ПРОЕКТИ
14:30
П'ятниця, 18 Серпня 2017

Велика калюжа, або Куди може сісти журналіст зі штативом. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 серпня 2017 року

Велика калюжа, або Куди може сісти журналіст зі штативом. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 серпня 2017 року
Велика калюжа, або Куди може сісти журналіст зі штативом. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 7–13 серпня 2017 року

«Детектор медіа» публікує двадцять другий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Хоча проект «Гроші» досі не виходить в ефір і (contra spem sperum) готує нам «бомби» на вересень, його дух стійко ширяє навколо конкурентів. Плюсівські журналісти (а особливо «грошенята») давно мають звичку... як би це м'яко висловитися... гіперболізувати події. Погане робити страшним, страшне — жахливим, тисячі — мільйонами, а мільйони — мільярдами. Тепер ця тенденція перекинулася й на їхніх колег. Замість інформації нам наганяють туман зі стьобу і псевдосенсаційності, який легко розсіюється при аналізі голих фактів. Тим більше, що їх часом узагалі немає. Зате є багато авторських оцінних суджень. А факти й судження, погодьтеся, різні речі. Навіть у суді, не кажучи вже про якийсь там моніторинг.

І так, окрім «Грошей», досі не ефірить «Слідство. Інфо». Тому наш моніторинг знову куций. Такий собі Тиріон Ланістер. Маленький, але кусючий.

Дата моніторингу: 713 серпня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Схеми», випуск № 140 від 10 серпня 2017 року

 

Для початку філософський відступ. Наболіло.

Після невеличкої відпустки повернулися в ефір «Схеми» й одразу кинулися в бій, запропонувавши глядачам та експертам страву з багатьма новими і старими інгредієнтами. За нові ми їх похвалимо, а за старі пожуримо.

Почнемо з останніх. Очевидно, у «Схемах» є редакційне рішення не говорити про маленьку людину. Якщо корупція — то найвищого ґатунку, якщо жертва — то... ну, в принципі, можна й без неї. Не нам судити, правильне це рішення чи ні, але воно дедалі сильніше впливає на програму.

Можливо, через це проект відверто загруз у світі декларацій і вперто не хоче спускатися на грішну землю. І якщо раніше, коли сюжети були новаторські, рівні й потужні, це посилювало «Схеми», то тепер це перетворило програму на речитатив — накатані схеми сюжетів, де немає героїв і жертв, а є лиш журналісти й чиновники. Питання, які вони порушують у передачі, — надважливі. Але так само важливо розвиватися і змінюватися в манері подачі. Цього не відбувається. І це тим більше дивно, що інші проекти шукають і знаходять нові форми подачі матеріалу та урізноманітнюються (узяти хоча б малі форми ведучого «Наших грошей» Дениса Бігуса).

Перший сюжет аналізованого випуску мав назву «Поліцейські під прикриттям». Силовиків «Схеми» довбуть давно, послідовно й заслужено. Цього разу Катерина Каплюк узялася перевірити статки працівників Департаменту захисту економіки Національної поліції України — колишнього сумнозвісного Управління боротьби з економічними злочинами. На початку — купа чужих кадрів. Їх так багато, що хотілося перевірити, чи це справді «Схеми». Далі — все традиційно. Купа всього, а звідки — пояснює експерт. Авторитетний колега-журналіст. Ніби все правильно, тільки от, чесно, хочеться прози. Реальної жертви. Яка би розповіла, як саме так звані правоохоронці з неї здерли гроші. Переконливо, емоційно.

Важко знайти? Безперечно. Чи було б цікавіше і зрозуміліше, звідки в колишніх убезівців гроші? Та сто відсотків! А без жертв сюжет, на жаль, схематичний і не викликає жодних почуттів. Чули, знаємо. І що?

Другий сюжет — «Добові мрії» — нагадував науково-фантастичний твір, причому не через політ фантазії автора, а через неймовірність ситуації. Максим Савчук розповів нам про добові, які отримав директор державного авіабудівного заводу «Антонов» Олександр Коцюба. А це 500 доларів на день, або 50 тисяч доларів за рік. Ого, скажете ви, все ясно. Намалював і поклав собі до кишені. Ну, каже автор, і я так подумав. А раз подумав, отже так і є.

Щоби перевірити свою версію, журналіст шукає когось рівноцінного і не знаходить. Тоді він бере інтерв'ю в самого директора й кілька разів ставить йому одне й те саме запитання — на що пішли гроші. Той відповідає: на виконання функцій директора. Це не відповідь, я не розумію, парирує Максим Савчук. Олександр Коцюба каже: та ні, все зрозуміло. Гра триває деякий час — звісно ж, перемагає хитрий журналіст, який, так би мовити, підловив директора.

Не зовсім. Нам, наприклад, абсолютно зрозуміло, що хотів сказати директор. Бо його, на відміну від журналістів, не пригощають чаєм-кавою. Навпаки, під час переговорів із потенційними партнерами, пригощати доводиться йому. Вечеря з випивкою (це ж бізнес) у ресторані кількох людей за 500 доларів — це багато чи мало? Середньо, якщо чесно. І якщо директор відзвітувався перед бухгалтерією за витрати чеками, де питання? Зрештою, це можна перевірити.

А так — звинувачення на межі фолу. Старі прийоми не спрацьовують. Походеньки зі штативом на спині в кадрі — це вже олдскул. Мабуть, настав час вилазити з кабінетів — і своїх, і чиновницьких.

Висновок: лідер не той, хто стоїть на місці. Лідер той, хто на крок попереду.

І ще одне. Ми журимо «Схеми» не тому що вони погані, а тому що хочемо, щоб вони ставали кращими.

«Стоп корупції», випуск № 99 від 7 серпня 2017 року

 

Хто вміє дивувати, то це проект «Стоп корупції». Ми постійно критикуємо його за багато різних речей, але автори знову й знову примудряються знайти нові способи засмутити глядачів і експертів.

У першому ж стендапі сюжету «Великі комбінатори» журналістка Анастасія Глуцька обіцяє розповісти нам про новітні технології рейдерських захоплень. Після чого йде новітній режисерський хід — довжелезна нарізка фото з інтернету. Так-так, не відео, а фото. Фото, які не мають жодного стосунку до теми сюжету. І до України. А й справді, як покажеш рейдерство? Навіщо довго думати і заморочуватися? У Ютубі хрін знайдеш — які ключові слова вбивати? Не Річарда Ґіра ж із фільму «Красунечка» з Джулією Робертс показувати! Хоч він і рейдер. Вбиваємо в пошук «рейдерство» і натискаємо «зображення». О! Точно! Ці самі картинки! Вгадали.

Ну а далі глядача бомбардують фактами, картинками, цифрами, юридичними термінами й особливо назвами. «ВТ Інвест Україна», агрокомпанія «Агрорегіон Козелець», ТОВ «Данівське», агрохолдинг «Мрія». Стоп, «Мрія», «Мрія». Десь чули. Там же ціла історія, і не все так просто й однозначно. Та ну його! Це довго.

Каша на екрані й каша в голові. У результаті авторка виходить на Антирейдерську комісію й антирейдерський закон. І зауважує, що насправді «випадків рейдерського захоплення майна стало в десятки разів менше» — менше, ніж коли? І в чому тоді новітній метод?

Загалом сюжет — це поверховий огляд без заглиблення в самі рейдерські схеми, які були би зрозумілі глядачеві і які нам обіцяли розкрити. Тему зіпсовано. Хоча вона насправді хороша. І актуальна.

Другий сюжет має назву «У пошуках клименківських скарбів». Лілія Ткачук обіцяє розповісти про всі таємниці мільярдів екс-міністра часів Януковича і члена його ближнього кола Олександра Клименка. Для цього вона використовує чуже відео, стару й давно озвучену інформацію й непогану інфографіку (рідкісний для «Стопкора» випадок) про схеми колишнього головного податківця.

Авторка авторитетно заявляє, що їй вдалося ідентифікувати всі об'єкти нерухомості, куди вклав свої гроші Клименко, й розкрити особливості фінансування медіахолдингу «Вєсті». Останнє — найцікавіше, тому що українським правоохоронцям не вдається зробити це вже третій рік. І якщо «Стопкор» їм у цьому допоможе, честь йому і хвала. Але... про це нам обіцяють розповісти наступного разу. Сподіваємося, такої амнезії, як у «Грошей», коли анонсований сюжет так і не потрапляє в ефір, тут не буде.

Розлогі теми, за які взявся цього разу «Стокор», для нього нетипові. Ми звикли до формату «від малого до великого», а не «від великого до малого». Якщо ж це принципова зміна, має бути ґрунтовне переформатування. Дивимося.

Наприкінці випуску — традиційна рубрика «“Стоп корупції” в дії», розрахована на власних активістів. Глядачі, які не в темі, нічогісінько не зрозуміють. Активісти там, активісти тут, усіх познімали, всі повтікали і позвільнялися. Ми трохи в курсі, тому частково допетрали.

Висновок: масштабні теми вимагають масштабного підходу.

«Народна прокуратура», випуск № 141 від 13 серпня 2017 року

«Народна прокуратура» не втрималася й пішла у мейнстрим. Команда трохи з запізненням, але взялася за тему невиходу на український ринок великого ірландського бюджетного авіаперевізника Ryanair. Вийшло довго й нуднувато. Сюжет побудований просто — інформація, тоді синхрон експерта, який каже, що це означає і як воно насправді. Слів експерта ніхто не перевіряє. А нащо? Він же оперує такими словами, як «наскільки я пам'ятаю» тощо.

Хронометраж сюжету — 31 хвилина. З них майже чотири, тобто більше 10 % — це вступ-анонс! Для чого?

Власне, саме експерт, керівник інфраструктурних проектів Українського інституту майбутнього Володимир Шульмейстер, підказує головну тезу — про те, що в київський аеропорт «Бориспіль» ірландців не пустив олігарх Ігор Коломойський і його авіакомпанія МАУ. Щось таке ми вже чули, а от побачити хотілося б більше. Особливо доказів. Замість них багато журналістки, багато різноманітних коментарів і мало власне журналістської аналітичної роботи.

Окремий мінус за «приймуть міри». Азаров далеко, Аваков навіть не намагається. Будь ласка, будьте грамотнішими.

Висновок: факти в студію, будь ласка! Факти!

«Наші гроші», випуск № 179 від 7 серпня 2017 року

«Наші гроші» взялися за соціальну тематику — медицину. Звісно ж, із корупційною присипкою.

Скажемо чесно: ми любимо таку тематику. Вона близька людям, і вони чудово розуміють, про що йдеться. Це той ідеальний випадок, коли не треба майже нічого пояснювати, бо й так усе зрозуміло. Глядач співпереживає і миттєво асоціює себе з героями. У даному разі — з героїнями.

Може, саме тому ми покладали особливі надії на сюжет Лесі Іванової.

Журналістка показує огидну побутову корупцію, про яку всі знають, якій усі потурають і яку побороти найважче. Як приклад вона бере столичний міський пологовий будинок № 2 і вустами своїх співрозмовниць озвучує, хто, скільки, кому і за що там платять. Зі звичними, але від цього не менш жахливими подробицями — про ставлення, техніку, так звані благодійні внески, персонал тощо. Даруйте за банальність, але риба, як відомо, гниє з голови. Так авторка виходить на головну лікарку Тетяну Пехньо, прискіпливо дослідивши її декларацію. Багатства її родини не те щоби вражали, але вони достатньо серйозні, щоб викликати обґрунтовану підозру.

Журналістка дуже сильно попрацювала з людьми. А от із формальним боком справи вийшло гірше. Не перевірено слова лікарки про благодійні внески (через запит), видатки з бюджету на лікарню (запит), немає чиновників від міського департаменту охорони здоров'я (коментар).

Цікавішим, але менш дослідженим персонажем сюжету був керівник Київської міської лікарні № 8 Анатолій Пілецький із його мільярдами гривень у валюті в банку. Знайшли його автопарк, хороми, позначені в декларації як недобуд. І знову замість запитань цікавилися в лікаря, чи можна йому їх поставити. Та можна! І навіть треба!

Наприкінці матеріал приправили позитивчиком — про конкурс із обрання керівниці «Охматдиту», який неочікувано виграла людина з регіонів, а не «своя». Із самою новою керівницею не спілкувалися, використали чуже відео. Ну, може, цього й достатньо.

Висновок: легко й доступно, але дещо сумбурно й неґрунтовно.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: УНІАН

Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
2931
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop