ПРОЕКТИ
13:30
Четвер, 27 Липня 2017

Культові програми українського радянського телебачення: казки, таланти, гумор, молодь і старші люди

Попри завідому вторинність «республіканського» телебачення, УТ-1 від початку 1960-х до початку 1990-х таки могло похвалитися програмами чи, як кажуть тепер, проектами, чиї рейтинги вимірювалися мішками глядацьких листів.
Культові програми українського радянського телебачення: казки, таланти, гумор, молодь і старші люди
Культові програми українського радянського телебачення: казки, таланти, гумор, молодь і старші люди

Кольоровий телевізор «Електрон», одна з ознак добробуту радянської родини, мав на передній панелі шість кнопок для перемикання каналів. У середині 1980-х умільці знаходили пульти дистанційного керування й клацали кнопками, лежачи на дивані. А їх на пульті — вже дев'ять. Проте кількість кнопок не збільшувала кількості каналів: радянський телеглядач мав вибирати аж із трьох.

Точніше, так звана перша кнопка була єдиною — центральне телебачення в московському Останкіно. Інші дві визначала країна (їх тоді називали союзними республіками), в якій велося мовлення. У Росії було своє, регіональне телебачення. Україна мала УТ-1, розташоване в телецентрі на Хрещатику, 26, і другу програму — УТ-2. Мовлення велося на Київ та область, одначе канал був «третьою програмою» для всієї підрадянської України. Вдень там часто показували сітку для налаштувань телевізора. Аналогічні власні «перші програми» мала кожна союзна республіка. Крім того, великі міста мали власні телевізійні центри.

Варто зазначити: від самого початку УТ-1 мовило українською, хоча фільми для дітей та мультики йшли переважно російською. Якщо стрічка була створена не в Росії, українською її все одно не дублювали. Поза тим оригінальна мова ведучих була бездоганною, грамотною, можна сказати — зразковою. Як це уживалося з реальними фактами переслідувань за «буржуазний націоналізм», пропаганду якого визначали передусім через мовне питання, дотепер невідомо.

Попри завідому вторинність «республіканського» телебачення, УТ-1 від початку 1960-х до початку 1990-х таки могло похвалитися програмами чи, як кажуть тепер, проектами, чиї рейтинги вимірювалися мішками глядацьких листів. Їхніх ведучих та учасників упізнавали на вулицях, вони проводили творчі вечори, збираючи повні зали, мали сотні тисяч справжніх фанатів. І не буде великою помилкою назвати ці програми твори українського радянського ТБ культовими.

  1. Вечірня казка з дідом Панасом

Не просто дід, а дід-довгожитель. «Вечірню казку» в ті часи розповідали кілька казкарів, кожен мав свій чітко визначений день тижня, і по середах працювала тьотя Валя — єдина російськомовна серед усіх. Але саме дід Панас — архетипічний дідусь у вишиванці та в декораціях української хати — незмінно протримався майже чверть століття. Вперше казкар з'явився в ефірі 1962-го. І задав формат: російські телеказкарі дядя Володя, тьотя Надя разом із своїми друзями Хрюшею, Філею й Каркушею вийшли в ефір на Останкіно за два роки — в 1964-му. Цікаво, що втілив символ українськості етнічний єврей. Роль діда Панаса виконував актор Петро Вескляров, чия біографія могла би стати сюжетом драми та авантюрного роману водночас. Коли через ідеологів «Вечірня казка» опинилася без діда Панаса, діти цілий рік писали на Хрещатик, 26 листи з вимогою повернути його в ефір — і домоглися свого.

  1. Катрусин кінозал

Ніхто не міг передбачити шаленого успіху тандему жінки й ляльки, які спершу гарикаються, потім миряться, а під кінець анонсують мультфільм. Уперше помічник режисера Катерина Лозовенко і знайдена нею серед реквізиту стара лялька з двома товстенькими кісками вийшли в ефір 1972 року, тоді ще в рамках «На добраніч, діти». Але потім через неабияку популярність тандему виділили цілий «Катрусин кінозал». Годинна програма виходила по неділях в обідній час, і всі українські батьки змушені були поступатися дітям правом дивитися телевізор. Перегляд міг зібрати купу дітей — справжній кінозал. Певний час лялька Катруся вела програму сама, бо Лозовенко народила дитину й сиділа в декреті. Закрили «Катрусин кінозал» 1988 року.

  1. Сонячні кларнети

Праматір нинішніх талант-шоу, «Сонячні кларнети» почали виходити від середини 1970-х. Щотижня в ефірі співали й танцювали самодіяльні колективи, таланти шукали по всій Україні. Особливо цінувалися народні хори, непрофесійні виконавці, ті самі доярки, ланкові та інші рядові колгоспниці, котрі своє дозвілля проводили в сільських клубах. Бо при кожному, відповідно до радянських законів, мав діяти самодіяльний співочий колектив. «Сонячні кларнети» вивели ведучу Тамару Стратієнко на вищу точку телевізійного Олімпу — вона була мегазіркою, народною артисткою України, іконою всього українського телебачення.

  1. Майстри гумору

З кінця 1970-х записи однойменних естрадних концертів почали показувати в телевізійній версії раз на місяць. Потім, коли формат сподобався спраглим до видовищ радянським українцям, «Майстри гумору» вже готували як телевізійну програму. Хоча студія чергувалася з концертним записом, зазвичай у Палаці культури «Україна». Свої гумористичні твори читали зі сцени автори, серед яких виділялися письменники Євген Дудар та Павло Глазовий. Останній був на той час «гумористом номер один», тож артисти Анатолій Литвинов, Анатолій Паламаренко та Олександр Ільченко читали переважно його гуморески. Паламаренко також був визнаним читцем гуморесок Остапа Вишні, і взагалі класики гумору тут було більше, ніж актуальної сатири. Виступи читців чергувалися з естрадними номерами та неодмінними фрагментами опери «Запорожець за Дунаєм». Програма пережила радянську владу, та після 1991-го довго не протрималася — гумор став іншим.

  1. Молодіжна студія «Гарт»

Одна з перших і найпопулярніша свого часу розважальна програма для молоді з'явилася на хвилі перебудови, коли від телебачення вимагалося нового, гострого, актуального та свіжого. «Гарт» народився раніше за російський «Взгляд», і коли російські «бітли перебудови» лиш починали, в Україні вже впізнавали журналістів-гартівців Вадима Бойка, Дмитра Тузова, Ігоря Слісаренка, Олександра Ткаченка. Серед студентів-журналістів зробити сюжет для «Гарту» вважалося досягти в житті всього й оцінювати колег із позиції метра. Під час Революції на граніті в жовтні 1990 року пішли чутки про закриття «Гарту», й вимога залишити програму в ефірі додалася до протестних гасел. Проте після 1991 року «Гарт» зник сам, а за рік трагічно загинув один із його натхненників — Вадим Бойко.

  1. «Надвечір'я»

Хтозна, чи не було це викликом. У час, коли модно загравати з молоддю й кидати всі сили на молодіжні формати, придумати й запустити «Надвечір'я» — проект програми для літніх людей. Авторка й ведуча Тамара Щербатюк працювала на телебаченні від часу його заснування, ставши для УТ-1 першою журналісткою з фаховою освітою. Стартувавши в ефірі 1988-го, «Надвечір'я» стала однією з небагатьох програм українського радянського ТБ, котра не зникла в нові часи, арегулярно виходила наступні двадцять сім років — до самої смерті авторки. Нині є ідея відновити її вихід, тепер уже — за участю тих, хто був свого часу гостем програми.

Фото: gk-press.if.ua

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1327
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop