно й неупереджено, не викривляючи поглядів чи думок протилежної сторони. Автори програми повинні чесно розкривати обрану тему незалежно від того, який спектр думок і поглядів – широкий чи звужений – буде у ній викладений. Телерадіоорганізація не має будь-яких заборонених для обговорення тем.

2.1.10. Належна безсторонність у випусках новин

Репортер випуску новин не має права висловити власну думку. Ведучі і автори програм та новин повинні ухилятися від власних оцінок, коментарів, поглядів, заяв, тверджень і припущень стосовно обговорюваних подій і тем. Аудиторія не повинна  робити з програми висновків про особисті погляди ведучих або репортерів на спірні питання. 

2.1.11. Конфлікт інтересів журналіста

Як штатні, так і позаштатні співробітники, що працюють у випусках  новин чи інформаційних програмах, не повинні мати жодних сторонніх інтересів чи зобов’язань, які могли б завдати шкоди репутації компанії чи взаємній довірі між Телерадіоорганізацією та її аудиторією в тому, що стосується неупередженості, справедливості та чесності. Журналісти при підготовці та розповсюдженні інформації не повинні діяти в інтересах родичів чи інших близьких людей чи осіб, з якими вони пов’язані в силу фінансових, сімейних, романтичних, побутових та інших обставин. Якщо журналіст не може безсторонньо та неупереджено виконувати свою роботу, він повинен відмовитися від завдання.

2.2. Розповсюдження конфіденційної інформації та інформації про приватне життя особи

2.2.1. Конфіденційна інформація – це інформація, яка належить фізичним і юридичним особам та розповсюджується за їхнім бажанням. Особа сама визначає, яка інформація про неї є конфіденційною. Конфіденційна інформація є інформацією з обмеженим доступом; вона може бути оприлюдненою лише за згодою особи, якій належить, або у випадку, якщо вона є суспільно значимою.

Журналіст не має права збирати конфіденційну інформацію, порушуючи закон. Журналіст не може нести відповідальність за поширення конфіденційної інформації, якщо він не знав про її конфіденційність та отримав її у законний спосіб.

Якщо інформація стосується приватного життя, то найкращим захистом від подальщих претензій є згода особи на оприлюднення інформації. Надання інформації журналісту ще не означає згоди на її поширення. Журналісту доцільно подбати про фіксацію бодай на камеру згоди особи на поширення інформації. Згода особи на розголошення обставин приватного життя шляхом повідомлення в ефірі Телерадіоорганізації повинна бути виражена чітко і недвозначно.

2.2.2. Використання прихованих камер

Використання прихованих камер є втручанням у приватне життя людини. Використання прихованих камер може виправдати лише надзвичайно важливий суспільний інтерес. Наприклад, використання прихованих камер може бути виправдане необхідністю продемонструвати приклади корупції чи інших владних зловживань.

Якщо фотокартка або відеозображення містить зображення особи, щодо якої немає дозволу на поширення її зображення, Телерадіоорганізація може транслювати зображення за умови належного маскування – вживати заходів, які унеможливлюють ідентифікацію особи. Якщо журналісти обіцяли особі конфіденційність вони зобов’язаний дотриматися взятих зобов’язань.

2.2.3. Недоторканність приватного життя.

Важливою засадою діяльності Телерадіоорганізації є безумовне шанування права на недоторканність приватного життя і справедливе трактування, яке, утім, не виключає права розслідувати питання, що є предметом публічного інтересу. Приватні справи, кореспонденція та розмови не підлягають розголошенню, якщо цього недвозначно не вимагають суспільний інтерес.  Обставини приватного життя особи також можуть бути розголошені без її згоди за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджене рішенням суду.

Листи, телеграми та інша кореспонденція можуть бути використані лише за згодою адресата та особи, яка їх направила. У випадку, коли кореспонденція стосується особистого життя іншої фізичної особи, для їх використання потрібна згода такої особи, або – у разі смерті – згода близьких родичів.

Ознайомлення з особистими паперами фізичної особи та їх використання, зокрема шляхом обнародування інформації і даних, які вони містять, допускаються лише за згодою фізичної особи, якій вони належать. Якщо особисті папери фізичної особи стосуються особистого життя іншої особи, для їх використання потрібна також згода цієї особи, а у разі її смерті – зазначених фізичних осіб, особисті папери можуть бути використані лише за згодою дітей померлого, вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.

Приватна та конфіденційна інформація може та має бути оприлюдненою, якщо є переважаючий суспільний інтерес до такої інформації. Суспільний інтерес слід розуміти не лише як бажання громадськості знати інформацію, але й з точки зору цінності інформації для суспільства за умов демократії.

2.2.4. Політики та громадські діячі

Телерадіоорганізація виходить з того, що оскільки політики і чиновники свідомо обрали собі саме такий вид занять, який має контролюватися громадою, вони, таким чином, дали згоду на зняття певних обмежень з висвітлення їхнього приватного життя. Однак політики та громадські діячі також мають право на приватне життя. Інформація про приватне життя цих осіб може повідомлятися лише зі згоди останніх, а також, якщо їх поведінка є протиправною або дає підстави для порушення суспільно важливих питань.

2.2.5. Зйомка особи

Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Погодившись на зйомку, фізична особа може вимагати припинення публічного сповіщення матеріалів зйомки в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем запису, відшкодовуються цією фізичною особою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.

Особу, до якої журналіст звертається за коментарем або у якої бере інтерв’ю, слід попереджати про те, що отримана від неї інформація та відеозапис можуть бути використані у передачі, що передаватиметься в ефір. Телезйомка фізичних осіб у приватних місцях або у місцях, де особа має право розраховувати на спокій, може бути здійснена лише з їх згоди, та повинна бути припинена негайно на висування відповідної вимоги. Телезйомка чи інтерв’ювання фізичних осіб не повинні носити характеру переслідування чи стеження