Страшна помста Нового каналу і вагомий аргумент «Плюсів»

Страшна помста Нового каналу і вагомий аргумент «Плюсів»

23 Жовтня 2014
18134
23 Жовтня 2014
10:43

Страшна помста Нового каналу і вагомий аргумент «Плюсів»

18134
Сюжет «Поховати загиблих» у «ТСН. Тижні» став тим самим незаперечним свідченням, яке перекреслює всі потуги російської пропаганди виставити війну на сході України суто внутрішнім конфліктом. Огляд телепрограм за 13–19 жовтня 2014 року
Страшна помста Нового каналу і вагомий аргумент «Плюсів»
Страшна помста Нового каналу і вагомий аргумент «Плюсів»

Здається, керівництво Нового каналу вирішило не чекати судового вердикту щодо свого позову до каналу «1+1» стосовно проекту «Інспектор Фреймут». У понеділок, 13-го, на Новому каналі вийшла програма «Ревізор без купюр», яку спочатку анонсували як «фільм про фільм», досить розповсюджений формат, який дуже підходить задля прощання з певною телепрограмою.

 

Проте творці «Ревізора без купюр» зробили все, щоб у свідомості глядача сформувати новий, і дуже негативний, образ екс-ведучої «Ревізора» Ольги Фреймут. Олександр Педан, якому доручили почесну місію розкрити всі таємниці трьох років «Ревізора», до того ж чомусь російською мовою, розповів: Ольгу Фреймут обрали на роль ведучої соціального реаліті не за талант, красу й розум, а всього лишень за... «окнопроходимость». Тобто - за тендітну статуру, яка дозволяла ведучій проникати у вузькі шпарини витяжок, кухонних ліфтів та інших важкодоступних для її партнерів за «Підйомом» Сергія Притули та того ж таки Сашка Педана місць.

 

Які, як виявилося, теж претендували на роль головного ревізора країни.

 

Похід місцями бойової слави Ольги Фреймут та її команди, під час якого Олександр Педан нібито ненав'язливо виправляє помилки своєї попередниці (дарує нову плазму замість розбитого телевізора господарю готелю в Броварах, де Ольга Фреймут ненавмисно набешкетувала три роки тому, під час першої ревізії в історії «Ревізора», при цьому відшкодувавши матеріальну шкоду; передає червоні черевички, «як у Олі», офіціантці кафе; намагається переконати хазяйку вінницького кафе, що Фреймут узяла хабара у вигляді щедрого столу тощо), стає демонстрацією помилок екс-ведучої «Ревізора».

 

У проміжках між подорожами слідами Ольги Фреймут ми дізнаємося від Сергія Притули, яке задоволення він отримував, коли тролив свою партнерку й співведучу в постшоу «Страсті за "Ревізором"». Адже вона, на його думку, часто-густо в своїх симпатіях чи антипатіях до того чи іншого закладу керувалася власними примхами, а не об'єктивними показниками закладу.

 

Ба більше, цей колишній партнер Ольги дозволяє собі на адресу нинішньої програми «Інспектор Фреймут», що нині йде на каналі «1+1», досить зневажливу характеристику. Мовляв, цей проект на іншому каналі для нього абсолютно незрозумілий, і невідомо, чим займаються його автори, серед яких, на думку Притули, нема жодного з колишньої команди «Ревізора» на Новому. Всупереч тому, що стверджує мало не в кожному випуску «Інспектора Фреймут» сама ведуча, ніхто за нею на інший канал не перейшов. На думку Сергія Притули.

 

Продовжуючи тему нібито незаконного використання формату «Ревізора» на «Плюсах», у «Ревізорі без купюр» докладно розповідають про те, як у Санкт-Петербурзі знімають перший сезон програми «Ревізорро». Ба більше, нам навіть показують, як це робиться, з усіма подробицями, включно з розлогими коментарями Ганни Жижі, котра побувала на зйомках російських колег з каналу «Пятница», що офіційно придбав права на формат у Нового каналу.

 

Але на цьому оригінальна помста Нового норовливій конячці Фреймут, яка посміла все-таки перейти на інший канал, не закінчилася. Вочевидь, натхнені ужгородською пародією на ведучу, показану в понеділок у тому ж таки «Ревізорі без купюр», тут змайстрували масштабну пародію на Ольгу Фреймут тривалістю майже годину!

 

Показали цю трагікомедію в суботу, 18 жовтня, після повторного показу «Ревізора без купюр». Називалося це дійство «Ревізірка» й било в найбільш вразливе місце Фреймут - її комплекс «міщанина в дворянстві».

 

Справді, Ольга Фреймут полюбляє підкреслити до речі й не до речі, що якийсь час жила в Лондоні й, головне, народила дочку Злату від «корінного британця Ніла». Але в її вустах це звучить наївно-безборонно, а не хвалькувато. І зрештою, нічого поганого в тому, що людина знає, як там, «у Європах», працюють готелі та ресторани, немає. Це тільки плюс для такої програми. Але в «Ревізірці» «європейськість» героїні стає нав'язливою фразою, повтореною нескінченну кількість разів. Що змушує думати - саме ця риса Ольги Фреймут і є головним об'єктом пародії.

 

Хоча за великими рахунком вона досить якісна й смішна (і заслуга в цьому - виконавиці головної ролі, давньої кавеенщиці Ірини Сопонару, яка відтворила найменші нюанси мовлення Ольги Фреймут та її фірмові гримаски), не покидає враження: це все-таки дуже зла помста Нового каналу ведучій. Яка, в розумінні її колишнього керівництва, його зрадила. Відтак і «Ревізор без купюр», і «Ревізірка» скидаються радше на поведінку подружжя після розлучення - хоч чимось, але допекти!

 

Проте, що б там собі не думали на Новому й якими б мотивами не керувалися, обидві програми в парадоксальний спосіб працюють хіба що на підвищення рейтингів Ольги Фреймут. Адже далеко не кожна телеведуча може похвалитися повнометражною пародією на себе кохану.

 

Якщо цей корпоративний конфлікт між двома каналами копати глибше, можна дійти до висновку про загострення суперечностей між інтересами власників двох холдингів - «1+1 Медіа» (Ігор Коломойський) та StarLightMedia (Віктор Пінчук). Ця боротьба триває не перший місяць і подеколи дає про себе знати в такий дивний спосіб, як цькування однієї окремо взятої ведучої.

 

А 14 жовтня на «1+1» та ICTV практично одночасно на обох каналах вийшли так само практично однакові публіцистичні контрагітки про те, як російське телебачення використовує в своїй пропаганді заборонені в цивілізованому суспільстві прийоми.

 

На «Плюсах» це називалося «Секретные материалы», на ICTV - «Гражданская оборона». Чи так збіглося, а чи це було свідоме контрпрограмування - але, більш того, практично одночасно (це легко перевірялося з допомогою запінгу) на обох каналах російську антиукраїнську істерію коментував Тарас Березовець.

 

Ну, не знайшли на цих каналах справжнього медіаексперта, який набагато професійніше за штатного політолога-всезнайка прокоментував би найбільш кричущі прийоми інформаційної війни з боку Росії!

 

Хоча особливо коментувати там і не було чого, і з набором уже звичних жахалок-фейків, давно знайомих усім завсідникам мережі, міг упоратися будь-який першокурсник.

 

З жалем доводиться констатувати, що українські контрпропагандистські «секретні матеріали» стали набором штампів та насмиканих цитат, і відсутністю креативу в такій нелегкій справі, як агітація і пропаганда, відверто програють «старшим братам» із Москви. Які то хлопчика 5-річного розіпнуть, то маму загиблого в Україні солдата оголосять святою Марією, що послала сина на смерть, аби той став спасителем.

 

Українському глядачеві, звісно, подібні фейки не потрібні. Але в тому й полягає справжня проблема наших «володарів думки» - цілковите невміння чи й небажання зробити контрпропаганду якісним і переконливим видовищем. Яке б не обслуговувало інтереси власника, а давало справжню поживу для мозку у вигляді неспростовних фактів та професійної аналітики.

 

Бо, якщо регулярно дивитися те, що пропонують творці «Секретних матеріалів» чи «Гражданской обороны», можна відчути себе розумово відсталим учнем у неінклюзивному спецінтернаті, якого вперто намагаються вчити зав'язувати шнурівки, коли він уже сам навчився читати.

 

Якщо в цьому випадку досліджувати, хто в кого «запозичив» формат, то пальму першості доведеться віддати все-таки «1+1», який розробляє жилу контрпропаганди вже досить давно, із поновленням в ефірі «Українських сенсацій» та відгалуженням від них - «Секретними матеріалами».

 

Щодо останніх, то, віддамо належне їхнім творцям, вони завжди суперактуальні, скажімо, у випуску від 14 жовтня йшлося про те, як через модеровані ФСБ сторінки вдалося вигнати з Нових Петрівців під Адміністрацію Президента (а це майже 50 км!) нацгвардійців-строковиків буквально напередодні виходу програми, 13 жовтня.

 

І в цьому плані «Секретні матеріали», звісно, обходять «Гражданскую оборону». Що, втім, не знімає з творчої групи претензій до якості продукту. Зокрема - використання насмиканих із тих-таки соцмереж, де й ведеться інформвійна для «просунутих» користувачів, фактів та фото, знайдених, знову ж таки, тими самими користувачами. Які самі й виконують роботу зі спростування фейків та ще й знаходять організаторів «солдатського бунту» замість професійних журналістів-розслідувачів.

 

Останнім залишається хіба що скомпонувати знайдені факти в більш-менш пристойну короткометражку, озвучивши закадровим текстом і обрамивши коментарем першого-ліпшого «експерта» з усіх питань світобудови.

 

На відміну від колег із Департаменту журналістських розслідувань, які виробляють «Українські сенсації» та «Секретні матеріали», журналісти з команди ТСН таки знайшли безпрограшний і абсолютно ексклюзивний матеріал, який спрацьовує на пропаганду тези «Народ і армія єдині» без жодних пропагандистських кліше.

 

17 жовтня тут вийшов в ефір сюжет «Хвора родина», де показали, як мати, хвора на рак 4-ї стадії, її дочка-інвалід та син, хворий на гемофілію та гепатит, не просто виживають, а й примудряються при цьому зібрати якусь допомогу українським воякам на передову.

 

Без сліз це дивитися не можна. Надто ж коли великим планом оператор показав гору плетених вовняних шкарпеток, що їх ці троє сплели власноруч для бійців. «Щоб їм там було тепленько в ножках», - каже Ніна Рогачова, мама.

 

Сюжет триває трохи більше трьох хвилин, і це саме той відрізок часу, за який встигаєш пережити бурю емоцій, у тому числі - й гордість за свій народ, який попри всі негаразди знаходить у собі сили підтримувати власну армію.

 

Але за якийсь час виникають певні запитання. Коли родину Рогачових представляють, то не уточнюють, де саме вони мешкають. Область, район, місто чи селище, село чи райцентр - жодних бодай приблизних координат автор не вказує. Якщо це зроблено з метою убезпечити родину від непотрібної публічності, то навряд чи такої мети досягнуто, адже обличчя родини Рогачових показали на всю країну.

 

Журналістка Вікторія Дмитренко, яка знайшла, без перебільшення, унікальну родину, наголошує - держава їй нічим не допомагає. І це можна зрозуміти так, що вони кинуті напризволяще взагалі, тобто троє інвалідів обходяться без допомоги соціальних служб або ж їм не платять пенсій. Але ж, наскільки відомо, хвороби всіх Рогачових - із тих, які входять до спеціальних державних програм. Хай ці програми часто-густо виконуються заледве наполовину, але вони є, й говорити, що держава кинула родину напризволяще, ніяк не можна - бодай крихти з державного столу їм напевне перепадають.

 

Несамохіть спростовує слова кореспондентки анонімна (нетитрована), але знята широким планом працівниця районної (що то за район, знову ж таки залишається таємницею для глядача) соціальної служби, яка з ентузіазмом підтверджує: родина Рогачових просто вражає своїм небаченим стоїцизмом усіх соцпрацівників. Отож, вони до Ніни Рогачової та її дітей таки навідуються й допомагають вижити? Та й деяка плутанина Вікторії Дмитренко щодо діагнозу сина - то він хворий на гепатит С на додачу до гемофілії, то ця хвороба раптом перетворюється на цироз печінки, викликає певні сумніви в професійності журналістки.

 

Тож після повторного перегляду «Хворої родини» (до речі, назва цього сюжету аж ніяк не відповідає його пафосу) в уважного глядача залишається неприємне враження, що зводить нанівець усі зусилля журналістів. Які, звісно ж, робили цей репортаж із найкращими намірами, але не врахували одного - подібні сюжети мусять бути стовідсотково правдивими та професійними з усіма можливими для перевірки посиланнями. Принаймні, вказівками на точну адресу та титруванням «другорядних» персонажів.

 

Інакше подібні пропагандистські (в хорошому сенсі) роботи втрачають довіру адресата.

 

Проте, як кажуть, вражати - то вражати до кінця!

 

16 жовтня у випусках новин на Першому національному, 5-му каналі, ТВі та у «Вікнах» на СТБ вийшов ідентичний сюжет про те, що громадська ініціатива «Народна пам'ять» влаштувала прес-конференцію, де її учасники розповіли, що доставили з зони АТО 155 тіл загиблих під Іловайськом. Кадри з прес-конференції та синхрон голови ініціативи Ярослава Жилкіна подали всі зазначені ресурси. «ТСН» того вечора обійшовся без цієї новини.

 

І вже в неділю, 19 жовтня, стало зрозумілим, чому. Тему віддали на відкуп тижневику «ТСН. Тиждень». Кореспондент Юлія Панкова не просто поспілкувалася з Ярославом Жилкіним, але й побувала на місцях, де добровольці збирають тіла наших солдатів.

 

Кожний кадр цього репортажу під назвою «Поховати загиблих» б'є навідліг у серце, яке починає у відповідь дикий танок аритмії, то шалено прискорюючись, то зупиняючись. Але - хтось має це робити, як каже учасник місії. Бо ким же ми будемо, якщо не поховаємо всіх, до останнього солдата, який загинув за нашу волю.

 

Історія про чотирьох бійців Новоград-Волинської бригади, родичі яких дізналися про їхню загибель із інтернету, де їхні вбивці оприлюднили відео загиблих, завдяки волонтерам із «Народної пам'яті», стала для родин воїнів завершенням їхньої історії пошуків синів і братів. Юлія Панкова разом із оператором «ТСН. Тижня» невідступно ходить за рідними цих чотирьох, тіла яких ексгумували волонтери «Народної пам'яті», і тепер вони мають упізнати своїх.

 

Я не знаю, чи можна оприлюднювати такі речі - реакцію мами, дружини чи сестри тих, кого знайшли в полі під Іловайськом, розкопавши саморобну могилу. Я так само не знаю, яким емоційним вигорянням розплачуються за цю каторжну роботу волонтери «Народної пам'яті». Але Юлія Панкова в своєму сюжеті про те, як наших загиблих на полі брані буквально по кісточках збирають абсолютно незаангажовані якимись політиками добровольці, зробила неймовірне. Вона змусила повірити в справжність формули для Небесного війська українців - «Герої не вмирають».

 

Алла Мазур підсилила ефект цього страхітливого в своїй реальності репортажу кадрами з інтернету, де порівнюються похорони українських бійців за свободу рідної землі з епізодами поховання російських найманців.

 

«И здесь кончается искусство,/ И дышат почва и судьба» - саме ця цитата з Бориса Пастернака, великого російського поета, повсякчас виринала в голові під час перегляду цього сюжету.

 

Хто знає його творчість, зрозуміє, в чому річ. Sapienti sat, тобто розумному - досить.

 

У нашому конкретному випадку сюжет «Поховати загиблих» у «ТСН. Тижні» став тим самим незаперечним свідченням, яке перекреслює всі потуги російської пропаганди виставити війну на сході України суто внутрішнім конфліктом.

 

І це, нарешті, можна вважати вагомим аргументом на користь українців у нашій нескінченній інформаційній війні з Росією.

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
18134
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду