ПРОЕКТИ
14:00
П'ятниця, 29 Вересня 2017

«Крякнуті», або Скільки ще можна красти чуже? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 11–17 вересня 2017 року

«Детектор медіа» публікує двадцять п'ятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.
«Крякнуті», або Скільки ще можна красти чуже? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 11–17 вересня 2017 року
«Крякнуті», або Скільки ще можна красти чуже? Моніторинг журналістських телерозслідувань, 11–17 вересня 2017 року

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Серед стійких міфів, що ніяк не помруть у головах телерозслідувачів, один із найживучіших — міф про те, що вони мають священне право «позичати» й використовувати чуже, не запитуючи дозволу, при цьому з легкою душею видаючи його за своє. На це грішать усі аналізовані нами проекти. Безсоромно крадуть усе — ідеї, кадри, тексти, сюжетні лінії, дані, навіть графіку. Парадокс, але найчастіше це роблять ті, в кого найбільше ресурсів — і технічних, і людських. Реально, за це треба жорстко карати. І реакцією колег, і гривнею. Ми можемо карати хіба що балами, що й робимо — не без задоволення. Бо «крякнуті» розслідування — це вже занадто.

Дата моніторингу: 11–17 вересня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Гроші», випуск № 242 від 11 вересня 2017 року


 

Серед найзатятіших порушників заповіді «Не вкради» — плюсівські «Гроші». У них «позичене» є практично в кожному сюжеті. Ми робимо логічний висновок, що це не випадковість чи недогляд, а свідоме рішення. Рішення, погодьтеся, парадоксальне для студії зколосальними можливостями — хоча би з погляду архіву та знімальної техніки. З іншого боку, в підході «Грошей» до наповнення своїх випусків дивує не лише це. Аналізований нами випуск, можна сказати, хрестоматійний для розуміння, що нині являє собою проект «Гроші» і що з ним негаразд.

Після обнадійливого старту десятого сезону проекту ми сподівалися побачити щось, як мінімум, не гірше від попередньої випуску. Однак на нас чекало гірке розчарування. Спершу нас спробували полякати сюжетом про ядерну кризу навколо КНДР — таким собі жахастиком про ймовірну Третю світову війну. Власне, чому світову? На щастя, обійшлося без порад про те, де шукати найближчі бункери. Натомість зосередилися на дотичному скандалі з Україною — матеріалі в авторитетній «Нью-Йорк Таймс» (у «Грошах», до речі, «Нью-Йорк Таймс» — це він. Газет, видань. «Чи правий “Нью-Йорк Таймс”?» — запитують вони) про те, що технології для виробництва своїх ракетоносіїв Північна Корея могла отримати від України. Глядачам пообіцяли, що «Гроші» відкриють «нові, нікому не відомі подробиці скандалу навколо продажу ракет КНДР» і що вони («Гроші») «провели ядерну експертизу зброї КНДР». Звучало круто — особливо про ядерну експертизу. Вийшло як завжди.

Що ми побачили? «Гроші» традиційно нарізали чужі відео та фото, жодного разу не позначивши, чиї вони. Запитали в колишнього конструктора двигунів, а нині директора Павлоградського хімічного заводу Леоніда Шимана, на чому північні корейці запускають свої ядерні боєголовки. Той авторитетно заявив: «Це не наше. Швидше за все, російське».

Щоб додати авторитету, взяли коротенький коментар у Миколи Маломужа, екс-голови СБУ (важлива деталь: цього разу він був у штанях). А щоб додати ексклюзивності, сказали, що їм вдалося (очевидно, ціною неймовірних зусиль) «знайти» його. І це дивно, тому що насправді знайшли Миколу Маломужа ще місяць тому зовсім не «Гроші» — ще з початку серпня на сайті «ТСН» можна прочитати детальну інформацію про ракети й сам скандал (тут і ще раз тут).

Сенсація? Ексклюзив? Не смішіть штани Маломужа. Це ж «Гроші».

Наступним був широко анонсований сюжет Сергія Мальнева про СБУ й те, що вони займаються «не безпекою, а бізнесом, і що слухають зараз всіх, окрім бандитів», як авторитетно висловився ведучий програми Олександр Дубінський.

Погодьтеся, складний для ілюстрації сюжет. Але вихід є! Коли не маєш що показати — показуй нарізку відео з інтернету! Про прослуховування і стеження. Про НСРД, одним словом. Не знаєте, що це таке? Дивіться сюжет «Грошей», десь посередині вам розшифрують цю абревіатуру, але не пояснять суті й механізму явища. І все це — вкупі з чужими кадрами й уривками відео інсценувань зі старих сюжетів.

Слід віддати авторові належне — він розшукав людей, які не побоялися розповісти про те, що їх «слухають». І так, це не лише депутати — хоча без них було б не так цікаво. Серед жертв — жінка, в якої непрості стосунки з колишнім чоловіком. Вона переконана, що він заплатив гроші, щоби прослуховувати її телефон, і навіть, за її словами, відверто їй про це заявив. «Он знает всё, даже разговоры с мамой», — після цих її слів будь-які інші докази, самі розумієте, зайві.

Ну а використаний у ролі експерта й жертви «прослушки» чи то «відомий», чи то «скандальний» «журналіст-розслідувач» (уявляємо зараз реакцію деяких колег) Володимир Бойко — це теж «вагомий» доказ, що СБУ справді слухає всіх і вся. До речі, Бойка чомусь знято у шпигунському стилі, але при цьому названо. Гм... Оригінальний прийом.

При цьому «відомий» і «скандальний» озвучив і ціну «прослушки» — 100–300 доларів. На жаль, «Гроші» не взялися перевірити тезу «журналіста-розслідувача» на практиці. А могло вийти гарно й сердито. Бюджет реально невеликий. Епізод із прослуховуванням телефону, наприклад, Олександра Дубінського або Олександра Ткаченка просився сам. Але ні.

З іншого боку, навіщо зайвий раз витрачатися — адже й ослу ясно, що, за ідеєю, їх та власника каналу й так прослуховують.

Є в сюжеті й переваги. По-перше, автор знайшов час і бажання звернутися із запитами до правоохоронних структур, щоб отримати кількісні дані про прослуховування. Цифр йому не дали. Та він здійснив розумний обхідний маневр і знайшов цю інформацію в апеляційних судах України. Нам показали відповідну інфографіку — на жаль, без повтору телеглядачеві її було сприйняти важко. Бо це просто карта з цифрами. А можна було зробити красиво.

На нашу думку, загалом потенційно бомбову тему не розкрито. На превеликий жаль.

Наступний сюжет — про обсмоктану тему так званих євроблях — автомобілів з іноземною реєстрацією, які заполонили українські дороги, та спроби їхніх власників завадити уряду якось упорядкувати це явище. (На диво неоперативно, плюсівців ще попереднього тижня випередили журналісти «Народної прокуратури».)

Олександр Дубінський одразу ошелешив нас заявою, що, «як виявилось, за появу кожної з цих машин на вулицях наших міст Державна фіскальна служба брала хабар в розмірі 200 євро». Чи почули ми згодом докази цього твердження? Або хоча б згадку про нього в самому сюжеті? Звісно ж, ні.

Тему так званих євроблях, так само як і «Народна прокуратура», «Гроші» не розкрили, але обмежилися розбором тексту «сенсації» — так і не підписаного меморандуму між власниками «євротачок» і владою. Начебто надтаємного документа, який отримали плюсівці з невідомих джерел. Присутність у кадрі пана Юрчишина — одного з лідерів автопротестувальників і безпосереднього учасника переговорів — натякає нам, що це за невідомі джерела. Хоча ми можемо помилятися.

Ще цікавіше, що коментує ситуацію з європейськими автівками політолог. Із таким самим успіхом у сюжеті про КНДР можна було взяти експертом ФОПа з ринку. Він теж багато знає. Так тримати.

Між оцінюваними сюжетами було кілька перебивок — про парламентську книгарню з книжками начебто сепаратистського змісту (критерії оцінки автор запропонував сам), про махінації з банківськими картками з непозначеними інсценуваннями й чужими кадрами, опитуванням зірок про те, чий Крим, та про депутатські канікули. Запам'ятався саме останній матеріал. Журналістка запитувала в кулуарах ВР у народних депутатів про їхній відпочинок. Вразив, по-перше, загальний рівень грамотності авторки («Лазурний берег Франції та княжество Монако» замість «Лазуровий берег Франції та князівство Монако». Ну правильно, це ж українська мова. Просто міняєш «слон» на «слін»). По-друге, ми побачили купу знайомих неплюсівських кадрів — скажімо, вілли Сергія Льовочкіна у Франції. Звісно ж, непозначених. Ну і по-третє, на нас чекала мегасенсація у стилі «Грошей» — фотографія зі спини жіночки «ну дуже схожу на Юлію Володимирівну», яка летіла за кордон. Фото показали, Тимошенко, по суті, не запитали, чи вона на тому фото. То навіщо було його показувати? Не оцінюємо, бо нічого спільного з розслідуваннями ці перебивки не мають. Але якби оцінювали, було би погано.

Насправді сенсацією випуску можна вважати вибачення «Грошей» перед нардепом Назаром Бабенком за те, що вони приписали йому неіснуючого сина-мажора. Ведучий не без очевидного єхидства пообіцяв, що в подальшому матеріали про Бабенка міститимуть винятково «факти і докази». А решта сюжетів? Може, варто поширити це правило на всю свою «продукцію», єхидно запитаємо й ми.

Останній сюжет був як цвях у наші сподівання на якісний сезон «Грошей». Олександр Дубінський заявив, що реформи, які проводяться сьогодні, спрямовані «на скорочення кількості українців». На підтвердження тези видатного знавця реформ глядачам показали сюжет про медичну реформу. Журналістка поїхала в село, назву якого ми почули тільки коли вона викликала «швидку», щоби перевірити, як надають медичні послуги. За збігом обставин, авторці якраз стало погано, тому виклик був, звісно ж, не інсценований. Карета їхала понад 70 хвилин. Медпункту в селі немає, замість лікаря героїчна жіночка з власним набором невідкладної допомоги. А медреформа зробить ситуацію ще гіршою. Більше з цього сюжету нічого не можна взяти.

Плюс — що виїхали до людей. Мінус — що цим обмежилися й не взяли коментарів, не пояснили, яка саме реформа очікує на медичну сферу. І взагалі, зняли таку собі страшилку.

На завершення ведучий чомусь заявив, що програма «Гроші» поважає закони й перетинає кордони комфорту тільки у корупціонерів. На жаль, зону комфорту глядачів вони перетинають мало не щотижня...

Висновок: іноді випуски «Грошей» треба розміщувати в рубриці «страшні серіали».

«Наші гроші», випуск № 184 від 11 вересня 2017 року

 

Похвалимо «Наші гроші з Денисом Бігусом». Бо заслужили. Ми рідко роздаємо дифірамби, але цього разу не можемо стриматися. Глядачі побачили бомбовий сюжет Аліси Юрченко «Міністерство винагород: як пиляють мільйони на преміях Мін'юсту» про державних виконавців, які законно отримували за свою успішну роботу фантастичні премії, але, схоже, змушені були ними ділитися.

Суть така: для стимулювання роботи виконавчої служби Мін'юст заохочував її працівників преміями — 2 % від суми, яку було повернуто державі. Якщо сума велика, то й премії виходять мільйонні. Ніби все правильно, але ж це Україна. Завжди знайдеться спосіб щось «нахімічити».

Авторка зацікавилася тим фактом, що перед отриманням чималеньких премій держвиконавці Андрій Незаровець та Максим Борейко (нині вже колишній) в один день і в одному місці виписали довіреність на такого собі Миколу Лисенка, який отримав доступ до їхніх рахунків і міг знімати звідти гроші. Підозру також викликає той факт, що мультимільйонні борги виконавці стягнули з державних підприємств — фактично «прогнавши» гроші з одного місця в інше. При цьому знявши свій законний відсоток. Усе це ну просто дуже схоже на відкати начальству за нараховані премії.

На жаль, ми не знаємо, звідки Аліса Юрченко отримала цю сенсаційну інформацію, це важливо, але в будь-якому разі підтвердила вона її блискуче — знайшла буквально всіх (окрім Миколи Лисенка) і змусила відповідати на гострі запитання. Жирні плюси за наполегливість і системність у роботі. У сюжеті сподобалося буквально все, а особливо хочемо відзначити вдалу інфографіку.

Дотиснула журналістка після виходу сюжету й самого міністра юстиції. На прес-конференції Павло Петренко обіцяв перевірити факти, викладені в сюжеті «Наших грошей», і надати інформацію.

Уже 15 вересня «Наші гроші» повідомили про обшук Національного антикорупційного бюро у приміщенні Державної виконавчої служби. Більше того, зреагував уряд — максимальний розмір премії держвиконавцям обмежили.

Висновок: якісно і люто — напалмом. Браво.

«Схеми», випуск № 142 від 14 вересня 2017 року

 

«Схеми» відкрили новий телевізійний сезон чітким позиціонуванням свого проекту: «високопосадова корупція, хитросплетення інтересів у верхівці влади, темне закулісся української політики, приховане від суспільства» — це ми цитуємо ведучої Наталки Седлецької. Пересічних українців, схоже, глядачі в сюжетах «Схем» побачать нескоро.

Шкода. Бо фізії деяких політиків починають уже відверто набридати. Хтось навіть скаже: «Яка різниця, на скільки нагрішила людина — на двісті років чи на триста? Стільки не живуть». І ні, питання не в тому, щоб не показувати високопосадовців, а в тому, щоби показувати, як їхні дії безпосередньо впливають на життя середньостатистичних українця та українки.

Та це філософія. Тепер до фактів. Схоже, одним із улюблених персонажів «Схем» поступово стає мер Києва Віталій Кличко. Цього разу Михайло Ткач та Максим Савчук у сюжеті «Чартер для трьох» показали, як столичний міський голова літає приватним літаком у товаристві забудовників. Зокрема, Кличка помітили з нардепом і номінально екс-президентом Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» Максимом Микитасем. Вони разом летіли з Неаполя. Серед інших, на борту також був іще один цікавий персонаж — екс-нардеп і забудовник Вадим Столар. «У експертному середовищі (гм...) його називають сірим кардиналом Києва», — пояснили нам.

І так склалося, що всі ці люди абсолютно випадково опинилися в одному місці у потрібний час і мали можливість обговорити свої питання. Які? Можна припустити.

Наприклад, «Укрбуд» давно вляпався у скандал навколо зведення комплексу «Сонячна Рів'єра» на лівому березі Києва. У березні 2017 року «Схеми» навіть робили сюжет на цю тему (а ми давали йому оцінку).

«Схеми» ставлять логічні запитання: 1. Чи був такий переліт заздалегідь спланованим? Відповідь: із боку Кличка — не факт. Із боку забудовників — імовірно. 2. Хто платив за переліт і чи скористався чиєюсь «гостинністю» мер Києва? Відповідь: очевидно, забудовники. Чи сплатив за свій переліт Кличко? Імовірно, так.

Питання номер три. Мабуть, головне. Чи доведено факт корупції? Мабуть, ні. Вибачте.

Точно доведено, що Кличко курить.

Подібний за драматургією і другий сюжет випуску — «Закулісся української політики. Таємний фуршет у лісі». Сергій Андрушко розповідає про зустріч у резиденції «Залісся» Президента Петра Порошенка з депутатами зі своєї фракції та іншими відданими «бійцями». Різонуло, що «Схеми» в цьому сюжеті використали титр «Відео з youtube». Автор також каже, що нардепи приїхали продемонструвати «відданість новому Президенту України». Тобто? Відколи це він «новий»?

Виловили тих, хто їхав до «Залісся», перевірили, чи задекларовані їхні автівки. А потім взялися за те, що саме з резиденцією і чому її досі не перетворено на національний парк. Про те, що, власне, відбувалося в резиденції, якось забули. Мабуть, не дізналися. Як завжди, повеселила охорона.

Ну і ще одне — в сюжеті дуже багато телефонних інтерв'ю. Навіть із юристкою. А зустрітися? Поговорити наживо? Ще ніби не дуже холодно надворі.

І, зрештою: що ж було в лісі? Покажіть фуршет. Той, що, за словами деяких учасників, був скромний. Чи стояли на столі кошики з цукерками «Рошен»? Цікаво все ж таки.

Висновок: не докопали.

«Стоп корупції», випуск № 105 від 16 вересня 2017 року

 

«Стоп корупції» вперто продовжує робити інформаційні матеріали про діяльність громадського об'єднання, а не журналістські розслідування. Цього разу активісти вирушили у Глибоцький район Чернівецької області цікавитись вивезенням лісу.

Одразу зазначимо, що тема ця справді важлива — як і в ситуації з незаконним видобутком бурштину, проблема незаконного вивезення карпатського лісу нікуди не зникла попри гучні заяви й декларації на найвищому рівні. Катастрофа триває, і «Стопкор» — один із небагатьох, хто знову порушує цю тему.

Та це один із небагатьох плюсів сюжету. Далі все традиційно.

«Силовиків Чернівецької області постійно ловлять на хабарах». На заднику — якісь нерозбірливі заголовки. Але звучить круто.

Глядачам уже навіть не титрують лідера десанту Роману Бочкалу. Його, як Бетмена, знає весь світ. Та й роль у них, у принципі, однакова — народного месника, який несе справедливість у маси й карає поганців. Тільки Бетмен застосовує силу сам, а Бочкаламен має для цього численну групу підтримки у фірмовому одязі. Ну й він поки що не такий багатий, як Брюс Вейн.

Цілий автобус активістів «Стопкору» гасає районом — рушає в райвідділок районної поліції, на базу, де звозять деревину, до Чернівецької обласної держадміністрації.

Під час справжньої чоловічої розмови активістів із правоохоронцями Бочкаламен дуже мімімішно робить селфі. В іншому епізоді він суворо наказує місцевому підприємцю приїхати на базу, фамільярно йому тикаючи.

Саме на базі, де зберігається ліс для вивезення, і відбувається центральний епізод сюжету — за участі правоохоронців, місцевого бізнесмена й активістів «Стопкору». Документів на ліс у бізнесмена немає, натомість є спецзасоби і зброя, активісти кричать, волають, знімають і змушують поліцію щось робити. Десь так.

Автор матеріалу Артем Лагутенко каже про «чисельні докази, зібрані активістами “Стопкору”», після чого нам показують... чужі відео, відео погроз, зборів громадян.

Де журналістика? А, ось! У районі з'являться ще чотири осередки руху «Стоп корупції».

Інший сюжет, думали ми, про «Таємниці криворізьких рудників» (ну так він називався). Помилилися.

Початок інтригував — нас повідомили, що охоронці з ПАТ «Суха Балка» забрали дрон у знімальної групи «Стоп корупції» на чолі з журналісткою Лілією Ткачук. Підприємство спеціалізується на видобутку залізної руди. І наприкінці 2016 року в нього закінчився термін дозволів на роботу. Журналісти приїхали перевірити, чи тут досі працюють. Але весь сюжет обертається навколо викраденого квадрокоптера. Схожа ситуація траплялася з «Нашими грошима», але тоді ми, принаймні, розуміли, про що йдеться. А тут неясно взагалі нічого!

Наприкінці сюжету нам пообіцяли, що готують «ексклюзивне розслідування про те, чи законно працює підприємство». Деталі — в наступному випуску програми. То навіщо був сюжет на 5 хвилин? Тут навіть оцінювати нема що...

Далі — традиційна рубрика «Стоп корупції в дії» для тих, хто «в темі» і стежить за всіма сюжетами й думками журналістів «Стоп корупції» в минулому, теперішньому й майбутньому.

Серед перлів — шматок про статки Олега Рафальського і його «карєру» (так написано). Як завжди, найцікавіший епізод — коли активісти серед білого дня приходять під чийсь будинок, дзвонять у двері, там нікого немає, й вони лишають там аркуш із повідомленням про те, що вона корупціонер. Круто. Цікаво, от якщо хтось серед білого дня прийде в квартиру до активіста, подзвонить у двері, там нікого не буде, і йому залишать аркуш із повідомленням, що він корупціонер — це те саме?

Але — ура! — є нова тенденція — Бочкаламен частіше в кадрі й більше обіцяє. «Ви Мене знаєте, Я даю гарантію, всі ЗМІ, Ми зробимо». Поводиться майже як депутат. Ох, чує наше серце, що не дає йому спокою бойовий шлях деяких колишніх колег.

Висновок: ми нарешті зрозуміли. Певно, «Стоп корупції» орієнтується переважно на членів свого руху. І робить сюжети виключно для них. А ми просто випадкові перехожі, які можуть краєм ока глянути на те, чим займається організація.

«Слідство. Інфо», випуск № 143 від 13 вересня 2017 року

 

Аналізований випуск «Слідства. Інфо» складався з двох сюжетів. Перший стосувався притягнення до кримінальної відповідальності нардепів — теми, яку зробила особливо модною Генпрокуратура на чолі з Юрієм Луценком.

Олена Козаченко взялася розповідати про народного депутата Євгена Дейдея і його проблеми із законом. Нагадаємо, в липні 2017 року подібний сюжет із тим же героєм робили «Наші гроші» (наша оцінка сюжету тут). Тоді це було актуально, адже парламент саме провалив голосування про зняття депутатської недоторканості з нардепа. Чому «Слідство. Інфо» повернулося до цієї теми?

Мабуть, тому що розкопали кримінальну справу 2012 року, за якою Дейдей проходив за розбійний напад. Судимість було знято напередодні виборів. У сюжеті — багато нудних синхронів із датами й назвами статей від прес-секретаря Суворовського районного суду Одеси. Є «позичене» відео. З цікавого — розмови з переляканими жертвами злочину, які й чути більше не хочуть про цю справу і просять дати їм спокій. Як і сам нардеп.

Насправді епопея щодо набуття депутатського мандату Євгеном Дейдеєм триває ще з квітня. А про кримінальне минуле Дейдея більше казав і нардеп Ігор Луценко, який торкнувся і фактів можливого незаконного набуття депутатського мандату.

Другий сюжет — «Безсмертний ФОП» — розповів нам про підприємця, який вигравав тендери й отримував багатомільйонні підряди від влади Ірпеня, хоча за рік до цього помер. Про події ми дізнаємося на тлі суду над першим заступником мера Ірпеня Дмитром Христюком, чиї підписи стоять під угодами з «живим мерцем». Вийшло атмосферно — навіть із цвинтарними хрестами.

У червні 2017 року про надзвичайно успішного покійного ФОПа повідомляло видання «Громада Приірпіння». У статті є і світлини могили підприємця, й документи. Щось подібне ми бачимо в розслідуванні Максима Опанасенка, який показує нам їх із екрана телефона та ноутбуку (це тепер мода така). Автор також поцікавився у Христюка його статками і знайшов іще двох підозрілих підприємців. Підставні фірми отримали «кілька мільйонів гривень». А це скільки? Цікаво.

Висновок: мало свіжого. Розуміємо, осінь, фрукти й овочі відходять, але...

«Народна прокуратура», випуск № 146 від 16 вересня 2017 року

 

«Справа про комерційне використання суду». Після перегляду цього сюжету «Народної прокуратури» хочеться відмовитися від усіх тих реверансів, які ми робили в бік цього проекту раніше. Бо нам соромно. Як соромно має бути й авторам цього «шедевра». Матеріал має відверті ознаки замовності, й ми маємо повне право говорити радше про ймовірне «комерційне використання телебачення», а не суду.

Про що матеріал? Про так званий вертолітний майданчик Януковича в центрі Києва. Ще в 2014 році «Наші гроші» писали про комплекс «Парковий» і зв'язки його фірми-власника з екс-президентом. На початку серпня 2017 року «Парковий» арештували.

Та, схоже, комусь вдалося переконати «Народну прокуратуру», що насправді «Парковий» — це класна штука, а суди погані, бо арештували майно та ще й передали його держкомпанії для комерційного використання (чи не передали? бо підприємство каже, що ні).

У сюжеті ретельно описано всі чесноти «Паркового», це ціла екскурсія й розповідь про його користь для міста. А Янукович — то вертолітний майданчик, а не комплекс, який під ним. Тривалий рекламний ролик переривають хіба що гнівні випади на адресу ворогів і дивовижні пасажі про речі, які нічим не підтверджені або звучать вкрай абсурдно.

Наприклад, така фраза про власника «Паркового», нібито кіпріота: «Справжній він чи номінальний, можуть встановити хіба що правоохоронні органи». Смішно.

Або ось іще. Адвокат «Паркового» каже, що по Києву вже ходять якісь люди, які пропонують взяти в оренду приміщення в комплексі. І, мовляв, у них серйозний «дах». Хто? Не скажу. Хто ці люди? Не скажу. Але все це дуже серйозно.

У сюжеті просто скажена кількість цитат із документів. І все це з новою графікою, яка, нам здається, не краща за попередню. Ну й не обійшлося без улюбленого нашими розслідувачами «відео з Youtube».

Висновок: у нас лише одне запитання: які нині розцінки?

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в «Corruptua». Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: rajdhonota.com

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1756
Переглядів
Коментарі
Володимир
18:25 / 05 Жовтня 2017
Переглянув сюжети Слідства.інфо. Як на мене, незаслужено занизили їм бали. Обидві теми, на жаль, актуальні. Якщо вже хтось щось про когось знімав, то немає нічого поганого в тому, що інші піднімають цю тему з новими фактами. Не всі ж люди переглядають всі розслідування на всіх телеканалах. Не зрозуміло чому занизили етику. Не зрозуміло чому занизили баланс. Джерела в сюжеті Опанасенка опрацьовані досить сильно. Висновок: схоже, що у авторів моніторингу поступово проявляється професійна деформація :)
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop