Шановна Гала Скляревська поставила у своїй статті винятково актуальну проблему: висвітлюючи візит Петра Порошенка до США, наші ЗМІ хиталися з крайнощів у крайнощі, тлумачачи результати візиту або як повну «перемогу», або як повну «зраду».

Шановна авторка зазначила, що журналісти й експерти нав'язували аудиторії свої думки, не даючи їм змоги та підстав самим скласти враження про подію й зробити власні висновки. Але річ не лише в цім — висвітлення візиту Порошенка до США, мов у дзеркалі, наочно показало давні й загальні вади наших ЗМІ.

Одна з них — це, так би мовити, «російська хвороба», тобто оцінювання подій за формальними, зовнішніми, а не за суттєвими ознаками. Чому «російська»? Бо саме завдяки такому прийому російська пропаганда підкреслює буцімто виняткове значення Владимира Путіна в нинішньому світі, щосили привертаючи увагу до його фотографій разом із західними лідерами, суто протокольних моментів, зустрічей, телефонних дзвінків. Для російської пропаганди не має жодного значення зміст комунікації Путіна з зовнішнім світом і тональність цієї комунікації, головне — форма.

От саме так оцінювали візит і чимало українських ЗМІ. І їх жодним чином не змушував замислитися той факт, що Доналд Трамп узагалі досить зверхньо ставиться до усталеного дипломатичного етикету й протоколу. Один той факт, що свої пости у твітері він подає й просить розглядати як офіційні комунікаційні акти, промовляє дуже багато про що. Стаття у «Вестях» «The Guardian: Прием Порошенко в Белом доме может стать "предвзятым унижением"» (щодо адекватності загального викладення та перекладу цитат статті з британської газети та відповідного до оригіналу розставлення «Вестями» акцентів виникають окремі запитання, тим паче що гіперпосилання на британський оригінал в інтернет-версії «Вестей» немає; привертає увагу також уживання в матеріалі «Вестей» фрази «на Украине»), цитата з неї: «name="span-copy">В понедельник Трамп встретился с панамским президентом Яном Карлосом Варелой в Белом доме, сидя рядом с ним и ведя себя как шоумен». Тобто, чи було би краще, якби й під час зустрічі з Порошенком Трамп поводився б, мов шоумен? Чи саме було метою візиту українського президента — метою, якої він так і не досягнув? Чи було би краще, якби Порошенко та Трамп кілька годин поспіль обмінювалися дипломатичними компліментами — наскільки високопротокольними, настільки ж і пустопорожніми?

Тож цілком заслуговує на увагу одна з версій: Доналд Трамп не знається на зовнішній політиці й не цікавиться нею — й йому вистачає здорового глузду не лізти туди, де він не є фахівцем. Порошенко мав тривалі переговори з Майклом Пенсом, і короткий та неформальний візит до Трампа став таким собі знаком схвалення американським президентом підсумків переговорів Порошенка та Пенса, такою собі резолюцією: «Схвалюю» — й не більше, але й не менше. Настійливе намагання багатьох публікацій у багатьох ЗМІ перемкнути увагу з суті на форму — навіщо воно? А чи це є результатом чергового інформаційного вкидання?

Отут ми й підходимо до другої вади наших ЗМІ. Журналісти-аналітики й експерти в них розмовляють, точнісінько як наші політики: у їхньому арсеналі є або лише чорна, або лише біла фарби. І в даному разі стаття у «Європейській правді» є просто-таки ковтком свіжого повітря. Бо вона розглядає візит Порошенка до США в ракурсі плюсів та мінусів: що вдалося, а що не вдалося.

Й тепер скажімо чесно: а чи часто ми зустрічаємо думки експертів, які розглядали б ту або іншу подію під кутом зору «з одного боку — але з іншого боку»? «За таких умов — але за інших умов»? «Якщо — але якщо не»? Тобто розглядали так, як воно й буває в реальності: кожна подія має свої плюси та мінуси, кожна подія є позитивною в разі настання одних обставин і негативною в разі настання інших, кожний успіх і кожна невдача є дуже часто відносними? Чи часто ми бачимо у ЗМІ експертів, які оперували б відносними, ситуативними та обставинними категоріями, а не абсолютними? Які змальовували б імовірності, а не виносили б вироки, що оскарженню не підлягають? Які не були би гранично категоричними у своїх оцінках і подавали б їх як версії, а не як істину?

Зрештою, склалася ситуація, яка навряд чи промовляє на користь нашим ЗМІ: хоч би що зробила влада й особисто президент — наперед відомо, як це оцінюватимуть ті чи інші конкретні ЗМІ. І тенденція полягає в тому, що більшість ЗМІ будь-що тлумачитимуть як невдачу, провал, зраду, причому зраду абсолютну, без нюансів та півтонів.

Здається, дедалі яснішою стає відповідь на запитання, яке от уже протягом тривалого часу не дає спокою й править за привід для суперечок: чи є в наших ЗМІ критика президента (влади), а чи її немає? А якщо є, то чи достатньо її, а чи замало?

Відповідь, яка вимальовується, виглядає так: критики — в первісному, буквальному значенні цього слова — справді замало, зате забагато огульних звинувачень та упередженості. Оці упередженість і звинувачення — вони й заступають собою критику, посідають її місце. Вони в нас — замість критики. Точнісінько як і в нашій політиці. І навряд чи таку ситуацію можна вважати за нормальну.

І може бути, світло на те, що відбувається з нашими ЗМІ, проливає інша стаття шановної Гали Скляревської. В ній ідеться про джинсу, але джинсу особливого роду — проплачені публікації політичного характеру.

Але часи тепер такі, що публікації політичного характеру — це у великій кількості розслідування, викриття та інші, пов'язані з тяжкими звинуваченнями. (Не кажучи вже про те, що чорний піар проти суперників та опонентів у нас дуже давно в більшій пошані, ніж звіти політичних сил про власну діяльність.) Деякі з видань, перелічених у згаданому в статті дописі Галини Плачинди, саме на викриттях та звинуваченнях і спеціалізуються.

То що ж виходить? Наші ЗМІ перетворилися на майданчик, із якого будь-кого можна звинуватити в будь-чому, були би гроші? Й невже в цьому й полягають ідеали Майдану, які ЗМІ буцімто бережуть святіше за всіх решту? Й невже в цьому й полягає шлях до демократичного світу, шлях до Європи, який ЗМІ нібито торують мало не активніше за всіх?

Серед купи риторичних запитань є й одне цілком практичне: чи така ситуація з «чорною джинсою» не є одним із джерел інформаційних вкидань держави-агресора?

Фото: rezinate.files.wordpress.com