ПРОЕКТИ
17:37
Четвер, 18 Травня 2017

«Євробачення», 24-те місце...

24-те місце українського гурту «О.Торвальд» — це не трагедія й не катастрофа. Не ганьба й не зрада. Просто 24-те місце.
«Євробачення», 24-те місце...
«Євробачення», 24-те місце...

Гурт «О.Торвальд» посів на конкурсі «Євробачення» 24-те місце, отримавши 36 балів. 12 балів із них дали національні журі: 7 — Азербайджану, 4 — Ізраїлю та 1 — Болгарії; журі жодної іншої країни балів українцям не дали. 24 бали «О. Торвальд» отримав від телеглядачів: по 7 — від Італії та Чехії, 4 — від Грузії, 3 — від Португалії, 2 — від Польщі та 1 — від Білорусі.

Нижче від українців фінішували лише німкеня Левіна та іспанець Манель Наварро. Хоча, заради справедливості, варто відзначити значне «провалля» в кількості балів між українцями та німкенею з іспанцем: в активі Левіни всього 6 балів, Манеля Наварро — 5. Менше з тим, картина виходить такою: й українці, й німкеня, й іспанець виступали одразу у фіналі, нижче від «О. Торвальд» не розташувався ніхто, хто пройшов через сито півфіналів. А отже, є цілком імовірним, що якби український гурт починав свої виступи з півфіналів, до фіналу він би не вийшов. Тож, можливо, саме того року, коли українці не мали проходити через півфінали, й варто було проекспериментувати?

Передусім, хотілося б зазначити: 24-те місце українського гурту — це не трагедія й не катастрофа. Не ганьба й не зрада. Просто 24-те місце. І дуже не хотілося б, щоб після відносної невдачі на конкурсі «Євробачення» «О. Торвальд» зник з ефірів, як це сталося свого часу з Гайтаною. Втім, гурт і без того був ефірами не розбещений. Цілком гідним є те, що ця тема не перетворилася в більшості ЗМІ на предмет зловтішного смакування й поливання брудом.

І натягнуті «виправдання» та «втішання», що зустрічаються в деяких публікаціях, є зайвими — вони лише все псують. Мовляв, рок-гурти є буцімто неформатом, а фіни «Лорді», які перемогли 2006 року, здобули перемогу лише завдяки фриковому іміджу. Насправді це не так: в історії конкурсу було дуже багато фриків, які посідали найнижчі місця; успіхи фриків є, радше, рідкісними винятками: фрики повинні мати у своєму виступі ще щось, окрім фриковості, коли фриковість є формою, а не суттю. Та й «Лорді» були далеко не єдиним успішним рок-гуртом: отак одразу пригадується друге місце турецького гурту «МаНга» 2010 року в Осло, четверте місце також турецького гурту «Атена» 2004 року у Стамбулі — тоді після їхнього виступу український телекоментатор навіть припустив, що Туреччина може стати переможцем другий рік поспіль. Були рок-гурти, що посідали дещо нижчі місця десь у середині таблиці. Й «Лорді», й «МаНга», й «Атену» об’єднували яскраві пісні з мелодіями, що одразу запам'ятовуються, западають до душі.

Інше натягнуте «виправдання» — що, мовляв, виступаючи вдома, наступного року після перемоги своєї країни, здобути високе місце нереально. Це, знову ж, не так: торік у Стокгольмі швед Франс посів п'яте місце, вище було вже згадано про виступ турків «Атена» у Стамбулі. Не кажучи про те, що 1990-х років Ірландія перемагала три роки поспіль.

То знову те саме: натягнуті, неправдиві «втішання» лише додають гіркоти. Як то кажуть, проїхали, просто зробімо висновки на майбутнє.

Читайте також

Чимало хто, й ваш автор зокрема, від самого початку, одразу після національного відбору, були не впевнені у можливості гурту «О. Торвальд» завоювати високе місце саме з цією піснею. Бо так, пісня ця гарна — але стандартна, подібна до десятків інших. Добротний, якісний конвеєр, але не більше. Вона не підкуповує, не вражає чимось неочікуваним. Не є одкровенням. Тепер, після конкурсу «Євробачення», чіткішим стало ще одне враження: голос Жені Галича всіх можливостей цієї пісні не розкриває, не витягує її. Річ навіть не в силі голосу — з цим було все гаразд, а в його тембрі: для такої пісні він є глухуватим, недостатньо дзвінким і недостатньо «відкритим». І пісня звучала, як ніби приглушена, проспівана в подушку.

Подеколи здавалося, що фронтменові було важко співати англійською мовою, він зосереджував на тексті надто багато уваги, й від того спів виходив не вільним, якимось скутим, зосередженим, старанним. А це обкрадало враження від виступу. Тим часом цього року як ніколи спрацювала тенденція: геть усі півфіналісти, які співали не англійською, вийшли до фіналу.

І — постановка. Що було найсильнішим боком виступу «О. Торвальд» у національному відборі? Враження щирості — ніби фронтмен розповідає про наболіле. Тож і варто було б зробити акцент на крупних планах Галича — й щоб він при тому дивився в камеру, а не на гітару чи кудись у підлогу. Були ж переважно загальні плани, які оте враження щирості геть з'їли.

Голова — два вуха на сцені... Якщо в першому акті на стіні висить рушниця, у третьому вона має вистрілити. От цікаво, що мало статися у третьому акті з тією головою? Під кінець пісні її освітили яскравим кольоровим світлом — це мало символізувати осяяння, в голові нарешті з'явилася якась думка, чи що? Оця пригламурена голова дисонувала з виглядом виконавців, була геть не за стилем пісні — ну, от якби під час виступу Салвадора Собрала на сцену вискочив кордебалет із канканом. Черговий урок постановникам: не перемудруй, принцип «що більше, то краще» на сцені не спрацьовує.

Історія не знає умовного способу, й ми не можемо й ніколи не зможемо сказати, яке місце посів би Меловін із його піснею, що лунала на національному відборі, якби на конкурс потрапив саме він. Але уявляється, що та пісня була би набагато виграшнішою.

Отут ми й підходимо до того, як відбирали конкурсантів. Костянтин Меладзе повів мову про необхідність зміни процедури відбору, Ігор Кондратюк запропонував, щоби у півфіналі нацвідбору голосувало лише журі, а у фіналі — лише глядачі.

Як на мене, варто зберегти ту систему, яка існує — тобто 50/50, із однією зміною: членів журі має бути більше, ніж троє. Надто високою нині виходить вага голосу кожного окремого члена журі — а відтак і ціна помилки або суб'єктивної упередженості. Не секрет: «О. Торвальд» просувала Джамала, й вийшло так, що її голос переважив і голоси двох інших членів журі, й голоси телеглядачів. Десь із місяць тому на Першому каналі Національного радіо довелося почути переказ слів Джамали, що національний відбір її розчарував: вона хотіла би, щоб Україну представляли «Онука» або «Даха Браха», які показали б усій Європі нашу самобутню етнічну пісенну культуру. Оскільки ж нічого подібного на нацвідборі не було, Джамала обрала тих виконавців, які можуть зробити потужний живий виступ. (Ніби всі учасники конкурсів «Євробачення» не зобов'язані співати наживо й лише наживо.) Іншими словами, Джамала підмінила гармонію алгеброю. Бо коли починають пояснювати: «Мені сподобалася ця пісня, тому що в ній є отакі складові» — це означає, що пісня просто не сподобалася.

Про самобутню етнічну культуру — суперечливе питання; як на мене, воно перегукується з дискурсом радянської пропаганди: мовляв, у росіян є Глінка й Чайковський, Пушкін і Гоголь, Рєпін і Левітан, а в українців — гопак та вареники. У жодній країні не Третього світу масова культура не обмежується етникою.

Що ж до потужного живого виступу, до в тому й річ, що конкурси «Євробачення» — це не телевізійні вокал-шоу на кшталт «Голосу країни» та «Х-фактору». Конкурси «Євробачення» оцінюють зовсім не вокальний — і навіть не артистичний — потенціал учасників. Вони оцінюють от саме цю пісню саме в цьому виконанні, тут і зараз.

А тому жодні «черги на “Євробачення”», поділ учасників нацвідбору на «заслужених» і «надто молодих, які ще встигнуть» — усе це не спрацьовує, його не має й не мусить бути, ці аргументи є як не фальшивими, то принаймні не до цієї теми. З'явилася яскрава пісня — от її й треба показувати на «Євробаченні», незалежно від того, хто її виконує, й наскільки він «доріс до такого конкурсу». Зрештою, болгаринові, який посів друге місце, всього 17... На цьогорічному національному відборі яскравою була пісня Меловіна, й це мав би бути саме його, Меловіна, шанс. Бо не дай, звісно, Боже, але в житті буває різне — тож а раптом такої яскравої пісні в нього вже не буде? Може, це була його «Веssa me muchо» або його «Venus»? Гайтана, Лобода — ці співачки їздили на «Євробачення» як «уже заслужені», «такі, чия черга підійшла», але з далеко не найкращими своїми піснями. Вони не змогли зловити свого шансу. То чи варто цей список подовжувати? І чи немає в такому підході суто радянського уявлення, що ніби життя є прямим шляхом, який треба пройти стройовим кроком, і ніякі шанси ніякого значення не мають?

Під час нацвідбору Джамала вела мову про глибокі тексти пісень, які неодмінно мають бути. Переможець Салвадор Собрал співав португальською, й можна сперечатися на що завгодно: серед аудиторії «Євробачення» переважна більшість її не знає. Якщо ж іще взяти до уваги, що Португалія не могла голосувати за свого представника, дійдемо висновку: тексту переможної пісні не розумів практично ніхто — але це не стало на перешкоді. Та й уявлення, що буцімто всі громадяни всіх країн ЄС розуміють англійську, є дуже й дуже перебільшеним. Не кажучи вже про те, що чимала кількість слухачів не сприймає тексти пісень на слух — ані іноземною мовою, ані навіть рідною (дослідження довели, що тексти оперних партій сприймає на слух лише 9% аудиторії). Тож головне в конкурсному виступі на «Євробаченні» — емоції, почуття, артистизм і суто фонетичне звучання тексту пісні.

Ще одне міркування. Давно відомо: далеко не кожен видатний спортсмен стає видатним тренером. Далеко не з кожного великого вченого виходить талановитий викладач. Отак і тут: далеко не кожен прекрасний артист може бути асом у журі. Це питання є актуальним і для нацвідборів, і для самих конкурсів «Євробачення»: звідки, скажімо, взялося національне журі цього року? Чому в ньому опинилися саме ці люди, хто й чому їх обирав чи призначав? Не ставлячи під сумнів їхню фаховість, просто з погляду процедури: як і хто формує журі?

А ми побажаймо гурту «О. Торвальд» успішної кар'єри й любові слухачів, а національним відборам — виваженості й об'єктивності.

Фото: прес-служба «Євробачення»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1484
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop