ЛГБТ-спільнота з кожним роком стає дедалі помітнішою групою в українському суспільстві. І якщо 2015 року Марш рівності в Києві тривав, по суті, лише кілька хвилин і закінчився сутичкою, то нинішнього року прогрес України в питаннях толерантності відзначили і Amnesty International Ukraine, і Human Rights Watch.
Термін ЛГБТ-спільнота (LGBT-community, gay-community) почали вживати в США приблизно з 1988 року. Так намагалися відобразити розмаїття сексуальних і ґендерних культур, що можуть визначати особистість.
Іноді трапляється ще один варіант абревіатури – LGBTQ. Літера Q в ній позначає queer (квір) або questioning (під питанням) – людей, яким важко визначитися або які не зараховують себе до жодних із зазначених сексуальних або ґендерних меншин.
Людині, мало знайомій із темою, усі ці тонкощі можуть здатися або надто складними, або ж неважливими. Однак 31 березня 2010 року Комітет Міністрів Ради Європи ухвалив чинну для України Рекомендацію CM/Rec (2010) 5 «Про заходи з боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності». Хоч документ і має рекомендаційний характер, він спонукає до більшої обізнаності про ЛГБТ-спільноту.
У документі викладено бачення Ради Європи з питань протидії дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, а також окреслено, що можна розцінювати як «мову ворожнечі» (hate speech). Рада Європи визначає як «мову ворожнечі» таке:
Утім, можна говорити про позитивні кроки з погляду висвітлення теми ЛГБТ в українських медіа, уважає Тая Герасимова, координаторка інформаційного напряму «Інсайт» (громадська організація, що займається просуванням і захистом прав ЛГБТ-спільноти), головна редакторка Update.com.ua.
«Скажімо, нарешті більшість українських ЗМІ навчилася використовувати нейтральні терміни, – коментує експертка. – За моїм спостереженням, 2016 рік – перший рік, коли великі інтернет-видання перестали вживати термін “гей-парад”, а називали захід Маршем рівності чи гей-прайдом, як про це просили організатори впродовж кількох років. На жаль, принципами нескандальності керуються далеко не всі ЗМІ. Для невеликих сайтів ЛГБТ-тема все ще залишається чи не єдиною скандальною, де можна перекрутити факти чи заголовок для шаленої відвідуваності тексту».
Водночас ЛГБТ-тема з’являється досить рідко в українських ЗМІ, зазначає Тая Герасимова. Найчастіше про різноманітність сексуальності вітчизняні медіа пишуть ближче до прайду (влітку).
За словами експертки, у медіа публікують мало історій, які висвітлюють теми дискримінації на робочому місці, проблеми з документами (особливо трансґендерних людей). «На жаль, журналісти мало запитуютьу публічних персон –політиків, активістів, зірок шоу-бізнесу та інших щодо ставлення до ЛГБТ-людей. Такі прогалини у висвітленні теми випливають скоріше з низького рівня артикуляції сексуальності в українському суспільстві, – пояснює пані Герасимова. – Якщо подивитися на закордонні ЗМІ, то тему гомосексуальності там часто порушують під час обговорення інших питань стосунків між людьми, кохання, шлюбу, партнерських та сімейних проблем».
Кілька порад для журналістів, як писати про ЛГБТ-людей.
Також MediaSapiens пропонує вам пам'ятку про те, яких слів і виразів краще уникати, а які можна вживати.
Терміни, на які варто звернути увагу
Гетеросексизм – переконання, що гетеросексуальность – це єдина природна та соціально прийнятна форма сексуальності людини або що гетеросексуали мають певну перевагу над гомосексуалами.
Квір – термін для позначення всіх сексуальних і ґендерних меншин. Походить від англ. queer – дивний, своєрідний.
Біґендери – люди, які можуть змінювати свою ґендерну самоідентифікацію під впливом зовнішніх факторів. Наприклад, біґендер може відчувати себе то чоловіком, то жінкою незалежно від власної біологічної статі.
Сексуальна ідентичність – відчуття себе як індивіда з певною сексуальною орієнтацією.
ЛГБТ-спільнота – соціальна спільнота, що об’єднує лесбійок, геїв, бісексуалів і трансґендерів.
