detector.media
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
13.03.2018 14:30
Нова казочка про старий СРСР
Нова казочка про старий СРСР
Коментуючи божевільний виступ російського президента з оповідками про суперзброю й із дуже прозорим підтекстом у стилі «всіх замочимо», чимало авторів у багатьох ЗМІ слушно наголошують: цей акт шантажування призведе до гонки озброєнь, як це було за часів СРСР. І підкреслюють: СРСР гонки озброєнь не витримав і саме внаслідок цього розвалився. Ця теза взагалі є давно поширеною в російських опозиційних і так званих демократичних ЗМІ — а також досить популярною і в українському інформаційному середовищі.

Вона є й правдою, й неправдою водночас. По-перше, в цій тезі відчувається відгомін жалю за СРСР — такого характерного для російських демократів: мовляв, СРСР був поганим, імперією зла, але яким же він був хорошим — бодай за ідеєю, як не за її втіленням! Хоча іншого втілення цієї «хорошої» ідеї світ так і не побачив, тож і порівняти немає з чим. Натомість досвід Чехословаччини та Югославії дає підстави стверджувати, що ця ідея може мати лише таке практичне втілення, яке мало місце.

По-друге ж, ця теза — так само, як і теза про те, що буцімто СРСР розпався внаслідок поразки у холодній війні, — змальовує розпад СРСР як результат виключно зовнішніх впливів. Мовляв, у розпаді СРСР винні США та загалом Захід, які розвалили СРСР як не силою («поразка в холодній війні»), то вже точно підступами та інтригами, поклавши на нього непосильні витрати. Внутрішні причини так само залишаються поза полем уваги, ніби їх і не існувало. Власне, якщо враховувати, що під час холодної війни не стріляють і не бомблять, не беруть штурмом ворожих столиць і не змушують ворога до капітуляції, теза «СРСР не витримав гонки озброєнь» просто змальовує спосіб, у який він буцімто розвалився внаслідок поразки в холодній війні. Іншими словами, «і завдання зводиться до попереднього».

Ця теза не дає відповіді на головне запитання: чому США та НАТО гонку озброєнь витримали, а СРСР та радянський блок — ні? Мабуть, усе ж таки, «не витримав гонки озброєнь» було наслідком, а не причиною. І, до речі, не факт, що без гонки озброєнь СРСР, мілітаризований сам по собі, за своїм внутрішнім устроєм, витрачав би на озброєння менше. Адже радянська пропаганда постійно й на повну потужність навіювала: головне й першочергове для держави — це армія, найпочесніший рід занять — це бути військовиком, а все решта — так, остільки-оскільки. Та й нинішню Росію, зрештою, до гонки озброєнь ніхто не підштовхував — й однаково там мало не «гармати замість масла».

Оця от теза про розпад СРСР унаслідок гонки озброєнь насправді є не лише великим спрощенням, а й одним із наріжних каменів міфологізації Радсоюзу — хоча б через навіювання переконаності в суто зовнішніх причинах його краху й, отже, відсутності внутрішніх суперечностей, які зробили неможливим подальше його існування. Так, тяжкий економічний тягар гонки озброєнь був однією з причин розпаду СРСР. Однією з багатьох причин — так буде точніше. Для розгляду цих причин потрібна навіть не окрема публікація — ціла низка окремих публікацій.

І дуже шкода, що таких публікацій немає. Що й фактологічної, й аналітичної інформації про функціонування та крах СРСР нині не знайти. Відсутність інформації завжди заповнюється міфами та фейками. З огляду на те, як швидко СРСР перетворився на міф у наших північно-східних сусідів, правдива інформація про його історію та його реалії є конче потрібною, відчайдушно потрібною — причому загальнопоширена інформація. Бо в нас так само затягнувся «перехідний період» — до того затягнувся, що вже мало хто адекватно пам'ятає, від якого стану цей період розпочався.

Розгляньмо лише кілька причин падіння імперії. Не буде натяжкою вести мову про те, що однією з головних причин падіння СРСР стала відсутність свободи інформації — й відповідне приховування правдивої інформації про стан речей у найрізноманітніших сферах. Це призвело до багатьох непоправних речей. По-перше, суспільний та державний розвиток відбувалися в різних напрямах і з різною швидкістю — поки між державою та суспільством не утворився величезний розлам. Зокрема, в суспільстві швидко розвивалися ринкові відносини, а держава намагалася посилювати командно-директивні методи управління, свято вірячи, що будь-яке розпорядження влади тут само втілиться в життя.

По-друге, всі проблеми замість розв'язання просто заганяли «під кришку», де вони кипіли собі й надалі. Це стосувалося й політики, й економіки, й важливих суспільних питань, і міжетнічних відносин. По-третє, спрацювала відома закономірність: коли в якійсь країні інформацію підмінено пропагандою, рано або пізно влада цієї країни й сама починає вірити в цю пропаганду. Й саме нею, тобто власними ж вигадками, користуватися при розв'язанні актуальних проблем. Розв'язання реальних проблем, пошук відповідей на реальні виклики стають відтак неадекватними. Так відбувається ще й через те, що навіть якщо влада усвідомлює реальний стан речей, вона так само усвідомлює, що адекватні заходи для його виправлення зроблять цей реальний стан речей загальноочевидним, і про жодне приховування інформації вже не йтиметься. Між приховуванням інформації та адекватністю вживаних заходів влада СРСР завжди без жодних вагань обирала перше.

Питання приховування інформації мало й практично-економічний аспект. Нерідко й дотепер доводиться читати: от, мовляв, якби ж то в СРСР планову економіку було комп'ютеризовано — ціни б їй, мовляв, не було. Якби ж то комп'ютери складали точні й реальні плани!

Автори цих та інших публікацій часто пишаються: це саме в СРСР з'явилися перші у світі розробки персональних комп'ютерів! От тільки чомусь усі вони існували в одному-єдиному — демонстраційно-дослідному — примірнику й із упертістю не йшли в серійне виробництво. Ці автори забувають: навіть для того, щоб одноразово скористатися ксероксом, в СРСР треба було брати дозвіл у «першого відділу», тобто представництва КҐБ на підприємстві або в установі. Забувають, що ще 1988 року, вже навіть за Горбачова, процедура телефонних дзвінків навіть до країн соцтабору виглядала так: ви замовляли розмову на переговорному пункті, лише через день, а то й через два, вам повідомляли, чи дозволили це вам, і призначали час, коли вас зв'яжуть. СРСР не міг допустити вільного й неконтрольованого поширення інформації — а тому всі розробки в галузі персональних комп'ютерів були приречені так розробками й залишатися. Коли розпочалася інформаційна революція, СРСР свідомо обрав відсталість, бо інакше припинив би бути собою.

Тут доречно пригадати горбачовську конверсію — спробу прилаштувати високотехнологічні надбання військової галузі в цивільному секторі економіки. Спроба ця з тріском провалилася, бо виявилося, що ті високі технології в цивільному секторі просто немає куди прилаштувати. (Чи не щось подібне, до речі, ми нині спостерігаємо в Росії?) Існує навіть припущення, що цивільний сектор радянської економіки свідомо стримували в розвитку, й винною в цьому була радянська шпигуноманія: цілком може бути, що в СРСР навмисне робили так, щоб інженери з цивільного сектору, які не мали допусків до секретів, без додаткової підготовки просто не могли розібратися у військових технологіях. Чи варто нагадувати: цивільний сектор — прибутковий, військовий — видатковий, і йшлося про відсталість прибуткового сектору разом зі зростанням високих технологій у видатковому? І все це — далеко не лише через гонку озброєнь, так було ще зі сталінських часів, такою була радянська традиція. Тож коли мова заходить про гонку озброєнь як головну причину краху СРСР, це дуже великою мірою підміна причини та наслідку.

А ще… Шлях СРСР до краху було розпочато ще Хрущовим. І не лише розвінчанням сталінізму. Фатальним для СРСР стало хрущовське гасло: «Доженімо й переженімо Америку!» Зокрема, й за рівнем життя населення. Отут і виявилося: коли розподіл найнеобхідніших товарів не є картковим, запланувати поведінку покупця неможливо. У цілковито одержавленій економіці покупець так і залишається індивідуальним, приватним. Звичайний магазинний прилавок стає тим бар’єром, якого планова економіка здолати не здатна. Взагалі не здатна, хай хоч які б суперкомп’ютери вона використовувала. І протягом останніх десятиліть СРСР виробляв безліч товарів, на які витрачав сировину, платив виробникам зарплату — а товари ці ніхто так і не купував. Існує навіть припущення, що тотальний дефіцит якраз і переслідував мету змусити радянських покупців купувати абищо. Статистична інформація в СРСР була здебільшого закритою, тож важко порівняти збитки від гонки озброєнь зі збитками від масового «виробництва для смітника». Але, радше за все, вони й справді були порівнюваними. Загальне знання про цей факт було б дуже корисним для деміфологізації СРСР.

Це лише кілька прикладів нездоланних суперечностей, що існували в СРСР. Тож зводити причини його краху до якоїсь однієї — й у такий спосіб зводити крах СРСР до буцімто випадковості — є величезною маніпуляцією.

Ілюстрація: YouTube

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY