ТК вже писала, що цьогорічна «Молодість» має виразний «польський акцент». Особливою подією позаконкурсної програми фестивалю стане показ реставрованої німої кінокартини 1918 року «Маня. Історія працівниці сигаретної фабрики» з легендарною акторкою польського походження Полою Негрі (справжнє ім'я - Аполонія Халупєц). Донедавна цей фільм вважався втраченим, аж поки до Фільмотеки народової (польського Національного кіноархіву у Варшаві) в 2006 році не звернувся чеський колекціонер із проханням прийняти знахідку. Цього року відновлена на найсучаснішому обладнанні з використанням передової технології 4K стрічка здійснює європейський тур. «Маню» у супроводі Вроцлавського камерного оркестру під керівництвом Єжи Максимюка, автора спеціально створеної для цих показів музики, вже побачили у Варшаві, Парижі, Мадриді та Лондоні, а завершиться це турне у Берліні, де колись відбулася прем'єра стрічки. 29 жовтня о 19:00 у кінотеатрі «Київ», на основній локації «Молодості», фільм покажуть українській аудиторії.

Навіщо сьогодні реставрувати архаїчне кіно, витрачаючи на це мільйонні бюджети? На яких принципах базується внутрішня культурна (і зокрема грантова) політика Євросоюзу і якими є вимоги для країни-члена, що прагне здобути підтримку на реалізацію власного проекту? Чому між кіноархівами України та Польщі немає активної співпраці і на якому з українських телеканалів можна буде побачити старі польські фільми, - про це і не тільки у розмові ТК з координатором проекту «Маня» і представником Фільмотеки народової Ізабеллою Хруслінською.

- Пані Ізабелло, розкажіть, як стрічка 1918 року, котру довгий час вважали втраченою, з'явилась у розпорядженні Фільмотеки народової (польського Національного кіноархіву)?

- Справді, цей фільм вважався загубленим ще з міжвоєнного періоду, ніхто не бачив жодної його копії. 2006 року до національної фільмотеки у Варшаві звернувся чеський колекціонер. Він сказав, що фільм було знайдено в дуже поганому стані, і запропонував копію польській фільмотеці, адже в головній ролі там знялася відома зірка німого кіно Пола Негрі. Так трапляється досить часто, коли у фондах Фільмотеки народової з'являються старі фільми, знайдені приватними колекціонерами. Хоча цим фільмам, як і «Мані», доводиться чекати на цифрову реконструкцію, бо технологія 4К абсолютно нова не лише в Європі, але й у світі, і потребує коштів.

- У прес-релізі, що передував показу «Мані» в рамках «Молодості», йдеться про те, що цим фільмом Фільмотека народова в рамках головування Польщі в Раді Європи здійснює європейський тур німого кіно. «Маню» вже побачили у Варшаві, Парижі, Мадриді та Лондоні, а завершиться турне в Берліні, де колись відбулася прем'єра стрічки. Складається враження, що цифрова реконструкція цього фільму стала справою загальноєвропейського значення...

- Певною мірою так, бо його реконструкція є лише початком великого проекту, що реалізує Фільмотека народова. Ми отримали від Європейського фонду регіонального розвитку грант, який передбачає реконструкцію 43 найперших польських фільмів, знятих починаючи з 1908 року. В рамках цього проекту «Маня» є першим фільмом, що зазнав цифрової реконструкції в 4К.

Чому для європейських культурних заходів Польщі під час головування в ЄС важливий саме цей фільм? Бо це чудовий зразок ранньої європейської кінопродукції. Фільм знято в Німеччині ще напередодні набуття Польщею незалежності, офіційно це 11 листопада 1918 року. А прем'єра стрічки в Берліні відбулася 8 листопада, тобто коли незалежної Польщі ще не було. Головна зірка цієї стрічки - Пола Негрі, яка тоді починала свою світову кар'єру. Згодом вона переїхала з Берліна до Штатів, де стала справжньою кінозіркою; зокрема й завдяки фільмам, у яких вона знялася в Німеччині. Режисер стрічки - угорець Євген Іллєс, який тоді багато працював у Німеччині. Зауважу, що в ті роки не йшлося про національну продукцію, це стало важливим уже після війни.

До того ж, якщо не помиляюся, це перший випадок у Європі, коли вдалося зробити цифрову реконструкцію в 4К цілого фільму. Тож це також важлива річ.

Чому цифрова реконструкція аж так важлива в європейському контексті? Бо один із пріоритетів європейської політики, зокрема Єврокомісії, щодо збереження національної кіноспадщини в Європі - перенесення фільмів на цифрові носії. Реконструкція в 4К - це один із найкращих способів збереження такої спадщини. Ви побачите якість фільму після реконструкції. А як він виглядав до того? До речі, глядачі в усьому світі вже звикли, що стан старих фільмів зазвичай середній. І тому комфорт для глядача мінімальний, адже є всілякі риски, подряпини. Але в «Мані» якість картинки після реконструкції - саме така, до якої звик сучасний глядач. Тут немає жодних подряпин, але збережено навіть оригінальний колір плівки.

І ще четвертий важливий для нас фактор: ми пропонуємо німий фільм, створений давно, але він є імпульсом для сьогоднішніх митців у галузі музики. Так, відомий польський композитор Єжи Максимюк написав чудову музику, яка нагадує кіномузику міжвоєнного періоду, але є водночас і сучасною її інтерпретацією. Ми пропонуємо також не акомпанемент, лише піаніно, бо останніми роками в Європі показ фільмів у супроводі живої музики - це модно. Але ми робимо це у супроводі Вроцлавського камерного оркестру з 10 музикантів. Це створює відповідну атмосферу і справляє враження.

- Ви підкреслили, що цифрова реставрація старого кіно - дуже дорогий процес. Про які суми йдеться?

- Бюджет проекту - більш як 20 мільйонів польських злотих, із них фінансування Євросоюзу становить трішки більше 14 мільйонів. Це не значить, що бюджет іде тільки на саму реконструкцію. Щоби зробити цифрову реконструкцію, треба мати спеціалістів, які вміють це робити. Треба мати також майстерню, обладнання. Найдорожче - це якраз обладнання і спеціалісти. Нині це стало можливим завдяки підтримці з боку Євросоюзу.

Робота над проектом «Консервація і цифрування довоєнних фільмів у національній фільмотеці в Варшаві» почалася ще 2006 року. Тоді було сформульовано ідею цього проекту, але не було об'єктивних можливостей реалізувати його. 2008 року з'явилася перша дотація від міністерства культури на перебудову приміщень у національному архіві. Тоді почалося створення майстерні для цифрової реконструкції і закупівля обладнання. І потім виявилося, що є можливість розширити цей проект завдяки європейським грантам.

- Погляньмо на те, про що ми зараз говоримо, з позиції звичайного глядача, який час від часу ходить у кінотеатр. Як йому пояснити, навіщо витрачати цілі мільйони на реставрацію старого німого кіно? Адже погодьтеся, що смаки більшості визначаються телебаченням і Голлівудом, характерною для них якістю зображення та звуку тощо. Такий глядач може щиро не розуміти, навіщо реставрувати безнадійно застаріле, якщо ці мільйони можна витратити на створення нового сучасного блокбастера. Чим може бути для масової глядацької аудиторії цікаве таке кіно, як «Маня»?

- По-перше, треба сказати, що не лише в Європі, а і в Штатах останні 6-7 років показ німих фільмів у супроводі музики - це дуже модно. У Європі й у Штатах є спеціальні фестивалі німого кіно. До речі, у Варшаві також є такий фестиваль, його вже декілька років проводить Фільмотека народова у кінотеатрі «Ілюзіон». Німе кіно дуже модне в Японії й Китаї, так що це не виключно специфіка західного світу.

Але не можна сказати, що глядачі дивляться ці фільми виключно в рамках фестивалів. Просто при різних нагодах пропонуються або ретроспективи деяких німих фільмів, або добірка німих фільмів у супроводі музики. Так що не можна сказати, що нині глядачі цікавляться тільки сучасними фільмами. Глядачі дуже різні. Я, наприклад, не є глядачем усіх голлівудських фільмів, це лише фільми, які для мене є цікавими. Думаю, я не одинока, таких людей, які хочуть чогось іншого, багато. Тобто, є пошук чогось цікавого, іншого. Ці фільми цінні незалежно від того, реконструйовано їх чи ні. І вони, зокрема, для глядача, який цікавиться кіно взагалі.

Друга річ: збереження кіноспадщини - дуже важлива річ. Це те саме,що й збереження спадщини культурної, літературної. (Мабуть, це менш важливо для пересічного глядача, але точно важливо для глядача свідомого.) Разом це творить щось таке, що ми знаємо. Для України, на мою думку, дуже важливо зберегти те, що було створено в рамках української культури, навіть радянської доби. Це ж митці творили те кіно!

Загалом, збереження культурної спадщини, важливою частиною якої є кіноспадщина, -справа не тільки кожної окремої країни. Ідея Європи така, що всі національні культури творять те, що ми називаємо Європою. Немає якоїсь однієї культури, яка її творить.

- Таким чином, ще до серйозної фінансової підтримки з боку євроструктур польський уряд уже підтримував Фільмотеку народову і дав перший поштовх реалізації проекту з реконструкції та консервації старого польського кіно. З вашої точки зору, чи можна сказати, що уряд Польщі останніми роками справді займався якимись гуманітарними проектами загальнонаціонального значення? Як ви загалом оцінюєте культурну політику польського уряду?

- Я не є спеціалістом у цих питаннях. Але думаю, важливо, що Польща є членом Євросоюзу. Тому що в усіх галузях є така річ, як спільна європейська політика. Вона також є, і я вже про це казала, в галузі кіно. І цього не можна не брати до уваги. Я думаю, що в польському контексті це проста справа. Просто в Польщі така специфіка: в нас завжди, не тільки тепер, будь-яка польська спадщина, в будь-якій галузі була, є і, певно, буде важливою. Що б ви не взяли, можна побачити, наскільки важливим для Польщі, для поляків як нації, а також і для польських урядів (незалежно від політичного кольору) є збереження польської спадщини, зокрема культурної.

На прикладі нашого проекту зі збереження старого польського кіно ви бачите, в чому полягає значення того, що країна є членом Євросоюзу. Це виглядає по-різному, але це факт: спільна європейська політика творить пріоритети в різних галузях. І в цих рамках усі європейські країни разом думають, як узяти гроші, щоби кожна країна-член могла ці пріоритети реалізувати. Для Польщі дуже важливо, що вона стала членом Євросоюзу, але це членство не є гарантією фінансової підтримки з боку сусідів. Підтримка гарантована тільки тоді, коли ви самі виступаєте з ініціативою. Немає такого, щоб гроші собі чекали, а ви приходите і берете. Ні. Треба виявляти ініціативу.

- Чи є у Фільмотеки народової якісь партнерські відносини з українськими колегами? Як ви оцінюєте стан цих взаємовідносин?

- Зв'язки в нас є, але поки що вони неефективні. Втім, польський архів підписав угоду про співпрацю з національним центром Довженка у травні 2009 року. Директор Фільмотеки народової Тадеуш Ковальський був у Києві, зустрічався з представниками і Державної служби кінематографії України, і державного кінофотоархіву імені Пшеничного.

Я не дуже хочу заглиблюватися в український контекст, але факти такі, що протягом останніх двох років керівництво центру Довженка тричі було змінено. В таких умовах складно налагодити співпрацю, яка зазвичай планується принаймні на рік. Щоби щось придумати разом, знайти гроші на це. Ми не можемо сьогодні зустрітися і за місяць щось запропонувати. Ми можемо підготувати такий календар на наступний рік або за два роки. Тоді ми говорили про спільні заходи наступного року в рамках Євро-2012. Ми думали зробити у Варшаві і в Києві покази старих художніх фільмів, присвячених спорту; українських і польських. Але тут не вдалося нічого зробити. Думаю, зокрема й через такі зміни в керівництві.

Натомість я би хотіла сказати, що ми почали співпрацювати з фестивалем «Молодість» і директор фестивалю Андрій Халпахчі запевнив: це лише початок нашої співпраці, можна на майбутнє обговорювати якісь спільні проекти. Крім того, десь місяць тому для телеканалу ТВі польський національний кіноархів передав на дівіді 20 фільмів із міжвоєнного періоду Польщі. Це найкращі озвучені фільми, які ТВі матиме можливість протягом цілого року показувати в українськомовній версії.

- Це можна сприймати як благодійну акцію з боку Фільмотеки народової чи канал купив у вас права на показ цих стрічок?

- Так, канал купив за символічну плату.

- Отже, ви маєте й позитивний досвід співпраці з українськими партнерами, чи не так?

- Знаєте, особисто в мене є великий досвід співпраці з українськими партнерами, хоча якраз не в галузі фільмів, а в галузі ЗМІ. В мене дуже добрий досвід. Я не кажу, що з українцями не можна співпрацювати. Навпаки, дуже часто українські партнери діють у справді складних умовах і їм таки вдається щось робити. У ситуації з центром Довженка ми абсолютно відкриті й чекаємо на знак з боку українських колег.

Фото Миколи Шиманського