Як і показав ефір чергової програми «Політклуб» із Віталієм Портниковим на каналі «Еспресо TV» 9 лютого, чітких планів стосовно деокупації Донбасу в українських можновладців немає. Але, здається, перш ніж їх розробляти, всім українським чиновникам варто провести попередню деокупацію мозку. Від усіх порожніх, хоча й красивих гасел, що їх звикли проголошувати в усіх без винятку політичних ток-шоу всі без винятку учасники. Навіть попри відсутність в ефірі Савіка Шустера й за наявності у студії Віталія Портникова.

Здавалося б, заявлена тема — «Як Україна буде проводити деокупацію Донбасу» — надзвичайно конкретна. Але учасники цієї студії, народні депутати Ігор Луценко («Батьківщина»), Андрій Тетерук («Народний фронт»), Дмитро Лінько (Радикальна партія Ляшка), Лев Підлісецький («Самопоміч»), Тетяна Ричкова (БПП) та радник міністра з питань окупованих територій Юрій Гримчак продемонстрували абсолютну неготовність її обговорювати. Що свідчило про відсутність навіть приблизно окреслених стратегій парламентських партій щодо повернення окупованих територій.

Кожен із присутніх використав свою участь у «Політклубі» задля піару своєї політичної сили. Незважаючи на титанічні зусилля ведучого повернути учасників у річище заявленої теми, всі вони, як «органчики», заведені раз і назавжди на одну мелодію, ніяк не хотіли цього робити.

Ігор Луценко з колегою Левом Підлісецьким цитували деякі положення з «дуже хорошого законопроекту» про окуповані території. Згідно з ним, забороняються будь-які поставки на окупований Донбас усіх ресурсів із «великої України». Тетяна Ричкова з Андрієм Тетеруком наголошували: для початку процесу деокупації нам потрібно зміцнювати армію. Як і очікувалося, розмова плавно перейшла до локальної блокади трьох залізничних гілок на Ясинуватському напрямку, організованої комбатантами АТО й підхопленої народними депутатами Семенченком і Парасюком. Представники «Самопомочі» та «Батьківщини» твердили, що їй немає альтернативи, бо негоже торгувати на крові. Радикал Лінько наголошував, що лише з ліквідацією страху місцевого населення на окупованому Донбасі перед міфічними «бандерівцями», а також — давши цим людям спокій і роботу, можна буде говорити про деокупацію.

Юрій Гримчак, який із початку так званої блокади став чи не головним коментатором цих подій у загальнонаціональному телеефірі, розгромив найбільш, на його погляд, одіозні положення «дуже хорошого законопроекту» про окуповані території. Апелюючи до того, що в разі його ухвалення без світла, тепла й води, не кажучи вже про продовольчі товари, залишаться Маріуполь та Авдіївка. Де, мовляв, просто зупиняться стратегічні металургійні комбінати, критично залежні від поставок донецького антрациту.

Тетяна Ричкова в цій програмі вразила двічі. Приємно — коли заговорила українською, хай недосконалою, але тут важливе щире бажання депутатки розмовляти державною мовою. І неприємно — коли повторила дослівно путінський вислів «встає з колін». Ішлося, звісно ж, не про «велику Росію», а про українську економіку. Але все-таки негативну конотацію цього вислову нікуди не подінеш. Можна було сказати й по-іншому.

Єдиним позитивом від цієї програми можна було би вважати враження, що українські політики починають учитися не просто виголошувати написані в штабах темники, а й дискутувати. Тобто варто було би говорити про початок оформлення реального політичного процесу, коли форма нарешті наповнюється змістом, якби не сумніви в цьому самому змісті. Все-таки за великим рахунком його все одно підмінюють гаслами. Від яких для початку треба деблокувати мозок більшості спікерів. І лише тоді від них можна вимагати притомних відповідей на запитання про шляхи деокупації Донбасу.

«Блокаду мозку» (© Віктор Шендерович) у деяких політиків намагається прорвати Наталія Влащенко в ток-шоу «Люди» на каналі «112». 11 лютого журналістка вправлялася в цьому бажанні з Сергієм Пашинським, головою комітету Верховної Ради з питань безпеки та оборони. Та попри всі свої старання, так і не пробила панцира консолідованої позиції «Народного фронту», що його представляє народний депутат Сергій Пашинський, стосовно блокади окупованих територій. За майже три тижні від початку акції на залізниці політсила Пашинського виробила своє ставлення до цього явища. Сергій Володимирович озвучив його Наталії Влащенко, видавши за своє. На його думку, те, що відбувається на залізниці в районі Ясинувата-Попасна, можна називати блокадою лише в лапках. Бо Україна не торгує з окупантами, а отримує вугілля необхідної для українських теплоелектростанцій марки з підприємств, зареєстрованих на території української держави. Тут шановний пан депутат пригрозив нешановним лідерам ОРДЛО справжньою блокадою, якщо ті раптом таки «націоналізують» українські підприємства, як погрожують у своїх «указах». Перед цим гість пані Влащенко нагадав про те, що ватажки терористичних організацій «ЛДНР» видали розпорядження, у якому всім українським підприємствам наказано перереєструватися на території «молодих республік».

Але авторка цього ток-шоу не поставила своєму топ-спікеру жодних запитань про те, хто все-таки може стояти за ініціативою комбатантів АТО з деякими нардепами й чи не грають ініціатори блокади на руку Москві. Або ж про те, чому всі добувні та металургійні підприємства, які зареєстровані в Україні та платять податки в український бюджет, а їхні працівники отримують зарплату в гривнях, належать лише ахметовській компанії ДТЕК. Невже це той самий «збіг», у який ніколи не вірить російський пропагандист Дмітрій Кісєльов? Адже саме ці питання, з огляду на численні спекуляції навколо так званої блокади, найбільше хвилюють зацікавленого глядача.

Тим паче, якщо програма «Люди» на «112» носить горду назву Hard Talk (саме так, із великих літер! — Авт.), тобто жорстка розмова. А отже, за вимогами жанру, її авторка мусить дотискати гостя максимально незручними запитаннями. У випадку з Сергієм Пашинським, як, утім, і безліч разів перед тим у ток-шоу Наталії Влащенко, цього не сталося. І тут уже можна говорити про «блокаду мозку» не лише гостей, але й журналістів. Точніше, ведучій ідеться, мабуть, усе-таки про те, щоб не зіпсувати стосунків зі спікерами, яких запрошують до «жорсткої розмови». А інколи, може, й про те, щоби просто догодити їм. Зокрема й максимально теплою атмосферою спілкування. Яку досить успішно створює у своїй студії Наталія Влащенко.

Її колега з 5-го каналу Яніна Соколова в програмі «Рандеву» теж намагається створити для своїх гостей максимально комфортні умови. Але — навіть ставлячи справді гострі запитання. Зокрема, нагадуючи їм їхні висловлювання кількарічної давнини. Останній приклад — «Рандеву» з Ніною Матвієнко 11 лютого. Те, що говорила реальний символ співочої України в цій програмі, заслуговує на якусь антипремію. Співачка настільки не розуміється на сучасній політиці, що назвала Придністров'я територією, яку відірвали від України. Цитата з текстового варіанту інтерв'ю в «Рандеву» з Яніною Соколовою: «... територіально нас втяпують кожен рік, то там забирають, то там. Пам'ятаєте, Придністров'я забрали. Це ж величезна, скільки там, З00 з чимось кілометрів». Тобто Придністров'я в очах Ніни Митрофанівни — чомусь українська територія.

Далі більше: «Згадайте, скільки в чеченській війні наших хлопців загинуло, які пішли проти Росії, згадайте. Скільки Україна клала туди своїх героїв. ...Їм вигідна війна. І Європі, Америці, Росії й Україні, саме оцим нашим представникам влади...Вони наживаються на ній. ...Мені вже стидно за цю владу».

Скільки українських хлопців загинуло в чеченській війні, не знає ніхто. Але їх точно на порядки менше, ніж росіян і, тим більше, чеченців. Жах у тому, що цими словами Ніна Матвієнко ніби підтверджує сфабриковані справи проти Станіслава Клиха та Миколи Карп'юка, яких засудили до запаморочливих термінів у чеченському суді за те, чого вони не робили.

Із цього випуску «Рандеву» глядач дізнався ще й про те, що Ніна Митрофанівна Матвієнко толерує виступи українських співаків у Росії, бо для них, на її думку, «тут немає території», а відтак від Ані Лорак треба відчепитися. Ну й трохи про Крим у розумінні Ніни Матвієнко: «Це ж добровільно віддали той Крим Росії. Якщо наші віддали Крим Росії… то Ані поїхала, вона ж їм теж прокладає стежечку свого серця, бо ж Україна проклала для Росії дорогу. Це ж сама Україна зумовила такі речі. Це ж наша влада такі речі робить. При чому тут артисти? Де хоче, там і співає, розумієте?».

Одна порада для Яніни Соколової: мабуть, не варто розпитувати про політику людину, котра живе виключно серцем. Просто я особисто не можу забути, як Ніна Матвієнко в програмі Романа Скрипіна на початку роботи телеканалу ТВі (здається, це був 2009 рік) цілувала портрет Юлії Тимошенко, яка тоді балотувалася в Президенти України. Як тоді, так і тепер, реакції безумовно геніальної української співачки на політику суто емоційні. Для неї війна, хай навіть національно-визвольна, — це щось жахливе й неприйнятне. Тож пробити особисту «блокаду мозку» співачки неможливо, а отже, треба було би розпитувати її про життя й музику. Ніна Митрофанівна може говорити на ці теми нескінченно. А найкраще — нехай цей безсумнівний символ співочої України просто співає.

Проте плану щодо «деокупації» мозку найбільше потребує канал СТБ. Бо герої, яких запрошують до недільної програми «Один за всіх», зазвичай настільки маргінальні, що викликають одне запитання: навіщо їх показують? 12 лютого, в неділю, ведучий Дмитро Карпачов запросив до студії такого собі Віктора Кухарця. Герой, виявляється, сам звернувся до програми з проханням знайти йому кандидатуру на дружину.

Але впродовж 40 хвилин з'ясувалося, що в цього чоловіка є двоє дітей і старшої доньки він не визнає, бо перша дружина втекла й вийшла за іншого. Позаяк цей інший дитину вдочерив, герой програми втратив інтерес до біологічної дочки. Як і вона до батька. Другу ж дружину, матір свого сина, цей чоловік довів до інсульту, ще й відсудив у неї аліменти на сина. Нещасна Ліля після інсульту вже кілька років перебуває в Будинку для літніх людей (в програмі його називають «Дім пристарілих»), із залишків своєї мінімальної інвалідної пенсії зібравши кошти на планшет для сина.

Усі ці жінки у студії, з якими фермер мав стосунки як офіційні, так і вільні, одноголосно свідчили: Віктор, прагнучи знайти собі пару, завжди думав лише про рабиню. Дві колишні дружини, одна претендентка на цю роль (упродовж чотирьох років), сусіди, які бачили знущання чоловіка зі своїх жінок, а також розповіді про скупість кавалера від усіх можливих свідків, — усе це, як, утім, завжди під час перегляду програми «Один за всіх», викликало одне-єдине запитання. А саме: чому глядачеві каналу СТБ показують виключно маргінальних персонажів? Чому тут ніколи не показують людей, які зробили в своєму житті щось хороше, не кажучи вже про героїчне?

Це, звісно, чудово, коли завдяки програмі, куди запросили ще й сина від другої дружини, тієї самої, яка після інсульту животіє в місцевому «Домі пристарілих» й із усіх своїх пенсійних залишків у розмірі 312 гривень зуміла купити дитині на день народження планшет, батько все-таки повіз хлопчика до мами. Та ще й, на прохання програми «Один за всіх», за цією родиною зрештою стежитимуть соціальні служби області й району.

Батько, будучи одностайно засоромленим усіма експертами ток-шоу «Один за всіх», купив синові перший подарунок, футбольний м'яч. Але, вибачте, сцена, коли син із батьком грають у футбол посеред засніженого двору, викликає, м'яко кажучи, недовіру. Бо який ідіот буде грати у футбол на снігу? Це робилося явно на камеру.

Так само, як і зустріч хлопчика з мамою в тому самому «Домі пристарілих». Хоч би як автори цієї програми переконували в соціальній значущості свого проекту, дитина, на яку вивалюють шокуючу й, як на мене, геть непотрібну в такому віці інформацію про сексуальні стосунки батьків, ще довго не оговтається після своєї появи в ефірі загальнонаціонального каналу. І тут ідеться не про «деблокаду мозку», а про звичайну людяність. Якої дуже бракує всім соціальним ток-шоу. І не лише на каналі СТБ.

Фото: скріншот із онлайн-трансляції каналу «Еспресо»