Хто не мріє про Третій Майдан - не має серця; хто мріє - той не має голови

Хто не мріє про Третій Майдан - не має серця; хто мріє - той не має голови

Что думают журналисты о третьей годовщине Майдана
Хто не мріє про Третій Майдан - не має серця; хто мріє - той не має голови
Хто не мріє про Третій Майдан - не має серця; хто мріє - той не має голови
21 Лист 2016
0
2974

21 ноября 2013 года, после призыва в соцсетях выйти на главную площадь страны, прозвучавшего от нескольких журналистов, в том числе, Мустафы Найема, несколько сотен людей собрались на Майдане, чтобы выразить протест – в первую очередь, решению бывшего президента Януковича не подписывать соглашение об ассоциации Украины с ЕС. По прошествии трех лет журналисты, в том числе участники Майдана, высказывают свое мнение о том, что произошло в Украине после Революции Достоинства.

Miriam Dragina

Три года назад – день перемен. Киев. Мелкий дождь. Майдан. Люди, большинство из которых хорошо знакомы. Нас человек пятьдесят. Словно частная встреча по интересу ко справедливости. Андрей звонит кому-то: "Да тут тыща – не меньше, приезжай!" Обнимаемся: "Привет! Из дома? Сейчас ещё мои придут". Так каждый. Ни навязать, ни организовать. Никакие ресурсы, кроме внутреннего огня, не способны на подобное. Ни одному футурологу не предсказать. Никто, впрочем, и не предсказал.

Многие погибли за эти годы. Многие переродились и пытаются оправдывать память мертвых. Если эти цифры посчитать и сопоставить, разве появятся дополнительные ответы?

Получится разве развидеть трупы на площади, российских военных в Крыму и беспомощные украинские корабли в морской темноте. Бешеных казаков, дуло автомата на лбу и стрельбу в ночное небо. Юнцов в госпитале, без глаз, без рук и ног. Военные колонны и мышиный запах землянок. Грохот обстрелов. Перепуганных детей со шрамами. Чёрных от горя женщин и мужчин. Неубранные заминированные поля. Безумные глаза недавно вышедших из плена. Волонтеров, врачей и журналистов, которые до сих пор ищут эту леденящую кровь тишину у линии огня. Брошенных на привязи псов. Породистых, когда-то любимых...

Часто думаю, контрреволюция началась. Все знают. Но и нас давно больше пятидесяти. Это необратимо же. 

Mykhailo Tkach

По дороге на Крещатик: 
- первый кордон полиции - тщательный обыск.
- второй кордон Нацгвардии- докажите что вы идете на работу (покажите удостоверение) 
- Связи (Киевстар) нету с утра.

Это за всех людей так переживают или за одну должность?

Milan Lelich

Когда три года назад я приехал на Майдан, там было от силы сотня-полторы людей. И львиная доля - знакомые журналисты и активисты, без которых в те годы не обходилась ни одна акция: мовний Майдан, суды над Тимошенко, десятки протестов помельче. Ну, все, как всегда, подумал я, те же на манеже. Всем остальным абсолютно похер. 
Но потихоньку на площадь начали подтягиваться и другие люди, в толпе стало все больше незнакомых лиц. Хм, а вдруг, может, чего и выйдет?.. 
Того, что вышло, никто из нас, конечно, не мог спогнозировать и близко. 
Сегодня тут напишут много зрады о бессмысленных жертвах и просранной революции, о разжиревшей на войне элите и обнищавшем народе. Некоторые, я вижу, уже написали. 
"Был доллар по восемь, не стреляли, да, воровали, но и нам жить давали, так зачем это все было?" - такая постановка вопроса имеет право на существование, хотя это не более, чем часть ватной идеологемы о "доскакавшихся", за которую приличные люди должны вопрошающих б̶и̶т̶ь̶ ̶п̶о̶ ̶л̶и̶ц̶у̶ отправлять в бан. 
Дело не в этом. Наша революция - она была не про изменения, как бы печально это ни звучало. Она была лишь про шанс таких изменений достичь. 
Три года прошло, а ничего не поменялось! - так говорят и плачут. Положим, кое-что все же поменялось, хотя гораздо меньше, чем хотелось, и чем можно было поменять. 
Три года. Целых три года? Всего три года! Воспитанная совком и предыдущим, таким же ущербным режимом, гражданская инфантильность здесь проявляется очень ярко. Три года - это очень мало, как бы ни хотелось получить все и сразу. 
К сожалению, попавшая под московское иго Украина на сотню-другую лет выпала из общеевропейского цивилизационного процесса. Пока западное общество, спотыкаясь, обливаясь кровью и временами отступая назад, строило институциональные основы демократии, на наших землях обменивали людей на охотничьих собак и упивались "особым путем". Во второй декаде 20 века самодержавие уже выглядело анахронизмом, а потом начался бесчеловечный коммунистический эксперимент, последствия которого мы расхлебываем до сих пор. 
Свобода и благосостояние не даются легко, не даются они и быстро. 
Но три года назад мы сделали шаг назад от пропасти, куда нас увлекал Янукович и его отродье. Мы вскрыли гнойник, и не стоит теперь удивляться неприятному запаху. Операция была неизбежна, но пациент мог бы и не выжить. Он и так сейчас еле вышел из комы. 
Три года назад мы получили чуть больше свободного места для разбега и прыжка, не более того. Но и ради этого стоило бороться. 

Юрий Николов

Кажется, кордоны вокруг и под Майданом в последний раз устраивал Янукович три года назад?

Anastasiya Ringis

Одина з моїх улюблених співрозмовниць - моя донька Соня. Якось під час Майдану вона запитала: "Скажи, коли я виросту, мені теж треба буде виходити на Майдан?". Я тоді не знайшлася, що відповісти. Друга розмова, яку я теж надовго запам'ятала, у мене відбулася з мамою загиблого на Майдані хлопця. я запитала: "Може, не треба було його відпускати?", вона подивилася на мене з болем: "мені, дурній, треба було купити йому бронік і йти разом з ним". В день початку Майдану, який зараз називають День гідності і свободи, я хочу побажати нам усім по-справжньому такого почуття власной гідності, яке не дозволить нам опустити руки, щоб не сталося. Тому що поряд з нами наші діти та ті, хто своїх дітей втратив під час цієї війни з внутрішнім драконом

Іра Соломко

Сьогодні визначний день.
Йшла через Майдан та Глобус, ледь себе стримувала. 
Не могла дивитися на обличчя цих людей, відчувати цей перегарний сморід. Швидкий заробіток - 170 гр на день - єдине, що їх турбує. 
Я вже бачила ці обличчі на анти-майдані та блокпосту на під'їзді до Слов'янську в кінці квітня 2014-го, коли нашу машину зупинили і віджали всю техніку. Ці були ти самі обличчя люмпену, тільки зі зброєю...
Якими треба бути циніками, це я про політиків, щоб влаштовувати псевдо-майдан у такий день. Це величезний ляпас нам всім.
Я не хочу постити фото з нашого Майдану, писати мої спогади... Це минуле, героїчне та трагічне, яким пишається не тільки Україна, але світ. Воно глибоко в мені, і ніколи не відпустить... Воно надихає мене йти далі...
Проте сьогодні важливіше інше: ніколи не забувати заради чого стояв Майдан, не дозволяти політикам, заговорити та заімітувати реформи. 
Вимагати їх! 
Саме тому Реанімаційний Пакет Реформ вийшов в заявою-нагадування щодо вимог Революції гідності. 
Це наш Майдан сьогодні. І він триває...

Olexander Mykhelson

А в Україні усе традиційно: хто не мріє про Третій Майдан - не має серця; хто мріє - той не має голови... 

Александр Дубинский

Три года от даты первых массовых протестов на Майдане Незалежности. Чем они были для вас?

Для меня это:
- три года обещаний
- три года войны
- три года экономического падения

Для власти это:
- три года воровства под прикрытием лжи и псевдопатриотизма
- три года дискредитации идей Майдана
- три года разрушения основ государства

Что они празднуют - я понимаю.

Они действительно зажили по-новому. С размахом.

Что отмечать мне - не знаю.

Знаю только, что надо отдать должное людям, которые погибли во время этих протестов за лучшую Украину.

Им было бы очень больно знать, кто и как воспользовался их борьбой, мечтами, идеалами и жизнями.

Катерина Венжик

Начала писать длинный-длинный пост о том, как важно, что Майдан изменил нашу жизнь, что три года назад нам грозил дефолт и Янукович пожизненно, что ЗВР таяли на млрд в месяц, потому что надо было поддерживать курс, а каким бы о был, когда они бы дотаяли (потому что валютные поступления ухудшались уже тогда) подумать страшно... Написала тысячи три знаков - и вытерла)

Если надо объяснять - то не надо объяснять )

Майдан, это самое важное, что произошло с Украиной за все годы независимости.

Не самое лучшее, но именно самое важное. И у нас пока есть все шансы, чтобы еще через три года сказать - да, и самое лучшее тоже.

Потому что пусть медленно, через пень-колоду (а иногда и через жопу) но все идет, катится, ползет и лежит в правильном направлении.

Просто поверьте. Поймете потом.

Года через три еще, думаю.

С праздником нас.

Володимир Рунець

Зрада или перемога? Знаю, этот пост не наберет много лайков/репостов. Все сказанное мною - субъективно и не претендует на истину.
За полчаса до годовщины Революции Достоинства пришло в голову такое:

Мы должны спокойнее относится ко всему - не вешать друг на друга ярлыки и не играть какашками в пинпонг. У нас есть общий враг, его нужно побороть, при этом не поубивать друг друга.

Мы должны понимать, что украинские общество резко стало на много более развитым, чем любое правительство, которое мы можем выбрать в обозримом будущем.

Над чем нам надо упорно работать - над методами эффективного контроля власти. Они каждый день должны доказывать украинцам, что достойны говорить и действовать от имени народа, области, города, громады, улицы.

Искоренить коррупцию в своих головах. Не давать этим жирным свиньями и тридцати копеек, если услуга не платная.

Понять наконец, что не существует бесплатной медицины и высшего образования.

Научиться относиться к образованию, как инвестиции - я не могу учиться профессии, если знания мне никогда не пригодятся.

Не паниковать от того, что перемены не приходят за один день. Впереди нас ещё ждёт пи*дец, але не всеремося!

Помнить, что наше достоинство стоило человеческих жизней.

Помнить, что Украина у нас одна, и в ней жить нашим детям.

Никогда не договариваться с врагом ни о чем, кроме их капитуляции.

Ну и на конец скажу только
Слава Нации!

Zoya Kazanzhy

А сегодня будет идти дождь. Весь день. И всю ночь. И потом опять весь день. Таксист, который будет меня везти к гостинице, ни слова не слышал пока о протестах на Майдане. Да и протестов пока нет. Пока просто собираются журналисты, политики, студенты...

Я забронировала номер в ужасном, дорогом и плохом отеле Козацький. И буду бегать туда всю ночь подзаряжать айфон.

На трибуне будут все свои. Те, с кем знакома сто лет. На площади – молодёжь, с рюкзаками, ленточками, чаем и кофе в бумажных стаканчиках.

Утром попытаются расставить турникеты. Появятся дворники, подтянутся милиционеры. Часть турникетов повалят на асфальт…

Ещё никто и ничего не знал. Ещё никто не был избит. Ещё никто не погиб. И мало кто предполагал, что совсем скоро жизнь каждого из нас очень круто изменится…

Для меня сегодня не праздник. Праздник – это радость и хорошее настроение.

Для меня – это память. Водораздел. После которого мы все стали иными. Лучше. Напористее. Правильнее. Искреннее.

Буду помнить. Всегда.

И да, мы всё тогда сделали правильно. 

Maria Burmaka

А ви впевнені, що треба так масштабно прямо таки святкувати сьогоднішній день? Поки не розслідувані всі злочини? 39 героів Небесноі Сотні. Є вулиця, пам'ятники і "Пливе кача". Але може хтось звинувачений і засуджений? 
За час мого життя багато днів можна назвати пам'ятними для украінськоі історіі. Кожен з цих днів може бути Днем свободи... Але цей день, 21 листопада, зобов'язує..Або знайдіть і покарайте винних, або краще мовчіть сьогодні.. Прийти на Майдан - так, зустріти там близьких по духу-так, та просто помовчати-так..Але не треба пафосних промов, ну не треба! 

Юрій Лукан

З висоти кількох років розумію, що початок Майдану варто відзначати не 21 листопада. Це була така собі тусовочка. Скоріш за все, вона би похвилювалася трохи, пошуміла, побалакала і розійшлася б. Звісно, так влада ще ніколи не брехала, як Овоч і його бригада. Він рік їздив нам по вухах, розповідаючи про євроінтеграцію. До речі, не тільки розповідав, але і реальну роботу робив. А потім в один день розвернувся в протилежному напрямку. Припускаю, що це сталося після того, як путін на зустрічі десь під Москвою розповів йому про "кримнаш" та інші веселі перспективи. 
Звісно,відмова від євроінтеграції була стимулом для невдоволення, але за тодішнього стану суспільства аж ніяк не привід будувати барикади і йти на штурм Ради чи адміністрації преза. Ночами на Європейській площі і на Майдані залишалися люди. Туди приходила Руслана. Співала там пісень разом з учасниками. Влаштовували танці. Словом, виглядало як невеличкий карнавал. 
Реальним фактором, який спричинив справжній Майдан стало побиття молодих людей під Стелою Незалежності у ніч з 29 на 30 листопада. І через день 1 грудня на вулиці в Києві вийшли і приїхали з регіонів сотні тисяч людей. А на Банковій почалися спроби штурмувати адміністрацію президента. Беркут, простоявши пасивно години чотири, потім жорстоко розігнав протестувальників. Вперше в українській історії були брутально побиті журналісти - до трьох десятків. Оце побиття на Майдані спричинив початок реальної боротьби, 1 грудня стало реальним початком руху опору. 
1 грудня нам варто відзначати річницю референдуму про незалежність і річницю другого Майдану.
На жаль, знову доводиться констатувати, що Майдан не зламав систему. Можливо, тому, що вся енергія майданних сил пішла на захист країни від зовнішнього ворога. Якби не війна, то імовірно громадянське суспільство, яке стало вже досить потужним, спрямувало б свою енергію на тиск на владу, аби та здійснювала реформи. 
Але довелося вибирати: або воювати, або тиснути на владу. Якби вибрали тиск на владу, то вона швидко опинилася б в руках путіна і його хунти. А на два фронти воювати неможливо. 
Кажуть, що Майдан нічого не змінив. Система й справді залишилася. Але він змінив психологію наших співвітчизників. Вони навчилися взаємодіяти без допомоги політиків. Наступним кроком стало утворення унікального волонтерського руху. І рано чи пізно ці нові люди таки змінять систему. Дуже не хотілося б, щоб злам системи відбувався на третьому Майдані. Тоді не факт, що в нас не з'явиться справжня хунта. Тоді нинішня система видаватиметься нам вершиною демократії, і навіть Янукович добрим і лагідним татусем.

Андрій Лаврик

Як не крути, а Революція Гідності почалася у ніч на 30-е. Хоча, ні, швидше, після 16 січня 2014-го, коли на ухвалення "диктаторських законів" Майдан відповів "коктейлем Молотова". 

Svitlana Povalyaeva

Думаю... йти завтра на Майдан - не йти завтра на Майдан?.. я б пішла, для мене це сокровенне, день пам'яті, день жалоби і свято водночас, 
Але, якщо раптом я там побачу братву коханівського, йуліних ондатр і прочіх жертв лоботомії, я ж, блядь, не втримаюсь – у*бу, порву на шмаття...
от карочє думаю: йти, не йти... :)

Фото: Иван Ковпашко

Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Віталій Баранник
для «Детектора медіа»
Історія про те, як досвідчений кіно- й телеоператор став таксистом і масажистом із купою вдячних клієнтів.
15 Серп 2023 14:10
4 124
Юлія Лавришин
Дві журналістки видання будуть раз на два тижні обговорювати внутрішньополітичні проблеми України
12 Трав 2023 17:32
2 247
Лєна Чиченіна
«Детектор медіа»
Ще двоє телевізійників пішли на війну. Інколи такі повідомлення стають несподіваними навіть для колективу.
12 Трав 2023 14:47
3 243
Роман Мельник
«Детектор медіа»
Кліп розповідає про історію 14-річного Саші, який пережив 5 місяців окупації та втратив дім.
11 Трав 2023 15:21
1 954
Валерія Буняк
«Детектор медіа»
Журналістка Тетяна Федоркова: Харківські журналісти, на жаль, звикли до хамства з боку міської влади — особливо у відповідь на питання, які викликають критику або резонанс.
10 Трав 2023 19:14
11 243
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду