Українські засоби масової інформації не працюють за лінією розмежування, що ділить Донеччину та Луганщину на дві зони — вільну й ту, яку одні називають непідконтрольною, а інші окупованою. Їздити на той бік небезпечно — журналіст із посвідченням української редакції ризикує життям, здоров’ям і свободою. Повертатися звідти теж небезпечно: журналістів, які отримують акредитацію від самозваних органів влади донбаських сепаратистів, таврують і звинувачують у колабораціонізмі. А тим часом про життя мільйонів людей на окупованих територіях ми дізнаємося здебільшого з повідомлень російських та сепаратистських медіа.
«Детектор медіа» поспілкувався з ведучими трьох медіапроектів, мета яких — щоби на лінії розмежування не було інформаційної стіни, яка не дозволяє громадянам України обабіч фронту спілкуватися й висловлювати свої думки. Оксана Вітер із «Радіо Свобода», Сергій Гармаш із сайту «Остров» і Сергій Стуканов із «Громадського радіо» роблять радіо- та відеопрограми для Донбасу і про Донбас.
Оксана Вітер вела авторську програму «Здравствуйте!» на телеканалі «Донбас». Коли почалася війна, Оксана переїхала до Києва. Працює в проекті «Донбас. Реалії» від його початку в 2016 році:
— «Донбас. Реалії» — це щоденна годинна радіопрограма, що виходить у будні в інтернеті та на FM-частотах. Зазвичай вона складається з семи-восьми аналітичних сюжетів та обговорення топ-теми у студії. Програма одночасно про Донбас і для Донбасу. Колектив невеликий — шестеро-семеро людей, переселенців із непідконтрольної владі частини Луганщини й Донеччини, які знають про те, що там відбувається, не з розповідей, а з власного досвіду. Тому почуваються відповідальними за інформацію, з якою працюють.
Ми висвітлюємо події на всьому Донбасі. Якщо на вільній території власні кореспонденти працюють відкрито, то з непідконтрольними все набагато складніше, адже працювати там дуже ризиковано.
Ми обов’язково дотримуємося балансу: відстежуємо повідомлення не лише української сторони, а й сепаратистів, та перевіряємо їхню інформацію в місцевих мешканців. У кожному сюжеті мають бути всі погляди. До студії для коментування подій запрошуємо українських і російських експертів. Обов’язково домагаємося дискусії в студії, адже тільки так можна найточніше з’ясувати, що відбувається.
Часто нам до студії телефонують мешканці непідконтрольних територій. Вони повідомляють деталі з того боку фронту, висловлюють свою думку, яка часом кардинально суперечить думці експертів. Для нас надважливо тримати такий зв’язок із непідконтрольною територією. Дивно, але тепер із Донецька та навколишніх міст ми отримуємо здебільшого проукраїнські дзвінки, натомість із Луганська телефонують переважно відверті сепаратисти та люди з проросійськими поглядами. Ми даємо слово всім, але намагаємося знайти відповіді на аргументи слухачів.
Обговорюємо в студії не лише політичні та економічні теми. Часто запрошуємо на ефіри психологів, які в прямому ефірі консультують слухачів: говорять про те, як відновити психіку дітей і дорослих, що потрапили під обстріли, як помиритися з рідними, що мають інше сприйняття реальності. Люди на окупованих та вільних територіях дезорієнтовані й не знають, кого слухати, — це наслідок російської пропаганди, яка добре попрацювала на Донбасі.
Ми працюємо переважно російською, щоб бути ближчими до мешканців Донеччини та Луганщини. Хоча коли на річницю програми ми запитали слухачів, якій мові вони віддали би перевагу, більшість голосів в ефірі була за українську. Намагаємось уникати мови ворожнечі, понять, які мають негативне забарвлення. Не використовуємо словосполучення «окупована територія». Гасло проекту — «без лінії розмежування», тож намагаємося працювати відповідно.
Інколи команда проводить ефіри безпосередньо з Донбасу: Старобільська, Сватового, Авдіївки, Красногорівки, Сіверодонецька. Раніше на дорогу туди витрачали дванадцять годин, тепер — майже добу, адже дороги розбиті. Мета таких поїздок — не лише розповісти про радіо, а й бути ближчими до людей. Чути все з перших уст, дивитися, що там відбувається, оцінити настрій місцевих — як вони живуть, як сприймають нас і дійсність.
На такі ефіри приходять викладачі технікумів і робітники підприємств, учителі музичних шкіл та їхні учні, військові й волонтери, місцеві активісти та представники влади. За три роки війни життя та світогляд цих людей змінились, у багатьох — докорінно. Раніше більшість людей мовчала, а тепер, наприклад, в Авдіївці розкол між патріотично налаштованими мешканцями й тими, хто має інші переконання.
Звісно, найяскравіші враження — від ефірів у прифронтових містечках. Наприклад, у Красногорівці, де немає тепла, газу, а часом і світла, а школярі сидять на уроках за температури +5 у приміщенні. Побутовий героїзм цих людей — це те, що найбільше вразило слухачів і глядачів, які дивилися звідти стрим.
На прохання директора Луганської обласної бібліотеки, яка виїхала до Старобільська, журналісти «Донбасу. Реалій» організували збір дитячих книжок. До акції долучилися сотні людей — загалом ми привезли до бібліотеки майже тисячу книжок, і ще багато залишили пацієнтам військового шпиталю. За кілька тижнів акції свої книжки бібліотеці імені Горького подарували Ірина Цілик, Дмитро Лазуткін, Олена Степаненко, Сергій Прилуцький, Ігор Астапенко, видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», книгарні «Смолоскип» і «Люта справа», журналісти «Громадського радіо», «Радіо Ера» і «Радіо Свобода». Книжки досі несуть, тож, можливо, ми організуємо таку акцію ще раз.
Сергій Гармаш — головний редактор сайту «Остров». «Оккупацию» — щотижневий інформаційно-аналітичний огляд подій на окупованих територіях Донеччини і Луганщини — він створює під брендом «Общественное радио Донбасса» (ОРД). Із квітня 2015-го по грудень 2016-го програма виходила в ефірі Українського радіо, а подкасти публікувалися на сайті «Остров». Із початку 2017-го «Оккупация» перейшла у відеоформат:
— Частина фінансування проекту — мої гроші. Також протягом дев’яти місяців проект підтримував Міжнародний фонд «Відродження». Крім Національного радіо та українського іномовлення (сигнал доходив аж до Росії) програму транслювало радіо «Армія ФМ» і деякі місцеві радіостанції на Донбасі.
Ми припинили випускати радіопрограму через скруту. Я — редактор сайту «Остров», і ті два дні на тиждень, які я витрачав на підготовку програми, хтось повинен був виконувати мої обов’язки. Безкоштовно цього робити ніхто не буде. Тоді ми написали нову заявку, й норвезький фонд дав гроші на аналітичний відеоконтент про події на окупованих територіях. Це вже не «Оккупация», але концепція та сама. Будуть гроші й попит — відновимо радійний проект. Адже коли він припинився, багато людей запитували, що сталося, й пропонували збирати кошти. Але я вважаю збирання з громадян грошей на те, що має фінансувати держава, аморальним.
Коли українські хакери зламали пошту так званого міністерства інформації донецьких сепаратистів, ми побачили навпроти сайту «Остров» позначку «серйозний ворог». Для мене це результат. Коли я бачу, як лідер бойовиків Олександр Захарченко спростовує на прес-конференціях те, що я казав, — не називаючи «Остров», звісно, а кажучи про «українські ЗМІ», — я розумію, що ми впливаємо на ситуацію й справді викликаємо в них дискомфорт.
Ми використовуємо інформацію, яка йде з-за лінії розмежування, перевіряючи її у власних джерелах у Донецьку. Беремо висловлювання бойовиків і їхніми словами та певними фактами викриваємо інформаційні та ідеологічні фейки. Розвідка завжди бере 90 % інформації з відкритих джерел противника. У нас немає власкорів, але багато знайомих залишилося на окупованій території, тож усе, що ми вважаємо за потрібне, можемо перевірити. Дуже просто зателефонувати до Донецька й запитати, чи справді ціни стали вищими або де стріляли.
В українських новинах розповідають про бойові дії, але не кажуть про те, як живуть люди на окупованих територіях. Якщо ці люди не бачать себе на українських телеканалах, вони не будуть їх дивитися. Натомість у нас — спеціалізований продукт: ми робимо програму для території, не підконтрольної владі, для проросійськи налаштованих мешканців України та навіть для росіян. Головна цільова аудиторія — мешканці окупованих територій.
В основі програми — слова про реальну ситуацію на окупованому Донбасі, розповіді про людей, які перебувають там і підтримують сепаратизм. Я даю частини виступів Захарченка і коментую їх або ж даю інший виступ, де він сам себе спростовує. Це контрпропаганда: говорю не я, а вони спростовують самі себе — як казав Петро І, «дабы дурь каждого была видна».
Радіослухачі писали мені, що це дуже цінна програма, яка повинна виходити щодня, а не раз на тиждень. Адже від нас люди дізнаються про те, як вони там живуть. Там, де немає вільних ЗМІ, ми є чимось на зразок «Радіо Свобода» чи «Голосу Америки» радянських часів: вони розповідали нам про нас самих те, про що мовчали офіційні ЗМІ. Ми використовуємо попит на інформацію, дефіцит якої створила тотальна цензура сепаратистів.
З аудиторією треба бути щирим і чесним. Я не приховую своєї позиції — вона цілком вкладається в рамки українських законів. Я не закликаю вбивати чи починати бойові дії, я закликаю реагувати на ситуацію адекватно. Якщо ми не можемо вирішити проблему силовим шляхом, вирішуймо її економічним, дипломатичним, інформаційним. Робіть те, що ви можете, але робіть це щодня, аби звільнити свою землю і дати надію нашим людям там.
Журналіст і політолог Сергій Стуканов виїхав із Донецька 2014 року. На «Громадському радіо» працює з 2016-го. «Київ — Донбас» — це щоденна програма, яка мовить у прямому ефірі протягом чотирьох годин: із 12.00 до 14.00 та з 17.00 до 19.00. Окрім онлайн-ефіру «Громадського радіо», програму транслюють на FM-хвилях, а в деяких містах — на ультракоротких хвилях:
— Це радше аналітична, ніж інформаційна програма. Тема Донбасу тут є провідною, бо вона провідна для всієї країни. Просто ми приділяємо їй більше уваги, ніж інші медіа. 2014 року багато говорили про те, що Донбас не чують, тож виникла ідея створити проект, який дасть мешканцям регіону змогу висловлюватись, а аудиторії — уважно стежити за подіями на сході України. Проте ми говоримо також про події в столиці, зокрема про реформи, зміни в країні. Ми навіть думали про зміну назви проекту, але поки що не визначилися.
Ми не займаємося ні пропагандою, ні контрпропагандою, ми просто висвітлюємо й обговорюємо важливі теми. Інколи запускаємо в ефірі рубрику «Стоп фейк», що спростовує російські пропагандистські міфи. Але це не головне наше завдання.
Якщо потрібно прокоментувати те, що відбулося на окупованих територіях, то зазвичай запрошуємо в ефір людей, які мають мережу таємних кореспондентів. Великий виклик для нас, як і для новинарів — інформація з соціальних мереж, яку потрібно перевіряти.
Я дуже комфортно почуваюся в цій програмі саме через своє походження. Я знаю багатьох людей, що переїхали з окупованих територій, і знаю тамтешні реалії та контекст розвитку Донбасу з 90-х і 2000-х. Це дає глибше розуміння проблем регіону та їхнього походження, та й у географії мені легше орієнтуватися — я ж там виріс.
Нам на пошту пишуть різні слухачі, зокрема й із окупованих територій. Вони дякують за те, що ми оперативно реагуємо на події. Це дає відчуття того, що твоя робота справді корисна. Але навіть якби таких відгуків не було, ми би, безперечно, не перестали цього робити. Адже лихо на Донбасі й виникло через проблеми в головах. Інфраструктурно регіон розвивався непогано, Донецьк сильно пішов уперед. Та попри європейський вигляд місця, виявилося, що коли в голові проблема, люди поводитимуться алогічно. Чекали «русский мір», а втратили європейський Донецьк.
Ми повинні, з одного боку, пояснювати людям важливі речі та змінювати їхнє мислення. З іншого боку, як казав Ярослав Грицак, цінності треба мастити на хліб: не просто говорити про них людям, а щороку покращувати рівень життя.
Фото: a.d-cd.net
