Прем`єра нової програми розслідувань «Люстратор 7.62» в ефірі «2+2» збіглася в часі з поверненням вашого автора з Грузії. Країна, котра давно вважається прикладом для наслідування, водночас є країною контрастів. Наприклад, грузини, з якими спілкувався весь час свого перебування, дружно лають Михайла Саакашвілі. Називають його ватажком мафії. Водночас задоволені якістю збудованих у країні доріг, переважно гірських. Поліпшенням якості власного життя. Та гордо заявляють навіть високо в горах: «У нас корупції нема!» Зовсім не пов'язуючи ці й інші здобутки ані прямо, ані опосередковано з фігурою нелюбого Міши.

Зокрема, на моїх очах нашого гіда зупинив на серпантині поліцейський пост. Перевірка тривала близько десяти хвилин, після чого він пояснив: «Їхав без ременя безпеки. Штраф 40 ларі» - й тут же показав квитанцію. За останні роки дорослий чоловік забув, що може бути інакше. На українські гроші це десь 280 гривень, тому нашому водієві простіше дати сотню й поїхати далі, до наступної засідки. Причому навіть якщо український водій нічого не порушує, йому все одно треба тримати сотню напоготові.

Коли я пояснив це батоно Мерабу, він щиро здивувався. У них, у Грузії, з поліцією не прийнято торгуватися. Заведено платити штраф і дякувати, що інспектор помітив порушення. Без порушення, просто так, грузина в Грузії не зупинять на дорозі. Це тому, що тамтешня поліція пройшла знамениту люстрацію. Результат наочний.

Пропонуючи українським глядачам «Люстратора 7.62», офіційний сайт каналу «2+2» представляє проект як першу програму на українському телебаченні, журналісти якої не тільки роблять сенсаційні розслідування на суспільно значущі теми, а й домагаються люстрації учасників корупційних схем. За наповненням та дещо агресивною, наступальною манерою подачі матеріалу, вона мало, чим відрізняється від попередників - того ж «Знаку оклику», який виходив на ТВі чи давно забутих «За вікнами», які свого часу підвищували рейтинги СТБ. Але це швидше не «мінус», а «плюс» проекту, бо свідчить про існування певного сталого формату для подібних програм. Недоліком же може стати традиційна для таких програм робота вхолосту.

Тобто, сенсаційні розслідування на суспільно значущі теми зроблені на хорошому професійному рівні. Проте учасники корупційних схем люстровані не будуть. Бо не журналістам і тим паче - не редакторам каналів вирішувати, кого піддавати люстрації, а кого - почекати. Хочеться додати: на жаль. Проте якщо для відсторонення від роботи будь-якого чиновника-корупціонера достатньо лише зусиль телевізійної знімальної групи, значить, журналісти підміняють собою силовиків, слідчі органи та суди. Що, погодьтеся, неприпустимо, раз ми вже взялися вкотре будувати правову державу.

Особливість «Люстратора 7.62» - не лише щоденний оперативний вихід, по буднях о 22.00. Кожна історія триває від 5 до 7 хвилин, нагадуючи, за замислом авторів проекту, такий собі одиночний постріл з автомата: набої для нього мають саме такий калібр. Цікавіше, що жодна історія не завершена. Все це, як кажуть журналісти під фінал, лише частина корупційних айсбергів. У повному обсязі розслідування запропонує підсумкова програма, перший ефір якої очікується вже 9 серпня. Таким чином, одночасно це інформація й анонс, причому - зроблений за кілька тижнів до виходу повномасштабного викривального сюжету. Глядача, спраглого до таких видовищ, пригодовують, наче рибку. Можу помилятися, але такий метод освоюється на нашому телебаченні вперше.

Викликає певний скепсис голосна заява про готовність викрити корупціонерів на всю країну. Справді, телевізійна аудиторія чимала. Це стосується більшості каналів, котрі входять до потужних холдингів. Та навіть якщо канал незалежний і мовить лише в кабелі та на супутнику, все одно має більшу аудиторію, ніж друкована преса. Хтось обережно скаже: інтернет же здатен охопити значно більше цільової аудиторії. Відповідь: здатен, але не в нинішній Україні. Останні місяці довели: навіть маючи можливість користуватися інтернетом, основна маса громадян все одно обирає «ящик». На жаль, не завжди вітчизняні канали, і на превеликий жаль - не завжди ті, котрі подають збалансовану інформацію.

Та навіть якщо українці зупиняються на «правильних» каналах, все одно сучасна ситуація не дозволяє отак легко кидатися слоганами про «нас побачить вся країна». Можливо, навіть точно треба, аби окремі сюжети «Люстратора 7.62» побачили в кожному домі, де є телевізор. Поки що це не так. Викриття корупційних схем, зроблені журналістами, потрібні й дочасні - але все одно не сколихнуть всю Україну. Навіть врадіївські події минулого літа лишили байдужими певну частину населення, в чому під час Майдану ваш автор мав змогу переконатися особисто й не раз про це говорив та писав.

І справа навіть не в тому, що показане «Люстратором 7.62» далеке від тих проблем, котрі справді хвилюють українців. Навпаки, все правильно, актуально й доречно. Але сенсацій тут нема ніяких - звичайна корупційна буденність.

Афери з земельними ділянками. Хабарі в Одеському порту. Незаконні забудови. З цим та іншим ми стикаємося регулярно. Й, чесно кажучи, не намагаємося вникнути в тонкощі організації та реалізації більшості схем. Діє принцип, закладений в основу написання будь-якого детективного роману: поки ніде нікого не вбили, все інше - дурниця. Найціннішим усе ж таки лишається людське життя. Тому якщо хтось у когось відчужив земельну ділянку й почав зводити палац, людей, котрі бачать все по телевізору, даний злочин мало переймає. Адже, думає собі телеглядач, я не маю таких грошей. Аби в мене були, хтозна, може, і я б заніс комусь на лапу, щоб почати будувати власні хороми. Хабарі ж на митниці, здається, були завжди. Поки що жоден телевізійний сюжет, хоч на п'ять хвилин, хоч на двадцять, ситуацію не виправив.

Запитайте у вашого сусіди, діда-пенсіонера, чи беруть хабарі митники й санстанція. Він, навіть не знаючи, як працюють ці структури, скаже: беруть, і навіть не задумається. Поки його добробуту це не загрожує, дід відмахуватиметься від подібних сюжетів й тем, переключаючись на щось ближче та зрозуміліше.

І з огляду на це історія про Білоцерківську колонію суворого режиму, котру журналісти «Люстратора 7.62» розповідали з продовженням, вирізняється на загальному фоні. Суть у тому, що на територію зони легко можуть пройти пересічні громадяни, якщо знають ходи. Та, що страшніше, звідти в будь-який момент можуть вийти й піти будь-куди засуджені. Процес, як довели журналісти, на сто відсотків контролює керівництво колонії. А коли татуйовані напівголі зеки нападають на знімальну групу, міліціонери не втручаються. Все відбувається в них на очах, і блатні, виглядає, цілком комфортно себе почувають у подібній спайці.

Це історія, смисл якої не треба розжовувати. На відміну, наприклад, від афер у паспортних столах та соціальних центрах. Бомж, на прізвище якого зареєстрований конвертаційний центр, через який відмиваються невідомо, чиї гроші, не такий небезпечний, як убивця й бандит, якого в колонії ніхто не охороняє.

Не варто «Люстратору 7.62» брати на себе стахановські зобов'язання домогтися люстрації всіх учасників корупційних схем. Якщо на своїх посадах не будуть працювати корумповані, замазані контактами з блатними та проститутками працівники Білоцерківської колонії, і якщо їх на момент виходу або цього тексту, або підсумкового «Люстратора» вже затримають та позбавлять посад і звань - це буде справді серйозною перемогою журналістів. Звичайно ж, про такі успіхи слід відзвітувати всіх країні. Чи хоча б цільовій аудиторії.