ПРОЕКТИ
15:00
Вівторок, 20 Лютого 2018

Українська різанина бензопилою, або Про нових (і старих) жертв жовчних експертів

Моніторинг журналістських телерозслідувань на національних та регіональних каналах, 5–11 лютого 2018 року.
Українська різанина бензопилою, або Про нових (і старих) жертв жовчних експертів
Українська різанина бензопилою, або Про нових (і старих) жертв жовчних експертів

«Детектор медіа» публікує перший текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» складається з двох частин. Перша охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Викривач». Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112»), які, на жаль, припинили своє існування в телевізійному форматі. Другу частину присвячено аналізу трьох регіональних проектів, зокрема: «Нормально» (7 канал, Одеса), «Під прицілом» («UA:Суми», Суми) та об'єднаний відеопроект чотирьох регіональних центрів журналістських розслідувань (Кримський Центр журналістських розслідувань, Миколаївський Центр журналістських розслідувань, Агенція журналістських розслідувань «4-та влада» (Рівне) і Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», Київ), чиї телесюжети раніше виходили в рамках проекту «Слідство.Інфо», а з березня знову потішать свою аудиторію. Моніторинг складається з аналізу кількісних  показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Не впевнені, що це взаємно, але ми сумували за вами. Від часу нашого останнього моніторингу минуло вже півтора місяця, а ми досі прокидаємося серед ночі, обливаючись потом, із думкою: «Боже, я ж забув (забула) проаналізувати телерозслідування!» А тоді згадуємо: «Стоп, але ж проект завершено. Можна спати спокійно». І засинаємо з гіркотою в думках... Або YouTube (падлюка) підсовує нам якесь телерозслідування, ми за звичкою дивимося його і думаємо: «Блін, класно придумано, треба буде написати» чи «Йопересете! Та скільки ж можна! Ми ж по-людськи просили!» Але, схаменувшись, розуміємо, що це вже нікому не цікаво. Меланхолія й непозбувна бентега довго мучили нас, як ми колись — телерозслідувачів. Тому коли від «Детектора» надійшла пропозиція продовжити роботу, ми надихнулися. Однак, знаючи різну реакцію цеху на наші моніторинги, вирішили обережно запитати в колег у ФБ: «Чи варто? Чи є сенс? Як зробити краще?» Відповіді надихнули нас іще більше. Тому ми вирішили: моніторингу бути. Більше того, він розширюється. Тепер ми аналізуватимемо не лише загальнонаціональні, а й регіональні проекти — звісно ж, окремо, але не менш ретельно. У цьому нам допоможе ще один, третій експерт — Любомир Ференс, людина серед журналістів та експертів знана й шанована. Що в нас вийде? Читайте. Або ховайтеся. У нас усіх професійне захворювання — гастрит, тому жовчі буде чимало.

Дата моніторингу: 511 лютого 2018 року.

Частина 1. Загальнонаціональні розслідування у відеоформаті

 

«Гроші», «1+1»

«ЦРУ», «24»

«Наші гроші», «24»

«Викривач»

«Стоп корупції», 5 канал

«Схеми», «UA: Перший»

1. Актуальність теми (макс. бал =3)

2,4

2,5

3,0

2,3

1,5

3,0

2. Робота з джерелами (макс. бал =4)

2,3

2,5

3,0

2,5

2,0

4,0

3. Баланс / об’єктивність (макс. бал =3)

2,3

3,0

2,5

1,3

2,0

3,0

4. Повнота (макс. бал =6)

3,2

3,5

5,5

4,0

2,5

5,5

5. Візуальне та емоційне подання (макс. бал =6)

3,8

5,5

6,0

5,5

3,8

6,0

6. Етика та відсутність мови ворожнечі (макс. бал =5)

4,7

4,0

4,5

4,5

4,0

4,5

 

18,6

21,0

24,5

20,0

15,8

26,0

Ліричний вступ. Куди ж без нього. Аналізуючи розслідувальні телесюжети, які вийшли в моніторинговий тиждень, ми дивилися їх, як на запуск ракети Ілона Маска — з розкритим ротом, затамованим диханням і усвідомленням усієї важливості моменту. Враження були космічні. Окрім старих, ми відкрили для себе нові планети. І виявилося, що за своїми характеристиками вони часто нагадують уже знайомі нам небесні світила розслідувальної журналістики. Та після тривалої перерви і листування з журналістами ми також побачили в іншому світлі й давно відомі планети — наприклад, «Гроші» та «Стоп корупції». Чи то ми змінилися, чи то щось у лісі здохло, але вони таки намагаються робити щось схоже на розслідування. А це означає, життя на цих планетах все ж існує. А ми було подумали, що воно вимерло, причому безповоротно. Тепер його треба ретельно плекати, інакше його знову не стане. До справи!

«Гроші», випуск від 5 лютого 2018 року

Аналізований випуск програми «Гроші» здивував. Якщо раніше більшість сюжетів були просто поганими пародіями на розслідування, то тепер з'явилися промінчики надії. Ми не знаємо, добре це чи погано, паростки майбутнього формату чи залишки колишньої величі. Факт той, що у «Грошах» нарешті є ще оцінювати. Точно погано, що оцінки все одно низькі — даються взнаки вкрай низька якість, поспіх і банальні неточності. Ну, й вічні проблеми проекту — непозначені інсценування, чужі кадри невідомого походження й невиправна безграмотність ведучого та журналістів. Такі у «Грошей» (цитуємо) «роковІ» «ізумрудні» «брильянти». Ну, ті, що «фатальні» «смарагдові» «діаманти».

Але є дещо, що нам сподобалося. По-перше, випуск не відкрився беззмістовними словами та зворотами ведучого Олександра Дубинського. Вирішили одразу запуляти сюжет. Ніякий, але сюжет. По-друге, низькопробну розважалівку а-ля «хто що вдягнув», «по чому лабутени» і «хто з ким спить» розбавляють кволими спробами повноцінних розслідувань. Часто недо- і псевдо-, але розслідувань. З метою економії власних та ваших часу та нервів ми відтепер аналізуватимемо тільки їх, а шлак просто відкидатимемо.

Першим «грошорозслідуванням» була недолуга спроба відстежити, на що витрачає свої ранки мер Києва Віталій Кличко. За твердженням авторки, знімальна група «Грошей» цілий тиждень спостерігала, як столичний голова замість робочого місця проводив початок свого дня на велосипеді і в ресторанах. Запахло Михайлом Ткачем зі «Схем», подумали ми, але запах швидко вивітрився. Під час спостереження журналістка зайшла до ресторану, де снідав мер, і почала про щось його розпитувати. Голова столиці не на жарт розсердився і пригрозився вилити на голову непроханій гості чай. Нерозумно. Слава Богу, не вилив. Паралельно камера вихопила чоловіка, з яким сидів за столом Кличко, — мовляв, ага, так ось хто вирішує питання з Кличком. Але нам навіть не сказали, що це за людина! Навпаки, авторка адресує питання глядачам: «Хто цей чоловік? Може, ви його впізнАєте?». Сильно. Може, вам ще сказати, де він живе? Зверніться до колег. Вони вам підкажуть. Очевидно, в сюжету була якась мета, але ми її так і не зрозуміли. Хоча ні, ми дізналися, що мер Києва не поспішає на роботу і що він снідає. Інформативно.

Далі «Гроші» потішили нас сюжетом про шалені премії і виплати чиновникам у країні, де середній рівень достатку населення давно пробив європейське дно і стрімко прямує до африканського. Виявилося, що напередодні Нового року кілька міністерств виплатили заступникам по 100–300 тисяч гривень. Навіть хіт-парад склали, й очолило його Мінсоцполітики, де добре знають, чому німці їдять менше за українців. Плюси — в сюжеті багато експертів, коментарів, героїв. Але й багато цифр і сум. Варто було би зробити більше графіки і вказати на системність проблеми. Наголос на етиці — добре, але не завжди грає, бо вже не є новим і свіжим після Мальдів.

В іншому сюжеті журналісти розповіли про повернення в Україну Миколи Злочевського, міністра екології за часів Януковича, та його зв'язок із ТОВ, яке викупило 200 га землі на Волині. Де тепер «нібито» збирається видобувати бурштин. Інформація не є новою, бо й місцеві ЗМІ робили розслідування, і загальноукраїнські повідомляли про Миколу Злочевського. Журналісти знайшли засновника ТОВ, яке викупило землю, однак версії, озвучені в сюжеті, не було обґрунтовано ані доказами, ані коментарями. Ну, а іншу сторону ніхто й не питав — навіщо?

Останнім був дуже важкий, але потрібний сюжет про умови тримання у Веселовському психоневрологічному інтернаті в Запорізькій області. За словами журналіста, його запросили туди місцеві пацієнтки. Далі матеріал нагадував детектив. Знімальну групу зустріли вночі, провели всередину, посадили й почали розповідати про свої біди, а згодом — показувати приміщення. Жінки скаржилися на умови, харчування, порушення в інтернаті з боку директора. Найбільше нарікань було на те, що він краде в пацієнток гроші, а також забирає собі продукти й «гуманітарку». Журналіст резонно засумнівався у словах жінок, бо вони все ж таки перебувають у специфічному закладі. Тому знайшов колишню санітарку та поспілкувався телефоном із директором. Перша підтвердила сказане жінками, останній — заперечив. Таке враження, ніби сюжет готувався поспіхом, із коліс, одразу після поїздки. Хіба не очевидно, що потрібні коментарі владних структур, правоохоронців, експертів? Ми вже не кажемо про історію закладу — якщо там відбувається такий жах, то не перший день. Інформація так чи інакше просочилася б як мінімум до місцевих правозахисників чи журналістів. Жінки згадували про періодичні перевірки. Хто їх проводив? Якими були їхні результати? Багато емоцій і питань. На жаль, дуже мало відповідей. Серйозну тему зведено до чергової плюсівської «страшилки».

Висновок. Поливайте паростки. Не дайте їм зів'яти.

«Стоп корупції», випуск № 124 від 5 лютого 2018 року

Здивував нас і «Стоп корупції». У випуску «Космічні гроші» ми не побачили ані молодиків у фірмових вітрівках і з активістськими звитягами, ані традиційного «Стопкора в дії» з бравим керівником проекту та листівками, залишеними в парканах, ані експертів-журналістів-колишніх пасторів. Тільки розслідування, тільки хардкор.

Журналістка Наталія Мальцева намагалася розібратися, що відбувається зі спільним бразильсько-українським проектом «Циклон 4». Ідеться про космодром і запуски космічних ракет за участі конструкторського бюро «Південне». Цікава тема? Дуже. Хоча історія про завалений багатомільйонний проект («мова йде про мільйони», як сказано в сюжеті) звучала у ЗМІ ще в 2016 році. Питання забулося, але так і не вирішилося. Розслідування якраз на часі — після запуску Falcon Heavy доцільно порівняти успіхи новатора з нашими здобутками в галузі, яку в нас традиційно вважають сильною.

На жаль, виконання виявилося не на висоті. Сюжет не дав нам відповідей на жодне запитання — хто винен і що робити. Матеріал складався з нарізки чужих відео (переважно з конструкторського бюро — якого, невідомо), коментарів народного депутата Андрія Тетерука й аудіозапису розмови з виконувачем обов'язків директора конструкторського бюро «Південне» Олександром Дегтярьовим. Їх було багато. Ще більше було «мільйонів», «десятків мільйонів» і «мільйонів доларів» у стилі «найкращих» сюжетів «Грошей». Але чомусь не було нічого від Державного космічного агентства, на адресу якого лунало багато звинувачень, а ще — від підприємства «Дніпротяжмаш», якому теж закинули неякісну роботу. Вийшло «усепогано». З іншого боку, сюжет космічний уже тим, що обійшовся без стопкорівського «активізму», що зробило його схожим на журналістику.

Висновок. Це поки що «Циклон», а не Falcon Heavy.

«Наші гроші», випуск № 203 від 5 лютого 2018 року

Досить кумедним виявився випуск «Наших грошей» про «Ермітаж для "смотрящого": чому НАБУ прийшло до Кропачова». Кумедний ні, не роботою журналістки Надії Бурдєй, а діями «героя» розслідувань. Ішлося про обшуки Національного антикорупційного бюро у Віталія Кропачова («неофіційного куратора державного вугільного сектора»).

За словами Віталія Кропачова, причиною обшуків став випуск програми «Наші гроші з Денисом Бігусом». Але для того, щоби зрозуміти, про що взагалі йдеться, звісно ж, бажано переглянути відповідний випуск програми. Та де ж його шукати неуважному телеглядачеві? І тут на допомогу приходить ведучий. Уже на третій хвилині змученому здогадам глядачу пропонують сюжет-нагадування про те, про що, власне, мова. Упродовж семи хвилин нам показують нарізки з цього знакового випуску «Наших грошей» від 15 січня 2018 року. Кумедним є те, що фігурант розслідування Віталій Кропачов вимагає спростувати інформацію, якої не було озвучено в сюжеті, а саме — про постачання на вугільні шахти неякісного обладнання. І Надія Бурдєй береться розслідувати його зв'язок із фірмою «Тріалтрейд», де теж пройшли обшуки НАБУ і яку Кропачов вказав у вимозі про спростування. Зробити це їй вдається досить вдало, причому з використанням матеріалу попереднього розслідування. Вийшла така собі «матрьошка», коли з однієї теми вистрибує інша.

Трохи різонула тирада ведучого про Ріната Ахметова як «абсолютне зло» і небажаність появи нового «ахметова» в особі Кропачова. З одного боку, Денис Бігус попередив, що говорить не як журналіст, а як людина. З іншого — навіщо виправдовуватися? «Наші гроші» вже все довели своїми сюжетами. Виправдовування — це часто програшна позиція.

Висновок. Системно.

«Схеми», випуск № 160 від 8 лютого 2018 року

Випуск «Схем» складався з двох сюжетів. У першому Сергій Андрушко взявся за «недолюстрованих» — тих, кого люстрували-люстрували, але так і не вилюстровували. Журналіст знайшов Олексія Дніпрова, голову апарату Адміністрації Президента, Сергія Кузьменка, голову Кіровоградської ОДА, Сергія Дегтяренка, заступника держсекретаря Кабміну та інших. За часів Януковича вони всі працювали на посадах, які за законом наразі не дозволяють їм повертатися на держслужбу. Та в Україні важливі не закони, а ті, хто їх має втілювати. Чому? Бо всі фігуранти мають виправдовувальні листи-рекомендації або їх просто не звільняє Президент. Ну не звільняє — і все тут. Не хоче. А що, не можна?

Нам дуже імпонує вміння Сергія Андрушка допитувати своїх «героїв». Помітно, що він добре готується й завжди бере з собою підтверджувальні матеріали, в які можна тицьнути носом співрозмовника. І тоді надзвичайно цікаво, як у них починають бігати оченята, як вони починають плутати слова, як їх різко підводить пам'ять. Прискіпливо й майстерно.

Що не сподобалося? По-перше, особисто нам цікаво, а чим, власне, займаються ці недолюстровані? Ні, ми не про посади, а про зону їхньої відповідальності. Чим вони можуть «віддячити» тим, хто призначив їх на «жирні» місця в обхід закону про люстрацію? А ще здивував останній «герой» — голова судової адміністрації Зеновій Холоднюк. Нам показали його відповідь на запитання з інтерв'ю 2016 року, коли той уже відповідав, що, мовляв, «це вже нецікаво і це вже пройдений етап». А нам цікаво було би почути його думку зараз, коли минуло два роки. Він же досі «недолюстрований».

Другий сюжет — це розмова з італійським прокурором Джованні Кесслером. Те, що інтерв'ю брала Валерія Єгошина, нам не давали забути впродовж усього сюжету: журналістка в кадрі з'являлася майже так само часто, як усесвітньовідомий прокурор. І так, ми недаремно повторюємося.

Висновок. Високий старт.

«ЦРУ», випуск від 6 лютого 2018 року

Перший новачок нашого оновленого моніторингу — щотижнева програма «ЦРУ» («Центр розслідувань України»), яка ефірить на каналі «24».

«24» взагалі любить розслідування, але в цього проекту є власний оригінальний формат: ведуча Тетяна Мартинюк не просто анонсує та робить підводки до матеріалів, а й бере інтерв'ю у їхніх авторів. Так відео безпосередньо сюжету перебивається поясненнями у студії — щось на кшталт вставок Дениса Бігуса, тільки у форматі розмови ведучої з журналіст(кою). Оригінально й доволі вдало, оскільки співрозмовниці — ведуча й авторка сюжету Катерина Мітєва — трималися невимушено, а розмова протікала природно, без фальшивих здивувань і охкань, що одразу вбило би формат.

Це було про форму. Тепер про суть.

Цього тижня «ЦРУ» намагався розповісти глядачам про те, «хто наживається на конфіскованих на митниці товарах». Щоби з'ясувати це цікаве питання, журналістка Катерина Мітєва вирушила на Закарпаття. Виявилося, що тамтешня виконавча служба нібито роздає конфіскат не дуже зрозуміло кому, а згодом цим конфіскатом можуть торгувати. У виконавчій службі виправдовуються, що, зокрема, автівки йдуть на потреби армії і держорганів. Цієї інформації журналістка не перевіряє. У сюжеті багато інформації зі слів активістів, але відсутня робота з документами, реєстрами й запитами. Невже неможливо отримати акти передачі?

Багато ішлося про громадські організації-одноденки, які нібито отримують конфіскат, а потім зникають. Проте конкретики ми чомусь не почули.

Натомість нам детально розповіли, що безкоштовно конфіскат отримують благодійні фонди. Журналістка каже: зіставивши дані місцевих журналістів, вона виявила, що «ось цей фонд» отримав чимало, після чого показує екран комп'ютера. Змістовно.

Згодом з'ясовується, що «ось цей фонд» — це тернопільський благодійний фонд «Апостол», пов'язаний із радником очільника МВС. Цікаві факти, які виявила журналістка: по-перше, у виконавчій службі ніхто не контролює й не перевіряє, хто отримує конфіскат і як його використовує, а в окремих фондах не ведуть повної звітності; по-друге, конфісковані сигарети й алкоголь мають спалювати, але ніхто не знає, де це робиться. Ну і, ми так розуміємо, чи робиться взагалі.

Як і деякі їхні колеги, журналісти «ЦРУ» теж упевнені, що глядачі мають із перших кадрів знати, де відбувається зйомка і хто дає коментарі. Наприклад, коли нам показують Геннадія Москаля, всі повинні вмить здогадатися, де проходить зйомка і що каже голова облдержадміністрації Закарпаття.

Взагалі-то «конфіскатне» питання досить популярне в місцевих ЗМІ, зокрема, головними експертами в сюжеті виступили редактор видання «Трибуна» та редакторка газети «Сила народного контролю». Інших експертів «ЦРУ» вирішив не залучати.

У випуску, як і в багатьох колег по цеху, постійно з'являлися шматки нетитрованого, точно оперативного відео, а також багато кадрів із комп'ютерною мишкою, з якою журналістка час від часу проскролювала документи на моніторі.

То хто ж наживається на конфіскаті, спитаєте ви? Із сюжету ми цього так і не зрозуміли.

Висновок. Суперечливо.

«Викривач», випуск № 11 від 7 лютого 2018 року

Другим новачком серед проектів журналістських розслідувань, яким пощастило (чи не дуже) потрапити в наш моніторинг, став проект «Викривач». На сайті проекту можна прочитати про те, що наразі він у пошуку фінансування. І в нас закралася підозра, що на роль джерела фінансування аналізованого сюжету може претендувати конкретний «герой» матеріалу. Якщо, звісно, справа просто не в недостатньому професіоналізмі молодих журналістів.

Матеріал називається «Пекельні кухні, або Сосиска по-харківські», а його автор — Вадим Понька, якого ми раніше бачили в «Народній прокуратурі» на каналі «112».

Цього разу «Викривач» розповів нам про ситуацію навколо постачання харчування у школи Харкова. Якщо ви не знаєте назву, то зрозуміти, про яке місто йдеться, ви зможете нескоро. Автор починає з переказу історії матері-активістки, яка намагається перевірити якість закуплених продуктів харчування і знаходить там серйозні невідповідності, а також викриттів Харківського антикорупційного штабу.

Фішка програми — це робота журналіста в затемненому приміщенні й показ його з різних ракурсів. Помітно, що він має невеликий досвід роботи в кадрі, тому нервується. Але при цьому його чомусь багато. Він то стоїть, то сидить на дивані й гортає документи, потім щось там підкреслює. При цьому ноутбук від нього досить далеко, до нього реально треба тягнутися. Очевидно, цей фрагмент називається «робота з документами». Її, до речі, автор виконав якісно. Але може, краще було би витратити більше часу не на тривалі зйомки, а якісну інфографіку? Бо в сюжеті було багато інформації, цифр, журналіста й навіть бутерброд (!), а от візуалізації — нуль.

Там, де все ж таки спромоглися зробити графіку, наробили помилок. Скажімо, у слові «створено» точно немає двох «н». Невже ніхто не перевірив? Є лажі з начиткою — наприклад, дивовижна фраза «в конкурсі приймало підприємство». Мабуть, «брало участь»?

Не зрозуміло, чому цитати з російськомовного видання начитуються «російською». А якщо наступна цитата буде з Le Figaro, її начитають французькою? А тепер уявіть, що цитата — від китайського інформаційного агентства Сіньхуа!

А ще слід бути обережнішими з демонстрацією документів — коли кажеш про витяг із Єдиного реєстру, не можна показувати витяг із Youcontrol. Це трохи різні речі.

Із хорошого: загалом картинка була непоганою, є експерти, логіка викладу, але... Чому автор так і не дочекався Надії Тимофеєвої, королеви шкільного харчування в Харкові, для інтерв'ю? Не виловив її біля житла, роботи, як це вміють колеги з інших проектів? Чому не попрацював із районними управліннями освіти, які, за твердженням Департаменту освіти Харківської міськради, самостійно «цементують» відсутність конкуренції на ринку дитячого харчування? У них можна було би спробувати отримати інформацію про відхилення пропозицій конкурентів фірм Тимофеєвої.

Але найгірше інше. Ну дуже, просто дуже часто в сюжеті лунала назва однієї «фірми з литовським корінням», яка хотіла «зайти» на ринок шкільного харчування Харкова, але не змогла. Мовляв, її звідти викинули через махінації з вимогами до претендентів. Нам дуже довго розповідають про те, яка вона прекрасна, які якісні послуги вона надає, а для посилення ефекту навіть цитату Президента Петра Порошенка додають. Ось, маєте.

І в нас, і в інших глядачів може виникнути підозра, що сюжет ніби поділяється на дві частини: а) якісний опис власне проблеми і б) рекламної розповіді про конкретну фірму, яка ну просто геть не зацікавлена у виході цього сюжету. Ні-ні, ми розуміємо, що ображені конкуренти — це чудове джерело інформації, але їм за це дякують, а не вилизують.

Чи це по молодості?

Тож саме за цю, другу, частину ми ставимо «Викривачу» жирний мінус. Сподіваємося, це «нам просто такий випуск попався».

Висновок. Підозріло.

Частина 2. Регіональні розслідування у відеоформаті

 

«Нормально»

«Під прицілом»

Крим

Рівне

Миколаїв

«Свідомо»

1. Актуальність теми (макс. бал =3)

1,3

0,5

 

 

 

 

2. Робота з джерелами (макс. бал =4)

1,7

0,6

 

 

 

 

3. Баланс / об’єктивність (макс. бал =3)

1,2

0,5

 

 

 

 

4. Повнота (макс. бал =6)

2,5

0,6

 

 

 

 

5. Візуальне та емоційне подання (макс. бал =6)

4,2

0,9

 

 

 

 

6. Етика та відсутність мови ворожнечі (макс. бал =5)

2,8

4,3

 

 

 

 

 

13,7

7,4

 

 

 

 

Ліричний вступ. Регіональний. Ми прекрасно розуміємо, що в регіональних розслідувань є своя специфіка. Умови, за яких доводиться працювати журналістам у регіонах, часто дуже відрізняються від загальнонаціональних проектів. Як і можливості, технічне оснащення та джерела фінансування. Звісно ж, не в кращий бік. Попри це, ми вважаємо увагу до розслідувань на місцевому рівні цілком виправданою. Сподіваємося, наш аналіз допоможе побачити їхні сильні та слабкі місця, а також тенденції розвитку. А оскільки цей регіональний моніторинг перший, ми дозволили собі писати розлого й детально. Так буде не завжди — лише в дуже специфічних і цікавих випадках.

«Під прицілом», випуск від 8 лютого 2018 року

Розпочинаємо наш регіональний аналіз із програми журналістських розслідувань «Під прицілом», яка виходить щочетверга на сумській філії Суспільного мовника.

Сідаючи до перегляду програми, ми мали високі очікування щодо її якості. Адже часто доводилося чути, що сумська філія Суспільного мовника є однією з найкращих. А екс-гендиректор Сумської ОДТРК Микола Чернотицький нині є членом правління ПАТ «НСТУ» й відповідає за розвиток регіональних мовників. Та після перегляду програми стає зрозуміло, що реформувати там треба ще багато чого. Сумські розслідування стали для нас справжнім шоком.

Випуск програми «Під прицілом»від 8 лютого складається з двох сюжетів, які зачіпають одну й ту ж тему — масове вбивство собак у Сумах. Після перегляду першого журналістці хочеться поставити одне-єдине запитання: «Що це було?!» Майже 17 хвилин першого сюжету — суцільні інтерв’ю, які просто «ліпляться» один до одного начитками та стендапами авторки. У цьому розслідуванні відсутній базовий принцип — сторітелінг (оповідування), драматургія, тобто історії як такої немає. Не кажучи вже про те, що розслідування мало би відповідати на базові запитання: як або яким чином і хто?

Початкова третина сюжету — це коментарі місцевих жителів та волонтерів, які емоційно розповідають про отруєння собак невідомою речовиною. Особливо кумедним виглядає запитання журналістки до методистки дитячого садочка, коло якого теж знайшли отруту: «Це не ваші співробітники розсипали?» Так і чекаєш, що та відповість: «Так, це ми зробили»! І тоді розслідування можна вважати завершеним.

Далі логічно було би пояснити, що ж це за отрута, від якої гинуть собаки. Однак журналістка навіть не намагається цього зробити. Натомість нам пропонують двохвилинний коментар першого заступника керівника місцевої Сумської прокуратури, який можна звести до фрази — «перевірка триває».

Після цього йдуть кадри подій літа 2017 року, коли в Сумах теж загинули собаки. Невже зимові та літні події якось пов'язані? Можливо, за ними стоять одні й ті самі люди?  Ми, як і глядач, цього не зрозуміли. Глядачам нагадують про опубліковане в інтернеті влітку листування у вайбері мешканців одного з будинків, які нібито планували труїти тварин. Замість піти до цих людей, журналістка знову обриває тему й перекидається на нову: мовляв, собак у Сумах убивають тому, що там немає відповідного притулку. А насамкінець — репортаж про місцевого, який убив собаку.

Слухайте, що це було? Чи то «собача» тема явно не зайшла, чи то текст сюжету ніхто не читав перед монтажем, чи то авторка дуже поспішала.

До речі, кілька слів про її численні стендапи. Вона знімає їх то на міських вулицях, то за комп’ютером, то ще десь без будь-якої прив’язки до місця чи подій.

То хто ж усе ж таки труїть собак у Сумах? Ніхто не знає і знати не хоче.

Стоп. Може, на це питання все ж таки відповість другий сюжет під назвою «Вбивства собак і квартира есбеушника. Як пов’язані?». Назва натякає глядачеві, що вся ця історія якось пов’язана із працівником українських спецслужб!

Насправді єдине, що поєднує цей сюжет із попереднім, — це листування у вайбері жителів сумського будинку по вулиці Петропавлівська, 73, які нібито в закритій групі планували вбивство тварин. Підозра журналістки падає на жительку Анну Крамар, яку сусіди начебто називають організаторкою злочину. Повіримо на слово журналістці.

Далі в сюжеті відбувається надзвичайно крутий поворот, ми би сказали, віраж. Журналістка раптово забуває про собак і про тих, хто стоїть за їх отруєнням. Тепер «розслідується» факт проживання Анни Крамар та її чоловіка Володимира Бойка у відомчій квартирі СБУ, яку обласне управління надало своєму працівнику Олексію Задорожному. Як доказ проживання інших людей у відомчій квартирі СБУ наводить «злочинне» листування у вайбері. А самій перевірити квартиру слабо? Наприкінці сюжету журналістка у стендапі офіційно звертається до керівника обласного СБУ із закликом провести перевірку факту проживання чи непроживання їхнього співробітника у квартирі. Бо майже 30 тисяч сумчан стоять у квартирній черзі.

Хух... За п'ять хвилин — отруєння собак, відомчі квартири, СБУ, квартирна черга і все-все-все. А результат? Пшик.

Висновок. Дивна суміш. 

«Нормально», випуск від 6 лютого 2018 року

Наступний у нашому аналізі — проект відділу розслідувань «Нормально» на 7-му каналі (м. Одеса). Власником каналу є відомий український бізнесмен сирійського походження Аднан Ківан. Варто зазначити хорошу динаміку, монтаж і роботу журналістки. Сюжет важко назвати розслідувальним, це радше розгорнутий репортаж. Він порушує важливу соціальну тему.

Йдеться про події півторарічної давнини в селі Лощинівка — вбивство восьмирічної Ангеліни Мойсеєнко, в якому підозрюють місцевого жителя. Після цього страшного злочину в селі спалахнули погроми ромів і ті згодом були змушені покинути свої домівки.

Плюс журналістці: вона підкреслює, що звинувачений має як ромське, так і болгарське коріння та змалку живе в селі.

У Лощинівці журналісти беруть коментар у восьмирічного хлопця Валентина, який нібито брав участь у погромах. Обличчя неповнолітнього не закрите, й не факт, що батьки давали дозвіл на зйомку, як цього вимагає закон. Взагалі постає запитання: чому коментар беруть лише в дитини, а, наприклад, не в його батьків, із якими він прийшов? Тому що дитину легше «розкрутити» на потрібний коментар? Хлопець узагалі розуміє, що це за запитання?

Щодо обвинуваченого у вбивстві Михайла Чеботаря, то журналістка Марія Ковальова каже, що у його справі «чорна діра», її перекидають із суду до суду. Але… попри цю «чорну діру», дізнаються нові подробиці в захисника Чеботаря. До речі, адвокат нібито не з дешевих і нібито взявся захищати звинуваченого, тому що той очевидно не винен. Бо, скажімо, захисник каже, що під нігтями вбитої не було слідів ДНК обвинуваченого. І справжній убивця ходить на волі. А як же журналістський баланс? Його очевидно не вистачає. Де коментар, принаймні, представників Ізмаїльської поліції чи інших правоохоронних органів?

Два роки тому представники місцевої прокуратури стверджували, що стосовно Чеботаря є достатньо вагомих доказів його провини. ЗМІ також писали і про знаряддя вбивства — викрутку, яку знайшли у ймовірного вбивці, і його куртку, яку знайшли неподалік від місця злочину. Ці факти чудово би врівноважили адвоката підозрюваного. Та про них забули.

Плюс назагал журналістці, яка продовжує висвітлювати цю непросту ситуацію і розібратися в ній. Однак відсутність балансу підштовхує до думки про тенденційність у висвітленні проблеми.

Висновок. Неоднозначно.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Любомир Ференс, медійний експерт. Колишній журналіст програм розслідувань «Знак оклику», «Тендер News» та «Слідство.Інфо». Переможець національного конкурсу журналістських розслідувань (2014), фіналіст конкурсу професійної журналістики «Честь професії» (2013, 2014). Наразі працює редактором та ведучим на «Громадському радіо» і ведучим прямих ефірів на телеканалі ATR.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: постер фільму «Техаська різанина бензопилою»

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1205
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
Опитування
/
Результати


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
Ні, не користуюсь!
Не знаю що таке push-сповіщення
Інше або коментар:


Чи користуєтеся ви зараз
на будь-якому сайті
push-сповіщеннями?

Так, користуюсь!
16.9% (13)
 
Ні, не користуюсь!
54.5% (42)
 
Не знаю що таке push-сповіщення
26.0% (20)
 
Інше або коментар:
2.6% (2)
 
Загалом відповідей: 77
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop