Ось що АТО животворяща робить

Ось що АТО животворяща робить

10 Липня 2014
8817
10 Липня 2014
11:08

Ось що АТО животворяща робить

8817
Явне замовчування тем або ж казенні відповіді на занадто болючі запитання про жертви серед мирного населення в зоні АТО ніяк не сприяють позитивному іміджу самої операції. Огляд телепрограм за 30 червня ‒ 6 липня
Ось що АТО животворяща робить
Ось що АТО животворяща робить

«Алілуйя!» ‒ перехрестилися віруючі, атеїсти й агностики, почувши вранці у вівторок 1 липня благу звістку від Петра Порошенка про відновлення АТО.

 

Святковий Конституційний день понеділка 30 червня глядачеві, стомленому 10-денкою величезних втрат серед наших вояків за час однобічного «припинення вогню» і спраглому адекватної помсти ворогові, приніс йому шалену напругу.

 

Коли у вечірніх випусках новин на всіх загальнонаціональних каналах повідомили, що «цими хвилинами починається засідання РНБО, де мають ухвалити рішення про відновлення АТО» (чи, навпаки, подовження режиму припинення вогню. ‒ Авт.), патріотично налаштований глядач, справедливо обурений кількістю загиблих українських вояків, буквально закляк перед екранами в очікуванні того самого рішення.

 

Тим часом телеканали сумлінно показували досить солідну кількість людей, які зайняли позицію біля Адміністрації Президента, налаштовані палити шини в разі, якщо АТО не поновлять. Не дочекавшись остаточного рішення РНБО 30 червня (воно вийшло в ефір далеко за північ), автор цих рядків сказала чоловікові: «Якщо АТО не поновлять, президента з АП винесуть». На щастя, Петрові Порошенку не довелося шукати шляхів евакуації з колишнього офісу ЦК КПУ, й ранок 1 липня почався досить обнадійливо (див. перший абзац).

 

Упродовж дня 1 липня телеканали сумлінно повідомляли, що українські війська цілеспрямовано завдають ударів по 120 розвіданих перед тим цілях. Не надто, втім, конкретизуючи, що це за цілі. Щоправда, наступного дня виявилося: йшлося про чотири міста в Донецькій області по дорозі на Слов'янськ.

 

Проте загальний тон інформаційних повідомлень уперше за кілька тижнів став не депресивно-похоронним, а стримано оптимістичним. І це стало такою собі увертюрою до солодкого слова «перемога» в суботу, 5 липня.

 

Першу, справжню й таку нелегку перемогу минулого тижня, отримали 1 липня в парламенті лобісти нового закону про освіту ‒ народний депутат ВРУ Лілія Гриневич та міністр освіти і науки Сергій Квіт.

 

Пряма трансляція засідання ВР, де ухвалювали модерний закон, дозволила оцінити атмосферу в залі. Лобісти законопроекту про вищу освіту від Михайла Згуровського, ректора КПІ вдягли футболки з трафаретом «Освіта понад усе». Лілія Гриневич, голова парламентського комітету з питань освіти та науки, дуже хвилювалася, представляючи закон, що його категорично відкинула ВРУ попереднього скликання.

 

Вочевидь, її емоції справили неабиякий вплив, бо коли на табло з'явилися заповітні цифри ‒ «за» 276 депутатів, зала вибухнула оплесками. Дійшло навіть до того, що екс-регіонал депутат Віталій Журавський (автор сумнозвісного закону про наклеп, що його намагалася ухвалити Рада 2012 року) взяв слово, щоб особисто подякувати ректору КПІ панові Згуровському за такий чудовий закон!

 

Ось що АТО животворяща робить! (авторка вислову ‒ фейсбукер із міста Свердловська на Луганщині Олена Степова). Чи то пак ‒ реальна загроза позбутися депутатського мандата.

 

1 липня мій вечір зробив анонімний боєць одного з добровольчих батальйонів, які беруть участь в Антитерористичній операції. Шифруючись під балаклавою, він вирізнявся нетутешньою російською вимовою, що видавала в ньому уродженця північних міст колишньої Великої Російської імперії.

 

Виявилося, справді, цей хлопець родом із Санкт-Петербурга, але сім років тому доля закинула його до Києва, де він знайшов свою половинку. Підтвердивши, що слово «порєбрік», на якому «попалилися» захоплювачі Краматорська, таки пітерського походження, чоловік у балаклаві поділився своїм баченням того, що нині відбувається на сході України.

 

Точніше, хто, на його думку, приховується за евфемізмом «ополченці». Ну, чи «повстанці».

 

Це відкриття, а за ним і перелом у ставленні до подій на сході України, прийшли до нього після спецоперації в аеропорту Донецька. Як каже герой програми, лише там українські добровольці й спецпризначенці зрозуміли: проти них воюють ніякі не ополченці-аматори, а справжні добре навчені професіонали-найманці.

 

Відтак українські вояки перестали сприймати супротивника як такого собі карикатурного персонажа з совєцької комедії а-ля «Весілля в Малинівці». Бо нашим бійцям таке зверхнє ставлення до реального ворога коштувало занадто вже багато втрат.

 

2 липня в програмі «Час. Новини» о 21-й в ефірі 5-го каналу пролунала ще одна блага звістка ‒ про звільнення з полону Насті Станко та Іллі Безкоровайного. Новину про те, що двоє журналістів «Громадського ТБ» потрапили в полон, увечері 30 червня подали всі загальнонаціональні й мережеві канали. Обмежившись при цьому скупою інформацією на три рядки ‒ мовляв, репортерів затримали в Луганську, куди обоє поїхали працювати, сепаратисти. Де вони нині й як почуваються, невідомо, бо зв'язок із ними втрачено.

 

Уже 2 липня, в середу, відео звільнення Насті та Іллі з'явилося на сайті «Громадського телебачення», яке розмістило в мережі сюжет російського телеканалу LifeNews. Іншого ролику в розпорядженні редакції бути просто не могло, адже це був «Акт доброй воли» (так називався сюжет російського телебачення) від «ополченців», які запросили зняти його купу російських журналістів-пропагандистів.

 

У вечірніх випусках новин інформацію про звільнення українських журналістів теж супроводжували цим відео, але в дуже скороченому вигляді. Принаймні, за цими уривками не можна було судити, наскільки мужньо поводилася Настя Станко, ігноруючи запитання російських колег. Точніше, їхні прямі закиди, мовляв, із вами тут (у полоні. ‒ Авт.) добре поводилися, вас годували, а от ваших колег, російських журналістів, убивають.

 

Історія Насті Станко в ефірі загальнонаціональних каналів почала потроху все-таки обростати подробицями завдяки її першому після звільнення телефонному інтерв'ю з ведучою ТСН («1+1») Наталею Мойсейчук 3 липня. Виявилося, що невгамовна журналістка «Громадського» вирішила зняти «той бік» після того, як видала кілька репортажів про бік «цей», тобто наш. За кілька хвилин Настя встигла розповісти, що вона домовлялася з таким собі загоном «Смерч» (чи «Смерш», на слух було важко розібрати), який пообіцяв журналістам повозити їх по контрольованих «ополченцями "ЛНР"» районах Луганщини так, щоб це було безпечно. Але натомість їх із оператором забрали люди на броньованому авто, які представилися якимось «НКВД». Добу вони просиділи в закритому приміщенні й навіть не здогадувалися, куди їх везуть, коли наказали вийти з гаража ‒ місця полону. Тож звільнення на камери російських журналістів виявилося для кореспондентів «Громадського ТБ» цілковитою несподіванкою.

 

Вже наступного дня, 4 липня, Анастасія Станко взяла участь у семінарі про безпеку журналістів у зоні бойових дій, де самокритично зізналася: безпека ‒ це не про неї, як з'ясувалося. Бо вона порушила всі правила безпечної поведінки для журналіста, не приховавши свого обличчя під час зйомок на «цьому боці».

 

Журналістку запросили й у «Подробности недели» на «Інтері», де вона в неділю, 6 липня, розповідаючи про свої злигодні в полоні луганських бандитів, акцентувала на стражданнях людей, які сидять у підвалах і гаражах «ЛНР» у страху тижнями й місяцями. Їм із Іллею, ще раз підтвердивши свою репутацію надзвичайно людяного журналіста, наголосила Настя, ще пощастило, бо за звільнення їх як журналістів боролося дуже багато непересічних людей.

 

А от історію з розігнаною вітчизняними журналістами фальшивою смертю Володимира Семистяги, голови луганської «Просвіти», Анастасія назвала неприйнятною фальсифікацією. Розповівши, як дізналася про те, що цей 64-річний чоловік живий, але його запросто могла довести до справжньої смерті отримана телефоном звістка ‒ дружина й син їдуть забирати його тіло...

 

Цей блок «Подробностей недели», гостем яких і була Настя Станко, Дмитро Анопченко присвятив журналістам на війні. Зокрема й спростуванню страхітливої брехні щодо подій на українському сході в російських ЗМІ.

 

Поруч із доказовою базою перекручень російським ТБ сюжету Романа Бочкали, де йшлося про суто російську зброю «ополченців», тут подали досить розлогий і аргументований сюжет про те, як і від чиїх рук міг насправді загинути оператор російського «Першого каналу» Анатолій Клян. Родзинками останнього стали включення Сергія Лойка, американського журналіста російського походження, який прямо звинуватив у загибелі оператора керівництво російського «Першого каналу», що послало його на смерть задля ілюстрації картинки, як українські «карателі» вбили «свого парня», та кадри, де пораненому в живіт оператору ніхто навіть не додумався надати першу допомогу. Бодай забинтувати рану. Натомість літнього пораненого чоловіка чомусь тягали з автобуса до машини, коли він уже конав від кровотечі.

 

Спростування брехні в телевізійному ефірі ‒ річ корисна й необхідна з огляду на гібридну війну, однією з головних складових якої є війна інформаційна. Але все-таки бажано це робити в ефірі того каналу, що її, тобто брехню, розповсюджує. В нашому випадку ‒ російського «Першого». Зрозуміло, що Романові Бочкалі, вочевидь, лестить використання його сюжету для українського каналу ворожим телебаченням. Але, на превеликий жаль, на відміну від недолугого спростування так званої брехні українського телеканалу «Інтер» (про буцімто недоведений автором факт використання бойовиками на сході України російської зброї новітнього покоління) «Першим» російським, глядачі останнього аргументів кореспондента «Подробностей» не почули й не побачили. Якби це було можливо, ніхто б у Москві, мабуть, і не заморочувався перекручувати все, що можна, аби лише переконати «кримнашистів» у звірствах «київської хунти».

 

Тим часом зірками телевізійного ефіру 3 липня стали Президент Петро Порошенко та (зненацька!) Лєна Бондаренко, призабута, але, як виявилося, майже безсмертна разом зі своїм старшим партайгеноссе Єфремовим.

 

Під час прямої трансляції з Верховної Ради, коли Петро Порошенко представляв власні кандидатури на посади міністра оборони, начальника Генштабу та заступника голови АП, депутатка, яка останнім часом разом із колегою Царьовим не вилазить із московських шабашів імені Володимира Соловйова та іже з ним, продемонструвала навички шкільного суфлера.

 

Що саме вона, склавши трубочкою долоні й приклавши їх до видатного (судячи з фоток, які стали основою для розмаїтих демотиваторів у мережі) ротового отвору, прокричала, перебивши слова Президента про армію, яка наростила силу, під час прямої трансляції розібрати було неможливо. Хоча з гнівної відсічі Петра Порошенка, мовляв, ніхто не сміє паплюжити українську армію, можна було зрозуміти ‒ депутатка з видатними горловими здібностями вигукнула щось настільки непристойне, що її зашикали навіть колеги по лаві (на жаль, не підсудних).

 

Слова вірної регіоналки, щоправда, швиденько розшифрували в мережі («Армия, которая убивает детей»!), бо ніхто з авторів сюжетів про черговий блискучий виступ Президента у ВР навести їх повністю у випусках вечірніх новин або ж не посмів, щоб не засмучувати Главковерха, або ж не встиг цього зробити.

 

Попри те, що пан Президент досить чітко аргументував свої подання кандидатур на посади міністра оборони, начальника Генштабу та заступника голови АП ‒ куратора силового блоку (Валерій Гелетей, Віктор Муженко та Юрій Косюк відповідно), а депутати за них дружно проголосували, широка публіка, не обізнана з кулуарними інтригами, потребувала пояснень.

 

Що й спробували зробити того вечора в програмі «Час. Підсумки дня» на підвідомчому Президентові 5-му каналі.

 

Принаймні, Інна Богословська дала досить чіткий аналіз, чому саме ці люди обійняли такі надважливі в воєнний час посади. Таким чином трохи заспокоївши політично цнотливу громадськість поясненнями ‒ наразі ці кандидатури оптимальні.

 

Тим часом іще один учасник «Часу. Підсумків дня», Юрій Стець, трохи здивував статусом. Чи то генпродюсер 5-го скористався службовим становищем, чи то він вирішив просто пропіарити газету «Україна єдина» в ролі начальника щойно створеного управління безпеки Нацгвардії, а також ‒ одноосібного її редактора, невідомо. Але був тут цей народний депутат (є в нього ще й така іпостась!) у камуфляжі, що, вочевидь, мало додати членові парламентського комітету з питань свободи слова войовничої брутальності. Чомусь не додало, залишивши по собі легку досаду, що її акумулював у своєму блозі Сергій Лещенко.

 

Коли в «Шустер live» на Першому національному 4 липня говорили про труднощі вивезення зі Слов'янська вимушених переселенців, нарікаючи на відсутність підтримки волонтерського руху з боку державних інституцій, ніхто й подумати не міг, що день наступний принесе інші проблеми. А саме ‒ як цих переселенців відмовити поки що повертатися до покинутих гнізд.

 

Хоча тут варто зробити невеликий відступ. Починаючи з 1 липня (день відновлення АТО), РНБО в особі свого речника Андрія Лисенка щодня справно проводить брифінги щодо перебігу операції на сході.

 

З одного боку, щоденні звіти про успіхи АТО, надто ж коли йшлося про звільнення від терористів аж чотирьох населених пунктів, надихали. З другого ‒ сіяли сумнів і недовіру через явну фільтрацію інформації, читай ‒ цензуру військових. Це, вочевидь, єдино правильна тактика в умовах війни для самих військових. Але явне замовчування тем або ж казенні відповіді на занадто болючі запитання про жертви серед мирного населення в зоні АТО ніяк не сприяють позитивному іміджу самої операції.

 

Приміром, коли 3 липня невідомі сили розстріляли житлові будинки в Станиці Луганській, і російська пропаганда виліпила з цього кривавого кошмару черговий злочин київського режиму, РНБО відбулося «поясненням» ‒ на момент розстрілу українських літаків у тому районі не було. Ну, а будинки разом із кількома мешканцями розстріляли терористи з системи «Град».

 

Проілюстрували це кадрами вирв від снарядів. Якої вони «свіжості» й походження, невідомо, бо успіхи й поразки АТО віднедавна часто-густо ілюструють архівними відео. Проте речник РНБО впевнено заявив: на місці катастрофи знайдено осколки від снарядів до «Граду».

 

Ну, а ми з вами (тут бракувало хіба що змовницького підморгування, але це вже мої фантазії, бо в пана Лисенка під час цього повідомлення жоден м'яз на обличчі не здригнувся) чудово знаємо, хто їх використовує. Тобто без жодних розслідувань цього справді страхітливого злочину публіці одразу пред'явили винуватця ‒ терористів, які хотіли вкотре дискредитувати українські Збройні сили.

 

Цілком можливо, що саме так воно й було, тим паче, в світлі загальновідомої практики «сєпараторів» робити все, аби знищити репутацію ЗСУ та Нацгвардії. Але хотілося б усе-таки більш аргументованої доказової бази.

 

5 липня, в суботу, на 5-му каналі зранку з'явилася інформація про звільнення Миколаївки та Слов'янська. Посилалися ведучі при цьому на сторінку в ФБ Арсена Авакова. Який написав, що Гіркін «бежит, бежит, бежит».

 

Незворушний же, як завше, Андрій Лисенко, брифінги якого стали найжаданішими й найочікуванішими (прямі включення з них робили 5 канал, «Рада» та канал «24»), у притаманній йому манері інформував про успіхи українських вояків.

 

«Вінцем творіння» тижня в цьому стилі став коментар Петра Порошенка щодо «перемоги без ейфорії». Його транслювали цілий день усі загальнонаціональні канали.

 

Чому солодке слово «перемога» отримало гіркий присмак, стало зрозумілим уже наступного дня, в неділю, 6 липня, коли в мережі поширилася інформація про те, що Стрілок-Гіркін разом із залишками свого війська увійшов до Донецька й Луганська. Про що справно повідомили всі інформаційні тижневики.

 

«События недели» з цього приводу взяли «ексклюзивний», на думку ведучого Олега Панюти, коментар у Ріната Ахметова. Не знаю, навіщо фактичний монолог олігарха треба було обставляти як ексклюзивний коментар, але дівчинку-журналіста хотілося пожаліти. Це ж треба було отримати таку почесну місію лише для того, щоб зіграти роль банальної підставки під мікрофон!

 

Адже Рінат Леонідович цілком міг просто записати чергове відеозвернення, яке від попередніх відрізнялося хіба що вимогою до нової влади піти на переговори. Адже лише в цьому олігарх бачить розв'язання всіх проблем. При цьому перелякана журналістка «забула» уточнити, з ким саме українська влада має ті переговори вести. Тож за умовчанням на увазі малися ті, кого деякі з креатур пана Ахметова з фейкової «ДНР» називають «народним ополченням».

 

Іще один досить емоційний як на олігарха «ексклюзив» від Ріната Ахметова ‒ він не хоче, щоб у Західній та Центральній Україні зустрічали домовини з України Східної. А отже ‒ категорично проти, щоб ЗСУ бомбили Донецьк і Луганськ (він, мабуть, не чув і не бачив, як Президент Порошенко віддав наказ не використовувати авіацію й ракетну артилерію в  Донецьку й Луганську).

 

Після цього «душевного» фактично монологу в ефірі «Событий недели» пішов сюжет про те, що працівники металургійних комбінатів Маріуполя, виявляється, самі забезпечують порядок у своєму місті (так, наче й не було його звільнення силами батальйону «Азов». ‒ Авт.). Але металургам цього, як, вочевидь, заповів великий Рінат Леонідович, мало, бо вони (металурги) вийшли на мітинг за «миру мир», закликаючи Київ (?) не руйнувати їхнє місто.

 

Враження таке, що канал «Україна» разом зі своїм власником метається, як у відомому анекдоті, між розумними й красивими, водночас намагаючись догодити вашим, нашим і ще комусь третьому.

 

Але при цьому не варто забувати: якщо ти бодай на словах декларуєш, що «счастливый Донбасс возможен только в единой Украине», то, може, варто було б їх підкріпити чимось матеріальним?

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
8817
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду