ПРОЕКТИ
15:30
Четвер, 14 Грудня 2017

Людмила Горделадзе: Існує необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми

Директорка кінотеатру «Жовтень» – про створення нової дистриб’юторської компанії «Жовтень-прокат»
Людмила Горделадзе: Існує необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми
Людмила Горделадзе: Існує необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми

Нещодавно стало відомо, що українська компанія «Кіноман», що управляє кінотеатром «Жовтень», створила окремий підрозділ для промоції та розповсюдження українських національних фільмів – «Жовтень-прокат». Засновниця ТОВ «Кіноман», директорка кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе стала директоркою і новоствореної прокатної компанії.

На цьогорічному Зимовому ринку Одеського міжнародного кінофестивалю, що наразі триває в Києві, компанія презентує три стрічки, прокатом яких буде займатися: «Стрімголов» Марини Степанської (повторний показ заплановано на лютий 2018 року), «Іній» Шарунаса Бартаса (копродукція України, Литви, Франції та Польщі, вийде в прокат у березні наступного року) та «Зрадник» Марка Хаммонда й Валеріу Жєрєгі (україно-литовську стрічку буде показано на широких екранах у квітні 2018 року).

Напередодні презентації «Детектор медіа» поговорив із Людмилою Горделадзе про те, чому вона вирішила займатися прокатом фільмів та як можна допомогти українському кіно знайти свого глядача.

Людмило Борисівно, чому ви вирішили створити прокатну компанію?

– Будь-яка дія складається з певних мотивів і аргументів. Мені здається, що є актуальна необхідність «підкласти ручки» під окремі українські фільми, які не зустрічаються, на жаль, зі своєю аудиторією. Думаю, ви розумієте, що ми в кінотеатрі «Жовтень» уміємо «підкласти ручки». Я захотіла передати свій досвід, розширити свою участь у хорошій справі – промотуванні українського кіно, бо вважаю його фактором суспільного життя, яким у свій час був увесь комплекс радянського кіно. Я працювала в ті часи, коли радянське кіно вміло бути брендом. Існували окремі системи випусків, проводилися певні заходи, тоді партія і влада звертали на це увагу.

Маючи такий досвід, хочеться його трансформувати, застосувати та якимось чином передати тим, хто буде далі цим займатися.

Як довго ви йшли від ідеї до створення компанії?

– Ідея попрацювати над брендом українського кіно з’явилася в мене рік тому. Я – членкиня Експертної комісії при Держкіно, яка на пітчингах відбирає проекти для державного фінансування, а також приймає готові роботи. Переглядаючи готові роботи, я інколи розумію, що вони не дійдуть до свого глядача. Бо цей локатор кінопроцесу сформований та підлаштований під уже відомі форми, формати і продукти, якими живе світовий кінопрокат. Але я знаю, як розвивається європейський кінопрокат, як європейське кіно рухається до свого глядача. Я знаю, на які речі можна звернути увагу нашої галузі та попрацювати над створенням правильних, на мій погляд, дій і, очевидно, не лише дій, а й певного регулювання.

Я хочу взяти участь у розвитку ринку і покращенні якості та кількості того простору, яке українське кіно має займати в суспільстві.

Який план дій маєте?

– Поки що ми експериментально взяли три різні стрічки, які мають проблеми з тим, щоб бути дуже затребуваними кінотеатрами. Ми розуміємо, що не заробимо на цьому. Якщо справа виявиться рентабельною – це вже буде щастя.

Усі три стрічки, які ви взялися прокатувати – «Стрімголов», «Зрадник», «Іній» – є продуктом продакшну «Інсайтмедіа», що виступав одним із виробників кожного з цих фільмів. Чи йдеться про постійне партнерство з цією компанією?

– Подивимося. Якщо ми доб’ємося успіху для цих фільмів… Я й сама не хочу вступати в якісь стосунки з продюсерськими компаніями, щось обіцяти. Я не чарівник. Я можу створити особливі умови в кінотеатрі «Жовтень», але не в мережі. Мережу потрібно правильно мотивувати, аби ці фільми були вдало розписані, і щоб, у той же час, кінотеатри не мучилися, наприклад, від стрічки «Іній», а теж отримували задоволення від показів.

Але головне для українського кінопрокату – розвиток кіномережі. Має бути більше кінотеатрів – тоді буде більше простору для українського кіно, і не лише для нього.

За останній час в Україні розпочали роботу дві кінопрокатні компанії – «Своє кіно» та Kinove. Одна з них виявилася успішною, інша – менш успішною. У чому ви бачите найбільшу складність цього бізнесу?

– Це ризикований бізнес у цілому. Ті компанії, що працюють за договорами з мейджором, не ризикують. Вони працюють за певний відсоток, і все, що заробляють, дістається їм. Збитки може терпіти правовласник. А ті компанії, що купують права на свій страх і ризик, безумовно, можуть постраждати дуже серйозно. Це один із ризикованих бізнесів у світі, і ним можуть займатися, на мою думку, лише дуже досвідчені люди.

Я не можу аналізувати або критикувати інші компанії. Але можу сказати, що одна з тих, які ви назвали, не зовсім нова – вона поміняла назву або стосунки з керівництвом, але там працюють дуже досвідчені люди (мова про «Своє кіно», менеджмент якого раніше працював у Top Film Distribution. – ДМ). А інша компанія – зовсім новачок, у новачків часто бувають негаразди. Я думаю, що в них усе вийде надалі.

Днями Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ініціювала зустріч із кінопрокатниками у Держкіно. На цій зустрічі чиновники закликали не утискати показ української стрічки «Кіборги» після виходу в прокат чергового епізоду «Зоряних війн», навіть нагадували про квоту в 15% для національних фільмів у кінотеатрах. Що ви думаєте про цю ситуацію?

– Я була на цій зустрічі. У мене є претензія до Нацради, до телебачення. Якщо воно хоче допомогти українському кіно досягти правильних взаємин із аудиторією, то має запропонувати свій ефір для промотування, реклами. Нехай дадуть час, поділяться ним.

У новому законі було прописано, що кінорекламу треба прирівняти до соціальної, і ця норма не пройшла. Телебачення отримує велику фінансову підтримку для серіалів, воно зобов’язане надати час для просування українського кіно в кінотеатри. Як цього досягти, я не знаю, будемо про це говорити, але має бути система. Без телебачення промо українського кіно – неефективне. Недостатньо реклами в самих кінотеатрах, поліграфії, радіо (що взагалі можна говорити про кіно по радіо?) тощо.

На вашу думку, хто в трикутнику «продюсер-дистриб’ютор-кінотеатр» перебуває в більш вигідній позиції?

– Кінотеатри точно не в найкращій позиції – вони платять шалені гроші за кожен квадратний метр свого приміщення. Ці кошти мають повернутися за рахунок показів. Тому в кінотеатрів дуже багато проблем – ніхто не допомагає розвиватися, банківські кредити не дають. Є ентузіасти, які ризикують і розвивають мережі, але вони хочуть повернення інвестицій, а повернення інвестицій у великому кінотеатрі потребує не трьох років, а семи. До кінотеатрів треба ставитися з повагою – вони не тому не беруть українське кіно, бо погані, а тому, що це нерентабельно. Має бути система державних заходів, аби кінотеатр хоча би покривав збитки.

Наразі запроваджено пільгу на ПДВ. Якщо хтось думає, що ми на цьому заробимо, це – неправда. Половина пільги йде дистриб’ютору. Ще частину маємо сплатити за спеціальною формулою оподаткування через наявність доходів, що не мають пільги, наприклад, за буфет і інші речі. У кращому випадку залишиться 5% економії. А скільки в нас буде при цьому перевірок?

Ми, звісно, вдячні й за це, бо це частина підтримки. Але не можна вважати, що держава нас ощасливила. Держава має вживати заходів, аби підтримати кіно театральну мережу та її розвиток.

Фото: Фейсбук-сторінка Людмили Горделадзе

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
856
Переглядів
Коментарі
людмила
23:07 / 14 Грудня 2017
В абзаці про ПДВ в кінці тексту прошу внести правку в текст (після слів: "маємо сплатити за" вставити "спеціальною формулою оподаткування через наявність доходів, що не мають пільги, наприклад"
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop