ПРОЕКТИ
18:30
П'ятниця, 25 Липня 2014

«Майдан» на експорт

Повнометражний документальний фільм, котрий став резонансною подією на цьогорічному Каннському фестивалі, українського глядача не «порвав», не вразив, частково навіть розчарував
«Майдан» на експорт
«Майдан» на експорт

«Детектор медіа» публікує рецензію на фільм відомого режисера Сергія Лозниці. Картина вже викликала бурхливу реакцію глядачів у соцмережах та під час перших показів на Одеському міжнародному кінофестивалі й прем'єрному показі в Києві. Сподіваємося цією публікацією започаткувати дискусію: гадаємо, деякі наші автори виявлять бажання посперечатися з Андрієм Кокотюхою. Тож крапки не ставимо.

 

На вихід у широкий прокат фільму Сергія Лозниці «Майдан» в Україні чекали. Процес пішов 24 липня, показ анонсовано в усіх кінотеатрах країни, крім тих, котрі опинилися в зоні бойових дій.

 

Звісно, для українських бійців теоретично можна було б улаштувати покази в такому ж форматі, як це робилося на фронтах Другої світової. Можливостей налагодити проекцію в наш час більше в рази. Проте солдати й командири навряд чи мають дві з гаком вільних години, аби витратити їх на перегляд. До того ж особисто я прогнозую від них не таку стриману реакцію на стрічку, яка та, що вже є в глибокому тилу. Причому глядачі, котрі вже подивилися «Майдан», навряд чи очікували чогось такого, що перевершило б реальні емоції, пережиті українцями минулої зими. Нарватися на «фе» воїнів можна швидше, війна позбавлена інтелігентських рефлексій та політесів.

 

Думаю, вже зрозуміло - повнометражний документальний фільм, котрий став резонансною подією на цьогорічному Каннському фестивалі, хоч нічого й не отримав, українського глядача не «порвав», не вразив, частково навіть розчарував. Хоча це зовсім не означає, що стрічку дивитися не треба. Навпаки, варто знайти оті самі дві години й змусити себе витримати принципово статичне видовище.

 

Втім, одразу обмовлюся - жодного видовища «Майдан» Сергія Лозниці не пропонує навіть у нечисленних фрагментах, у яких присутня бодай якась активна дія. Маємо перший повнометражний монумент, котрий чимось віддалено нагадує скульптури Зураба Церетелі: розумієш велич, проте не бачиш смислу. Є величезна спокуса порівняти побачене з циклом «Зима, що нас змінила», створеним «Вавілоном`13» та показаним в ефірі «1+1» цієї весни.  Звісно ж, на користь останнього. Але таке порівняння буде хибним. Як і взагалі будь-яка спроба оцінити все, що вже зроблено, робиться й буде робитися на тему Майдану.

 

Історію створення свого фільму Сергій Лозниця розказував не раз, особливо останнім часом, супроводжуючи прем'єру. Вона коротка й проста, як апельсин. Приїхавши до Києва за пару тижнів після початку Майдану, в середині грудня (а отже, пропустивши перший переломний момент - ніч 11.12.13, коли повсталі здобули серйозну перемогу, не давши зачистити зайняту територію), режисер вирішив знімати історичну подію. Запізнився - на той час лише за моєю інформацію на Майдані працювало більше десятка тільки українських груп, не кажучи вже про іноземців. Потім ще прибувало, і кожен, знімаючи, по суті, на одній локації, фільмував своє.

 

З усіх можливих сценарних та режисерських рішень Лозниця обрав чи не найпростіше. Сценарію як такого нема. Довгі, по кілька десятків хвилин, статичні плани, змонтовані згодом у логічній послідовності - від відносного та напруженого спокою кінця грудня через сутичку на Грушевського до лютневого розстрілу й похорону під супровід «Пливе кача...» Жодних авторських коментарів. Етапи перебігу подій позначаються скупими титрами. Немає персоніфікації. Пізнається голос чинного голови Мінкульту Євгена Ніщука за кадром, один раз камера зафіксувала чинного прем'єра, а тоді Сєню Кулявлоб у неформальній обстановці з дітьми. Концептуальний намір автора й режисера показати Майдан як єдиний народ, котрий формується в націю, значною мірою не вдався саме через те, що оператор обмежився загальними та середніми планами, не зосередивши увагу на людях, обличчях, дії.

 

Якби ваш автор весь час сидів у бункері, а потім виліз та подивився «Майдан», нічого б не зрозумів. Де революція гідності? Де логістика, унікальна самоорганізація, згуртованість різних людей, часто не знайомих між собою? Ось вони неквапом ходять, готують бутерброди, роздають чай, читають пафосні вірші власного авторства, вкладаються спати, знову ходять, стоять, слухають, бігають. Їхній ворог вривається в кадр лише ближче до фіналу, але для всякого, хто ніколи не був на Майдані, беркутівці в шоломах та камуфляжі на загальному плані - щось далеке й, чесно кажучи, зовсім не лиховісне. Звідки й чому потім з'явилися труни в згорьованому натовпі, за рахунок чого Майдан переміг, із кого він складався - відповідей у фільмі Лозниці ви не знайдете.

 

Проте, повторюся, титулований режисер, котрий вважає себе громадянином світу й таким собі європейським пілігримом, не робив ставку на ексклюзивність матеріалу. Навпаки, нудніше відео про Майдан знайти важко. При тому, що до остаточної версії увійшло все, на думку автора, краще, що можна було вибрати з більш як ста годин зафільмованого матеріалу. На згадану стрічку працює відразу кілька факторів, завдяки яким вона неодмінно займе своє місце в серії подібних - а вони будуть, і це добре.

 

Перший - кіно робилося на експорт, для Заходу. Київський Майдан весь час мали змогу бачити в різних ракурсах, від новинних сюжетів до режиму онлайн, не лише в Україні, а й у світі. Простий візуальний метод, обраний Лозницею, а саме - згадана статика, створює ефект присутності передусім для західного глядача. Бо ті, хто виходив на Майдан, бачили переважно те ж саме, що камера оператора Сергія Стеценка: сотні й тисячі людей стоять, ходять, говорять між собою, кричать: «Банду геть!», п'ють чай, знову ходять. Усе це та інше загалом називалося «стояти на Майдані». Отже, статична картинка не створює жодних ілюзій - це майданна буденність, в якій оператор не намагається шукати чогось яскравого. Адже важливе саме явище, а не складники. Тож західний глядач, котрому Майдан у часи його розквіту був недоступний, тепер опиниться на ньому завдяки великому екрану.

 

Другий фактор - постать самого Сергія Лозниці. Скажу лише від себе та гранично відверто: якби таке відео у вигляді фільму з однойменною назвою явив світові нікому не відомий початківець із чистими та світлими намірами, воно б не опинилося навіть у мережі. А якби опинилося, зібрало б мінімальну кількість переглядів та лайків. Виняток - епізод із беркутівцями на даху, коли одного вражає куля просто в кадрі, і ми бачимо підстреленого ворога фактично наживо. Проте, як уже говорилося, пан Лозниця режисер іменитий. Наклавши це на актуальність тематики, можна пояснити появу «Майдану» на Каннському фестивалі так: «Аби Лозниця екранізував телефонну книгу майданівців, таке кіно теж включили б у програму престижного заходу».

 

Третя позиція - українці, котрі прийшли та ще підуть у кіно, не були здебільшого сторонніми спостерігачами. Принаймні, серед своїх знайомих таких не пригадаю. Тож коли на початку співають Гімн України, зал встає. Незалежно від того, що покажуть далі. Бо кожному присутньому є що згадати. На екрані мерія зсередини, неквапний побут - і всякий згадує, що бачив у КМДА, коли заходив туди сам. На екрані чергове віче - і кожен пригадує себе на ньому. На екрані палають шини - і неодмінно спливає в пам'яті те, що бачили на Грушевського власні очі. Таким чином, одноманітна «картинка» так чи інакше викликає різноманітні спогади. В кожного - свої.

 

Головне - аби лишилися не тільки спогади, а й пам'ять. Мені здається, Майдан та все, пов'язане з ним, справді потребує зараз значною мірою експорту. Щонайменше в східні регіони нашої країни, котрі досі не зрозуміли причин та наслідків Революції гідності. Програма-максимум - країни Заходу. І вже в зовсім віддаленій перспективі - Російська Федерація.

 

Тож якщо фільм Сергія Лозниці «Майдан» не справив враження, це не означає, що він не слід було створювати. Для осмислення й переосмислення зими, що нас змінила, потрібно значно більше стрічок. У тому числі художніх, за якими, мені здається, майбутнє.

 

Фото - varosh.com.ua

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Всі матеріали розділу / жанру:
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
6969
Переглядів
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Коментувати
Коментувати
Нові тексти на ДМ
2016 — 2018 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop