Моніторинг висвітлення виборчої кампанії інформаційними службами всеукраїнських телеканалів проводився з 9 січня по 9 квітня 2006 року.

За цей час було опубліковано 13 тижневих оглядів, у кожному з яких розглядались найважливіші моменти понад 70 випусків інформаційних програм на 11 телеканалах. Об'єктами аналізу були інформаційні програми, що виходять у прайм-тайм:

Канал	Програма	Час виходу
Перший канал	Новини	21:00-21:30
Інтер	Подробности	20:00-20:30  (крім нд)
1+1	ТСН	19:30-20:00 (крім нд)
Новий	Репортер	19:00-19:15
ICTV	Факти	18:45-19:15 (крім нд)
СТБ	Вікна	22:00-22:30 (крім сб, нд)
ТРК „Україна"	Події	21:00-21:30 (крім нд)
5 канал	Час	20:00-22:00
НТН	Вчасно. Про головне	19:00-19:30 (крім сб, нд)
К1	Один день	20:30-21:00
Тоніс	24 години	20:45-21:15 (крім сб, нд)

а також інформаційно-аналітичні телевізійні тижневики „Подробиці тижня" („Інтер", неділя, 20:00), „ТСН - підсумки" ( „1+1", неділя, 19:30), „Факти тижня з Оксаною Соколовою» (ICTV, неділя, 18:45, програма почала виходити в березні), „Один тиждень. Вибори" (К1, неділя, 20:00).

У період 9 січня - 24 березня аналізу піддавались не лише сюжети, повідомлення та розмови у гостьовій студії, теми яких безпосередньо стосувались виборчої кампанії та організації виборчого процесу, але й інша політична та почасти економічна інформація, оприлюднення якої могло істотно вплинути на електоральні настрої. У новинах 25 березня - 9 квітня аналізу підлягали матеріали, присвячені перебігу голосування, підрахунку голосів, результатам виборів та пов'язаним із ними діям політичних сил.

Основні критерії, за якими оцінювалась якість новин - оперативність, точність, достовірність, актуальність, безсторонність, збалансованість, наявність прихованої реклами та маніпуляцій.

Частину виборчої кампанії, протягом якої здійснювався моніторинг, можна умовно розбити на чотири періоди.

І. 9 січня - 5 лютого. Інформаційні служби зосередились на політичних скандалах: газовій кризі та контракті з „Росукренерго", відставці уряду Єханурова тощо. Широко обговорювалась річниця інавгурації Президента Ющенка та установчі з'їзди низки політичних партій та виборчих об'єднань. У цей період у поданні скандальних і „пікантних" політичних тем почала виявлятись явна незбалансованість, яка, втім, не мала системного характеру. Часткове політичне позиціонування каналів відбулось у висвітленні голосування у ВР питання відставки уряду та її наслідків.

ІІ. 6 лютого - 5 березня. Виборча тематика в новинах поступово переважила загальнополітичну. Основними політичними подіями цього періоду стали розвиток газового скандалу, „маякова війна", спроби реанімації питання російської мови та закиди на адресу влади щодо будівництва ядерного сховища в Чорнобилі. Багато уваги приділялось проблемам організації виборів, а також установчим з'їздам політичних сил, формуванню виборчих блоків, агітаційним поїздкам представників політичних сил. У цей період більшість каналів виявили певний ухил на користь тих чи інших політичних сил, надаючи їм більший доступ до ефіру та особливо докладно висвітлюючи їхню діяльність.

ІІІ. 6-24 березня. Надзвичайно напружений період, коли практично всі політичні новини мали передвиборний підтекст. Телевізійні служби новин зазнали масованої атаки найрізноманітніших інформаційних приводів, штучно створюваних політичними силами. У новинах щодня з'являлась величезна кількість прихованої реклами, а деякі канали не соромились виділяти своїм „підопічним" до третини часу в інформаційних випусках та запрошувати їх до гостьової студії, навіть порушуючи звичний формат. Зважаючи на напруженість атмосфери, телеканали легко піддавались на відверті провокації.

IV. 25 березня - 9 квітня. День виборів та перші дні підрахунку голосів висвітлювались практично всіма телеканалами об'єктивно та збалансовано, хоча подекуди ще виявлялись певні політичні симпатії. Протягом двох тижнів після виборів інформаційний ефір більшості телеканалів очистився від прихованої політичної реклами, і тільки канали, що відкрито працювали на конкретні політичні сили, не перестали вести пропагандистську роботу, спрямовану на популяризацію тієї чи іншої конфігурації парламентської коаліції. Канали, так чи інакше пов'язані з партіями і блоками - аутсайдерами, надавали інформаційну підтримку спробам цих сил оскаржити результати виборів.

Проаналізуємо більш детально роботу телеканалів у кожний з зазначених періодів:

І. 9 січня - 5 лютого. Рішення Верховної Ради щодо відставки уряду Єханурова, що було, за версією опозиційної більшості, наслідком „злочинних" газових угод 4 січня, а за версією влади - передвиборною піар-акцією опонентів „Нашої України", спричинило широкомасштабну дискусію в суспільстві та політичних колах. У межах цієї дискусії більшість телеканалів виявила орієнтацію або на владний, або на опозиційний табір. Вона виявлялась у доборі політиків, запрошуваних до гостьових студій, у тональності подання новин, пов'язаних із перебігом політичного конфлікту, тощо (наприклад, на 5 каналі 12 січня з'явився - вперше за всю свою каденцію - Юрій Єхануров, аби спростувати закиди опозиції та врівноважити недавній ефір Юлії Тимошенко, що істотно зашкодив іміджу уряду). Дуже показовим було і сприйняття різними каналами самого факту відставки: ТРК „Україна", НТН та „Інтер" протягом кількох тижнів називали міністрів і Прем'єра „виконувачами обов'язків"; згодом міністри знову стали міністрами, а Єханурова послідовно називали вже тільки „керівником уряду". 5 канал, „1+1" і „Тоніс" прийняли офіційну позицію влади щодо нелегітимності відставки й залишили статус Прем'єра та міністрів незмінним; у решти каналів чіткої позиції щодо статусу „в.о." не було.

Опозиційні канали значно охочіше препарували конфлікти між владою і опозицією, ніж лояльні до влади. Зокрема, 12 січня, коли Президент заявив про відкликання свого підпису під Меморандумом про співпрацю з Партією Регіонів, канал НТН запросив Віктора Януковича до студії, аби він висловив свою позицію, тоді як Перший канал повідомив, цитуємо: „прес-служба Януковича розповсюдила заяву, в якій звинуватила Ющенка в порушенні свого слова" - не наводячи аргументації цього звинувачення.

Конфлікт довкола окупованих російськими військами кримських маяків, який отримав у ЗМІ назву „маякової війни", використовувався опозиційними силами, - передусім КПУ, ПСПУ та Партією Регіонів, - для рекламних заяв та критики на адресу влади, що нібито не зуміла належним чином вибудувати відносини з Росією. Опозиційні канали брали в цій кампанії активну участь. Наприклад, 16 січня маяк у Генічеську в сюжеті „Подій" ТРК „Україна" було названо „радіонавігаційною станцією ЧФ Росії" (для порівняння - Перший канал про це ж: „ЧФ захопив станцію „Марс-75"); у сюжеті НТН головну причину незаконного перебування російських військових на українських об'єктах було сформульовано так: „...за подіями "помаранчевої революції" припинилася робота українсько-російських міжвідомчих комісій. Саме вони, незалежно від зміни політичних режимів, розглядали взаємостосунки по ключовим напрямам..."

Лояльні до влади канали виявили незбалансованість у висвітленні sms-референдуму, організованого Союзом Молоді Регіонів України. Акцію, у назву якої було закладено потрібну організаторам відповідь - «За русский язык!» - «1+1» порівнював із „sms-виборами Президента України Віктора Януковича", проведеними фондом Павловського в Росії восени 2004-го. Втім, слід визнати, що в цей період робота провладних каналів та каналів медіахолдингу Пінчука була більш-менш збалансованою, а їх позиція у висвітленні міжнародних конфліктів (газового, маякового, згодом - переговорів щодо Чорноморського флоту) більш-менш об'єктивною і водночас патріотичною. Інформуючи про перебіг конфліктів, вони шукали шляхів для обстоювання національних інтересів, тоді як опозиційні канали зосередились на пошуку винних та ілюструванні програмної тези Партії Регіонів про необхідність розвитку „особливих відносин" із Росією.

Ще однією тенденцією, характерною для інформаційної політики НТН і особливо ТРК „Україна", було замовчування негативної інформації, пов'язаної з Партією Регіонів та її лідером. Це не стосувалось лише тем сіверськодонецьких „сепаратистів" та Колесникова, яким було створено імідж жертв політичних переслідувань. Коли 24 січня „Наша Україна" спробувала реанімувати тему судимостей Януковича, у програмі „Вчасно" НТН сюжет про це вийшов передостаннім із 12-ти, а ТРК „Україна" не дала інформації про це (на інших каналах заява Зварича стала топ-темою). Замовчуванню підлягала належність мера Алчевська, якого Президент назвав винним у комунальній катастрофі, до Партії Регіонів, а згодом, у березні - причетність цієї партії до штурму Податкової Академії в Ірпені.

Наприкінці січня маргінальні політичні сили почали активніше замовляти „презентаційні" сюжети на центральних каналах. Так, у неділю, 22 січня в програмі „Репортер" на Новому каналі з'явився прихильний сюжет про партію „Соціальний захист", що „планує відстоювати інтереси простих людей у всіх гілках влади". У студії 5 каналу дискутували лідери партії „Солідарність жінок України" Валентина Гошовська і партії „Європейська столиця" Лев Парцхаладзе. Великий сюжет у програмі „Час" було присвячено Консервативній партії Георгія Щокіна. В цей самий день у підсумковій програмі „Подробиці тижня" каналу „Інтер" вийшов сюжет про обсяги виборчих фондів та фінансову складову виборчої кампанії різних політичних сил, у якому Блок Юлії Тимошенко показали в найвигіднішому світлі: тимошенківці, мовляв, відмовляться від дорогої телереклами, а в їхньому штабі запроваджено режим суворої економії. Поза тим, у цей період випадки прихованої реклами були поодинокими.

Масовий відхід від принципів збалансованості можна було спостерігати 23 січня, в день річниці інавгурації Президента Ющенка. Більшість сюжетів розпочинались описом дня інавгурації (із використанням кадрів заповненого людьми Майдану Незалежності, присяги у Верховній Раді та інших урочистих моментів) із подальшим контрастним переходом до змалювання поточної ситуації. При цьому лояльні до влади канали більше наголошували на всенародній підтримці, яку Ющенко мав рік тому, тоді як опозиційні зосередились на контрасті між тогочасним і поточним ставленням до Президента.

Автори 7 з 10 сюжетів, присвячених річниці інавгурації, відмовились від принципу обов'язкового подання іншої думки, не подавши жодних коментарів протилежної сторони (представників опозиції). Єдиним винятком став сюжет у програмі „Вікна" СТБ, що містив синхрон представника Партії Регіонів Віталія Хомутинника. Таким чином, частина глядачів, що орієнтується на політичну позицію опонентів чинної влади, була позбавлена можливості сформувати своє ставлення до теми. Зовсім не було синхронів у оглядових сюжетах у програмі „Факти" на каналі ICTV та «Один день» на каналі К1. Більшість сюжетів було побудовано за принципом чергування тези й антитези, де теза висловлювалась через подачу синхрону або самого Президента, або Прем'єр-міністра, або (у випадку сюжету в програмі „ТСН" „1+1") інших представників влади, а антитезу озвучував автор сюжету, подекуди посилаючись на громадську думку, фахівців, соціологів, політологів або депутатів. При цьому конкретні джерела інформації не були вказані. В сюжетах каналів „Інтер" і ТРК „Україна" уся позитивна інформація про діяльність „помаранчевої" влади містилась в синхронах, а вся негативна - в авторському тексті. Діалогічна архітектоніка викликала у глядача враження, що позиції однієї людини (в цьому випадку - Президента) протиставлено більш репрезентативну громадську думку або висновки експертів.

На початку лютого частка новин, присвячених організації виборчого процесу, роботі Центральної виборчої комісії та соціальних інституцій, що забезпечували проведення виборів, істотно зросла.

ІІ. 6 лютого - 5 березня. У цей період телеканали остаточно визначились із стратегією висвітлення виборчої кампанії. Зокрема, Перший канал відмовився від конфліктних передвиборних тем та штучних інформаційних приводів, і в деяких випусках новин не було названо жодної політичної сили (або було лише одна-дві згадки), а політики давали коментарі лише щодо своїх професійних - але не партійних - обов'язків. На каналах ICTV, Новому і (значно меншою мірою) СТБ стало регулярним висвітлення політичної діяльності Народного блоку Литвина та партії „Віче".

У „Подіях" ТРК „Україна" в середині лютого з'явилась нерегулярна квазіаналітична рубрика, в якій відома журналістка, в минулому кореспондент російського ОРТ в Україні Наталія Кондратюк давала оцінку актуальним політичним подіям, подаючи їх у світлі, максимально вигідному Партії Регіонів. Фактично, це був єдиний зразок маніпулятивної аналітики а-ля „Проте" або „Епіцентр" зразка 2003-2004 років, що працював протягом парламентської кампанії 2006 року. Авторка не приховувала орієнтації на політичну та світоглядну позицію мешканців сходу та півдня України, озвучуючи програмні ідеологеми „регіоналів" про російську мову, НАТО, начебто заплановані владою фальсифікації виборів, начебто штучно створену Києвом економічну кризу тощо. Наведемо кілька зразків риторики пані Кондратюк: „Страждають від нинішніх російсько-українських стосунків ті, хто наповнює цей бюджет - робітники та селяни. Бо міждержавна політика за принципами "Казки про Лелеку та Лисицю" у підсумку має той самий висновок. Мовою оригіналу: "Как аукнется, так и откликнется" (17 лютого)... .„Комусь закортіло перекласти українською прізвища виборців, що нагадують російську мову"... „із списків, які має Центрвиборчком, взагалі кудись зникло більше 800 тисяч виборців, тобто більше 2%. Де вони? Невже за рік така кількість дорослого населення пішла у небуття?"... „Може, люди просто перелякалися, не хочуть ані посад, ані грошей, бо нинішня влада, доводячи власну легітимність, відкрила безліч кримінальних справ проти минулорічних членів виборчих комісій стосовно порушень" (15 березня). Характерно, що ця програма, витримана у стилі кучмівських „промивань мізків", спокійнісінько виходила до самих виборів і навіть після них, не зазнавши серйозної критики з боку громадських організацій, які спостерігали за виборчою кампанією.

В аналітиці каналу „Інтер", що на першому етапі кампанії зберігав нейтралітет і відносну об'єктивність, побільшало висновків, невигідних для чинної влади. На „Інтері" почали регулярно з'являтись представники Опозиційного блоку „Не Так!", складовою частиною якого була партія СДПУ(о), донедавна близька до власників каналу. Зокрема, майже щодня в сюжетах з енергетичної тематики з'являлись синхрони Юрія Бойка (треба сказати, що системно цьому політику віддавали перевагу і деякі інші канали, наприклад, ТРК «Ера», що практично не залишало сумнівів у «джинсовій» причині такої уваги до аутсайдера виборчої кампанії). „Інтер" постійно висвітлював рекламні акції та заяви блоку «Не Так!», а 5 березня в підсумковій програмі „Подробиці тижня" було здійснено спробу апології референдуму щодо НАТО, ініційованого СДПУ(о). Наведемо деякі цитати: „Iнiцiатива полiтична. Та коли мiльйони бажають визначити курс країни, таки мають право. Народ - джерело влади, - сказано в тiй же Конституцiї."... „Чи не варто їм таки дiзнатися, з ким хоче дружити i куди хоче йти український народ? Той самий, що є джерелом влади, i чиє слово не зможе зiгнорувати нi цей, нi наступний Президент чи парламент. Референдум - як спосiб визначити стабiльний стратегiчний курс країни".

У другій половині лютого в інформаційній програмі „Подробности" з'явився постійний дайджест із передвиборних повідомлень (3-5 речень + короткий синхрон), подекуди абсолютно рекламного характеру, і переважно таких, що не становили жодної пізнавальної цінності для глядачів. Доступ до цього ресурсу мали практично всі політичні партії, в тому числі маргінальні. Разом із тим, підвищену увагу канал виявляв до Юлії Тимошенко - лідера однієї з найпотужніших політичних сил, яка мала порівняно мало ефіру на інших центральних телеканалах. Широкий резонанс викликало інтерв'ю, дане каналові „Інтер" 2 березня екс-головою Державного управління справами, розшукуваним українським правосуддям Ігорем Бакаєм. Ця „спецоперація", на думку деяких провладних політиків, організована Віктором Медведчуком за участю впливових російських урядовців, здійняла цілу хвилю у ЗМІ та політикумі, кинувши тінь на оточення Президента та деяких міністрів уряду Єханурова.

5 канал, що у січні зосередився на конфлікті між владою та опозиційною парламентською більшістю, приділяючи особливо багато уваги висвітленню деструктивної ролі Блоку Тимошенко в поточній політичній ситуації, у лютому змінив стратегію і повернувся до боротьби проти Партії Регіонів, вдаючись до методів, апробованих під час кампанії 2004 року. Зокрема, тут частіше, ніж на інших каналах, з'являлась інформація про зв'язки ПР із криміналітетом, про причетність Ріната Ахметова до справи про вибух на стадіоні „Шахтар" тощо. Журналісти 5-го пильно стежили за Януковичем та його оточенням, не пропускаючи, як восени 2004 року, жодного „ляпу" чи обмовки (з іншого боку, 5 канал був єдиним, що всерйоз підняв тему участі ієрархів УПЦ МП у виборах у якості кандидатів та агітаторів від ПР). Очевидно, випади на адресу БЮТ припинились внаслідок вдалої інформаційної кампанії, що пройшла в тимошенківських та ідейно близьких до них ЗМІ, коли Петро Порошенко та керівники каналу були звинувачені в тиску на журналістів та відновленні кучмівських методів цензури й розправи з політичними опонентами. Ще одним наслідком цієї кампанії стало відсторонення від програми „Час" двох провідних ведучих - Романа Скрипіна та Данила Яневського, яких звинувачували (і небезпідставно) в упередженому ставленні до тих гостей студії, що є політичними опонентами „Нашої України".

У висвітленні центральними телеканалами головної політичної теми місяця - газових угод та  утворення спільного підприємства"Росукренерго" та НАК „Нафтогаз" - було немало слабких сторін. Так, наприклад, інформацію негативного характеру щодо засновників „Росукренерго" було дано в ефір із істотною затримкою, яку не можна пояснити нічим, окрім як небажанням зашкодити чинній владі. І навпаки, 13 лютого канал НТН оприлюднив неперевірену інформацію, що з'явилась у газеті „Коммерсантъ-Украина": начебто міністр палива та енергетики Іван Плачков визнав, що йому відомі українські засновники „Росукренерго", у розмові з Олегом Рибачуком. Ця інформація була спростована вже наступного дня в інших ЗМІ, але не на каналі НТН. Другу найважливішу політичну тему - „маякової війни" та переговорів щодо перебування в Україні Чорноморського флоту Росії - телеканали висвітлювали без особливих перекручень.

К1 запустив новий інформаційно-аналітичний проект „Один тиждень. Вибори". З'явився підсумковий тижневик „Факти тижня" на ICTV. Побільшало сюжетів, присвячених виборчим турне та агітаційним заходам політичних сил-претендентів на парламентські крісла. Наприкінці лютого було, нарешті, знято інформаційну блокаду з місцевих виборів, які найактивніше висвітлювались каналами ICTV, К1, СТБ і ТРК „Україна".

Доволі суперечливим було відображення в ефірі інформаційних програм результатів соціологічних опитувань, а також „соціологічного скандалу", що виник після публічних звинувачень Ірини Бекешкіної („Демократичні ініціативи") на адресу кількох створених „під вибори" псевдо-агентств, що надавали фальсифіковані результати, вигідні певним політичним силам. Розібратись у скандалі та визначити, чиїм даним варто вірити, намагались 5 канал та „1+1", тоді як інші канали переважно утримувались від цього, очевидно, не бажаючи підривати довіри глядачів до оголошуваних ними рейтингів політиків та політичних сил.

ІІІ. 6-24 березня. Протягом цих трьох тижнів інформаційні програми було б коректніше називати „інформаційно-рекламними", так багато в них було малоінформативних повідомлень приховано-рекламного характеру. Щодня у новини потрапляли мітинги, театралізовані акції, з'їзди та прес-конференції політиків. Найчастіше у такий спосіб ефір отримували Партія Регіонів, Наша Україна, блок „Не Так!", Блок Тимошенко, Народний Блок Литвина, „Віче", Блок Вітренко і Пора-ПРП, рідше - НДП, ПЗУ, УНБ Костенка-Плюща.

Інтенсивність обов'язкового згадування „своїх" партій на ТРК „Україна", ICTV і Новому каналі посилилась: практично в кожному випуску „Фактів" і „Репортера" фігурували Народний блок Литвина і „Віче" (або їх лідери), а в кожних „Подіях" виходило 2-3 сюжети, присвячені діяльності Партії Регіонів. Наприклад, 18 березня безпосередньо Партії Регіонів було відведено 3 сюжети, але незримо вона була присутня і в інших. Як от, у сюжеті про помилки у списках виборців кричущий „бєспрєдєл" влади ілюструвався на прикладі Михайла Рєзніковича, „директора театру" (він же кандидат до Київради від ПР, чого зазначено не було), який не знайшов себе у списках.

Канал „Тоніс" отримав попередження від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за приховану рекламу Партії Зелених України, однак до кінця виборчої кампанії приділяв цій політичній силі більше уваги, ніж вона об'єктивно заслуговувала (власник „Тоніса" Костерін у минулому був пов'язаний з ПЗУ). Наприклад, 20 березня наприкінці випуску програми „24 години", поміж економічних і розважальних новин, вийшов сюжет про трьох студентів, які вчинили провокацію у Верховній Раді від імені „зелених", через що їм загрожує відрахування з вищих навчальних закладів.

ТРК „Україна" остаточно зосередилась на новинах кількох східних областей, докладніше висвітлюючи політичні та передвиборні події Донеччини, Луганщини та Харківщини, ніж загальноукраїнські. Тим часом мовлення 5 каналу стало менш заангажованим, а ведучі програми „Час", скороченої до 1 години, всіляко підкреслювали свою безсторонність під час гостьових студій. Перший канал дотримувався нейтралітету, висвітлюючи теми, пов'язані з організацією виборів та політичну діяльність виконавчої й законодавчої влади, але обминаючи конфлікти, пов'язані з виборчою кампанією. Хоча й на Першому траплялись сюжети, які наводили на думку про їхню замовленість: наприклад, 12 березня вийшов репортаж про підпал агітаційного намету, протягом якого в кадрі майже постійно перебувала символіка Народного блоку Литвина.