Різдво - одне з двох найбільших християнських свят. От уже близько двох десятиліть воно є державним святом. Яким було воно цього року на нашому телебаченні - на провідних каналах? Тим паче після не лише провокаційного, а й відверто нудного телевізійного Нового року?

Святвечір, 6 січня.

Перший національний / «Ера». 18:00: «Урочисте богослужіння». 20:00: «Боже, Україну збережи!» Як на мене, така назва пасує більше до офіційно-державних, «політичних» свят. 03:00: художній фільм «Вечорниці». Зарахуймо? Решта - «День ангела», «На слуху», «Від першої особи», «Телеакадемія», «У гостях у Д. Гордона».

«Інтер». Телесеріал «Серафима прекрасна». Телесеріал «Мар'їна роща». Телесеріал «Віра. Надія. Любов». Художній фільм «За двома зайцями». Що з цього переліку є святковим, вирішуйте самі.

«1+1». Художні фільми - «Сам удома», «Сам удома - 2», «Аліса у Країні Чудес», «Касабланка», «Страсті Христові». Знову ж таки, важко сказати, що в цьому переліку такого вже святкового.

«Україна». «Говорить Україна». Телесеріали «Дикий» та «Друге повстання Спартака», художній фільм «Стій! Або моя мама стрілятиме», «Щиросердне зізнання». Й тут Різдво й не ночувало.

СТБ. Тут, як завжди, «Танцюють усі», а ще художній фільм «Тариф на кохання».

7 січня.

Перший національний / «Ера». 09:15: «Різдвяний подарунок». 10:00 - понад три години: «Урочисте богослужіння». 14:15: «Різдвяний концерт». 16:50: «Творчий вечір Олександра Злотника». 19:55: «Любомир Гузар». Дотичне до релігії, але чи святкове? 23:00: концерт «Україна колядує». Зверніть увагу: всі програми, що їх сяк чи так можна вважати за святкові, вийшли в ефір далеко від прайм-тайму.

«Інтер». 07:15 (який зручний час!): художній фільм «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», він же о 01:15 уже 8 січня. 09:00: «Різдвяне богослужіння». 02:55 уже 8 січня: «Час Різдва». Ото й увесь, як то кажуть, асортимент.

«1+1». 12:00: художній фільм «Карнавальна ніч». Ні, я не проти того, щоб на наших екранах з'являлися шедеври радянської кінокласики - тим паче справді шедеври й тим паче такі, що не несуть у собі суворої радянської ідеології, а, навпаки, заперечують надто вже ортодоксальні її прояви й глузують із них. Але коли ці, одні й ті самі, фільми виходять на екрани мало не щомісяця, а на новорічно-різдвяні свята перетворюються на обов'язкову програму з серії «я тобі поперемикаю», й так із року в рік, це вже занадто. Телевізійні консерви тривалого використання: ані фантазію напружувати, ані зусиль докладати; виставив в ефір набір класичних фільмів Рязанова та Гайдая - от вам і свято готове.

15:20: художній фільм «Подарунок на Різдво». Далі - фільми, фільми, фільми.

«Україна». Хіба що «Великий новорічний концерт» о 21:30 - новорічний, не різдвяний, але святковий! Різдво як «Новий рік для тих, хто проспав», «Новий рік дубль два».

СТБ. Ви будете сміятися, але «Танцюють всі». Понад шість годин поспіль - а отже, кілька випусків. Ви хочете переглянути якийсь один, що вам сподобався? Вмикайте телевізор і чекайте - може, пощастить. В анонсах випуски не зазначено - загальна наша традиція укладати не лише анонси, а й самі програми «для тих, кому байдуже, що на екрані».

Богослужіння й трохи фольклору в денний час - оце й усе різдвяне телеменю. Небагате, прямо сказати. Так і має бути - адже свято це релігійне? Стриваймо.

Чимало наших співгромадян їздять на Різдво до сусідніх країн - тих, що на захід від України. То вони там відвідують богослужіння й фольклорні фестивалі? Та нібито ні, зовсім не їх. То, може, це вони там - «віровідступники» й «нехристі католицькі», а в нас - країна православна (саме таку фразу доводилося чути в ефірі 7 січня, й не біда, що лише греко-католиків в Україні - кілька мільйонів)? Згадаймо тоді «Ніч перед Різдвом» Миколи Гоголя, згадаймо українські різдвяні традиції. Ні, зовсім не по-пуританськи відзначали Різдво на нашій землі споконвіку. Різдво - найбільш світське християнське свято, найбільш веселе. З нашого різдвяного телебачення цього не скажеш - і близько не скажеш.

Якщо придивитися, на Різдво наше телебачення ретранслює кілька ідеологем, на яких базується російська пропаганда.

Перша: «Їхнє Різдво - це наш Новий рік». Власне, це ще суто радянська ідеологема: саме так - як варіант Нового року - тлумачило Різдво в країнах Заходу радянське телебачення. І ще зверніть увагу: коли йдеться про «них», лунає слово «Різдво», коли про «нас» - у 90% випадків «Різдво Христове». Нібито це - щось геть неоднакове. Ніби це - щось засадничо інше. Нездоланну відмінність «нас» від «них», нездоланну прірву між нашими світами - от що навіює такий підхід. Так, не в лоба, не прямолінійно, майже не артикульовано, але від того надійніше навіює.

Друга - пуританство: радісні, позитивні емоції - мало не гріх.

Третя: святкувати Різдво можна лише в колективі, причому колективі ієрархізованому, яким і є сукупність прихожан. Священик промовляє, «народ» уважно й мовчки слухає та виконує все, що той звелів. Індивідуального святкування Різдва бути не може. Ба більше: не може бути індивідуальної віри, а може бути лише колективно-ієрархізована.

І чи не здається вам, що все це стосується не лише святкування Різдва й не лише віри: в такий спосіб нам навіюють бажані правила буття - зважаючи на роль і місце релігії та релігійних традицій у формуванні загальної поведінки? Чи не здається, що нам «легко й ненав'язливо» навіюють: чекати від життя позитиву, чогось радісного й приємного - то коли й не гріх, то вже точно щось неналежне? Чи не здається, що в такий спосіб нам навіюють заперечення індивідуальності й покірливість - не християнську смиренність, а саме покірливість? Бо християнська смиренність - це коли людина є внутрішньо, духовно вищою за те, чого вона не може змінити. Християнська смиренність - це внутрішнє відторгнення поганого, відмова наслідувати його у своїх учинках. Саме її, християнську смиренність, демонстрували за радянських часів народи країн Балтії - й дуже швидко очистилися від совка. А нам навіюють саме покірливість.

Різдво й узагалі віра - це лише в храмі посеред сотень і тисяч людей, під проводом владики. От вам і подвійна мораль: коли поводиря поруч немає, «коли Бог не бачить» - роби, що хочеш. Віра - це «помолитися-попоститися»; імплементації християнських цінностей у повсякденне життя наше різдвяне телебачення не пропонує, не показує, як це.

Чи не здається вам, що наше різдвяне телебачення, не усвідомлюючи цього, а просто за давньою звичкою, пропонує нам саме той погляд і на Різдво, й узагалі на світ, який проповідує Московський патріархат, чия належність до християнства - не за формою, а за змістом - викликає дедалі більше сумнівів?

А незначна кількість фольклорно-етнографічних концертів? Вона на такому тлі лише переконує: весь «індивідуальний» вимір Різдва - то давня минувшина, місце якій - музей.

Фото - inter.ua