ПРОЕКТИ
13:56
Середа, 21 Червня 2017

Новомова, або Інформація для втаємничених. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 5–11 червня 2017 року

«Детектор медіа» публікує вісімнадцятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.
Новомова, або Інформація для втаємничених. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 5–11 червня 2017 року
Новомова, або Інформація для втаємничених. Моніторинг журналістських телерозслідувань, 5–11 червня 2017 року

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112 Україна»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

СК говорив про Р і ЧОЕ, НГ про ВККС, НП про нардепа СМ, СІ про МСП, а С про ГПУ й НАБУ з ВК. Ну ви все зрозуміли, правда ж? Як не зрозуміли? Так журналісти ж уже стільки разів вам про це розповідали! Ви ж дивитеся всі випуски їхніх програм! Як це — не дивитеся? Гм, дивно. Для кого ж вони тоді працюють?

Минулого тижня розслідувальні матеріали подекуди нагадували фейсбук-простір, який давно вже замінив для багатьох реальність. У вас є френди, які завжди лайкають ваші дописи, а незгодних можна легко вичистити. Ідилія. Теми в тих, хто лишився, спільні, й ви розумієте одне одного з півслова. Та чи стосується це телебачення? Чесно? Не дуже, друзі, не дуже.

Дата моніторингу: 5–11 червня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Стоп корупції», випуск №90 від 5 червня 2017 року

Приводом для заголовка й порушення проблематики став феєричний титр у першому сюжеті «Стопкору». Спробуємо відтворити. «Ігор Лавриненко, аналітик офісу ефективного регулювання БРДО». Зізнайтеся: хто з вас знає, що таке БРДО? Тепер уявіть, що ви телеглядач, дивитеся на цей титр і чухаєте потилицю. І ні, ви не лізете в «Ґуґл» шукати розшифровку цієї абревіатури, яку до того часу вже давно забудете. Бо сюжет такий цікавий, що аж страх!

Журналіст Артем Лагутенко вирішив розвінчати міф про ліквідацію в Україні монополії на операторів реєстраторів розрахункових операцій. Ці реєстратори на кожному касовому апараті України запровадили в 2013-му, а операторів фактично призначили. Відтоді дані з реєстраторів про всі касові операції автоматично передаються фіскальній службі. А та нібито все фіксує. Щоби торговці не приховали від держави зайвої копійки.

Автор пояснив, що свого часу «банда Януковича» монополізувала ринок, щоби щороку здирати з торговців, яких змушували платити за реєстратори, понад 100 мільйонів гривень. Цікаво, що серед інших злочинну схему йому допомагає розкрити така жертва режиму, як Василь Горбаль, який ніколи не був у Партії регіонів, не представляв її в парламенті, не очолював Київської міської організації регіоналів і не керував при Януковичі Львівською ОДА. Янголятко, геніальний банкір та фінансист і міцний господарник. Як синхрон чомусь використано шматок давнього інтерв'ю Горбаля іншому каналу. Зі «свіжаком» не склалося.

Артем Лагутенко наполягає, що корупційна схема збереглася досі. Він бере перелік теперішніх операторів і нібито обходить майже всіх (повіримо йому на слово). Більшість за юридичними адресами відсутні. Отже, «скомпромеНтовані» (начитку автора збережено). Інших вдається знайти. Але все погано. Висновок автора: «банда Януковича» досі наживається на старих схемах.

Другий сюжет випуску авторства Наталії Полинкової розповідає про корпоративний конфлікт навколо Черкасиобленерго та його керівництва. Про це вже багато говорилося в ЗМІ. І це добре, бо без інших медіа зрозуміти, про що сюжет, спершу неможливо. А після ознайомлення з бекґраундом стає очевидним, що від «Стопкору» ми нічого нового не дізналися.

Наприкінці випуску — інспекція сюжету річної давнини про «дерибан землі» в Чорноморську від Анастасії Глуцької, яка обходить усе місто впродовж свого стендапу й щось розповідає. А тоді разом із активістами ходить до чиновників і випитує в них інформацію про давні справи, які нічого не кажуть глядачеві. Не розслідування. Не аналізуємо.

Висновок: БРДО (якщо ви ще досі не згадали) — це Офіс ефективного регулювання й насправді має писатися латиною BRDO. Вік живи — вік учись.

«Наші гроші», випуск №170 від 5 червня 2017 року

Спершу — про приємне. Сердечно вітаємо Дениса Бігуса й весь прекрасний колектив «Наших грошей» із престижною нагородою — міжнародною премією Democracy Award 2017 від Національного фонду підтримки демократії (NED) за досягнення в боротьбі з корупцією. Браво!

А тепер — до справи. «Наші гроші» теж ніколи не приховували своєї любові до абревіатур. НАЗК в них уже як назва загальновідомого злочинного угруповання, а НАБУ — як улюблений кіт.

У зв'язку з  цим пропонуємо провести журналістський експеримент. Знаємо, часу немає, але не полінуйтеся — ну хоча б для того, щоби довести, що ми не праві. Під час якоїсь зйомки спитайте в десяти перших ліпших перехожих, що таке НАЗК і чим воно займається. Хіба вам нецікаво, що вони скажуть? І нам цікаво. Ну будь ласочка. Якщо хоч хтось відповість правильно — обіцяємо спробувати з'їсти видрукуваний примірник цього моніторингу. Не факт, що з'їмо, але чесно спробуємо.

А про НАБУ ще цікавіше — на цю абревіатуру (й небезпідставно) претендує інша організація. І вимагає сатисфакції. Тому з абревіатурами треба бути дуже обережними з багатьох поглядів. ІМХО.

Але про що це ми? До сюжету. Адже він цього разу лише один, зате довгий. «Наші гроші» знову взялися за улюблену тему — суддівську. Матеріал Марини Ансіфорової «Янголи та демони: вибіркове правосуддя ВККС» (ВККС, ви ж у курсі) знову розповідає про конкурс серед кандидатів до складу нового Верховного суду України. Згодні, тема важлива й актуальна, але починає трохи затиратися. Що погано.

На щастя, авторка, мабуть, це відчула і спробувала підійти до справи оригінально — порівняла однакові ситуації різних кандидатів із різними наслідками для них під час відбору. Мовляв, за однакові гріхи одних женуть у шию, а інших беруть за ручку й ведуть далі в члени суду. Що з цього вийшло? Враження суперечливі.

З одного боку, оброблено багато інформації й присутня якісна інфографіка з поясненням оцінок кандидатів на суддівське крісло. З іншого — є серйозні запитання до того, як «парували» кандидатів за «однаковістю». Бо вони часто в абсолютно різних вагових категоріях. І гріхи в них різної тяжкості. А випускати на один ринг Ломаченка проти Кличка, мабуть, не зовсім правильно. Бо відправляти їх у нокаут чи нокдаун треба по-різному.

Типовий приклад — кандидат Сергій Станік, син «уславленої» в часи Ющенка судді Сюзанни Станік, яка «нажила нерухомість на мільйони доларів». Звідки така інформація і про що йдеться — неясно. Ну всі ж і так пам'ятають, правда? Глядачам лиш показують зйомки багатоповерхівок із дрону. Ну й тут іде відверто недозволений прийом — авторка відверто кепкує з духовних практик Станіка в Москві й розпитує його про це. Навіщо? Адже це відволікає від справжньої проблеми — незадекларованих кандидатом численних автівок.

Іншим суддям журналістка закидає отримання службового житла від держави з подальшою приватизацією. Під час стендапу як символ використовує рухливих іграшкових собачок, які ходять-гавкають перед приміщенням, де проходить відбір. З іграшками вийшло гарно, а от із суддями не дуже. Так, видається дивним порівняння ситуації колишнього голови Верховного суду, який підтримав закон 16 січня 2014 року, і якогось маловідомого судді апеляційного суду.

Ще дивно, що цього разу Марина Ансіфорова не бере (чи не показує) коментарів членів Громадської ради доброчесності, які готували власну характеристику претендентам на високу посаду. Натомість чомусь повторює епізод із суддею Вовком від 15 травня 2017 року (випуск № 167, моніторинг), не повідомивши про це глядача.

Ну і, звісно, всі мають знати, що таке ВККС. ХЗ, можливо, СПБ за СКР. Якщо без жартів, то Вища кваліфікаційна комісія суддів — орган, який, власне, й вирішить, хто потрапить у новий Верховний суд України, а хто — ні. Звісно ж, наш уважний глядач стикається з ВККС мало не щодня — на кухні, на роботі, в барі й т. д.

І ще один дивний момент, який, можливо, допоміг би ще раз привернути увагу суспільства до псевдовідкритості процесу відбору суддів до найвищої судової інстанції держави. Коли голова ВККС (даруйте) каже, що в світі не оприлюднюються індивідуальні оцінки членів комісії кандидатам, журналістка чомусь бере це на віру й навіть не перевіряє. А якщо це неправда?

Висновок: більше схоже на плач Ярославни про несправедливість конкурсу з акцентом на моральність.

«Народна прокуратура», № 133 від 10 червня 2017 року

У «Народної прокуратури» ніяк не устаканиться хронометраж. Вони нібито відмовилися від затягнутих сюжетів на сорок (а то й більше) хвилин і зупинилися на півгодинному форматі, що пішло їм на користь. Та минулого тижня знову розтеклися на 37 із гаком хвилин. Чи було це виправданим? Не впевнені.

Після традиційного чотирихвилинного вступу, за який ми послідовно й наразі безрезультатно критикуємо проект каналу «112 Україна», ми нарешті переходимо до справи — виявляється, наступні більш як 30 хвилин будуть дослідженням статків народного депутата з фракції «Воля народу» Сергія Мартиняка. Приводом стає його бізнес-листування в парламенті ще 2015 року, про яке писали чимало ЗМІ. Ба більше, про нардепа і його агробізнес говорили й експерти руху «Чесно» в своєму дослідженні про агрокомітет Верховної Ради України.

Постає логічне запитання: чому «Народна прокуратура» згадала про це листування й вирішила приділити увагу статкам Мартиняка саме тепер? Що такого нового вони дізналися, що раптом актуалізувало тему? Автори вважають, що чимало. І навіть називають своє розслідування міжнародним.

На жаль, початок не надихає. «Народна прокуратура» береться за декларації нардепа й «на одному з сайтів» знаходить інформацію про не вказану ним компанію в Польщі. «На одному з каналів ми побачили один із сюжетів про одного з депутатів».

Далі нам довго й заплутано розповідають про майно й бізнес нардепа в Польщі та Іспанії, «схоже», знаходять його «схоже» цивільну дружину з дитиною і ще довше й нудніше пояснюють родинні зв'язки Мартиняка. Це триває кілька хвилин, і на той момент голова вже починає потроху набрякати. Інформації забагато, хоча її можна було б озвучити тезово. Наприклад: «Ми з'ясували, що така-то жінка — цивільна дружина нардепа, й він записав на неї свою незадекларовану фірму». Автори добре попрацювали з соцмережами, але багато часу приділили зображенням телефонних балачок. Загалом нудно. Це явно не той випадок, коли процес розслідування цікавіший за результат пошуків.

Ще більше затягнула сюжет поїздка знімальної групи в Польщу, а особливо — спроба оцінити вартість квартири, аналогічної тій, що нібито належать Мартиняку, у варшавському хмарочосі. Зазвичай достатньо кількох слів ріелтора, але нам упродовж кількох хвилин показують розмови з агентом із нерухомості, яка розповідає доволі банальні речі про планування й ціну помешкань, і все це для чогось знято на приховану камеру. Інтригує? Аніскілечки. Таке враження, що журналісти намагалися якось виправдати дорогу закордонну поїздку і вліпити в сюжет якомога більше кадрів із-за бугра. Хоча набагато цікавіші коментарі польських журналіста і юриста. Їх було би достатньо, щоби сказати: «Ми з'їздили недаремно». Ну, може, редактор у «Народній прокуратурі» суворий. Або бухгалтер, хтозна.

Після «на одному з сайтів» ми чуємо ще один нехороший зворот, якого варто уникати в журналістських розслідуваннях, — «за нашими даними». Тим більше, що йдеться про комерцію — обороти агрогрупи Сергія Мартиняка. Що це за «ваші» дані такі й де ви їх узяли? Реально цікаво. І може знадобитися колегам.

Ну а ще посеред випуску нам нагадують, що спонсор програми — YouControl. Хороша штука цей YouControl, тільки хочеться нагадати, що це сервіс, а не універсальне й тим більше офіційне джерело інформації. Тому треба посилатися й перевіряти реєстр, а не YouControl. У сюжеті посилаються на сервіс як на джерело інформації про засновників компаній, пов'язаних із Мартиняком. Ну, зрозуміло, спонсор усе ж таки.

Наприкінці згадали і всюдисуще НАЗК (ви в курсі). Тоді чому з ними не поговорили про цей випадок? Він системний чи ні? Які його наслідки?

Висновок: знову ж таки чому саме тепер і саме Сергій Мартиняк? За принципом «чому б ні?».

«Слідство. Інфо», випуск № 132 від 7 червня 2017 року

На тижні, що аналізується, «програма резонансних розслідувань» запропонувала повернутися до теми гуманітарної допомоги в Україні, яку свого часу успішно розкрила в серії резонансних сюжетів про українське Товариство Червоного хреста Олена Козаченко. (Перший із них — тут.)

«Ми довідались, хто і як під виглядом гуманітарної допомоги завозить в Україну численні комерційні вантажі, не сплачуючи податки і прикриваючись фіктивними благодійними фондами», — інтригує в підводці ведучий Дмитро Гнап. Та от біда, після перевірки виявилося, що довідалися про це не журналісти «Слідства», а активісти. (Зокрема, Ростислав Макух. Саме він зібрав інформацію про псевдогуманітарні організації, які слугують прикриттям для ввезення в Україну комерційних вантажів із-за кордону.) І вони ж зробили більшу частину роботи, а авторка сюжету Євгенія Моторевська радше супроводжувала їх і візуалізовувала їхні викриття. Хоча, слід визнати, зробила це уміло.

До речі, тема актуалізувалася у квітні 2017-го, коли з'явилося повідомлення поліції про затримання 200 тонн гуманітарки для комерційних цілей.

Отож, тема не ексклюзивна. Розробка не журналістська. Це і просадило оцінки загалом цікавого та інформативного сюжету. А ще — гучні фрази, не підтверджені фактами. Наприклад, «кажуть, що в Україні понад тисяча організацій є отримувачами гумдопомоги з-за кордону», «сотні сумнівних організацій отримують від Мінсоцполітики зелене світло та завозять тисячі тон гуманітарних вантажів без будь-якого оподаткування». Це трохи відгонило свідомою гіперболізацією в стилі плюсівських «Грошей», де сума хабарів і вкраденого впродовж сюжету може зрости в рази.

Авторка ретельно вивчає, хто і в яких обсягах ввозить в Україну комерційні товари під виглядом гуманітарної допомоги. На жаль, попри всі намагання їй не вдається вийти на кінцевих вигодонабувачів. Коло фігурантів обмежується стрілочниками. Щоб викрутитися, журналістка застосовує недозволений і нетиповий для себе прийом — говорить про ниточки, які ведуть від однієї з псевдогуманітарних організацій «до депутатів “Опозиційного блоку”». Які конкретно ниточки? До яких конкретно депутатів? Теза туманна і, ймовірно, висмоктана з пальця.

Розуміючи це, журналістка не надто зосереджується на цьому моменті й плавно переходить до м'яких звинувачень на адресу Мінсоцполітики, яке курує сферу гуманітарної допомоги й визначає, що вважати гуманітаркою, а що — ні. Міністерство на пару з митницею нібито «вставляють палиці в колеса» волонтерам, які ввозять справжню гуманітарку, зокрема для фронту на сході, але закривають очі на шахраїв. Бо мають із цього зиск, і чималий.

Ця версія, звісно, має право на існування і, можливо, про подальшому копанні знайде своє підтвердження. Та є одне «але». Наприкінці сюжету нам кажуть, що Мінсоцполітики хоче передати нагляд за гуманітаркою Міністерству з питань тимчасово окупованих територій. Якщо на гуманітарній допомозі добре заробляють, де логіка? Який сенс тим, хто має на цьому гроші, віддавати курку, що несе золоті яйця, комусь іншому? Треба подумати.

Висновок: цікаво, але не зовсім розслідування. Радше переказ чужої роботи.

«Схеми», випуск № 133 від 8 червня 2017 року

Минулого тижня випуск «Схем» складався з двох сюжетів. Один із них — уже фактично традиційно (чи тенденційно?) — було присвячено нібито успішним слідчим діям НАБУ (того, що Національне антикорупційне бюро України).

Та спершу Михайло Ткач (якого ми, до речі, принагідно щиро вітаємо із заслуженими нагородами на «Межигір'я фесті») взявся в притаманному йому стилі дослідити теперішнє життя екс-прокурорів та їхній можливий вплив на нинішню Генпрокуратуру. Йдеться, зокрема, про колишнього генерального прокурора України Віталія Ярему та його помічника (також фігуранта численних журналістських розслідувань) Анатолія Даниленка. Як виявив журналіст, вони часто «сидять» в одному з київських бізнес-центрів на Львівській площі, і в цей час до них навідуються цікаві персонажі — нардепи, чинні працівники ГПУ та навіть сам генеральний прокурор.

Помітно, що сюжет готувався довго і ґрунтовно — починаючи ще з грудня 2016 року. Розмаїття дат, коли знімальна група чатувала на гостей колишніх очільників ГПУ, реально вражає.

Автор спокійно перелічує гучні імена та звання візитерів і ставить закономірне запитання: а чого їм так припекло приїжджати в приміщення, де сидять люди, які вже номінально не «вирішують питання»? Чи все ж таки вирішують? І які саме питання?

Нарешті ми бачимо продовження інтерв'ю з генпрокурором Юрієм Луценком, частина якого вже була в іншому сюжеті «Схем» («Генпрокуратура юрського періоду») і якому ми вже давали свою оцінку. Голова ГПУ пояснював, що робив у гостях у «попередників».

Також плюсик за інтерв'ю з Яремою — судячи з емоцій екс-генпрокурора, доволі жорсткого. Чи вдалося спіймати його на брехні чи суперечностях? Майже ні.

Як результат, багато стеження, багато машин, охоронців, людей, які сідають у автівки... Змінюються пори року, дати. І так десять хвилин. Багато прізвищ, явок і паролів... Шпигунський фільм з інтригою, який ставить запитання і не дає на нього відповіді. Але цікаво, чорт забирай.

Наприкінці випуску — не сюжет, а радше новина про кримінальне провадження НАБУ проти мера Києва Віталія Кличка на основі інформації, оприлюдненої журналістами «Схем». Мабуть, виправдано. Але дуже-дуже хочеться почути про те, що справа в суді, а ще більше — ознайомитися з рішенням у судовому реєстрі.

Висновок: а що там зі справами, порушеними на основі розслідувань «Схем» прокуратурою, поліцією та СБУ? Є такі?

Інформація про експертів

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка з моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: tqn.com

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
967
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop