13:30
П'ятниця, 30 Грудня 2016

ТБ і люди, або Чому в українських розслідуваннях ніхто не плаче

Моніторинг журналістських телерозслідувань, 19–25 грудня 2016 року
ТБ і люди, або Чому в українських розслідуваннях ніхто не плаче
ТБ і люди, або Чому в українських розслідуваннях ніхто не плаче

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Коли переглядаєш сюжети наших розслідувачів — особливо кілька штук поспіль — вони зливаються в один довгий детектив. Жанр, безперечно, захопливий, але він ще й вимагає дотримання чітких правил. Ці правила прості. У детективній історії має бути хитрий і підступний поганець. Ставимо журналістам галочку. Цей поганець скоює як мінімум один злочин. Ще одна галочка. У злочину є щонайменше одна жертва. Третя гал... Стоп. А де жертви? Дивно, але в переглянутих сюжетах їх здебільшого... немає.

Ні, звісно ж, названо суспільство, бюджет, громадян, зрештою, «нас із вами». А от із конкретними потерпілими чомусь не складається. Щось тут не так. Не вистачає, знаєте, розіп'ятих хлопчиків та безжально зжертих немовлят. Жарти жартами, а наші розслідувачі немов забули, що телебачення — це «гарячий», емоційний медіум, де в епіцентрі розповіді — почуття та реакції людини. Тож на тлі інших різко вирізняються матеріали, які раптом згадують про емоції й сильною подачею нівелюють свої слабкі сторони. Так у нашому моніторингу вигулькують сюрпризи й несподівано падають визнані лідери. Натомість яскраво сяють нові. Самі розумієте, напередодні Нового року й не такі дива стаються. До речі, вітаємо!

Дата моніторингу: 19–25 грудня 2016 року

«Гроші», випуск від 19 грудня 2016 року

Програма, яка завжди декларує ефективну допомогу конкретним людям, очевидно, вирішила задовго до новорічних свят відпочити від жанру розслідувань. Мабуть, далося взнаки сп'яніння від чергового «Телетріумфу».

«Гроші» починаються зі спеціальної відеонарізки про підготовку своїх випусків, із якої ми дізнаємося, що ведучий Олександр Дубінський любить перед ефіром щось довго жувати. Іноді справді краще жувати, бо потім він видає на-гора кілька, щонайменше, спірних сентенцій. Наприклад: «Якою має бути головна мета журналіста? Звичайно ж, знайти сенсацію». Беремо в рамочку й чіпляємо собі на стіну. Цитуємо далі: «“Гроші” започаткували розслідувальну журналістику як таку». Усі пулітцерівські лауреати б'ються в конвульсіях у своїх могилах від заздрощів, а Ніксон дякує Богові, що свого часу не потрапив під пильне око легендарних плюсівців. Ну а колишні журналісти «Закритої зони» теж нервово курять. Вони ж не знали, що на початку 2000-х мали таких потужних конкурентів.

Передноворічний сюжет «Грошей» розповідає про результати роботи за 2016-й. Вони промовисті: 250 сюжетів, 30 годин «показували тих, хто краде державні гроші» (одразу пригадується випуск про проституток), на 60 % сюжетів була реакція з боку правоохоронних органів. Нам показують молодого й патлатого Михайла Ткача, натякають, що навіть при СРСР на розслідування реагували краще, ніж тепер (оригінальна думка), й віддають належне конкурентам та союзникам — журналісту Денису Бігусу, актикорупціонеру Віталію Шабуніну та юристці Людмилі Панкратовій. Та зрештою дзеркало й самомилування перемагають. Які ж ми класні, кажуть «Гроші».

Фідбеків у випуску чимало, й ми не можемо їх оцінювати, оскільки це не повноцінні сюжети. Ми також не оцінюємо розповідь про юну обдаровану барабанщицю, чиє прізвище в анонсі Кузнєцова, а в сюжеті — Кузякіна. Ми бажаємо їй усіляких успіхів, але це не розслідування. Радше прохання про допомогу. Як і людяний сюжет про візит плюсівців у хоспіс, де живуть вивезені ентузіастом із прифронтової зони на сході пенсіонери.

Окремо слід згадати хіба що про матеріал, присвячений націоналізації «Приватбанку». Здавалося б, зі зрозумілих причин він мав бути якісний, та кількість ляпів у ньому просто фантастична. По-перше, цей сюжет наполовину складається з анонсів. По-друге, всі вони неправдиві, оскільки ми так і не дізнаємося, як націоналізація найбільшого приватного банку України позначиться на курсі долара (як обіцяє у студії ведучий), ані як ця подія позначиться на кишені кожного українця (як обіцяє журналіст). А ще ми тепер знатимемо, що «Приватбанк» став «національним». Тобто раніше він був регіональним? Чи тепер він у нас буде замість НБУ? Відверто холостий постріл.

Перший сюжет, який піддається аналізу — боротьба з кіберпіратством і з'ясування того, «хто кладе в карман (так, уже не в кишеню, а в карман. — Авт.) гроші» від цього бізнесу. Матеріал, заявлений як розслідування, рясніє суто професійними термінами, як-от «кажуть», «може», «за однією з версій» тощо. Мінус за роботу з джерелами. За доброю традицією «Грошей», сума завданих інтернет-піратами збитків бюджету України росте, як на воді — з мільйонів на початку сюжету до мільярдів наприкінці. Та найгірше те, що сюжет відверто лобістський і рекламний — назва фірми, яка сподівається виграти від активнішої боротьби з піратством, навіть не приховується. Радше навпаки. Megogo forever!

Сюжет про можливу оборудку керівника Київської регіональної митниці Сергія Тупальського цікавий хіба що тематично. Але факт корупції не доведено. Багато тверджень побудовано на незрозумілих джерелах і припущеннях. До перших відноситься інформація про місця багатого відпочинку Тупальського. Звідки в журналістів інформація про те, в які екзотичні країни нібито літав митник та його родичі? Джерело не вказано. Таке враження, що це — одна з авіакомпаній, послугами якої він користувався. До сміливих припущень відносимо аналіз митних декларацій вантажів, які приходять на митницю, і способів махінацій із їхньою ціною.

Утім, журналісти свого домоглися. Після сюжету Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) почала провадження. Перемога.

Висновок: корпоратив почався занадто рано. Хотіли як краще, а вийшло як у ДФС.

«Стоп корупції», випуск №69 від 19 грудня 2016 року

На відміну від «Грошей», які позиціюють себе захисниками знедоленої маленької людини, в аналізованому випуску «Стопкору» жертв корупції немає як таких. Зате є питання до мотивації для створення сюжету про начебто існування корупції на рівні керівництва «Укрпошти». Що стало поштовхом до розслідування — реальні звернення працівників дежпідприємства чи конкретніші матерії? Критичний матеріал наштовхує на роздуми.

По всіх трьох пунктах обвинувачень факти зловживань не доведено. У причинах збитковості підприємства сумнівається навіть сам автор розслідування. У чому полягають корупційні дії верхівки «Укрпошти» — не зрозуміло. Тема з нібито завищенням вартості закуплених комп’ютерів перевірена лише сторінкою в інтернеті. Хоча всім відомо, що фізичні особи купують комп’ютери без ПЗ, чого не може собі дозволити компанія.

Також насторожує й один із «експертів» — народний депутат Сергій Каплін, який має сумнівну репутацію «борця, де потрібно». У цілому може скластися враження, що мета сюжету — кілька разів повторити, що очільник «Укрпошти» Смілянський — поганий, а не щось викрити. Мінус за об'єктивність.

Другий сюжет присвячено Бердянському університету менеджменту та бізнесу та його ректорці Лідії Антошкіній. Червоною ниткою через весь матеріал проходить думка про те, що виш треба закривати. Ми чуємо це від авторки, від представників Міносвіти, але що саме у БУМБі не відповідає нормам, так і не дізнаємося. Його ректорка — хабарниця? Можливо. Викладачі, буває, йдуть із лекцій? Унікальна для України ситуація. Немає розкладу занять? Катастрофа.

Може, щоби глядач краще зрозумів гостроту проблеми, варто було би хоча б перелічити порушення, виявлені комісією Міносвіти, та перевірити саме їх? Бо, знаєте, про об'єктивність таких комісій теж різні чутки ходять... Згадаймо ситуацію навколо приватного вишу Поплавського, який закривали-закривали й так і не закрили.

До речі, питання до журналістки. Хто, на її думку, найбільше постраждає після демонстрації шматка інтерв'ю з бердянським студентом, знятим на приховану камеру? Чи не здається вам, що варто було хоча би закрити його обличчя? Бо він хлопець наївний, а ви — акула пера. Чи ви шукаєте жертву для свого наступного сюжету? Тоді вона точно є. Жирний мінус за етику.

Замість висновку: «СтопКор» став членом Глобальної мережі розслідувальної журналістики. Разом зі «Схемами», «Слідством.Інфо» і «Нашими грошима». Без коментарів.

«Наші гроші», випуск №151 від 21 грудня 2016 року

Єдиний сюжет програми присвячено гральному бізнесу. І журналіст Надія Бурдєй, і ведучий Денис Бігус натякають, що дахом для однієї з найбільших мереж гральних інтернет-закладів є міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Старої пісні про жертв ігроманії автори вирішили не заводити, зате несподівано сенсаційно наштовхнулися на «гамно» міністра. Саме так він схарактеризував інформацію від журналістів. Слід визнати, що міністр внутрішніх справ постійно ніби навмисне дає приводу пощипати себе — адже на відміну від своїх переважно косноязиких попередників, Арсен Аваков говіркий і відверто хамовитий.

Польова робота журналістів «Наших грошей», як завжди, на висоті — ми отримуємо чіткі докази протиправної діяльності інтернет-мережі, сміховинні пояснення керівництва одного з салонів і більш ніж дивну поведінку представників поліції, які не можуть і не хочуть закривати точку. А на свій слабкий бік журналісти (зокрема Денис Бігус) відверто вказують самі: припущення про те, що головні бенефіціари гральної схеми — міністр Аваков і депутат Продивус — лише припущення, нехай і логічне. Плюс за логіку, але мінус за переконливість доказів.

З іншого боку, після виходу сюжету мережу таки накрили. Знаючи, що без вказівки «згори» в міліції, ой, вибачте, поліції в нас нічого не робиться, припускаємо, що Арсена Авакова «Наші гроші» все ж таки переконали.

Висновок: як казав Валерій Лобановський, головне — результат.

«Слідство.Інфо», випуск №110 від 21 грудня 2016 року

Шанс на порушення принципу «без жертв» мав перший сюжет «Слідства.Інфо» Олександра Курбатова під назвою «Операція “Ліквідація”?». Його присвячено стрілянині в Княжичах під Києвом, унаслідок якої 4 грудня загинуло п’ятеро правоохоронців.

Автор одразу вводить у розповідь батька одного з загиблих, Сергія Орлова, який виправдовує свого сина й каже, що не вірить у його провину. Здавалося б, ідеальний персонаж, який своїми емоціями легко зшиватиме весь матеріал. Але ні! Спершу заінтриговані, далі ми розчаровуємося. Бо батько несподівано зникає аж до самого фіналу сюжету, а його роль дуже змерзлого поводиря бере на себе сам журналіст.

У сюжеті очевидні проблеми зі структурою. Головну думку журналіста — про очевидні нестиковки в офіційній версії трагедії — ми нарешті чуємо лише на 4-й хвилині сюжету! Ми чуємо цікаві деталі й оригінальні знахідки, але все це не складається в єдину картину — а що, власне, сталося у Княжичах? Наприкінці ми чуємо фразу: «Батько Сергія Орлова проводить власне розслідування і вірить тільки собі». Жодних пояснень і жодних деталей. Що це було?

Одним словом, після перегляду розслідування «Слідства» залишається більше питань, аніж відповідей.

Другий сюжет із циклу «Голуби сизі» зачіпає вічну тему корупції на митниці. Зрозуміло, що довести факт масового хабарництва при перетині товарами кордону журналісту Олександру Гуменюку важко. Тому автор надає слово експертам, які викривають найпоширеніші корупційні схеми. А паралельно показано статки волинських митників, які вони вже традиційно пояснюють працелюбністю дружини, колишнім бізнесом, друзями й навіть заможними батьками в Італії. Несподівано й жертва нарешті знаходиться — запорізький «підриємець» (так у титрі), від якого на західному кордоні нібито вимагали хабарі за розмитнення товару.

Добротно, але місцями затягнуто — наприклад, сцена з дружиною одного з фігурантів, яка бігає між двома камерами журналістів і намагається зупинити зйомку. Епізод можна було суттєво скоротити.

А ще було би цікаво дізнатися, що означає фраза «підриємця» про те, що він «підключив народних депутатів», після чого затриманий на митниці крам йому повернули буквально за три дні — й це після кількох місяців очікування. Скільки нині коштує «підключити народного депутата»?

З іншого боку, дуже імпонувала оригінальна сцена — купа митників сидить і по черзі звітує про свої статки перед одним-єдиним журналістом. Приємно відрізняється від традиційних монологів чиновників зі сцени, під якою юрмляться репортери з мікрофонами. Плюс за роботу з джерелами.

Висновок: тему жертви не розкрито.

«Народна прокуратура», випуск від 25 грудня 2016 року

Єдиний сюжет страшенно довгий і страшенно емоційний. Ні, радше страшно емоційний або й просто страшний. «Народна прокуратура» вистрілила справді пам'ятним матеріалом про хворих українців, які чекають на пересадку серця за кордоном. Оскільки в Україні таких операцій не роблять, тривалість життя таких пацієнтів напряму залежить від грошей, які виділяє на операції за кордоном держава, і від гарантійних листів Міністерства охорони здоров'я. Іноді це питання днів або й годин. Хтось помре, а хтось житиме далі. Вирішує спеціальна комісія МОЗу, яка ухвалює відповідне рішення — часто запізно.

Ми майже 40 хвилин дивимося на страждання людей. Із таким хронометражем сюжет точно переглянуть менше глядачів; усі сцени й монологи в ньому, безперечно, затягнуті. Чи допоможе це рятувати людей надалі — невідомо. Та сюжет підкуповує. У ньому є те, чого бракує всім іншим — живі й трагічні історії конкретних людей. Жертв нелюдської системи. Системи, яка може позбавити їх права на життя. І методично це робить.

Можна критикувати авторку за надмірну увагу до синхронів деяких чиновників від медицини, за сумбурний початок із купою анонсів у стилі «Грошей», але помітно, що матеріал вистражданий. Журналістка перейнялася долею своїх героїв, вона дуже хоче їх врятувати. І це одне багато чого вартує на тлі частої черствості й відстороненості — свідомої чи несвідомої — її колег.

Саме тому сльози жінки, яка благає врятувати їй життя, або дівчинки, яка мріє, щоб її сестричка була здорова, не сприймаються фальшиво й дешево, як це було в деяких інших «програмах розслідувань». Такого критерію немає, але ми ставимо «Народній прокуратурі» плюс за людяність і щирість.

Висновок: навіть незаряджена рушниця раз на рік вистрілює.

«Схеми», випуск №113 від 22 грудня 2016 року

Під кінець року «Схеми», напевно, втомилися. Це природно. Адже підтримувати взятий ними шалений темп із постійним продукуванням сенсацій і провокування суспільного обговорення неможливо. Дива не сталося. Чи не п’яту програму поспіль журналісти «Схем» порушують питання електронного декларування чиновників. Цього разу під їхнім прицілом — верхівка СБУ, яка чомусь вирішила, що має право не оприлюднювати своїх декларацій.

Матеріал схожий на «консерву». Здогадуємося, що нового в ньому — відповідь від СБУ, в якій служба повідомляє, що це інформація під грифом «цілком таємно» з обмеженим доступом. Ну геть обмеженим. Судячи з усього, запит було направлено ще після позаминулої програми, де висвітлювалася ситуація з губернатором Запорізької області Сергієм Брильом, який не оприлюднив декларації, посилаючись на свою службу в СБУ.

Відео набрано з минулих сюжетів та в колег. Стандартний набір експертів — і у вас готовий сюжет. Схарактеризуємо його так: лобізм правильних змін. Але аж ніяк не розслідування. Плюс за наполегливість, мінус за оригінальність і викриття.

Другий сюжет теж не є класичним розслідуванням, але зроблений у стилі Сергія Андрушка, який давно цікавиться темою люстрації. Цього разу він відстежує процес тестування суддів Вищою кваліфікаційною комісією. У сюжеті зібрано історії трьох служителів Феміди, які, за логікою, мали би провалити тестування. Але у двох випадках — залишилися на посадах. Багато фактів і трохи нуднувато. Жанру потрібна свіжа кров, бо він уже не викликає жодних емоцій — навіть подиву та обурення.

Висновок: навіть у найкращих поетів не всі вірші однаково сильні.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експерт із моніторингу журналістських розслідувань Сергій Головньов, медійний експерт, головний редактор «Бізнес.Цензор», працював редактором економіки у виданні Insider, у відділі розслідувань «Forbes Україна», у проекті з дослідження публічних фінансів «Наші гроші», політичним кореспондентом у виданні «КоммерсантЪ Украина», кореспондентом у регіональних газетах Запоріжжя «Іскра» та «Правда». Має досвід журналістських розслідувань у регіональних та національних ЗМІ.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Ілюстрація: Roy Lichtenstein, Crying Girl (1964)

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1338
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 Develop
Andrey Chulkov
Develop