19 березня у Євгєнія Кісєльова на «Інтері» Давид Жванія висміяв Інститут журналістики, заявивши, що там нічого не навчають. Пан Давид, щоправда, не уточнив, який саме Інститут журналістики він мав на увазі (адже їх у країні декілька), але стало зрозуміло, що «нардеп не в курсі». Вочевидь, він не знає, що Інститут журналістики Шевченкового університету (мабуть, ішлось усе-таки про нього) - це не лише напрям підготовки «журналістика», але й напрями «видавнича справа та редагування»  і «реклама та зв'язки з громадськістю», які об'єднано в галузь підготовки «журналістика та інформація». Не обізнаний пан депутат і з тим, що в Україні вже понад шістдесят вищих закладів освіти нехай не рівномірно, але досить упевнено готують редакторів, рекламістів, журналістів, попит на послуги яких зростає настільки стрімко, що профільні факультети або кафедри атакують працедавці з проханнями скерувати на роботу (цілком добре оплачувану!) найкращих студентів та випускників. Пану Жванії не відомо й те, що протягом останніх декількох років діє нова і, повірте, надзвичайно цікава наукова галузь - «соціальні комунікації», в межах якої здійснено декілька без перебільшення блискучих наукових досліджень, які вивели українську комунікативістику на європейський рівень. Мовчу вже про дуже цікаві напрацювання методології навчання в Інституті (а він є головним у науково-методичному забезпеченні всієї галузі підготовки «журналістика та інформація»), які по можливості враховують новітні вимоги до підготовки фахівців у галузі масової комунікації.

Те, що мав на увазі пан Жванія (вузькофаховий або універсальний принципи підготовки фахівців-журналістів), може бути актуальним для напряму підготовки «видавнича справа та редагування». В Штатах, наскільки мені відомо, редакторів у видавничій сфері не готують, там, закінчуючи спеціалізовані курси, сертифікованими редакторами стають власники дипломів інших спеціальностей - фізики, астрономи, хіміки, філософи, історики... Як видавці, вони «ведуть» виключно  спеціалізовану літературу - але це американський варіант підготовки, який (зазначу: при всіх моїх симпатіях до США!) в Україні не є актуальним - через зовсім іншу видавничу практику, структуру видань, традиції та ментальність аудиторії. Що ж до безпосередньо журналістики, то пан депутат усі свої звинувачення звів до розуміння журналістики доконвергентної епохи та демонстрації абсолютного нерозуміння ролі і місця мас-медіа в сучасному світі. А тому в мене фахової дискусії з економістом, що закінчив факультет планування народного господарства, який вважає, що журналістів готувати не треба, журналістикою можуть займатись фізики тощо, мабуть, не вийде.

Звісно, всі ми стикаємося з величезною кількістю проблем та викликів, які однозначно виникають перед підготовкою журналістів, редакторів, рекламістів - на відміну від практики навчально-методичних напрацювань у фундаментальних сферах соціальні комунікації потребують апріорного розуміння студентом - майбутнім фахівцем у цій галузі - поточного подієвого контексту (соціального, аудиторного, політологічного, психологічного, економічного, історичного тощо!). А це означає вироблення вмінь поліфункціональної оцінки події, про яку пишеш, проблеми, яку аналізуєш, тексту, який редагуєш, особи, якій надаєш піар-послуги... При спільному розумінні стратегії підготовки майбутніх фахівців галузі в наших колег із різних міст України немає єдиного підходу до якихось шаблонних, калькованих підходів до здійснення цієї підготовки; в середовищі моїх колег точиться дуже серйозна дискусія з приводу вдосконалення навчально-методичної роботи та проведення наукових досліджень у галузі. На моє глибоке переконання, відсутність однакової тактики в навчальному процесі різних закладів освіти - це чудово! Адже саме так народжуються школи журналістики, які пропонують власну освітньо-кваліфікаційну методологію підготовки студентів, презентують своє бачення технології роботи з майбутніми журналістами, редакторами, рекламістами, фахівцями у галузі PR, GR...

Я не працюю в Інституті журналістики КНУ, але сердечно поважаю багатьох своїх колег, які чимало хорошого зробили для підготовки фахівців у сфері масовокомунікаційної діяльності. Є такі аспекти цієї підготовки, з якими я категорично не погоджуюсь, але, мабуть, знайдуться люди, які не сприйматимуть моїх пропозицій. Є науковці, з якими у наукову розвідку я не пішов би ніколи, але хто сказав, що мої наукові припущення є аксіомами? Демократичність нашого журналістикознавчого кола якраз і полягає в тому, що ніхто не дозволяє залишати за собою останнє слово, а саме це дозволив собі народний депутат Давид Жванія. Перед тим, як робити такі однозначні публічні заяви, пан народний депутат мав би познайомитись із навчальними планами та програмами напрямів підготовки, представлених в Інституті журналістики (цікаво, коли він там був востаннє і розмовляв із методистами, викладачами, вченими?), - тобто, виявити відповідальність. Утім, якої відповідальності можна очікувати від нардепа, який, за його ж зізнанням у цьому самому випуску «Свободи», голосував за уряд, але залишився в опозиції. Мені стало приємно, що Давид Жванія - не випускник нашого фаху!

Юрій Фінклер, доктор філологічних наук

Фото - з офіційного сайту Давида Жванії