ПРОЕКТИ
21:35
П'ятниця, 14 Липня 2017

Роздуми Олександра Загородного про «емоційну» журналістику та «серіальні» експерименти ТСН

Цього тижня команда служби новин «1+1» випустила кілька сюжетів про двох хлопців із Вінниці, які підкорили Говерлу попри те, що один із них хворий на ДЦП. Сюжети вийшли емоційними та зворушливими. Але коли витираєш сльози розчулення, нема-нема, та й виникає питання щодо стилю та форми подачі історії в новинній програмі. Про деякі морально-етичні питання в журналістиці ми поговорили з автором цих сюжетів Олександром Загородним.
Роздуми Олександра Загородного про «емоційну» журналістику та «серіальні» експерименти ТСН
Роздуми Олександра Загородного про «емоційну» журналістику та «серіальні» експерименти ТСН

Протягом тижня в ефірі ТСН глядачі каналу «1+1» мали змогу стежити за історією двох хлопців з Вінниці, які наважилися підкорити Говерлу. Здається, нічого особливого в цьому немає, якщо не брати до уваги той факт, що один із друзів — Юрій Младзяновський — з дитинства хворий на церебральний параліч та прикутий до візка. Спортсмен, атлет Євген Савін в якийсь момент вирішив здійснити мрію друга та звернувся по допомогу до команди ТСН — йому була потрібна інформаційна підтримка, аби знайти тих, хто візьметься розробити для такої непростої подорожі спеціальне обладнання. Медійники вирішили надати суттєвішу допомогу: з логістикою, транспортом та виготовленням обладнання. В результаті історія вилилася в тижневий цикл сюжетів, автором яких є спецкор ТСН Олександр Загородний.

«Ми спочатку почали обдзвонювати якісь фірми, а потім я просто згадав, що у мене є друзі, в яких є інші друзі, які займаються такими питаннями, — розповів ДМ журналіст про те, як у результаті вдалося знайти людей, котрі виготовлять необхідне спорядження абсолютно безкоштовно. — Взагалі, в цьому проекті особисто для мене було чимало відкриттів. По-перше, що існує така дружба — абсолютно щира! Друге відкриття — що є такі люди, які можуть допомагати без будь-якої вигоди. Коли ми почали розмовляти з хлопцями з „Аероса“ (компанії з виготовлення спортивних дельтапланів. — ДМ), ніяк не могли дійти до розмови про ціну. Але ж інші фірми називали дуже серйозні суми, і ми навіть замислювалися, чи зможе „1+1“ все це потягнути. А потім з’ясувалося, що хлопці зроблять обладнання безкоштовно. Третє відкриття в тому, що майже не існує нездійснених мрій. Якщо є ідея — ти її досягнеш. Ну що, здавалося б, може бути складніше, ніж Гоші, у якого ДЦП, який не ходить, забратися на Говерлу? Він просто поставив мету. І він це зробив! І Женя, який знав, що ніхто ще такого не робив, сказав: „Я це зроблю!“»

Женя та Гоша дійсно це зробили, а ТСН, у свою чергу, випустив кілька сюжетів про них: емоційних, зворушливих. Та, коли витираєш сльози розчулення, нема-нема, та й виникає питання щодо стилю та форми подачі історії саме в новинній програмі. Про деякі морально-етичні питання в журналістиці ми поговорили з автором цих сюжетів Олександром Загородним та з’ясували, що наразі в ТСН — час великих експериментів.

— Олександре, за цими сюжетами неможливо не помітити, що діяльність їхніх авторів далеко розширилася за межі звичного переповідання історії: ви взялися допомагати, впливати на хід подій. З цього виникає запитання: що таке для вас сучасна журналістика?

— Інформаційна журналістика зараз дуже розвинута: інформації багато, вона надходить із різних джерел. І от уже років сім-десять для мене не стоїть завдання розказати все про новину — тому що є десятки джерел, звідки кожна людина може почерпнути цю інформацію, якщо це не ексклюзив, звичайно. Останнім часом у мене є бажання не стільки викласти фактаж, як передати атмосферу події. Раніше базовим набором для кожного журналіста були запитання: «Хто? Що? Де? Коли?». Максимум, що ти ще міг — додати якусь родзиночку. Тепер цього замало. Ми маємо показати, як усе це відбувалося, що люди в цей момент думали, що вони відчували, як переживали.

Уявіть, як би цю новину давало інформагенство. Це були б два рядочки: «Один друг виніс хворого на ДЦП друга на Говерлу. Рекорд стався такого-то числа о такій-то годині». Все! Але ж не в цьому новина! Вона в тому, щоб показати, як хлопці цього хотіли, як вони готувалися, не маючи ані мільйонних статків за плечима, ані спонсорів. У них просто була ідея!

— Коли ви тільки взялися за цю тему, вже від початку планували таку кількість сюжетів?

— Ні, ми думали, що їх буде менше, ми не мали в планах робити таку розгорнуту історію. Але, насправді, ТСН зараз експериментує. Ми намагаємося робити більше таких от «серіалів». Поки що ми тільки вчимося це робити, і в нашому творчому колективі, який працював над цією історією, навіть були непорозуміння та невеликі сварки.

— З якого приводу сварилися?

— Це були питання щодо того, як подавати історію. Все-таки ми працюємо в новинах, і працюємо дуже довго (я — вже майже 20 років!), і є якась  традиція, звичка, як подавати новини. А тут треба по-інакшому: потягнути інтригу, трішечки по-серіальному це зробити. Мені було складно, бо я імпульсивна людина і завжди хочу видати всю інформацію одразу. Тепер думаю, що, можливо, таки треба було тягнути інтригу, як ми це зробили. Виходить, що глядачі тиждень «прожили» з Женею та Гошею, звикли до них, зрозуміли всі їхні проблеми. І коли був уже останній сюжет, вони дивилися не на якихось двох невідомих хлопців, а вже на людей, яких добре знають, про майже рідних. Це така нова форма подачі історії. І ми ще подивимося на рейтинги, наскільки вона вигідна, наскільки добре її сприймав глядач. Тому що все це для нас ще нове. Але сама історія хороша, і люди хороші, і я не шкодую, що взявся за неї.

— Ви дуже емоційно розповідаєте про цих героїв, й в ефірі також. Як вам здається, чи не повинен журналіст відсторонюватися від історії? От як лікарі, які не мають співчувати пацієнтові.

— Мабуть, у багатьох випадках треба відсторонюватися. Мені інколи навіть закидали, що я занадто емоційний у своїх сюжетах. Але, розумієте, я ж не роблю сюжети про такі речі, до яких мені абсолютно байдуже. Й ця історія мене зачепила за живе. Я не можу розповідати про це рівним спокійним голосом. Я так не вмію! От мені кажуть, що я їду на фронт і дуже емоційно розповідаю про бої, про поранених, про розтерзану українську землю... Але то наша земля! Це моя країна! Як я можу говорити спокійно? Це все одно, як казати, що ми завжди маємо бути толерантними і ввічливими. Це дійсно так, якщо ти просто спілкуєшся з людиною. А якщо якийсь негідник ображає твою маму, б’є твою доньку, ти будеш казати «вибачте, пробачте»? Просто є такі речі, які дійсно зачіпають. Таке в нас зараз життя: дуже багато несправедливості, людського горя, і на цьому фоні все ж таки стається дуже багато хорошого — всі ці речі примушують бути небайдужими. Кажуть, зараз з’являються роботи для написання інформаційних заміток. Якщо ми будемо працювати відсторонено, з «холодним носом», як тоді від них відрізнятимемося?

Історію з походом двох друзів на Говерлу внесли до Національного реєстру рекордів Книги рекордів. А саме нагородження теж показали в прямому ефірі ТСН.

«Це безпрецедентний випадок. Було багато ситуацій у світі, коли друг ніс друга на плечах. Але у всіх випадках люди рухалися донизу — це були рятувальні операції. Євген та Юрій стали першими, хто таким чином ішов вгору — від базового табору і до самої вершини», — зазначив експерт Національного реєстру рекордів Віталій Зорін, нагороджуючи дипломами героїв сюжетів, команду ТСН та компанію, що виготовляла спорядження.

Фото: прес-служба «1+1»

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
542
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2017 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop