Знайшлася в інтернеті така фотографія окупованого Росією Севастополя.

Це — далеко не перша бачена фотографія, де на людей-мурах дивиться з рекламних носіїв велетенське “мудре” й “добре” обличчя російського вождя. І в російських містах, і в окупованих, і навіть у тих, у яких буцімто “настамнет” - у донбаських, наприклад.

Ця агітреклама — найкраща ілюстрація до відомої аксіоми, що будь-яке явище приходить як трагедія, а відходить як фарс. Придивіться до обличчя плакатного Путіна — після такої агітації карикатуристам уже геть нема чого робити. І, до речі, не виключено, що це — зовсім не у переносному значенні: дурнувата агітація, яка не викликає нічого, окрім реготу, є найкращим способом прихованого протесту. Інша річ, що тоталітарне суспільство звикло все сприймати за чисту монету й нічого карикатурного, як правило, впритул не бачить і не розуміє. Воно не вміє посміхатися.

Подібні фотографії змушують раптом збагнути: а в нас же такого немає! Не дивляться на українців із білбордів обличчя Порошенка. Не розвішано на транспарантах його цитати. Немає.

А ще зовсім нещодавно ж було, та ще й як було! Всі попередні президенти нагадували про своє існування з рекламних носіїв, та ще й як нагадували. За часів Кучми навіть “триєдині” зображення множилися: Герб — Прапор — портрет Кучми. За часів Януковича його “інтелектуальний” фейс на білбордах не давав про нього забути.

А тепер — немає! Немає нічого подібного. Й ми вже навіть не уявляємо, що могло б бути, що зовсім нещодавно було. 

До хорошого призвичаюєшся швидко. Перестаєш його помічати. Тому, що хороше — це просто нормальне. Таке, як і має бути. А все ж таки, його варто цінувати. Бо відсутність зовнішньої реклами президента на вулицях — то й справді помітний крок подалі від радянської спадщини та совкових політичних та інформаційних традицій.